02-09-2013_23-08-33 / 10aeakzv

а тема демократизації суспільства від періодичного потрапляння у науковий та громадсько-політичний дискурс незалежної України набуває чи ненайвищого свогопротистояння в останній (постпомаранчевий) період як протистояння демократії й авторитаризму.

Звісно, що національний попит на реформи залежить від ресурсних, організаційних та професійних спроможностей полі- тико-управлінської еліти, легітимності політичної системи, гармонійності культурних та структурних чинників. Історія також свідчить, що володарюють ті, хто реально впливає на процес прийняття владних рішень. І якщо не обмежені звичаєвими та правовими нормами правителі часів абсолютизму здійснювали свою владу довільно, то в сучасному складному суспільстві здійснення владних рішень стає питанням балансування соціальних інтересів. При цьому політично не захищені інтереси і, більше того, їх відверте ігнорування з боку впливових фінансово-промислових груп і політиків, як це стає дедалі очевидним у постпомаранчевій Україні, стають першопричиною суспільної нестабільності.

Як доводить аналіз даних моніторингу "соцієтальних змін в українському суспільстві, 1992-2009" (табл. 12.1-12.6), застрявання процесів державотворення в Україні стає також суттєвим фактором уповільнення процесів формування нової - соцієтальної ідентичності, що є фундаментальною основою становлення соціальних інтересів. Так, якщо протягом 2002-2007 рр. щорічна прогресія кількості тих, хто сформував нову ідентичність, становила 2-3% від загальної кількості дорослого населення України, то протягом 2008 р. ця динаміка практично призупинилася (табл. 12.7).

Більш детальний аналіз предмета обговорення надають змогу здійснити дані спеціальногодослідницького проекту, що реалізується кафедрою державної політики та управління політичними процесами Національної академії державного управління при Президентові України. Нижче викладаються основні положення проекту.

12.2.Моніторинг соцієтальних змін

вукраїнському суспільстві (1992-2008 роки)

Зрозпадом Радянського Союзу (1991) і парадом суверенітетів нові незалежні держави-республіки колишнього СРСР відкриваються для радикальних змін на задекларованому ними шляху просування від тоталітаризму до демократії. Ця трансформаційна перспектива постає й перед Україною.

271

Натомість розгортання процесів трансформації в українському суспільному просторі відбувається перманентно. Щойно утворена суверенна держава дістає потужний інфляційний удар по її економіці (1992). А невдовзі, як засвідчують наші дослідження, українське суспільство входить у смугу системної кризи (1994-).

Аналіз даних моніторингу соцієтальних змін українського суспільства за період з 1992 р., здійснений за допомогою оригінальної кількісної методики "кольорових переваг" [2], свідчить про хвилеподібну кон'юнктуру загальносистемних змін і конкуруючих під час системної кризи тенденцій його розвитку. Ця, так би мовити, "соцієтальна кон'юнктура", власне, і стає сприятливою спонукою чи, навпаки, гальмом на шляху суспільних перетворень.

Першою такою загальною тенденцією, що панувала в українському суспільстві протягом 1994-1998 рр., стає ліберальна тенденція, яка надихала правоцентристські політичні сили країни на реформування державно-владних відносин. Виразником і водночас інтегратором перших реформаторських ініціатив став Президент України Леонід Кучма, а головним протиборцем - ліве політичне крило парламенту.

Першим серйозним випробуванням для новостворюваної політичної еліти і держави в цілому стала конституційна криза 1995-1996 рр., що її роздмухувало "зловживання свободою з боку громадсько-політичних об'єднань" (за А. де Токвілем). Блискуче вирішення політичного аспекту системної кризи знайшло своє втілення в прийнятій 28 червня 1996 р. Конституції України, яка заклала на подальше ключовий принцип розподілу повноважень центральних органів державної влади на законодавчу, виконавчу й судову. Україна вирішувала проблему розподілу функцій влади пізніше від Росії, яка переживала конституційну кризу в жовтні 1993 р. До того ж спосіб вирішення зазначеної конституційної проблеми в цих країнах сутнісно різнився і був відповідним властивостям, що їх віддзеркалювали коди національних культур. Український варіант рішення визначався, за нашими даними, "медіанним" (62:38) кодом її культури, в той час як російське рішення відповідало коду близької до "симетрії" (56:44) культури.

Вичерпавши кризовий потенціал і закріпивши реформаторські здобутки в Конституції України, державно-владна еліта отримала сприятливу для своїх подальших дій авторитарну домінанту, що панувала в суспільстві протягом 1999-2003 рр. і з успі-

272

хом використовувалася для своєрідної апробації на життєздатність політичних нововведень.

Новий період розвитку українського суспільного проекту реформ (з 2004 р.) певною мірою повторює в межах нового со- ціально-політичного циклу реформаторський період 1994-1998 рр. і водночас набуває якісно інших - людських ознак. Відповідно,

нова психосоціальна культура українського суспільства, яка постає і закріплює себе в політичній культурі помаранчевої революції, перетворюється на джерело (і водночас на запобіжник незворотності) подальших суспільних реформ.

Для перевірки цієї наукової гіпотези було використано експ- рес-варіант якісної психодіагностичної методики, розробленої на основі шести психосоціальних за своєю природою бінарних шкалопозицій [8] викладачами кафедри психодіагностики та медичної психології Національного університету ім. Тараса Шевченка Кариною Малишевою, Ольгою Морозовою під керівництвом завідуючого цією кафедрою доктора психологічних наук, професора, чле- на-кореспондента АПН України Леоніда Бурлачука.

Спеціальний метод опису міфологічних i соціальних структур у термінах бінарних опозицій був широко представлений на початку ХІХ ст. у працях французьких етнологів Р.Ерца i М.Гранса, розвинутий у радянський період О.Золотарьовим і М.Бахтiним, але найбільш пов'язаний з ім'ям французького соціолога Клода Левi-Строса (Levi-Strauss), у творах якого ми зустрічаємося з людиною "зими" i людиною "літа", з "холодними" i "гарячими" суспільствами тощо. Бінарні шкали-опозиції, за допомогою яких автори цього розділу вже протягом багатьох років спостерігають й аналізують зміни психосоціальної культури України, спроможні відобразити як стійку, історично незмінну складову психології українського соціуму, так і складову мінливу (динамічну). Зокрема, йдеться про такі 6 бінарних шкал-опозицій, як "Екстраверсія / Інтровер-

сія", "Емоційність / Прагматичність", "Ірраціональність / Раціональність", "Інтуїтивність / Сенсорність", "Екстернальність / Інтернальність", "Екзекутивність / Інтенціональність".

Кожна з цих психосоціальних характеристик є наслідком, своєрідним історичним результатом того, що не раз повторювалося в поведінці окремих людей і долі цілого народу, а отже, цілком може слугувати інструментом вимірювання самобутності України (або відхилень від неї). Самобутність або національний характер, менталітет тощо - це те найсильніше і найприродніше в життє-

273

проявах народу, що історично забезпечувало йому змогу виживати й розвиватися. Це своєрідна налаштованість, завдяки якій українське суспільство зберігає енергетичний зв'язок із своїм Творцем. Вона допомагає суспільству, цілим його верствам і окремій людині здійснювати за різних соціально-історичних випробувань життєво важливі вибори та налаштовувати на них кожного члена суспільства, аби зберегти здатність соціуму в цілому повернутися, зрештою, до самого себе, особливо в найкритичніші моменти історії.

Інакше кажучи, йдеться про соцієтальну ідентичність як багатовимірну психосоціальну реальність, що визнається багатьма вченими як надійний засіб гармонізації внутрішнього життя соціуму, запорука його самоприйняття й подальшого розвитку. І все ж традиційна логіка дослідника не припиняє спроб запитувати: з ким або з чим, з якими якостями, портретом, профілем, з якою природою пов'я- зана соцієтальна ідентичність? Звісно, що із соціально-психологіч- ною (психосоціальною) природою. Адже немає більш сталого і відносно незмінного, ніж психіка соціального суб'єкта - особистості, суспільства, цивілізації. Ні політика, ні економіка, ні технологія чи будь-який технологічний бік цивілізації, її культури не можуть змагатися з рівнем фундаментальності і відносної сталості, що нею характеризується психіка і психологія соціального суб'єкта.

У ширшому суспільно-історичному контексті також справедливо буде зазначити, що саме психосоціальний або соцієтальний фактор ніби у фокусі зосереджує і віддзеркалює всі складнощі й перипетії сучасних суспільно-історичних змін. Так, російський психолог Андрій Брушлінський, підкреслюючи головний висновок, що його робить на основі аналізу постмодерної (постіндустріальної, посттрансформаційної) повоєнної доби західноєвропейської історії Серж Московічі, говорить: "1) психічне і соціальне не-

подільні; 2) психічне (вірування, пристрасті тощо) частіше, ніж це прийнято вважати, лежить в основі соціального (суспільних структур, продуктів, інституцій тощо) і тому 3) психологія складає підвалини соціології" [13, c. 6-7].

Інакше кажучи, успіх нинішніх суспільних реформ лежить у площині відносин, що складаються між матеріальним та ідеальним, зовнішнім і внутрішнім, психічним і соціальним у людській природі, а конфлікти, що супроводжують суспільні перетворення та реалізацію державно-політичних рішень, зосереджені переважно в психокультурі політико-управлінської еліти та українського загалу.

274

У цьому контексті цілком можна погодитись із думкою В.Степаненка, що "посткомуністичні трансформації є не так процесом зміни …владних режимів, як масовим рухом щодо трансформацій багатовимірних соцієтальних ідентичностей широких верств населення Центральної та Східної Європи" [15, c. 76].

На нашу думку, вищезазначені бінарні шкали-опозиції є інструментом, цілком спроможним адекватно віддзеркалювати стан сформованості соцієтальної ідентичності будь-якого народу, в тому числі й українського.

Проведені на основі оригінальної методики дослідження дають змогу прослідкувати основні якісні зміни, що їх зазнало українське суспільство напередодні помаранчевої революції (жовтень 2002 р.*) та у постпомаранчевий період (травня 2005 і травня 2009 рр.**; січня і грудня 2006, грудня 2007 і грудня 2008 рр.***). Ці зміни контролювалися за розробленими авторами наступними со- ціально-психологічними шкалами-опозиціями (див. табл. 12.1-12.6):

Таблиця 12.1

Шкала "Екстраверсія / Інтроверсія" - настановлення на світосприйняття (готовність, схильність соціального суб'єкта до сприйняття явищ зовнішнього/внутрішнього світу)

*Йдеться про репрезентативне дослідження, здійснене у співпраці з лабораторією Інституту соціальної та політичної психології АПН України (зав. лабораторією - доктор соціологічних наук О.А.Донченко).

**Йдеться про цільову вибірку новопризначених голів райдержадміністрацій, N=439, реалізовану на потоках Інституту підвищення кваліфікації керівних кадрів Національної академії державного управління при Президентові України, та цільову вибірку державних службовців N=623, реалізовану в рамках докторської дисертації О.В.Радченка.

***Йдеться про дослідження, здійснені в рамках "Омнібусу - січень і грудень 2006, грудень 2007, 2008, 2009 рр." спільно з центром "Соціальний моніторинг" та Українським інститутом соціальних досліджень ім. О.О.Яременка (голова правління - кандидат соціологічних наук О.М.Балакірєва).

275

Таблиця 12.2

Шкала "Емоційність / Прагматичність" - засоби світосприйняття (людина, за П.Сорокіним, істота чуттєва/мисляча)

Таблиця 12.3

Шкала "Ірраціональність / Раціональність" - форма світосприйняття (сприйняття цілісно - гештальтом, єдиним і неподільним чином / частинами - дискретно, у деталях)

Таблиця 12.4

Шкала "Інтуїтивність / Сенсорність" - спосіб світосприйняття (абстрактно-логічний / конкретно-чуттєвий)

276

Таблиця 12.5

Шкала "Екстернальність / Інтернальність" - локус-контроль

(схильність суб'єкта приписувати відповідальність за результати своєї діяльності зовнішнім/внутрішнім силам)

Таблиця 12.6

Шкала "Екзекутивність / Інтенціональність" - гендер

(жіноча/чоловіча соціокультурна стать, або традиційно віднесені до жінки чи до чоловіка соціальні ролі)

277

Таблиця 12.7

Динаміка процесу становлення соцієтальної ідентичності в Україні (2002-2009)

Процес становлення соцієтальної ідентичності в Україні (2002-2009)

Коментуючи в цілому одержані результати, зазначимо, що

процес формування нової соцієтальної ідентичності українського суспільства перебуває в активному творенні і ще далекий від завершення. Він має свої підйоми і спади.

Так, якщо напередодні помаранчевої революції (жовтень 2002 р.) і, як свідчать вибіркові соціально-психологічні дослідження, під час її активних подій більшість (66%) дорослої частини українського суспільства не мала сформованої соцієтальної ідентичності і характеризувалася ситуаційною поведінкою (амбівалентністю), сфера її інтересів, відповідно, не виходила за межі задоволення первинних потреб, а стан свідомості визначався в цілому зовнішнім інформаційним впливом, то вже в грудні 2008 р. ця частка суспільного загалу суттєво скоротилась (до 52%). Відповідно (з 34% до 48%) збільшилась частина населення України, яка сформувала свою соцієтальну ідентичність. Саме цей "свідомий" український загал став ядром процесів демократизації і тим локомотивом, що виявив свою активність і політичну підтримку новій владі під час помаранчевої революції. Наперед скажемо, що зрозумілим також є і те, що найактивніші та відданіші ідеям помаранчевої революції представники українського загалу ставали тим сприятливим середовищем, з якого здійснювався добір (рекрутування) новопризначених голів районних державних адміністрацій.

Самодостатня частка українського суспільства станом на жовтень 2002 р. виявляла більшість тих, хто за всіма 6-ма контрольованими соцієтальними характеристиками сформував якісно нові властивості, зокрема: інтроверсію (27,9% із 47,2% тих, хто

278

самовизначився), прагматизм (20,8% із 35,4%), раціональність

(26,4% із 38,6%), сенсорність (12,9% із 20,9%), інтернальність

(22,5% з 30,3%) та інтенціональність (17,4% із 29,5%).

Розкриваючи зміст окремих із названих характеристик, зазначимо, що за шкалою "екстраверсія / інтроверсія" суспільство може бути оцінено з точки зору рівня його орієнтованості на цінності оточуючого світу (екстраверсія), або ж на власні цінності (інтроверсія). При цьому зависокий рівень його екстравертованості може свідчити про експансивність і агресивність суспільства чи певної його частки по відношенню до інших, про легковажність, безвідповідальність і слабкість духу щодо вирішення власних внутрішніх проблем. І навпаки, надвисокий рівень інтровертованості свідчить про закритість і небажання вести діалог з іншими людьми, групами людей, країнами і народами. У цілому ж та чи інша надмірність рівня сформованості зазначених соцієтальних ознак може свідчити як про силу, так і про слабкість суспільства.

Інтровертованість (а також корелююча з нею інтернальність) під час помаранчевої революції була показником рішучої готовності українців до радикальних змін сталого за радянської доби і принципово не зміненого під час першої половини трансформаційного періоду історико-психологічного портрета українця як безмірно жертовного (терплячого заради суспільного чи колективного блага), роботящого (спрямовуючого свої зусилля на суспільно значущі цілі) і водночас маргінального суб'єкта, який давно покинутий державою, але все ще сподівається на її доброчинність. Це була психологічна готовність повернутися до історично притаманної українцю соцієтальної ідентичності, яка перетворилася на неочікуваний як для політичної еліти (включно з опозицією), так і для всієї країни соціальний результат. Під впливом пасіонарного ядра Майдану раптом кудись зникла політична інфантильність українського народу. Натомість її місце посіла активна позиція зрілих людей (не натовпу і не маси!), що потребували від влади іншого ставлення до себе. Звідкись миттєво виникли такі далекі для радянського повсякдення якості, як самоповага, почуття людської гідності, чітка раціональна позиція і велика віра у справедливість вимог і соціальну значущість нового колективного духу. І носієм цього духовного багатства раптом стала не одна людина, а мільйони українців! Виникло суспільне поле колективного духу, утворився стан колективної душі з високим, майже нереальним, Божим почуттям власної ідентичності й призначення.

279

Увесь світ побачив сильних, красивих, розумних, добрих, безстрашних людей з очима, повними любові одне до одного. Ненависть, неприязнь чи агресія так і не з'явилися на українському Майдані навіть серед тих, хто не розділяв його цінностей. Майдан перетворився на "Спільноту", на місце прийняття важливих суспільних рішень (Віче), місце радощів і прощення - формовтілення колективної душі, колективного сенсу і почуття, що підкреслювали історичну значущість ситуації, нових відносин. Не емоцій, які можна виміряти частотою пульсу, а саме почуттів, які не вимірюються нічим, але які творять із роз'єднаних, атомізованих і навантажених власними проблемами індивідів єдину родину, об'єднану світлим і сильним духом. Атмосфера Майдану передалась усій столиці України та іншим майданам - Львова, Луцька, Тернополя, Донецька, Харкова, Сімферополя…

Почуття того, що мільйони людей водночас поділяють найважливіші спільні цінності їх життя, створило поле небувалої в Україні солідарності. Кількість образ, цинізму, нелюбові, байдужості, злочинності, порушень прав людини з боку набридлої влади переросла у якість ставлення народу як до самого себе, так і до владних дій, внаслідок чого громадяни України перетворилися і стали самими собою. Не іншими, а тотожними собі! Самість

для будь-якого народу, як і людини, є вищою життєвою метою, бо вона є, за словами К.-Г.Юнга, завершеним виразом тієї доленосної комбінації, яка називається індивідуальністю. У кожного народу вона своя і саме до неї він несвідомо прагне. Ось що означає інтроверсія!

Виокремлення напередодні помаранчевої революції показника "прагматичності" української соцієтальної психіки супроводжувалося зростанням практик використання в процесі вирішення життєвих проблем таких критеріїв, як: "логічно / нелогічно", "правильно / неправильно", "розумно / нерозумно", "вигідно / невигідно" тощо. Помітно зростало в суспільстві прагнення всі проблеми вирішувати власними силами, свою значущість i правоту люди прагнули підтверджувати справами, а не розмовами про них, все рідше когось про щось просили. У цілому зростало, так би мовити, відсторонене, дистанцiйоване ставлення до оточуючого світу, що, безперечно, зміцнило імідж "самодостатності" українців. Усе частіше викликали повагу такі чесноти, як надійність, сумлінне ставлення до правди як до закону, за яким живуть люди. В суспільстві визрівала нова доба відродження духовності!

280