02-09-2013_23-08-33 / 10aeakzv
.pdfваний на забезпечення соціально-психологічних умов політикоуправлінської взаємодії.
Врахування психологічної суті процесу взаємодії політики і управління необхідне для:
•системного аналізу стану політичного процесу;
•формування цілісної картини уявлень і усвідомлення подій, що відбуваються в царині політики й управління та закономірностей їх розвитку;
•усвідомленого вибору прийняття політичних і управлінських рішень;
•пошуку та побудови ресурсних систем взаємодії;
•подолання опору інноваційним змінам та запобігання негативним явищам у системі органів державної влади.
Сучасні тенденції розвитку політики й управління полягають у зміщенні уваги на управління процесами та на активізацію людського чинника. Це вимагає від політиків і державних службовців володіння новими типами компетенцій, серед яких у контексті взаємодії політики й управління особливого значення набувають управління груповою динамікою та груповими процесами, усвідомлення міжособистісних та групових феноменів, психологічна компетентність. Нова хвиля розвитку сучасного політичного розвитку базується на посиленні значення людського чинника як центрального в системі стратегічного та тактичного менеджменту. Все більшої популярності набуває холістична (від грец. õλος - цілий, увесь) парадигма управління, що кидає виклик лінійному мисленню і сприяє інтеграції різних підходів до процесів управління. Том Пітерс та Роберт Уотерман у своєму дослідженні 62 успішних американських компаній вказують на новий період еволюції теорії управління: "На зміну раціональній дійовій особі приходить складний соціально-діючий образ - людини з... досягненнями та недоліками, обмеженнями, протиріччями і навіть ірраціональністю. На зміну колективам, що ізольовані від зовнішнього світу, приходить організація, на яку впливає високодинамічна сукупність сил, що перебувають у постійному русі - цілей, засобів і бурь зовнішніх перетворень" [12, с. 23].
Ми продовжуємо жити у "світі хаотичних змін", як називає їх Пітер Б.Вейл (1989), або ж "у світі непередбачуваного середовища", як вказує Е.Невіс (2001). Так чи інакше, у сучасному світі управління концентрація уваги, навички спостереження і комунікації, що суттєві для самого управлінця, є вкрай суттєви-
191
ми для того щоб допомагати іншим ставати більш динамічними та енергійними.
У полі взаємодії політики й управління технології системного підходу в управлінні організаційними процесами можуть бути використані при вирішенні таких управлінських завдань, зокрема:
•виробленні політики;
•концептуально-змістовному наповненні управління, цілепокладання;
•керівництві і контролю персоналу;
•формуванні корпоративної культури;
•удосконаленні управлінських відносин;
•делегуванні та розподілі повноважень;
•забезпеченні соціально-психологічного супроводу управлінської діяльності;
•піклуванні про персонал;
•співпраці з командою;
•самоменеджменті;
•забезпеченні зворотного зв'язку;
•прийнятті рішень;
•покращенні системи моніторингу;
•виявленні аспектів управління, де необхідна допомога, навчання та дослідження;
•упередженні "вигорання" та інше.
Філософія системного консультування в управлінні організаціями виходить з того положення, що будь-яка система управління має величезний потенціал, який, проте, може бути не реалізованим. Здатність до розвитку будь-якої системи (окремої людини, групи чи організації), віра в існування в неї потенціалу бути здоровою, творчо адаптуватись до обставин, що весь час змінюються, - основний принцип системного управління процесами. Застосування технологій системного підходу в політичній та управлінській діяльності давно вже знайшло своє практичне втілення, оскільки їх ідеологія базується на загальних закономірностях взаємодії живих систем і навколишнього середовища. При цьому, якщо на індивідуальному рівні може задовольнятися потреба в індивідуальному розвитку, то на рівні "соціального організму" це буде скоріше співвідноситись з процесом життєдіяльності групи, організації чи співтовариства.
Системні теорії в контексті оптимізації управлінської діяльності як один із важливих аспектів сучасного менеджменту знай-
192
шли відображення в дослідженнях західних учених U.Gгau, J.Мoller. Важливим аспектом практичного застосування технологій психологічного консультування є їх використання в процесі прийняття управлінських рішень.
Узагальнюючи практичний досвід застосування системних технологій у процесі управлінської взаємодії, можна сформулювати головну мету їх впровадження: управління процесами сус-
пільного розвитку, забезпечення та ефективне використання людських ресурсів, їх професійний і соціальний розвиток.
Застосування системних технологій та забезпечення психологічного супроводу управлінської діяльності є вагомим ресурсом для покращення механізмів взаємодії політики й управління, оскільки їх наукові та практичні здобутки шукають відповіді на питання, від чого залежить ефективність управлінської взаємодії та що може зробити керівник для забезпечення успіху? Саме це є на сьогодні актуальним і своєчасним.
Особливістю системного консультування в процесі політичної й управлінської взаємодії є системний погляд на наявну ситуацію, а предметом діяльності системних консультантів є фокусування уваги на живій системі взаємозв'язків, яка може бути презентована через різноманітні свої прояви (феномени), а саме:
•морфологічні (структура, побудова організації з точки зору ієрархії і границі, історії та міфи організації);
•функціональні (способи комунікації та взаємодії, коаліції, альянси, симптоми та їх функціональні ролі в системі);
•аксіологічні (ціннісні установки, заповіти попередніх поколінь);
•управлінські (хто встановлює правила, які правила мають
владу).
Дослідження цих феноменів і складає основу професійної діяльності системних консультантів. Навколо цих понять будуються як гіпотези про наявність проблемних зон, так і стратегії подальшого розвитку системи. Фокусом їх діяльності є передусім системне розуміння питання, що відображає головну ідею виникнення проблем, за яких не система "має" проблему, радше навпаки - навколо якоїсь, можливо, навіть випадкової поведінки, діяльності або теми
упроцесі комунікації про проблему утворюється ситуаційно-ха- рактерна соціальна система.
З точки зору системного підходу науковцями пропонується алгоритм визначення та ідентифікації проблемних питань як та-
193
ких, що можуть бути причиною для застосування системного консультування в управлінні.
На думку К.Людевіга, проблема - це "будь-яка тема комунікації, яка вміщує в собі небажані, але потенційно здатні до змін компоненти", те, що розглядається кимось як небажаний стан, який вимагає змін [18, с. 98].
Вчений пропонує покроковий алгоритм для визначення та ідентифікації проблеми, що може бути застосований для аналізу у сфері політики та державного управління. Даний алгоритм включає в себе наступні складові:
1."Стан": проблема визначається експертами чи учасниками державно-управлінського процесу як певний стан. Це означає, що відбулось визначення пріоритетів: із багатьох одночасних процесів вибрано і поставлено в центр уваги один чи кілька. Цьому стану надається своя назва, а інші процеси відступають на задній план.
2."Хто?" виступає експертами: виявлення і опис певного "стану" здійснюється одним або кількома спостерігачами, які визначають такий "стан", як важливий, звертають на нього увагу та можуть погоджуватися чи сперечатися з цього приводу.
3."Небажаний, чи той, що потребує змін": є експерти даного стану, які бачитимуть його як небажаний для державно-управлін- ської діяльності, або такий, що потребує змін. Це і є основою для мотивації для себе чи спонукання інших до внесення змін.
4."Здатність до змін": стан державно-управлінської діяльності підлягає змінам і є принаймні кілька фахівців, які описують його як здатний до змін. Так само як і є той чи ті в державноуправлінському процесі, хто може взяти відповідальність чи хоча
бвірять у те, що ситуацію можна змінити.
Взаємодія чотирьох названих чинників визначає завершений опис проблеми і є важливою частиною консультативного процесу. Його завданням є ідентифікація (виявлення) людей і комунікацій, задіяних у проблемній ситуації, а відтак - включення їх "наживо" або принаймні уявно в процес вирішення проблеми. Тобто до уваги беруться всі учасники процесу, що визнають дану проблему та мають від неї небажані наслідки. У цілому системне консультування слід розглядати як намагання переведення проблемного стану в непроблемний, тобто спробу знаходження адекватного рішення. Ця стратегія реалізується завдяки різним підходам: ініціації нових процесів чи нових станів, іншої оцінки існуючої проблеми
194
(позитивна реінтерпритація), що в рамках нейролінгвістичного програмування називається рефреймінгом, тобто новим переформулюванням. Доцільність і суть психологічного системного консультування добре відображено в наступному твердженні: "Завдання полягає не в тому, чи сюди повинні приходити всі, кого стосується проблема, - завдання звучить: сюди можуть прийти всі, хто здатен і може зробити внесок у вирішення проблеми (Loth) [18, c. 202].
9.2. Технології системного підходу в контексті процесу взаємодії політики й управління
Поняття політики і управління неможливо розглядати без спілкування, взаємодії, впливу. У процесі цієї взаємодії відбувається здійснення управлінського впливу і зумовлюється ефективність та реалізація державної політики і розвитку суспільства.
Політичний процес охоплює політичну систему суспільства, функціонування якої забезпечується через конкретну взаємодію суб'єктів політики [3, с. 38]. Основний зміст політичного процесу становить сукупність дій суб'єктів політики щодо реалізації їх політичних інтересів. У найзагальнішому плані політичний процес є "формою функціонування політичної системи суспільства, яка еволюціонує у просторі і часі" [3, с. 38]. Політичний процес розвивається разом з політичною системою і залежить від факторів, які є складовими політичної системи і політичного процесу.
Основупроцесуполітичної ідержавно-управлінськоїдіяльності становлять відносини, які складаються в процесі взаємодії. До політичної взаємодії належать "певні відносини з приводу політики як такої та її окремих ознак (складових), наприклад влади" [3, с. 29].
Будь-яка взаємодія, в тому числі і політична, існує у двох основних формах:
•неформальній (без участі певних політичних інституцій - передусім між особами, групами);
•формальній (через політичні інститути - формальні структури або за їх допомогою) [3, с. 29].
Крім того, до відносин у межах влади належать:
•відносини між політиком і його політичною групою;
•відносини, що складаються всередині політичної групи (коаліції міжгрупові);
195
•відносини між політичним лідером і членом політичної
партії;
•відносини, що складаються між політичними групами (коаліції міжпартійні).
Відносини влади (між тими, хто керує, і тими, ким керують):
•відносини між окремим політиком і органами державного управління;
•відносини між політичною групою й органами державного управління.
Відносини у межах суспільної системи:
•відносини між окремим політиком і суспільними групами;
•відносини між політичною групою і суспільними групами. Психологічний за суттю процес будь-якої соціальної взаємодії
здійснюється певними суб'єктами - індивідуальними, груповими, масовими. При цьомукожен знихвступає увзаємодію більш чи менш відповідно до умов соціального середовища, у якому перебуває.
Сукупність таких умов і взаємодій утворює своєрідне "со- ціально-психологічне поле" (яке в різних парадигмах визначається також як "соціальний контекст", "інтерсуб'єктивна основа соціальних дій", "колективна тканина" тощо). Поняття "поле", "простір" мають тут здебільшого образний характер [4 ].
Будь-яка взаємодія і будь-які відносини можливі в співтоваристві з іншими людьми і передбачають вплив окремої людини та груп людей на процес управління і зворотний вплив управлінських відносин на психологію окремої людини чи групи.
Ефективність спільної взаємодії перебуває під впливом різних чинників: правових повноважень керівників, особливостей стимулювання праці, статево-вікових відмінностей, особистісних взаємостосунків тощо. Недосконалість механізмів взаємозв'язку теж проявляє себе в різних формах: конфліктах, психологічних бар'єрах тощо.
У результаті встановлення контактів між людьми відбувається вплив однієї людини на іншу, обмін інформацією та вироблення загальної стратегії взаємодії, сприйняття, розуміння іншої людини. У спілкуванні реалізується потреба в іншій людині. Спілкування має велике значення в формуванні психіки людини, її розвитку та становленні розумної, культурної поведінки. Через спілкування з людьми людина набуває та формує всі свої вищі пізнавальні здібності та якості, через активне спілкування вона сама стає особистістю.
196
Системне консультування в управлінні організаційними процесами спрямовує увагу на важливість діяльності, що може здійснюватись при усвідомленні домінуючої індивідуальної потреби особистості та домінуючої потреби колективу чи організації, усвідомлення значущих об'єктів чи суб'єктів зовнішнього середовища, за допомогою яких ця потреба може бути задоволена, та усвідомлення способів взаємодії з ними. Системний підхід підкреслює взаємовпливи, що складають систему, важливість контексту, в якому відбувається взаємодія, та звертає увагу на відсутність одного єдиного рецепту для успішності різних систем. Це базується на положенні про те, що своєрідність і унікальність окремої людини чи унікальність окремої організації і середовища, в якому вони перебувають, можуть сприяти прийняттю ними "авторства" чи відповідальності за вибір цілей і засобів, а також мотивувати їх до змін. Такий підхід виводить як систему індивіда, так і систему організації на інший рівень розвитку і відкриває широкі можливості для забезпечення потреб, їх узгодження та досягнення цілей розвитку системи управління.
Застосування психологічних технологій у процесі управлінської взаємодії має власну специфіку, урахування якої є обов'язковою умовою їх ефективності. До особливостей консультативного процесу в управлінській діяльності можна віднести такі:
-специфічний зміст цієї діяльності;
-структуру державного управління;
-орієнтацію на рішення;
-традиції та правила, що існують у державних установах;
-фактори професійного впливу на особистість державного управлінця;
-особливості і стереотипи взаємодії;
-короткочасність;
-спрямування на ресурсність.
Виходячи з системної теорії рівні органів державної влади - це її системні складові у співвідношенні з контекстом. Будь-яка система одночасно є цілим і складовою більшої системи. Так само, як і люди, які працюють в організації, з одного боку, є самостійним цілим системним утворенням, а з другого - складовими елементами більшої системи. Межі між системою і оточенням (і поміж частинами всередині системи) в першу чергу створюють ідентичність системи чи її частин, її унікальність - відмінність від оточуючого середовища і інших систем. У системах управління, що складні за своєю будовою, існує постійна напруга між інтеграцією (усвідом-
197
ленням цілого - Ми) і диференціацією (усвідомленням своєї автономії - Я). При цьому частини або сприяють цілому, підпорядковуючи йому свої цілі і поділяючи його призначення, або ж, що часто спостерігається, вносять дисбаланс.
Існують три рівні організації - індивідуальний, груповий і організаційний. Системне консультування в управлінні організа-
ціями має справу з основними шістьма рівнями: індивідуальним
чи інтраперсональним (внутрішньоособистісним), інтерперсональним (міжособистісним), субгруповим (рівнем підгрупи), гру-
повим чи колективним, міжгруповим і рівем цілісної організації.
При цьому завжди береться до уваги те, як відбувається взаємодія в середині системи і як система взаємодіє із зовнішнім середовищем. У такому разі до аналізу додаються ще два рівні: рівень сус-
пільства і рівень культури [12, с. 116]. Відповідно задоволення потреб на кожному з рівнів передбачає взаємодію з системами із зовнішнього середовища і передбачає прагнення до взаємодії іншого рівня.
Поняття "взаємодія" надзвичайно багатозначне. З погляду філософії ця категорія являє собою одну із загальних форм взаємозв'язку між явищами. Її суть полягає у зворотному впливі одного предмета чи явища на інше. Отож взаємодія відтворює процеси впливу об'єктів один на одного, їх взаємну зумовленість і породження одним об'єктом іншого. У соціології вживається дефініція "соціальна взаємодія" для визначення такої форми спілкування осіб, соціальних спільнот, угруповань, за якою систематично здійснюється їх вплив один на одного, реалізується соціальна дія кожного з партнерів, досягається пристосування дій одного до дій іншого, спільність у розумінні ситуації, сенсу дій і певний рівень солідарності або згоди між ними.
Суспільство - складна система взаємодій людини з іншими людьми. Різноманітні соціальні відносини, суб'єктом яких є особистість, зумовлені багатоманітністю соціальних інтересів. Соціальні відносини мають об'єктивний характер, але для кожної людини вони, позначаючись на її внутрішньому світі, набувають особистісного забарвлення, що виявляється в конкретній поведінці людини, її почуттях, настроях та ін. Саме тому в конкретній реальності як факт постає міжособистісний соціально-психологіч- ний аспект соціальних відносин. Тобто міжособистісні стосунки формуються не поза суспільними, а в їх середині як персоніфіковане відтворення знеособлених соціальних зв'язків. Інакше кажу-
198
чи, у взаємодії суспільні відносини "дані" через ту реальну соціальну діяльність, частиною (або формою організації) якої вона є.
Усі види взаємодії традиційно поділяють на дві групи: співробітництво і суперництво. До першої групи належать дії, які сприяють організації спільної діяльності, забезпечують її успішність, узгодженість, ефективність (відомі й інші терміни для позначення цього виду взаємодії: кооперація, згода, пристосування, асоціація). Друга група охоплює дії, що тією чи іншою мірою перешкоджають спільній діяльності, створюючи перепони на шляху до порозуміння. Цей вид взаємодії позначається такими поняттями, як конкуренція, конфлікт, опозиція, дисоціація. Згадана класифікація використовує так званий дихотомічний поділ усіх видів взаємодій. Інша класифікація у своїй основі має кількісний аспект, тобто йдеться про кількість суб'єктів, які беруть участь у взаємодії. Згідно з цією класифікацією розрізняють взаємодію між групами, між особистістю і групою, між двома особистостями.
Слід враховувати, що в процесі управління впровадження інноваційних змін супроводжується опором, оскільки системі необхідний час для того, щоб оцінити майбутні переваги. Форми опору можуть бути різноманітними. Пасивний спротив виявляється в приховуванні та ігноруванні інформації, рішень, зволіканні з їх прийняттям та виконанням, обмеженні діяльності ініціаторів та інших факторах. Активний спротив може полягати в наданні недостовірної інформації, зумисне помилкових розпорядженнях, відволіканні ресурсів на інші цілі. "Зазвичай сила опору залежить від ступеня руйнування усталених життєвих устроїв, традицій, звичаїв, принципів і норм; швидкості та інтенсивності процесу змін розуміння необхідності змін, залученості до них людей, довіри до ініціаторів та керівників" [6, c. 39].
Пфеффер дає визначення владі як "потенційній здатності впливати на поведінку, змінювати хід подій, долати опір і примушувати людей робити те, що інакше не буде зроблено [9, c. 26].
Причини опору нововведенням в органах державної влади і гальмування нових ідей можна класифікувати наступним чином:
-економічні;
-організаційні;
-особистісні, психологічні;
-соціально-політичні.
До психологічних чинників гальмування (або психологічних бар'єрів) та ймовірних перешкод на шляху впровадження техно-
199
логій психологічного консультування як новації в органи державної влади належать:
-острах перед новим, перед змінами;
-інертність;
-консерватизм думок;
-небажання ризикувати;
-сформовані ще за минулих часів однобокі стереотипні уявлення про психологію та психотерапію як засіб влади для покарання, насильства, встановлення психіатричного діагнозу чи примусу;
-недостатня інформованість про застосування технологій психологічного консультування в інших галузях суспільного життя;
-уникання психологічних послуг та психологічної допомоги внаслідок несвідомого ототожнення із страхом неспроможності, душевної хвороби та дискримінації суспільства;
-недостатня кількість розроблених та адаптованих навчальних посібників з психології управління для практичного використання в державно-управлінській діяльності;
-низький рівень просвітницької роботи серед посадових осіб усіх рівнів для прийняття рішень, які сприяють впровадженню технологій психологічного консультування в діяльність вищих органів державної влади;
-закритість та непрозорість структури державного управління;
-високий рівень напруженості та підвищена стресогенність як постійні характеристики управлінської діяльності;
-ототожнення особи посадовця із стереотипними уявленнями, що характеризують високий соціальний статус;
-сприймання психологічних технологій як маніпулятивних;
-міфологізаціяосіб, наділенихдержавно-владними повноваженнями, та включення їх у власну картину суб'єктивних переживань;
-політичні та бюрократичні традиції управлінської діяльності, що склалися історично та передаються у спадок;
-підвищена потреба управлінців у конфіденційності та страхи щодо дотримання етичних норм діяльності та правил психоло- гом-консультантом.
Попри все, психологічне консультування є вагомим чинником підвищення ефективності управлінської діяльності у сфері політики й державного управління.
Отже, можна зробити такі висновки.
1. У процесі взаємодії політики й управління застосування системних технологій психологічного консультування може бути
200