02-09-2013_23-08-33 / 10aeakzv

ними у процесі вироблення, прийняття і контролю політико-адмі- ністративних рішень, тобто перейти від пасивного об'єкта, що спостерігає за процесами, до активних дій, які перетворять його у рівноправного партнера, суб'єкта впливу на процес реалізації полі- тико-адміністративних рішень.

Висновки

1.Стратегічні тенденції розвитку сучасної системи державного управління пов'язані із становленням соціальної держави. Критерієм ефективності політико-адміністративних перетворень за таких умов є результативність і соціальний ефект управлінської діяльності як інструменту задоволення інтересів суспільства.

2.Одним із напрямів демократичного політико-адміністратив- ного реформування є передача частини функцій держави громадянському суспільству, виходячи з того, що суспільство, громадяни готові взяти на себе відповідальність реалізовувати ці функції.

3.Основні завдання політико-адміністративного реформування передбачають налагодження адекватної взаємодії між полі- тико-адміністративними структурами і суспільством, децентралізацію управлінських повноважень серед усе більшої кількості суб'єктів прийняття управлінських рішень, а також автономізацію управлінських структур на основі розподілу управлінських повноважень.

4.Необхідно створити таку системи управління, яка б була спрямована на надання якісних послуг населенню і суспільству, а також поступову трансформацію ієрархічної системи управління

вполіархічну. Це можливо завдяки створенню відкритої системи взаємодії - залучення громадян до прийняття рішень на різних рівнях - від місцевих громад до впливу на процес прийняття політичних рішень на національному рівні, а також підвищення відповідальності держави перед громадянами - у тому числі відповідальність за управлінські рішення та їх наслідки.

5.Слід розробити дієвий механізм контролю влади з боку суспільства на всіх рівнях управлінської ієрархії.

6.На сьогодні досвід посткомуністичних держав однозначно засвідчує: успіх спостерігається лише там, де за основу національної моделі модернізації взято процес зміни парадигми соціального управління суспільством. В усіх інших випадках (коли в центрі модернізаційних змін були корпоративні інтереси, геополітичні пріоритети, абстрактні цінності чи принципи) країни надовго опи-

101

нялися в кризово-стагнаційному стані, що нерідко супроводжувався конфліктами та дестабілізацією.

7.Успіх основних напрямів політико-адміністративних змін

усуспільстві вирішальною мірою залежить від адекватності форм та методів соціального управління тим процесам, що ведуть до становлення нового типу соціальної організації.

Питання для самоконтролю

1.Охарактеризуйте основні форми взаємодії та взаємовпливу політики й управління.

2.Визначте методологічні підходи до аналізу дихотомії "політика - управління".

3.Проаналізуйтеспіввідношення політичної науки і науки державного управління в аналізі політико-адміністративних процесів.

4.Дайте характеристику поняття "політико-адміністратив- на" система.

5.Як співвідносяться групові, суспільні і державні інтереси

вполітико-адміністративній взаємодії?

6.Розкрийте зміст поняття "соціальна ефективність" у полі- тико-адміністративному управлінні.

7.У чому полягає вплив ринкових методів управління на систему політико-адміністративного управління?

8.Проаналізуйте критерії ефективності політико-адмініст- ративного управління.

9.У чому полягає вплив ринкових методів управління на систему політико-адміністративного управління?

10.Як співвідносяться методи політико-адміністративного управління і принципи демократії?

Список використаних джерел

1.Адміністративний процес // Юрид. енцикл. - К. : Вид-во

"Укр. енцикл. ім. М.П. Бажана", 2004. - Т. 1. - С. 53-58.

2.Бебик В. Глобальне громадянське суспільство: теорія, методологія, менеджмент / В. Бебик // Політ. менеджмент. - 2006. -

№2 (17). - С. 140-147.

3.Глазунова Н. И. Система государственного управления / Н. И. Глазунова. - М. : ЮНИТИ, 2005. - 551 с.

102

4.Государственное управление и государственная служба в трансформирующемся обществе / под ред. Ю. В. Яковца. - М. :

Изд-во РАГС, 2001. - 169 с.

5.Дмитренко М. Політична культура особистості трансформаційного суспільства: проблеми визначення та формування / М. Дмитренко // Нова парадигма. - 2004. - Вип. 40. - С. 179-183.

6.Корниенко В. И. Формирование управленческих команд нового поколения / В. И. Корниенко. - М. : Изд-во РАГС, 2000. - 262 с.

7.Лахижа М. Теоретичні основи та реалії реформування владних органів України / М. Лахижа // Вісн. ДСУ. - 2005. - № 1. -

С. 9-12.

8.Політичні процеси в умовах демократизації українського суспільства. Конспект лекцій до дистанційного курсу. - К. : Центр навч. л-ри, 2007.

9.Bertelli M. Public Administration and the Constitution / M. Bertelli, L. Laurenc. - Johns Hopkins University Press, 2006.

10.Boin A. The Politics of Crisis Management: Public Leadership Under Pressure / A. Boin. - New York : Cambridge University Press, 2005.

11.Bozeman B. Public Management Strategies / B. Bozeman, J. Straussman. - San Francisco : Jossey Bass, 1990.

12.Braibant G. The past and future of public administration International Review of Administrative Sciences / G. Braibant. - 2002; 68; 333.

103

5. ВПЛИВ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ НА РОЗВИТОК ПОЛІТИКО-УПРАВЛІНСЬКИХ ПРОЦЕСІВ

План

5.1.Політичний процес та функції в ньому політичних

партій.

5.2.Сутність політичних партій, їх роль у державному управлінні.

5.3.Участь політичних партій у політико-управлінській діяльності держави.

Ключові слова: політична партія, політико-управлінський процес, парламент, уряд, коаліція, фракція, політико-управлінсь- ка діяльність держави.

5.1. Політичний процес та функції в ньому політичних партій

Політичні партії сучасними науковцями розглядаються як суспільно-історичний феномен. З'ясовується місце партій у політичній структурі суспільства, вивчається історичне призначення політичної партії, її соціально-політичні функції з метою віднайти загальні закономірності діяльності та розвитку партій, їх впливу на розвиток суспільства в цілому та держави зокрема.

Як форми політичного набуття влади через вибори політичні партії виникли в результаті розвитку парламентаризму, ідеологій та зародження демократичних традицій у ХІХ ст. Перехід до демократичних форм правління від тоталітарних, монархічних, авторитарних пов'язаний з економічним прогресом та суспільним розвитком. Не варто забувати, що "нерозуміння того, що економічна поведінка зумовлена свідомістю та культурою, призводить до поширеної помилки - пояснення навіть ідеальних за природою явищ матеріальними причинами. Глибинні процеси історії зумовлені процесами, які відбуваються у свідомості" [1, с. 296]. Отже, усвідомлення необхідності представництва інтересів широких прошарків населення в управлінні державою привело до появи нового механізму передачі влади у ХІХ ст. - політичних партій сучасного взірця.

104

Новітнє тлумачення політичної партії поєднує певною мірою всі вищезазначені типи.

Політична партія є найпоширенішою формою організації участі громадян уполітиці, відносностабільною суспільною організацією, яка:

1)є носієм ідеології або специфічного політичного світогляду;

2)є організацією, тобто структурованим об'єднанням людей;

3)змагається за здобуття влади або здійснення впливу на неї;

4)намагається заручитись підтримкою громадян.

Це широке визначення партії, запропоноване Д.Ла Паломбаром, розкриває суть і риси політичної партії через визначення мети, напрямів її діяльності, тобто є за своєю суттю функціональним.

Аналіз стратегії і тактики партії, методів і засобів її діяльності дає можливість з'ясувати одну з найголовніших проблем - ставлення партії до влади.

У сучасній державній політиці та управлінні партії відіграють провідну роль, і це доводить аналіз їх участі у політичному процесі та місце, яке вони посідають у політичній та владній системі. На нашу думку, суттєво змінилась роль політичних партій у сучасній політичній системі, громадянському суспільстві, а відповідно і в державній владі. Сьогодні від партії скоріше вимагається здійснення комунікативної функції, ніж боротьба за владу. Цей висновок підтверджується присутністю політичних партій на всіх етапах політичного процесу.

Політичний процес є одним із суспільних процесів і відрізняється від правового, економічного, ідеологічного, духовно-культур- ного та інших своїми якісними характеристиками: він є визначенням конкретного, з кінцевим результатом процесу певного масштабу (наприклад формування партії, проведення виборів тощо); відображає реальну взаємодію суб'єктів політики, яка здійснюється не відповідно до намірів політичних лідерів або програм партій, а в результаті дії багатьох різнорідних внутрішніх і зовнішніх факторів; показує, як індивіди, соціальні групи, інститути влади з усіма своїми стереотипами, цілями, упередженнями взаємодіють одне з одним і з державою, реалізуючи свої специфічні соціальні ролі та функції; становить сукупність дій інституйованих і неінституйованих суб'єктів політики щодо реалізації своїх специфічних функцій у сфері державної влади, які в остаточному підсумку забезпечують розвиток (або занепад) політичної системи [2, с. 517].

105

Політичний процес (від лат. processus - просування) - це функціональна характеристика політичної системи. Політична система, оскільки вона є знаряддям здійснення влади, а також виявом захисту і реалізації загальних, обов'язкових для більшості громадян інтересів, виступає щодо інших систем суспільства домінуючим фактором. Економічна сфера, соціальні структури, культурологічні фактори - всі вони спираються на політичну систему, яка забезпечує їх організованість, легітимність, закріплює саме ці структури як провідні, пануючі в суспільстві.

Політичний процес - це форма функціонування політичної системи суспільства, яка еволюціонує в просторі і часі. А.Пойченко зазначає, що саме різноманітність і суперечливість інтересів учасників політичного процесу зумовлюють його складну структуру, рухливість стадій та напрямів, непослідовність вияву в кризових ситуаціях. У кінцевому результаті процес владарювання складається із взаємодії державного управління і громадянського тиску, політичної участі, інакше кажучи, процесів, що йдуть зверху і знизу [3, с. 10-14]. Отже, спрямованість політичного процесу визначає і напрям суспільного розвитку на конкретному етапі існування держави, а відповідно впливає на державну політику та управління.

А.Дегтярьов підкреслює, що до поняття "політичний процес" обов'язково входить функціонування таких інститутів, як уряд, парламент, силові структури, діяльність партій і груп тиску, індивідуальна активність громадян. З огляду на це, політичний процес нерідко трактують як складну конфігурацію усвідомленої діяльності, тобто дій, що регулюються державою та стихійної діяльності, тобто спонтанних акцій груп і окремих індивідів [4, с. 23-26].

Модель, що описує функції інститутів у політичному процесі, розробили Г.Алмонд і Г.Пауел. Вони виокремлюють п'ять основних функціональних фаз політичної динаміки і відповідних ним носіїв у вигляді інститутів, що переважно здійснюють ту чи іншу функцію у політичному процесі [3, с. 15-26].

106

Рис. 5.1. Функціональні фази політичної динаміки

за Г.Алмондом і Г.Пауелом

Отже, Г.Алмонд і Г.Пауел політичним партіям надають пріоритетну роль тільки на другому етапі політичного процесу, коли ті відбирають і об'єднують у свою партійно-політичну програму різні інтереси та бачення індивідів і груп.

Але, виконуючи свої функції, політичні партії стають причетними до здійснення всіх етапів політичного процесу прямо чи опосередковано.

Так, однією із головних їх функцій є висловлювання, тобто артикуляція інтересів своїх членів і тих прошарків суспільства, на яких вони базуються. А значить - вони відіграють важливу роль при здійсненні першої фази політичного процесу. Е.Хейвуд також відносить до головних функцій політичних партій артикуляцію інтересів та їх агрегування, своєрідно поєднавши два етапи політичного процесу за Г.Алмондом і Г.Пауелом. На його думку, визначення мети партії потребує виокремлення та врахування інтересів різних прошарків суспільства. Досить часто партійні структури розвиваються як організації, за посередництвом яких ділові кола, релігійні общини, професійні спілки та інші групи проводять у життя свої інтереси (наприклад партія Трудова Україна - виразник інтересів великого капіталу). У кінці ХІХ - на початку ХХ ст. Лейбористська партія Великобританії була заснована профспілками за підтримки ліберальної партії та інших політичних сил. Інші партії самі шукали ті електоральні групи, які могли б створити їм базу, зокрема американські партії кінця ХІХ - початку ХХ ст. намагалися привернути до себе потоки іммігрантів.

107

Оскільки суспільство різнопланове і має багато різних груп, інтереси яких відрізняються, партії агрегують ці інтереси, поєднують їх у єдине ціле, знаходячи спільний знаменник для них. Правлячим партіям це доводиться робити, щоб зберегти свої електоральні позиції.

Е.Хейвуд підкреслює, що іншим чином, як через партії ніякі суспільні інтереси і не висловлюються, оскільки саме партії мають найтісніші відносини з державою, будучи джерелом формування різноманітних органів влади. Разом з тим заради справедливості необхідно уточнити, що навіть багатопартійні системи всіх суспільних інтересів не висловлюють. Інтереси маргінальних прошарків, як правило, залишаються без уваги [5, с. 316-317].

Під час виборів політичні партії отримують певну кількість місць у представницьких органах. Так, в українському парламенті першого скликання працювало трохи менше 30% партійних депутатів, у 1998 р. він уже на 68% складався з представників політич-

них партій, 2002 р. - на 67%, а 2006 - 75%, 2007 - 82% [6, с. 90].

Отже, опосередковано, через своїх представників у парламенті, політичні партії виконують функцію вироблення політичного курсу. Хоча необхідно наголосити, що специфікою України є те, що політичний курс досить часто виробляється Президентом і його секретаріатом, а не законодавчим органом, як це записано в Конституції.

Наступний етап політичного процесу - втілення в життя прийнятих рішень. Коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України, відповідно до нової редакції Конституції, вносить пропозиції Президенту України щодо кандидатури Прем'єр-міністра України та кандидатур до складу Кабінету Міністрів України. До повноважень Верховної Ради України, відповіднодост. 85, належать:

"12) призначення за поданням Президента України Прем'єрміністра України, Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України, призначення за поданням Прем'єр-міністра України інших членів Кабінету Міністрів України, Голови Антимонопольного комітету України, Голови Державного комітету телебачення та радіомовлення України, Голови Фонду державного майна України, звільнення зазначених осіб з посад, вирішення питання про відставку Прем'єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України;

12-1) призначення на посаду та звільнення з посади за поданням Президента України Голови Служби безпеки України;

108

13) здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України відповідно до цієї Конституції та закону" [7].

Отже, опосередковано через свої фракції у парламенті, політичні партії впливають і на реалізацію прийнятого політичного курсу держави.

Ю.Шведа відзначає, що метою політичної партії є керівництво суспільством через організовані для цього суспільні групи та відповідним чином налагоджені механізми діяльності державного апарату. Саме виконання цих функцій визначає місце та роль політичних партій у політичній системі суспільства [8, с. 193].

Власне виконання названих функцій встановлює і місце політичних партій у формуванні та здійсненні державної політики та управління. Адже їх зміст визначається виконанням суб'єктами політики своїх специфічних ролей і функцій.

Щодо етапу контролю, то необхідно пам'ятати про парламентський контроль, який здійснюється за допомогою депутатських запитів, рахункової палати, за посередництвом бюджетного процесу та звітності уряду тощо.

5.2.Сутність політичних партій, їх роль

удержавному управлінні

Виходячи із визначення політичної партії як постійно діючого інституту політичної системи, що бере участь в організації та здійсненні державної влади, витікають функції та завдання політичної партії. В умовах будівництва демократичного суспільства актуальною є проблема взаємодії партій із гілками влади.

Наявність правлячих і опозиційних партій створює механізм політичної відповідальності влади перед виборцями. Правлячі партії зазнають критики з боку опозиції, що впливає на якість прийнятих ними рішень.

Нагородою партії за перемогу у виборах є місця в уряді та влада, яку вона отримує, щоб змінити політику уряду відповідно до своїх уявленнь. Так, у США партія, що володіє більшістю голосів у Палаті представників або Сенаті США, призначає лідерів палати і голів комітетів. Президент призначає понад 3 тис. людей на керівні посади у виконавчих департаментах. Це дає змогу партії, що перемогла, суттєво впливати на управління країною протягом чотирьох років.

109

Партійний контроль за діяльністю уряду в парламентських системах Західної Європи значно сильніший, ніж у Сполучених Штатах Америки, оскільки парламентські системи передають право аудиту водночас над законодавчою і виконавчою владою партії, що перемогла на виборах.

Законодавство, визначаючи завдання і функції політичних партій, надає їм суспільного характеру. Головне функціональне завдання політичних партій полягає в акумулюванні суспільних інтересів та сприянні їх організованому і цілеспрямованому просуванню в процесі прийняття політичних рішень. Власне цим і зумовлюється державницький характер політичних партій.

Особливість політичної влади і її відміна від державної, на думку С.Рябова, полягає в тому, що політична влада - це домінування або прагнення до домінування інтересів одних верств над усіма іншими. Головним предметом політичної боротьби партій є вплив на здійснення державної влади, її влаштування, зрештою, сама державна влада. Завоювавши державні позиції, право й можливість виконувати державні функції, партія впродовж певного часу може реалізовувати загальнодержавний інтерес. Проте при цьому вона залишається партією і не може ототожнюватися з державою.

Сьогодні наявність структурованих, багатофункціональних політичних партій є ознакою високого розвитку суспільства, наявності в ньому громадянської культури та толерантності. Вони існують у більшості країн та в усіх політичних системах. Дослідження влади та управління неможливе без аналізу діяльності політичних партій у владних структурах. Розгляд інституту політичних партій у контексті його впливу на розвиток управлінських процесів важливий для підвищення результативності функціонування державного управління в Україні.

Партії беруть безпосередню участь у творенні державної політики та в державному управлінні. Їх вплив на державну діяльність відрізняється ступенем залученості, який залежить від форми правління і типу виборчої системи в різних країнах. Форма правління - президентська, змішана чи парламентська - визначає місце та роль парламентських фракцій при створенні уряду та впливає на взаємозв'язки гілок влади в державі. Тип виборчої системи визначає ступінь залученості громадян до демократичних процесів у державі та роль партій в організації роботи законодавчого органу.

110