3 Етапи літературної дискусії:
Квітень 1925 р. – 1926 р.
Квітень 1926 р. – лютий 1928 р. (розпад ВАПЛІТЕ)
Лютий 1928 р. - …. (репресії)
Класифікація Шевельова:
1925 – 1926 рр.
1927 – 1928 рр.
1929 – 1930 рр.
Художні особливості памфлетів (Хвильового):
Використання поетики музики та кіно
Словесна гра
Іронічність
Прийоми гри асоціацій
Поліфонічність
Важлива функція діалогу уявного оповідача із читачем, опонентами, самим собою (внутрішній, уявний діалог)
Варіативність порушуваних проблем, що зближує з музикою
Символи
Микола Хвильовий (Микола Фітільов) (1893 – 1933)
Представник модерної парадигми
Факти біографії:
Народився 13 грудня 1893 року у с. Тростянець (Харківщина). У родині було 5 дітей. Батько – народник; не дав дітям освіти; навчався у ХНУ (відрахований за переконання); викладав у школах.
Микола Хвильовий навчався у Богодухівській гімназії (за іншою версією – в Охтирській), закінчив 4 класи, далі – самоосвіта;
чорнова робота,
участь у Світовій війні, революції.
З 1921 року – у Харкові.
Саме у Харкові дебютує як поет (збірки «Молодість», 1921; «Досвітні огні», 1922; «Сині етюди», 1923; «Осінь», 1924).
За словами М. Білецького, ці збірки визначили коло тем «нашої революційної белетристики».
13 травня 1933 року у будинку Слова (вулиця Культури) Хвильовий покінчив життя самогубством. Причини: психологічні, політичні, моральні (у тому числі і арешт Ялового (Шпола)). Мета: щоб застерегти суспільство від можливого тоталітарного майбутнього; спроба захистити своїх однодумців («взяти вогонь на себе»).
Риси творчості:
Полісемантичність
Неоміфологізм
Інтертекстуальність
Трагізм як провідна ознака художнього світу
Основа модерністичного сприйняття життя – усвідомлення світу як абсурдного, дисгармонійного; розкриття дійсності як ворожої
Відмова від мілитичного (нематичного) (життєподібного) принципу творчості
Герої – з розколотою, розірваною свідомістю
Сатира, іронія, пародійність
Інтерес до ірраціонального, несвідомої сфери життя людини
Час тяжіє до циклічності і замкненості
Поєднання різних стильових принципів (неоромантизм, експресіонізм, імпресіонізм, реалізм)
Використання необарокових елементів
Театральність
Оголення прийому
Акцент на темі смерті
Образ маски
Відображення фантомних світів, образів фантомів
Концепція Ю. Лавріненко
3 пристрасті Хвильового як особистості:
Природа
Книги
Дружба з близькими людьми
2 Стильові риси
|
Романтика |
Бароко |
|
Риси: 1.Багатоплановість 2.Поєднання патетики і гротеску, романтичної іронії 3.Кільцева побудова (принцип композиційної рамки)
|
Риси: 1.Образ сильної, підкореної вищій силі людини 2.Закоханість у тему смерті 3.Любов до універсальних категорій 4.Прагнення до контрастних засобів і тем («включення в естетику неестетичного»).
|
Концепція Г. Костюка
Періодизація:
1921 – 1924 рр. – період експерименту і шукання. З’являються безсюжетні, героїко – романтичні, ліричні, побутово – сатиричні етюди і оповідання: «Кіт у чоботях», «Синій листопад», «Редактор Карк».
1925 – 1930 рр. – творче змужніння, настанова на сюжетність, сатиричні твори, оповідання соціальної проблематики, розвиток романтично – психологічної повісті: «Санаторійна зона», «Вальдшнепи», памфлети (зі списку).
1931 – 1933 рр. – героїчні терпіння, поразки і трагічний фінал. Нариси, мисливські оповідання. Не можливість розвинути модерну парадигму.
Концепція В. Агеєвої
Періодизація:
Ранній період (1921 – 1924 рр.) – героїчно – романтичне та ліричне начало.
З 1924 р. (із «Санаторійної зони») – посилюється сатиричне начало.
Важлива «Вступна новела» (1927 р.; початок першого тому) – «Арабески» (1924р.; кінець першого тому).
«Дорога й ластівка» – основні мотиви творчості Хвильового. Самохарактеристика творчості.
«Вступна новела»
2 частини:
Акційна (дія, діалог оповідача (Хвильового) і друзями (Шпол, Любченко, Яловий)).
Лірико – іронічна самохарактеристика власної творчості.
На початку І частини – опис літньої екзотичної зливи (дощ – оновлення; друге народження). Злива – алегорія дискусії 1925 – 1928 рр.. з’являється синій колір (синя вода) – колір мрійливості, сподівань. Проставляється червоному.
У ІІ частині визначаються провідні мотиви творчості Хвильового:
Мотив природи, що репрезентує любов до життя
Мотив уваги до еротичного начала у житті, заперечення голого біологізму
Увага до політичних мотивів, подій революції, громадянської війни
Мотив України
Мотив міста (майбутнього України) (як ознака модерності)
Мотив смерті (любов аж до смерті або розбіжність між мрією і дійсністю).
Мотив віри у майбутнє України, у життя, можливість реалізації духу неспокою.
«Арабески»
Віра Агеєва говорила ,що «Арабески» - ключ до стильової магії Миколи Хвильового, ключ до розуміння його художніх принципів.
Арабески – ключ до розуміння художніх принципів реалізації міфу про азіатський ренесанс; абсурдність світу, виражається віра, сподівання на подолання ідеологічної кризи, усвідомлення, що сподівання марні.
Назва твору:
Арабески – це арабський орнамент, що складається з геометричних фігур, рослинних мотивів, у які вплітаються слова.
Поєднуються зорові та словесні образи. Синтез ліричного і епічного начал. Ці особливості характерні для християнського культурного коду (ікони). Назвою твору вказує на інтертекстуальність, поєднання емоційно – ліричних і раціонально – епічних елементів ісламського і християнського культурних кодів.
Серед літературних джерел – збірка «Арабески» М. Гоголя (художній твір + статті) (герої – митці, художники). У Хвильового герой – оповідач, письменник (Нікола, Nicolas). Є біблійний образ.
Структура твору:
Фабули немає. Розповідь про письменника Ніколя, який розмірковує над проблемою мистецтва, пореволюційної дійсності.
Твір поділяється на 2 розділи (див. про мотив слова)
Лейтмотивні фрази («Я безумно люблю город»).
Наявність імпресій (експресій) оповідача, в які вплітаються окремі епічні елементи (розповідь про дитинство, сільське життя, про людей, з якими він зустрічався).
Мотиви:
Головний мотив – мотив міста. Перша фраза – «Я безумно люблю город». Місто пов’язується із ознаками урбанізму.
Мотив слова, призначення мистецтва. Твір поділяється на два розділи: ІХ. Слово, ХІV. Слово. Такий поділ не випадковий, він пов'язаний з Євангелієм від Іоана. Згадується, що спочатку було слово, підкреслюється епохальна сила слова. У цьому творі автор також вказує на значення слова. Творіння в слові і завдяки слову М. Хвильовий висловлює сподівання на магічну силу слова.
Мотив азіатського ренесансу.
Іспанський мотив
Мотив християнської любові та всепрощення (образ Марії)
Мотив віри, надії, любові.
Образи та символи:
Іспанія – символ краси, звідси мотив Іспанії пов'язаний з мотивом міста як осередку світової культури. З’являються літературні ремінісценції іспанського міста, яке асоціюється із Дон Кіхотом, Сервантесом.
Євангелівський образ Марії вводиться у цьому творі у контекст революційного міфу і є однією із найулюбленіших міфологем творчості Миколи Хвильового («Я (Романтика)», «Вальдшнепи»). Образ Марії має певне семантичне асоціативне значення. Марія у творі спочатку муза героя. До неї він звертається з роздумами про свої творчі муки. Тут відбувається звернення до Музи, до її креативної ролі. Разом з тим, Марія для нього є уособлення революції в жіночому образі. Марія – це і введення християнського коду, сподівання на те, що революція здійснить духовні ідеали християнства. Семантика імені Марії як Богоматері означає «молільниця за людей». Тому з цим образом Марії пов’язані міркування про значення духовного начала у житті, любові. Автор вдається до гри з іменем Марія і з’являється ім’я Мара. З політрансформацією імені пов'язаний мотив християнської любові і всепрощення. Тому закономірно з’являється 3 кільця: віра, надія, любов, і християнські чесноти, які мають бути притаманними творчій особистості, і тому мотив віри, надії, любові є одним із наскрізних у художньому світі М. Хвильового.
Ім’я Марія набуває й іншого звучання Маріам. За Біблією це пророчиця, сестра Мойсея, яка створювала урочисті пісні, коли єврейський народ здобув обітовану землю. Це не просто пророчиця, це пророчиця, наділена творчим даром. Образ Маріам – це паралель до митця, який теж має бути наділений даром провидця, який теж славить свій рай – рай азіатського ренесансу.
Звернення до Бога як головного джерела творчого натхнення. Досягнення свободи творчості. Для митця головне – вільний вибір у творчості.
Вишневий сік – тема України.
Суть творчості: поєднання зорових і слухових образів; досягнення світової творчості (вільний вибір у творчості).
Пошуки Хвильового як митця виражені і у новелі «Дорога і ластівка» (1923р.). Це ліро-філософська мініатюра, у якій поставлені гострі екзистенційні проблеми:
Життя і смерті
Вибору (життєвого шляху)
Особистої творчої свободи
Трагічна доля митця в умовах несвободи.
Колізія фанатизму та гуманізму
Мрія – дійсність
Риси твору:
імпресіоністична асоціативність
символіка
поєднання реального і фантастичного.
Мотиви:
Важлива роль відводиться мотиву дороги. Дорога – це символ життєвого шляху, долі. У творі постає дорога село – місто. Такий шлях підкреслює сподівання на майбутнє, пов’язане з містом як виявом нового життя.
мотив дороги пов'язаний з мотивом минущості життя.
мотив смерті,
мотив пам’яті
мотив творчості і фізичної смерті митця в умовах несвободи. Цей мотив розкривається завдяки символічному образу ластівки, яка традиційно трактується як провісниця смерті.
Структурні особливості:
Друга частина відзначається виразно символічним планом. У цій частині автор через алегоричні образи розкриває мотив творчості і фізичної смерті митця в умовах несвободи. Цей мотив розкривається завдяки символічному образу ластівки, яка традиційно трактується як провісниця смерті.
Образи:
Місто теж постає неоднозначним. Автор вдається до похмурого, виразно експресіоністичного пейзажу, який сприяє відтворенню апокаліптичного міста.
Ластівка знаходиться у кімнаті без вікон, без світла. Її хвилювало штучне світло – електрика. Вона прагнула знайти вихід із цього простору. Ластівка шукала природного світла як символу майбутнього, яке мало бути сповненим можливості вибору. Ластівка шукала вікно, щоб знайти світло. Ластівка вмерла. Оповідач увійшов у кімнату і кинув ластівку у помийну яму.
Основні символи:
Кімната без вікон – тіло
Ластівка – душа
Дорога – життєвий шлях, доля.
Роздвоєння ?????? супроводжувало героя між прагненням до свободи і неможливістю її досягти. Прагненням до свободи і суспільною обмеженістю; між мрією і дійсністю – призводить до гріховного вчинку, зради свободи духу. Кімната без вікон – тіло, ластівка – душа. Автор хоче показати складність життя митця в тих умовах, його складний вибір. Іноді цей вибір закінчується фатально. Хвильовий говорить про колізію фанатизму і гуманізму. Ці проблеми гостро поставлені у творах «Синій листопад», «Редактор Карк», «Я (Романтика)», «Кіт у чоботях».
«Я (Романтика)»
Важливе значення має присвята «Цвітові яблуні. М. К.». тут є інтертекстуальні зв’язки, бо ставиться проблема гріха, провини, роздвоєння особистості. Для твору характерна композиція рамки, бо мова йде про образ Марії як матері, Богоматері. В основі твору криза роздвоєння головного героя, який характеризує себе глав верхом комуни. Це роздвоєння виявляється у його внутрішніх роздумах: я чекіст, але я і людина. Роздвоєння між гуманним і фанатичним служінням революції. Це його роздвоєння виявляється не тільки через внутрішні сумніви, протиріччя, але і через інших персонажів ,які підкреслюють ці дві начала його внутрішнього конфлікту. Доктор Тагабат є його звірячим інстинктом і Андрюша – його совість. є ще один персонаж – дегенерат – вартовий революції, виконує будь-які начала, не дозволяє виявити людські почуття.
«Кіт у чоботях»
Інтертекстуальні зв’язки із казкою Шарля Перо. Цей образ має позитивну конотацію. Автор показує трагедію особистості. За семантикою твір умовно можна поділити на 2 частини. У першій частині автор говорить проспівати пісню рядовим учасникам революції, хотів, щоб це була урочиста пісня – пісня пісень – гімн.
Автор зазначає, що жанр велика драматична поема «Кіт у чоботях».
Пісня – гімн – драматична поема.
Автор усвідомлює, що його героїня – тип, який відображає не тільки складну долю жінки, але й складну долю особистості.
З революцією пов’язуємо сподівання на зміни.
Ставлення до жінки в революції неприродне. Чи ті чоботи приміряла товариш Жучок?
2 частина: показано її відчуження від мас. Так і не реалізувалися її мрії. Революція так і не дала можливості реалізуватися жінці.
«Санаторійна зона»
Одним із творів, у якому виявляються особливості художнього світу є «Санаторійна зона» - повість.
Риси:
Полісемантичність
Поліфонізм
Міфологічність
Реальне і умовне
Піднімається цілий комплекс екзистенційних проблем, онтологічних, соціально-політичних.
Санаторійна зона – образ-символ моделі суспільства без Бога. Головний прийом твору – експресіоністські принципи пере трансформації дійсності. Усі перешкоди постають як умовні образи, як альтер его різних «Я» автора, це спроба самоусвідомлення. На перший план виступає етичний вибір буття героя: совість, добро (проблема). Одна із головних ідей – протиставлення мрії і сірої дійсності. Для твору характерна композиція рамки. Твір побудований як роздуми, щоденникові записи хворої, яка перебуває в санаторій ній зоні. Автор вдається до прийому гри з читачем. Він ховається за маскою психічнохворої.
На початку твору говориться про осінній сон, про період осені, яка завжди викликає меланхолійний стан. Цей сон – реакція на життя, смуток з приводу обмеженості людського існування. Завершується твір обрамленням щоденника хворої.
Образи
Центральними персонажами є Анарх, Хлоня, Мая і інфернальні герої.
В образі Анарха як ідеологічної маски втілено ніцшеанський бунт проти християнства, проти Бога. Він опиняється у санаторії для душевнохворих, переживаючи глибоку внутрішню кризу, розчарування у дійсності, тривоги. Його стан – істерія – вираження внутрішньої кризи. Корені кризи – скоєння вбивства у день воскресіння Христа. Автор підкреслює, що зло заподіяне проти когось, спрямовується і на саму людину. Він не бачить ніякого виходу, крім смерті, самогубства. Ріка символізує потяг до смерті, але це також шлях втечі від зони, це очищення у воді.
Інший герой романтик, поет Хлоня також відчуває свою неприкаяність, душевну кризу у цьому матеріалізованому світі. Кінчає життя самогубством. Смерть – порятунок від обмеженості життя. це суто шопенгауерівська трактовка смерті.
Мая дає самохарактеристику себе як агента червоної охранки («Я тайна чекістка»). Мета життя – досліджувати і доносити. Мая – ілюзія, обман. Ілюзорне сприйняття життя.
Карно. Варто чітко визначити чи це реальна особа чи витвір хворої уяви персонажа. Є точка зору, що Карно – одне із «Я» Анарха, що містить у собі страх можливого переслідування.
Взагалі Карно – ім’я історичної особи. Це президент Франції, у 1894 р. він був вбитий анархістами.
Значення слова: лат. – плотське, м’ясисте; фр. – хам.
Карно – втілення страху, смертоносного начала, яким супроводжувалась революція. Відбиття сутності системи, яка формувалася, в якій існувало стеження, несвобода людини. Це були ознаки зони – суспільства, ізольованого від широкого світу.
Є інфернальні постаті, які теж втілюють страх, який був характерний для нової людини суспільства.
Ці проблеми людини і революції знаходять відбиття і у романі «Вальдшнепи», який був надрукований у журналі «ВАПЛІТЕ» у № 5 у 1927 році – тільки перша частина; 2-га частина, яка мала друкуватися у № 6 була конфіскована і знищена. Тому не маємо завершеного твору, ми маємо його фрагмент.
Тому щодо визначення концепції твору, жанрової природи не може бути одностайної точки зору. Тут можна говорити про можливі варіанти розвитку того чи іншого персонажа.
Роман «Вальдшнепи» визначають як твір, якому характерні різні жанрові риси: роман інтелектуальний, ідеологічний, політичний, екзистенційний, психологічний, любовний, курортний, роман-памфлет.
Особливості твору
Роман майже позбавлений зовнішньої подієвості.
Важливу роль відіграють діалоги.
Головний акцент робиться на внутрішніх протиріччях центрального персонажа Дмитрія Карамазова між комуністичними і національними ідеалами.
Саме ім’я персонажа дозволяє говорити про інтертекстуальні зв’язки з романом «Брати Карамазови» Достоєвського; з творчістю Толстого, бо в романі піднімаються ті ж самі проблеми, які ставили ці письменники:
Людини і світу
Відродження людини
Любові і ненависті до ближнього
Загальнолюдського щастя, яке не можна побудувати на стражданнях хоча б однієї людини.
Так як героя «Братів Карамазових» душевні переживання доводять до галюцинацій, з’являється волохата істота, як втілення його переживань, так ми можемо говорити про внутрішні протиріччя Дмитрія Карамазова у романі «Вальдшнепи», який брав участь у революції і зараз відчуває внутрішню кризу, яка наближає його до втрати психологічної рівноваги. Ця криза полягає в тому, що він вірив у революцію, у її благородні ідеали, але пізніше він побачив, що ця партія, як говорить у творі Аглая, партія перетворилася на «собіратіля». Криза Карамазова в тому, що, на його погляд, рвати з партією не можна, бо це зрада партії, але з іншого боку – і не рвати не можна. В творі це названо ідіотським роздоріжжям, яке неминуче може призвести до божевілля, до психіатричної лікарні. Опинившись на цьому ідіотському роздоріжжі, Дмитрій Карамазов прагне знайти для себе вихід у національній ідеї, але ідеї соціалістичні і ідеї національні – не поєднувані, як показав досвід цієї революції.
Дмитрій Карамазов, як і інші персонажі М. Хвильового, вірив у комуністичну партію і готовий був на будь-який злочин в ім’я ідеалів. Складні перипетії революції ставлять перед ним не прості питання:
Любові і ненависті до ближнього.
Знову звертається до образу Марії, яка корегує в ньому людину і дає можливість уникнути тих тяжких злочинів, якими супроводжувалась революція.
Отже, роздоріжжя героя замикається і автор розкриває внутрішні протиріччя Дмитрія Карамазова – тип людини, сформований у ході революції.
Фрагментарне протиставлення – Аглая – загадкова постать, з якою зустрічається Дмитрій на курорті, яка втілює вольову начало, готовність рішуче діяти. Її порівнює автор з діяльністю народовольців, які готові були до рішучих вчинків.
Загадкова назва «Вальдшнепи». Ми зустрінемося із такою назвою і в Остапа Вишні.
Вальдшнепи – назва птахів. Автор хотів показати, що людина, яка пройшла революцію, також опиняється під дулом пострілів. Вальдшнепи – це, може, і спроба приручити птахів, так, як приручали учасників революції, а потім їх розстрілювали.
Отже, це роман проблем, це роман полемічний, осмислюється доля людини у революції і її внутрішня духовна криза.