МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ В.Н.КАРАЗІНА

ФАКУЛЬТЕТ ПСИХОЛОГІЇ

КАФЕДРА ПЕДАГОГІКИ

Методична розробка виховного заходу

на тему: «Лицарі нашої школи (до святкування Дня Захисника Вітчизни)»

(для учнів 8-А класу Харківської спеціалізованої школи № 63)

Виконала
студентка 3 курсу
групи ГГ-31	Янченко А.І.
Перевірив
проф.	Донцов А.В.

Харків 2013

Мета: формування в учнів навичок самовдосконалення тіла і духу на прикладах епохи Запорізької Січі; виховання поваги до історичної спадщини нашого народу, пропаганда здорового способу життя.

Обладнання: повітряні кульки, указка, відро, дошка, крейда, ілюстрації із зображенням козацьких клейнод та елементів козацького одягу.

Хід позакласного заходу

Слово вчителя: 23 лютого у календарі позначено як День Захисника Вітчизни. І вже стало традицією вітати у цей день усіх чоловіків, хлопчиків. Напевне, цим жінки хочуть зайвий раз підкреслити у чоловіків риси, як мужність, сміливість, щиросердя, шляхетність.

Ведуча. Сьогодні наші хлопці спробують себе в різних видах змагань та обов’язково отримають титул лицарів школи!

(Вчитель задає питання до класу) А чи знаєте ви лицарів, котрі колись проживали на території України? (вислухавши відповіді учнів, вчитель продовжує розповідь).

Правильно – це козаки.

У літописі українських земель є славний, майже упродовж трьохсот років, період козаччини (з 1550 р. по 1828 p.). Це Запорізька, а пізніше Задунайська Січ. Козацтво стало організованою військовою силою, яка боронила наші землі від варварських нападів турків і татар, а також від польських колонізаторів. Особливо відзначився своєю енергією, хистом наш земляк з Вишнивець князь Дмитро Байда Вишневецький. Січовики були сміливими, дисциплінованими, витривалими, гордими і вільними людьми. Наш народ завжди пам'ятатиме цю героїчну сторінку української історії, а хлопці наслідуватимуть козаків.

А чи знаєте ви, як жилося козакам на Січі?

У наш час цей козацький харч не кожному «по зубах». Але я вам попробую розповісти про один із звичайних днів життя на Січі. А це відбувалося так.

Спочатку козаки кожного куреня за загальним сигналом вставали до схід сонця, йшли на річку купатись. Купалися у будь-яку пору року, а також і взимку. Після цього сідали в курені за стіл. На сніданок подавалася «соломаха» — житнє борошно, зварене у воді i засмажене олією. За звичаєм осавул, суддя та інша військова старшина, мешкали й приймали їжу в тих куренях, до яких вони були записані. За столом вони сідали біля курінного отамана. Кухар, що готував їжу для козаків за звичаєм їв стоячи. Досвідчені козаки та військова старшина мали при собі учнів, яких називали джурами.

Прибували джури на Січ з запорізьких міст і сіл, а також з північних територій України. Джура у всьому допомагав своєму наставнику, переймав його бойовий досвід, обов’язково навчався в січовій школі. Жив, харчувався він в тому ж курені, що і його наставник.

В свою чергу, запорізькі козаки, буваючи на Україні, прагнули залучати до себе на Січ хлопців. У ті часи поява хлопчиків на Січі ні у кого не викликала здивування. Адже народ поважав запорізьких козаків, як легендарних лицарів. Тож прагнення стати козаком було мрією кожного юнака-українця. Цьому всебічно сприяло старше покоління.

Після сніданку всі йшли на утреню до січової церкви. Потім деякий час витрачали на прання, лагодження одягу, зброї, човнів, укріплень. Після цього розпочинали бойову підготовку. Сюди входили герці на конях, фехтування, стрільба з вогнепальної зброї, долання рівчаків та загорож на конях, бій на шаблях «до першої крові», змагання куренів тощо. Знання та вміння будувати оборонні споруди з землі і возів, будувати човни, вести бойові дії на воді козаки здобували під час підготовки й здійснення походів.

В сiчовiй школі в цей час велося навчання з джурами. Їх навчали письму, церковному читанню, хоровому співу та музиці. Після закінчення школи, найздiбніші хлопчики йшла до Києво-Могилянської академії, частина з них влаштовувалася працювати священиками в запорізьких церквах та учителями в школах, що існували при цих церквах. Всі інші випускники школи залишалася в своїх куренях, де вони з часом мужніли, загартовувалися, та ставали справжніми козаками.

Рівно в полудень з фортечної гармати лунав постріл. За цим сигналом козаки та джури йшли обідати. На обід подавалась: «тетеря» - зварене пшоно або житнє борошно на квасі, варена або печена риба на стяблах (дерев’яні дошки з видовбаною серединою, щоб не стікала юшка), мед, пиво, брага в кінвах (невеликі відра з навішаними на них коряками або михайликами), галушки, юшка з риби, що називалася щербою, куліш з салом або олією, іноді баранина або дичина. Все це готувалося на кабицях, тобто на вогнищі з витяжкою, що містилося в курені. Після обіду співали пісні, думи, слухали розповіді, гру кобзарів. Спалахували запальні козацькi танці.

За розпорядженням курінного отамана частина козаків готувалася до виконання службових обов’язків у фортеці Січі, а також за її межами. При повному озброєнні вони йшли на січовий майдан, шикувались у лави прикордонних форпостів, загонів по охороні січових шляхів, переправ на Дніпрі і Бузі, роз’їздів та варти на січових вежах і човнах. Огляд підрозділів та доручення завдань проводив військовий осавул за участю курінних отаманів, від яких ці підрозділи були виділені. За встановленим терміном підрозділи вирушали їх виконувати.

Надвечір дзвонили дзвони січової церкви Святої Покрови, закликаючи козаків на молитву. У храмі всіх зачаровував хор січової школи. Після молитви козаки йшли в курені вечеряти.

На вечерю подавалися гречані галушки з часником або щерба. Після столу, одні грали на скрипці, сопілці, бандурі, бубнах, інші - співав пісень.

Через деякий час Січ, за винятком вартових на фортечних вежах та козацьких розвідників, занурювалася у сон.

А тепер давайте дізнаємося, чи є у нас у класі справжні лицарі! 23 лютого прийнято вітати всіх військових, тих, хто вже відслужив, і тих, кому ще тільки доведеться це зробити. Як називають сміливого, чесного, готового подати руку падає, гроші - убогим, а серце віддати прекрасній дамі? Правильно, лицарем. Я сподіваюся, що таких тут більшість. Час від часу лицарі повинні битися на турнірах, аби не гаяти форми і виявляти кращих. Влаштуємо турнір і ми. Подивимося, чи є у вас якості справжніх військових, справжніх лицарів.