Політологія 2
.docxПогіршення становища всередині країни загрожувало революцією. Вихід з кризи пов'язується імператорською владою з якоюсь переможною війною, яка б дозволила згуртувати французів навколо свого імператора.
В одній з битв Імператор Наполеон III потрапив до пруського полону разом з 100 тис. Солдатами, офіцерами, і близько 40 генералами. Це стало кінцем Другої імперії.
Третю республіку було проголошено 1870 p., але тільки 1875 р. оформлено конституційно. Законодавча влада в країні належала двопалатному парламентові. Палата депутатів обиралася прямим загальним голосуванням. Жінки та військовослужбовці участі у виборах не брали. Сенат обирався представниками органів місцевого самоврядування. Головою виконавчої влади вважався президент. Фактичним головою уряду, як органу виконавчої влади, був прем'єр-міністр.
У перші роки існування республіки в парламенті переважали монархісти. На виборах 1876 р. республіканці завоювали більшість у палаті депутатів і поступово усунули монархістів від влади. У 1879 р- під тиском республіканців пішов у відставку президент Франції маршал Мак-Магон, відомий своїми симпатіями домонархістів. На його місце було обрано республіканця Жуля Греві.
Уряд республіканців провів низку важливих реформ. У 1880 р. було проголошено амністію учасникам Паризької комуни, 1881 р. прийнято закон про свободу друку та проведення зборів, а також закон про освіту всіх дітей віком від 6 до 13 років. Закон 1884 р. дозволив вільну діяльність профспілок та організацію страйків, було обмежено використання дитячої праці.
Керівники Третьої республіки вважали себе продовжувачами справи французької революції 1789 р. Від неї Третя республіка успадкувала державний трикольоровий прапор, національний гімн "Марсельєзу", національне свято 14 липня - день узяття Бастилії.
Важливою особливістю політичної системи Третьої республіки була багатопартійність. '
6 червня 1944 р. розпочалася операція вторгнення армії союзників в окуповану гітлерівцями Францію. Був сформований тимчасовий уряд країни на чолі з генералом де Голлем. До цього уряду вперше в історії Франції увійшли комуністи.
У жовтні 1945 р. відбувся референдум з приводу подальшої долі країни. 18 млн виборців (з 19) висловилися за скликання установчих зборів та прийняття нової конституції. Вибори 1946 р. принесли комуністам 5 млн голосів і найбільшу кількість депутатських мандатів -151. Народно-республіканський рух та соціалісти зібрали по 4,5 млн. В результаті компромісу цих трьох партій був складений остаточний проект конституції (після того, як перший, складений самими комуністами, був відхилений голосуванням в Установчих зборах).
Конституцію затвердив референдум 13 жовтня 1946 р. Це - дата народження т. зв. Четвертої республіки (1946-1958 pp.). «Декларація прав людини і громадянина» увійшла в текст Конституції з доповненнями, продиктованими часом: право на організацію професійних спілок та на проведення страйків, право на працю, рівноправ'я чоловіків і жінок, безоплатна світська освіта, державне регулювання монополістичної економіки, заборона дискримінації за расовими, політичними та релігійними ознаками тощо. Конституція проголосила відмову від наступальної війни та допустимість націоналізації підприємств, що мають суспільне значення.
Виборчий закон вводив пропорційне представництво (депутатські місця, відведені на виборчий округ, ділилися між політичними партіями відповідно до числа поданих голосів). Парламент був двопалатний. Верхня палата - Рада республіки з правом рекомендації поправок до схваленого законопроекту, та нижня - Національні збори. У компетенції нижньої палати перебувало прийняття поправок до Конституції і законів Франції, затвердження бюджету, оголошення стану війни, ратифікація найважливіших міждержавних договорів. Уряд був відповідальний лише перед Національними зборами.
Вводилася посада президента, якого обирали на 7 років. Влада його була обмежена контрасигнатурою прем'єра чи відповідного міністра, аналогічно дублювалися відповідними відомствами його рішення з питань помилування, кадрових призначень тощо. Такі обмеження були введені з огляду на фігуру де Голля, найавторитетнішого на той час політика країни..
Під тиском комуністів у Франції розпочалася націоналізація промисловості, зокрема заводів «Рено», авіакомпаній, електроенергетики, найкрупніших банків - тобто процеси, дуже схожі на ті, що мали місце в цей час на Британських островах.
У 1947 р. був прийнятий закон «Про захист республіки і свободи праці», який дозволяв за певних умов ув'язнювати організаторів і активних учасників страйків. Тим самим розпочався наступ на Конституцію 1946 p., яка, зокрема, гарантувала право на страйк. 26 липня 1948 р. Франція увійшла до НАТО (395 депутатів Національних зборів - за, 189 - проти).
В 1951 р. була введена мажоритарна система виборів до Національних зборів. Партія або блок, які зібрали більше половини голосів виборців округу, отримували усі мандати, відведені на цей округ.
Економічне піднесення 1952-1957 pp. супроводжувалося невдачами на міжнародній арені. Суспільство ніби розкололося на тих, хто наполягав на необхідності за будь-яку ціну вберегти колоніальну імперію, та на прихильників демократичного вирішення національного питання. Дане протистояння поставило Францію на грань громадянської війни. В цій ситуації буржуазні партії висловилися за скасування Конституції 1946 р. 1 липня 1958 р. генералу де Голлю парламентом були надані надзвичайні повноваження. А уже 28 вересня того ж року референдум схвалив Конституцію П'ятої республіки. В метрополії «за» висловилися 17,7 млн. чол. або 79,2% учасників.
Згідно з цією Конституцією, президент республіки зосереджує в своїх руках найважливіші важелі влади. Він невідповідальний ні перед виборцями, ні перед парламентом (йому неможливо оголосити імпічмент). Президент може на свій розсуд розпустити Національні збори та Сенат. Президент головує на засіданнях уряду, призначає та зміщує міністрів. Двопалатний парламент обирається на основі мажоритарної системи (нижня палата) на 5 років. Конституція 1958 р. дозволила заморським територіям і колоніям самостійно вирішити питання свого державного статусу. Схвалення населенням Конституції означало збереження даної колонії у складі Франції на правах «заморської території», несхвалення - відповідно вихід з імперії з перспективою проголошення незалежності. Наданою можливістю майже негайно скористалися усі африканські колонії.
Франція за де Голля проводила більш самостійну зовнішню політику. Країна, зокрема, вийшла з військової організації блоку НАТО, у 1963 р. відмовилася приєднатися до тристороннього американо-радянсько-англійського договору про заборону випробувань ядерної зброї у трьох сферах. У галузі внутрішньої політики уряд де Голля орієнтувався на модернізацію економіки та встановлення класового співробітництва засобами державного регулювання. Життєвий рівень французів у 1958-1968 pp. зріс на 38%. Після добровільної відставки де Голля президентами країни обиралися праві Ж. Помпіду (помер у 1974 р.) та Ж. д'Естен. Вони відійшли від де голлівської ідеї «третього шляху», тобто розвитку Франції дещо у розріз із США та його союзниками по НАТО,- з одного боку, та СРСР і країнами народної демократії,- з іншого. У 1972 р. Франція вступила до ЄЕС, поліпшилися відносини з Англією.
У 1981 р. на пост президента Франції був обраний 65-річний представник Французької соціалістичної партії (ФСП) Франсуа Міттеран. А уже в 1972 р. лідер цієї партії Міттеран став головою Соціалістичного Інтернаціоналу. На виборах 1974 р. він зібрав 49% голосів виборців за рахунок блоку з комуністами. Друга спроба виявилася більш вдалою. Міттеран добровільно ділив владу з прем'єр-міністром, з парламентом та з Державною Радою, а при де Голлі ці три інститути влади майже не мали самостійного значення. Журналісти навіть назвали його президентство П'ятою з половиною республікою, натякаючи на принципову відмінність державного управління від де голлівської схеми.
Вперше в історії П'ятої республіки до уряду увійшли комуністи (4 міністерських пости). Курс зовнішньої і внутрішньої політики цього президента був розрахований на побудову міцної держави засобами масштабних суспільних реформ, а також розвитку самоуправління і децентралізації (закон про децентралізацію місцевого управління, прийнятий у січні 1982 p., скасував створену ще Наполеоном систему).
Підтримував президент-соціаліст і курс на європейську інтеграцію - економічну і політичну.
після розвалу СРСР та Варшавського договору Франція продовжувала орієнтуватися на своїх традиційних східноєвропейських союзників -Польщу, Румунію, Росію. Україна з цієї схеми випадала. Міттеран єдиний з тогочасних глав держав Великої Сімки, хто не мав контактів на найвищому рівні з нашою державою.
На виборах 1995 р. переміг правий кандидат Жан Шірак. Говорити про якісь особливі зміни у внутрішньому житті країни не доводиться, що й не дивно - ще за часів Міттерана Шірак був правим прем'єр-міністром при лівому президенті. Щоправда, з ініціативи Шірака в другій половині 2000 р. відбувся референдум, на якому французи висловилися за скорочення терміну президентських повноважень з 7 до 5 років.