32. «Енеїда» Івана Котляревського як етнологічний твір.

«Енеїду» сміливо можна назвати своєрідною енциклопедією українського побуту кінця ХVІІІ — початку ХІХ століття.

Вона зображує події після 2 поділу Польші і скасув.гетьманщини. троянці, як алегорія запоріжців-втікачів. В центрі зобр.побут через який розкриті особлив.нар.культури. Викор.етнографічно-побут.лексику, повір*я, синоніми, фразеологізми. Вживає укр..імена. Особл.місце займає перелік укр..страв на ігр (панас, хрещик, журавель) Троянців і богів зобр.в укр..одезі, детально його описуючи. Зверт.до укр..міфології, казокВідобр.різні суп.стани. У пеклі відобр.вади тогочасн.сусп.в укр..та ставл.укр.до інш.народів. Традиції ворожіння. У гумористичній формі поет кинув виклик сучасній йому кріпосницько–чиновницькій суспільності, висунув гостре звинувачення, в тому, що всі помисли її спрямовані на грабіж і здирство, знущання з простих людей і, що основні державні закони закріплюють цю несправедливість. Звинувачення І.П.Котляревського була моральним осудом крі­посницького ладу, осудом, що набув виразного громадянського звучання. Котляревський раз у раз звертається до історичного минулого України, звеличує патріотичні подвиги народу. Оспівуючи кращі національні традиції, закріплені історичним досвідом, поет закликає самовіддано любити вітчизну, про­йнятися життєдайним почуттям служіння їй. Любов до батьківщини кличе на подвиг, пробуджує високі по­чуття. У боротьбі за рідну землю люди цілком змінюються: “Там лицар всякий парубійко”. Патріотичні почуття підносять гід­ність людини, її честь. І.П.Котляревський відтворив свою сучас­ність, зобразив яскраві типи представників різних суспільних верств, намалював картини українського побуту того часу.

33. Творчість Павла Білецького-Носенка.

Народився у дворянській сім’ї козацько-старшинського походження. Освіту здобув у Петербурзькому шляхетному сухопутному кадетському корпусі, після закінчення якого (1793 р.) впродовж п’яти років перебував на військовій службі, брав участь у воєнних операціях російської армії (зокрема під командуванням О. Суворова). Вийшовши у відставку, оселився у власному маєтку в с. Лапинці Прилуцького пов., де цілком віддався літературній та науково-освітній роботі (зокрема заснував приватний пансіон для шляхетських дітей). У 1801—1807 рр. — засідатель Прилуцького повітового земського суду, у 1807—1809 рр. — помічник попечителя богоугодних закладів (лікарень) м. Прилук. З 1810 р. — штатний наглядач училищ Прилуцького повіту; обіймав цю посаду до 1847 р., до виходу у відставку у чині колезького радника.Починаючи з 1812 р., підтримував тісні зв’язки з низкою наукових установ, товариств, зокрема з Російською академією наук, Московським товариством дослідників природи, Вільним економічним товариством у Петербурзі, Товариством наук при Харківському університеті; систематично надсилав до них свої праці й доповіді з питань літератури, естетики, етнографії, лінгвістики, історії, економіки, медицини тощо. Працював водночас на літературній, науковій, освітній нивах. Як письменник віддавав данину трьом панівним на той час художнім стилям — класицизму (байки «Дворовий Пес та голодний Вовк», «Вовк та Ягня», «Рись та Кріт», «Гуси» й ін., поема «Горпинида, чи Вхопленая Прозерпина»), просвітництву (поема «Урок панам», що постала як наслідування Вольтера, казка «Литвин та українець») і романтизму (балади «Заповітна люлька», «Ївга» та ін.). Численні його твори пройняті жартом чи бурлеском, у чому неважко побачити впливи художньої манери І. Котляревського. Не сягнувши його вершин, Білецький-Носенко, проте, був переконаний, що жартом завжди можна чомусь навчити людей і водночас указати на їхні вади. У байках «Сковорода», «Мудрець та старшина військовий» наголошено на мудрості українського філософа зокрема і народу в цілому; твори баладного жанру сповнені ліричними почуттями, а в поемі «Горпинида…», де античних героїв перевдягнуто в українські строї, зроблено спробу відтворити національний побут на рубежі ХVIII — ХІХ ст., розвінчати здирників, хапуг та нероб.Активним було прагнення письменника наблизити українського читача до вершин світової літератури. З цією метою він переспівував українською або перекладав російською мовою твори французів Ж. Ж. Руссо і Ж. Лафонтена, німецьких романтиків Й. Г. Бюргера і Ф. Шіллера.Помітне місце у творчому доробку П. Білецького-Носенка посідають численні праці з лінгвістичних питань. На особливу увагу заслуговує «Словник малоросійської, або південно-східноруської мови». Письменник створив українською мовою 333 байки, 23 казки, 15 балад, драматичну сцену «Іван Золотаренко», російською мовою — роман «Зиновій Богдан Хмельницький», праці «Естетика», «Про смак естетичний», «Словник герменевтичний, лінгвістико-історичний, географічний», «Лінгвістичні пам’ятки повір’їв у малоросіян» та ін.