3.Основні наукові школи в Україні
Ще у післявоєнний період в Україні сформувалися п’ять головних центрів суспільно-географічної думки: Київський, Харківський, Львівський, Одеський і Чернівецький. В останній час активно розвивається Сімферопольський центр [http://knowledge.allbest.ru/geography/].
Найзначнішим серед названих центрів зараз є Київський.
Фахівці із суспільної географії працюють на кафедрах і відділеннях (секціях) таких закладів: Київського національного університету імені Тараса Шевченка (кафедра економічної і соціальної географії, яку близько двох десятиріч очолював проф. Микола Пістун, який створив теорію агротериторіального комплексування; тепер керує проф. Ярослав Олійник); Київського педуніверситету імені Михайла Драгоманова, де значний внесок у розвиток СГ України зробив проф. Леонід Корецький; Київського економічного університету (проф. Юхим Питюренко); Ради з вивчення продуктивних сил НАН України (у 80-х - першій половині 90-х років XX ст. тут працювали проф. Федір Заставний, проф. Роман Іванух, проф. Валерій Поповкін; тепер працюють проф. Михайло Григорович, Анатолій Доценко, Олександр Паламарчук). Нарешті, Інститут географії НАН України, у якому помітний слід залишив акад. Максим Паламарчук. Тут успішно працюють його учні: Леонід Руденко, Валентина Нагірна, Інґа Горленко, Геннадій Балабанов та ін [Шаблій].
До засновників сучасної київської школи СЕГ слід віднести Костянтина Григоровича Воблого (1876-1947), який з 1934 р. очолював кафедру економічної географії у Київському університеті та з 1936 р. відділ економічної географії в Інституті економіки АН України.
Лідером київської наукової суспільно-географічної школи тривалий час був академік Максим Мартинович Паламарчук (1916-2000).
Академік М.М. Паламарчук має у своєму науковому доробку більше 300 друкованих праць, зокрема він є автором першого посібника з економічної географії України для вчителів (1970), а у 1980 р. ним був написаний підручник з географії України для загальноосвітніх шкіл, який витримав низку перевидань та був перекладений польською, угорською, російською мовами. Максим Мартинович одним з перших в Україні почав ґрунтовно досліджувати проблеми цукробурякового комплексу, заклав основи теорії промислового комплексоутворення, створив концепцію суспільно-територіального комплексу (СТК).
Своєрідним підсумком життєвого і творчого шляху М.М. Паламарчука є написана разом із сином Олександром монографія "Економічна і соціальна географія України з основами теорії" (1998), в якій узагальнено результати суспільно-географічних досліджень в Україні за останню чверть ХХ століття [http://knowledge.allbest.ru/geography/].
У Київському центрі розвинені усі галузі СГ: теорія науки (акад. М. Паламарчук, проф. М. Пістун, проф. С. Іщук, проф. П. Масляк); дослідження географії природних ресурсів (проф. І. Горленко — відділ сусільно-географічних досліджень Інституту географії НАНУ); географії населення і розселення (проф. Ю. Питюренко, А. Степаненко, О. Хомра, М. Тимчук); географії сільського, лісового господарства, промисловості, транспорту (проф. В. Нагірна, С. Генсірук, Я. Олійник, Д. Стеченко, А. Доценко, М. Григорович); соціальної географії (проф. Я. Олійник, А. Степаненко); методики, особливо математичних методів досліджень (проф. О. Паламарчук) та ін.
У Київському центрі традиційно розвинене суспільногеографічне картографування. Відділ картографії Інситуту географії НАН України представляють проф. Андрій Золовський (нині покійний), чл.-кор. НАН України Леонід Руденко, д-р геогр. наук Тамара Козаченко [Шаблій].
Харківський центр соціально-економічної географії існує близько двох століть. Суспільно-географічні дослідження перебували ще у сфері наукових інтересів засновника Харківського університету Василя Назаровича Каразіна. На основі досвіду західноєвропейських вчених він розробив власну методику проведення статистичних досліджень і застосував її для вивчення населення Слобожанщини. Упродовж всієї своєї наукової діяльності В.Н. Каразін значну увагу приділяв питанням краєзнавства і комплексної географічної характеристики рідного краю.
Перебування столиці у Харкові сприяло швидкому науково-освітньому розвитку міста. У 1927 році при Всеукраїнській Академії наук (ВУАН) і Наркоматі освіти був заснований Український НДІ географії та картографії, діяльність якого була пов’язана з ім’ям С.Л. Рудницького. Інститут проіснував лише 7 років.
У 1934 році на геолого-географічному факультеті Харківського університету була створена кафедра економічної географії, кістяк якої склали співробітники розігнаного НДІ географії і картографії.
У 1983 році Артур Петрович Голіков захистив докторську дисертацію "Територіальна організація водного господарства СРСР", ставши першим доктором і професором в галузі соціально-економічної географії в усій Лівобережній Україні.
Після отримання Україною незалежності зросла увага до міжнародних економічних зв’язків. Тому кафедрою були визначені нові наукові напрями в галузі комерційної географії і, зокрема, територіальної організації міжнародних торговельно-економічних відносин. Новими напрямками досліджень стали соціальна інфраструктура (С. Юрченко), географія туризму (В. Редін), географія світового господарства і оцінка геополітичного положення окремих країн і регіонів світу (А. Голіков, Ю. Грицак, О. Якушев, Н. Казакова).
У 2002 р. кафедра отримала назву "соціально-економічної географії і регіонознавства". В сучасних наукових дослідженнях робиться акцент на соціальну складову в системі "Природа – Людина – Господарство". Розвиток досліджень відбувається в контексті стратегії сталого розвитку (2004 року Л.М. Нємець захистила докторську дисертацію "Соціально-географічні основи стратегії переходу України на модель стійкого розвитку"). Саме 2004 вважається роком заснування вже сучасної суспільно-географічної школи у Харкові [http://knowledge.allbest.ru/geography/].
Дуже давні традиції має Львівський центр соціально-економічної географії адже саме тут виникла найперша в Україні кафедра географії (Львівський університет, 1883).
Сучасна львівська школа соціально-економічної географії представлена вченими Львівського національного університету ім. Івана Франка (кафедру економічної і соціальної географії очолює проф. Олег Іванович Шаблій, кафедру географії України – проф. Федір Дмитрович Заставний, кафедру міжнародних відносин і країнознавства – проф. Маркіян Зинов’євич Мальський), Інституту регіональних досліджень, Львівської комерційної академії, Львівського аграрного університету. До новітніх досягнень цієї школи слід віднести україноцентричну типологію країн світу (С.П. Кузик та інші, 1998), підручник О.І. Шаблія "Основи загальної суспільної географії" (2003). Мирослав Степанович Дністрянський започаткував відродження політико-географічних досліджень ("Кордони України. Територіально-адміністративний устрій", 1992 [http://knowledge.allbest.ru/geography/].
Головним науковим напрямком кафедри економічної і соціальної географії є дослідження теоретичних і методичних проблем комплексної геопросторової організації суспільства і його структурних частин (населення, господарство, соціальна, політична, екологічна сфера тощо) у їхньому реґіональному, країнознавчому та світовому вимірах [http://www.lnu.edu.ua/faculty/geography/].
Львівська суспільногеографічна школа досліджує теоретичні, методичні, історико- і реґіонально-географічні проблеми. У теорію комплексного територіального розвитку вагомий внесок зробили проф. О. Ващенко, Ф. Заставний, О. Шаблій, у дослідження географії населення і розселення - акад. М. Долішній, доц. Г. Зільбер, доц. Г. Анісімова, у соціальну географію - доц. Л. Шевчук, доц. М. Білецький, у економічну географію зарубіжних країн - доц. М. Книш, доц. С. Кузик, у політичну географію і геополітику - проф. М. Мальський та проф. С. Трохимчук, доц. М. Дністрянський. Проф. Ф. Заставний обґрунтував дев’ятичленну економічну (1986), а проф. О. Шаблій - шестичленну (1994) суспільно-географічну макрореґіоналізацію України. Заснована С. Рудницьким і В. Кубійовичем картографічна школа була розвинена працями проф. О. Ващенка і О. Шаблія. Протягом останніх десяти років розгорнулося широкомасштабне вивчення історії західноукраїнської СГ (канд. геогр. наук О. Вісьтак, доц. М. Влах, доц. І. Ровенчак, проф. О. Шаблій) [Шаблій].
Львівський інститут регіональних досліджень НАН України розробив Державну програму соціально-економічного розвитку Карпатського регіону, що враховує його природні, історичні та економічні особливості, зокрема специфіку гірських районів [http://knowledge.allbest.ru/geography/].
Одеський центр соціально-економічної географії формується головним чином після створення в Одеському університеті у 1934 р. географічного факультету. Його першим деканом був Олександр Михайлович Смирнов (1905-1969), який чверть століття очолював й кафедру економічної географії. На кафедрі у різні часи працювали такі видатні фахівці як Борис Лазарович Гуревич (1904-1968), Ніна Іванівна Блажко (1915-1982), Ізраїль Феліксович Мукомель (1906-1975) та інші. Проф. Н.І. Блажко з часом переїхала до Казані, де її титанічними зусиллями була відкрита єдина в СРСР спеціальність "економіко-географ – математик". Традиційним для одеситів був й історико-географічний напрям досліджень (Д. Богуненко, І. Ланда, О. Полоса, І. Кондратюк).
Сучасна одеська школа соціально-економічної географії представлена у першу чергу колективом кафедри економічної та соціальної географії Одеського національного університету ім. Іллі Мечникова (два останні десятиліття кафедру очолює проф. Олександр Григорович Топчієв) [http://knowledge.allbest.ru/geography/].
Наукове спрямування центру - дослідження проблем Південного регіону України і приморських територіальних соціально-економічних комплексів (доц. Є. Повітчана, О. Полоса, проф. В. Дергачов та ін.), зовнішніх економічних зв’язків України, які здійснюються через порти Причорномор’я [Шаблій].Кафедра активно відгукнулась на європейську програму формування міжнародних транспортних коридорів (МТК)[ http://onu.edu.ua/uk/structure/faculty/ggf/econgeo/].
Одеська школа соціальо-економічної географії однією з перших в Україні стала освоювати соціально-екологічний напрямок досліджень. Проф. Володимир Олександрович Дергачов стояв біля витоків створення вільних економічних зон (ВЕЗ) в Україні та був керівником першої в новітній історії держави ВЕЗ "порто-франко" в Одесі.
Чернівецький центр соціально-економічної географії пов’язаний із відкриттям у жовтні 1875 р. університету. Наукові дослідження в галузі СЕГ торкалися переважно географії населення, топоніміки окремих місцевостей Буковини (Константін Гумурзакі, Константін Бретеску) [http://knowledge.allbest.ru/geography/].
Суспільногеографічні дослідження головно зосереджені на двох кафедрах Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича: економічної географії та екологічного менеджменту (до квітня 2000 р. – кафедра економічної географії) та кафедрі географії соціальної географії та рекреаційного природокористування (єдина кафедра в Україні; створена у 2006 р.) [Шаблій].
Напрямки досліджень на кафедрі економічної і соціальної географії:
1) географічно-ресурсознавчий (еколого-економічна оцінка природно-ресурсного потенціалу);
2) економіко-географічний (дослідження промислово-територіальних, будівельно-індустріальних комплексів, проблем АПК);
3) історико-географічний (дослідження сторії становлення суспільно-географічних напрямів в українській географії);
4) еколого-та конструктивно-географічний [http://www.ecogeo.chnu.edu.ua/].
Науково-дослідна тематика кафедри соціальної географії та рекреаційного природокористування визначається її методологічною сутністю - вивченням сучасних особливостей рекреаційно-туристичного природокористування Карпато-Подільського регіону України [http://www.socgeo.chnu.edu.ua/].
Саме чернівецькі географи вперше започаткували новий напрям досліджень – економічна оцінка природно-ресурсного потенціалу. Питання теорії, методики і практики туризму висвітлені у багатьох працях проф. Миколи Павловича Крачила ("Засади туризмознавства, 1980; "Географія туризму", 1987 та ін.). Розвинене також суспільно-географічне картографування (проф. Ярослав Іванович Жупанський). Значні досягнення Чернівецький центр СЕГ має на теренах дослідження маятникових міграцій трудових ресурсів (В.О. Джаман), організації та спеціалізації АПК в сучасних умовах (А.О. Сухий, М.Д. Заячук), а також в галузі українського географічного краєзнавства (В.П. Круль). Чернівецькі географи стали першовідкривачами в Україні навчальних спеціальностей "Менеджмент природоохоронної діяльності", "Землевпорядкування та кадастр", "Менеджмент туристичної індустрії".
Сімферопольський центр соціально-економічної географії формується у Таврійському національному університеті ім. В.І. Вернадського. Його початки пов’язані з іменем професора Івана Трохимовича Твердохлєбова (1921-1998), який створив тут кафедру економічної та соціальної географії і започаткував на ній дослідження теоретичних і прикладних проблем рекреаційної географії [http://knowledge.allbest.ru/geography/].
Кафедра пройшла кілька етапів становлення наукової діяльності. Овгий час на кафедрі пріорітетною була ідея розробки теорії та практики рекреаційної географії. Її доповнила ідея математизації економіко-географічних досліджень [http://geography.crimea.edu/esgr/index.htm].
Колектив кафедри провів значну роботу по визначенню поняття "рекреаційний потенціал" (І. Твердохлєбов) та економіко-географічній оцінці рекреаційного потенціалу Криму (М. Багров, В. Шумський). У наш час ведуться дослідження з визначення ступеню стійкості природних ландшафтів щодо рекреаційних навантажень, а також встановлення соціально-економічних збитків внаслідок порушення ландшафту нераціональним рекреаційним природокористуванням (В. Кудрявцев, В. Шумський, Ю. Чепель). Розроблено методику оцінки екскурсійного потенціалу Криму (І. Карташевська) та принципи організації агрорекреаційного комплексу (М. Амельченко) за умов ринкових відносин [http://knowledge.allbest.ru/geography/].
Зараз кафедру очолює ректор цього університету – проф. Багров Микола Васильович. На сьогодні під керівництвом проф.Багрова формується наукова школа політичної географії та геоополітики [http://geography.crimea.edu/esgr/index.htm].
На зламі тисячоліть інтенсивно розвиваються нові наукові центри суспільно-географічної думки в Україні — Тернопільський (формується на базі кафедр економічної і соціальної географії географії України Тернопільського педагогічного університету імені Володимира Гнатюка), Луцький (формується на базі кафедри країнознавства і міжнародних відносин Волинського державного університету імені Лесі Українки), Вінницький, Рівненський, Мелітопольський та Херсонський.
На жаль, недостатньо розвинена СГ у Донецькому регіоні (тут лише у Луганському педуніверситеті працює кафедра, очолювана доц. Таїсією Слоньовою), на Закарпатті, Івано-Франківщині, Хмельниччині, Кіровоградщині, Дніпропетровщині, Чернігівщині, Житомирщині, Полтавщині, Сумщині та Миколаївщині [Шаблій].
ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА
Львівський національний університет імені Івана Франка. Географічний факультет [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.lnu.edu.ua/faculty/geography/
Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. Кафедра економічної географії та екологічного менеджменту [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.ecogeo.chnu.edu.ua/
Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. Кафедра соціальної географії та рекрааційного природокористування [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.socgeo.chnu.edu.ua/
Таврійський національний університет імені В.І.Вернадського. Кафедра економічної та соціальної географії [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://geography.crimea.edu/esgr/index.htm
Офіційний сайт Одеського національного університету імені І.І.Мечникова. Кафедра економічної та соціальної географії.[Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://onu.edu.ua/uk/structure/faculty/ggf/econgeo/
http://knowledge.allbest.ru/geography/
Шаблій О.І. Основи загальної суспільної географії. Підручник / Шаблій О.І. - Львів: Видавничий центр ЛНУ ім.Івана Франка, 2003. - 444с.
Голиков А.П. Вступ до економічної і соціальної географії. Підручник/ А.П.Голиков, Я.Б.Олійник, А.В.Степаненко. - К.: Либідь, 1997. - 320с.