Розділ 2. Огляд літературних джерел за темою дослідження

Н. Кот зазначає, що становлення екскурсії почалося з середини XVII ст. і охоплювало період до середини XIX ст. Цей період характеризується зародженням екскурсій, першим впровадженням їх у практику роботи навчально-виховних закладів.

Необхідність звернення до екскурсій, до безпосереднього спостереження і вивчення предметів оточуючої дійсності виникла в зв’язку з тим, що існуюче в цей період словесно-книжне навчання не забезпечувало міцного засвоєння знань дітьми [20, с.92].

За словами Т. В. Ішекової перші екскурсії в Росії з'явилися під впливом ідей Я. А. Коменського [10, с.16]. У своєму знаменитому творі «Велика дидактика» він зазначав (переклад автора): «…не потрібно вчити так, щоб люди, наскільки це можливо, набували знання не із книг, але із неба і землі, із дубів і буків, тобто знали та вивчали самі речі, а не лише чужі спостереження та свідчення про речі. І це буде означати, що ми знову йдемо по стопах давніх мудреців, черпаючи знання не із якого-небудь джерела, а із первообразу речей [16, с.357]».

Г. П. Долженко зазначає, що екскурсійна справа в Російській імперії починає своє літочислення з перших шкільних екскурсій останньої чверті XVIII ст. Саме в цей час передові російські педагоги, просвітителі, серед яких перш за все варто згадати імена члена Російської академії наук, учасника розробки плану шкільних реформ 1782-1786 рр. Янковича де Мірієво, академіка Російської академії наук, автора першого російського підручника з природознавства «Начинания естественной истории» Василя Федоровича Зуєва, письменника, журналіста Миколу Івановича Новікова, які неодноразово висловлювалися щодо доцільності проведення зі школярами прогулянок та екскурсій у природу [7, с.5].

Відомий просвітитель М. І. Новіков (1783) у статті «О воспитании и становлении детей» писав (переклад автора): «…не змушуйте дітей ваших із книг або із усних настанов вивчати те, що вони самі можуть бачити, чути та відчувати… Так, давайте їм бачити та помічати красу натури, чудеса царства рослин та тварин, різноманітні повітряні явища, красу неба, усіяного зорями [44, с.459]».

Академік В. Ф. Зуєв у передмові до підручника «Начинания естественной истории» (1786 р.) пропонував вивчати натуральні предмети (переклад автора): «При тлумаченні того чи іншого параграфу або, краще сказати, при роздумі про яку-небудь річ вчитель показує її в самій натурі …» [12, с.24], але на той час ще не стояло питання про введення обов’язкових навчальних екскурсій [20, с.92].

Завдяки діяльності вищезгаданих просвітителів, як вказує Долженко, рекомендації щодо проведення шкільних екскурсій у природу знайшли відбиток в «Уставе народных училищ» 1786 р. А в «Школьном уставе», затвердженому в 1804 р., було вказано необхідність влаштовувати не лише прогулянки-екскурсії в природу, але й організовувати відвідування мануфактур, ремісничих майстерень та інших підприємств [7, с.5]. За цим уставом пропонувалося проводити екскурсії, на яких педагог з дітьми в літній час міг би збирати рослини, гірські породи і пояснювати їх якості.

Н. Кот зазначає, що до середини ХIХ-го сторіччя екскурсії розумілися як прогулянки з метою збору і колекціонування об’єктів природи. Такі екскурсії були не пов’язані з вивченням програмового матеріалу. В основному, вони носили розважальний, оздоровчий характер. В зв'язку з впровадженням екскурсій в навчально-виховний процес (XIX ст.) поступово словесно-книжне навчання переходить в наочно-образне.

Другий етап розвитку навчальних екскурсій відноситься до середини XIX— початку XX ст. Він характеризується появою нових елементів в теорії і практиці екскурсійної роботи. Значний внесок в розробку теорії і методики навчальних екскурсій зробили К. Д. Ушинський, О. Я. Герд, Д. Д. Семенов, які розглядали екскурсії як важливе джерело знань дітей, розвитку їх розумової активності [20, с.92].

Г. П. Долженко зазначав, що глибоке теоретичне обґрунтування використання у процесі навчання дітей такого методу як екскурсія є у працях основоположника наукової педагогіки в Росії Костянтина Дмитровича Ушинського. Він критикував схоластичні методи викладання, котрі панували в російській школі XIX ст., і запропонував нові, в основу яких він поклав ідеї народності, вимоги розвитку у школярів умінь спостерігати явища навколишньої дійсності [7, с.5].

У своїй статті «Педагогическая поездка по Швейцарии» Ушинський описав метод викладання батьківщинознавства у вищому жіночому училищі м. Берн під керівництвом педагога Фреліха. Ось як описував курс батьківщинознавства Ушинський (переклад автора): «Під цією назвою створено особливий предмет, що не існував у попередніх навчальних курсах і який ще не введено в наші училища. Ось програма занять з даного предмета в молодшому класі елементарної школи. Шкільна будівля та її околиці. Наочне вивчення певної кількості предметів та явищ [34, с.168]. Постійно повторюючись та розширюючись через чотири роки цей курс досягає у першому (вищому) елементарному класі наступного вигляду: Вивчення околиць міста Берн до меж його горизонту; наочне вивчення певної кількості природніх предметів та явищ [34, с.170]».

Ушинський потім описав метод «изучения окрестностей кругами» у «Рідному слові» (розділ «Вокруг да около») (переклад автора): « Спочатку діти детально вивчають клас, у якому вони сидять, їх навчають читати план класу [33, с.76]. Другий план – план будинку… Третій план – план того самого будинку із двором та городом… На другому році навчання можна обмежитися цими трьома планами. До третього року навчання я відніс план вулиці, на якій стоїть будинок або школа, план села або міста, де школа знаходиться, план околиць та, нарешті, план річки, котра своєю течією повинна винести дитину із найближчих околиць до просторів батьківщини. Після такої підготовки, на четвертому році навчання, зручно вивчати географію країни і, сподіваючись на те, що навчання пройде краще, ніж зараз, коли дитину починають навчати географії з предметів, що недоступні йому через свою громіздкість, попередньо не розвинувши в ній географічного інстинкту – Ortissinn, як його називають німці. Цей інстинкт місцевості завжди буває вродженою здібністю, але найчастіше його доводиться закріплювати та розвивати … [33, с. 77]».

Так Ушинським було покладено початок краєзнавчому принципу (вивчення від знайомого до загального), в реалізації якого, за словами І. В. Душиної (1996), і полягає значення екскурсій [8, с.176].

У вище згаданій статті «Педагогическая поездка по Швейцарии» щодо ролі шкільних подорожей у природу та їх ролі у вихованні зазначав: «Природа есть один из могущественнейших агентов в воспитании человека, и самое тщательное воспитание без участия этого агента всегда будет отзываться сухостою, неприятной искусственностью» [34, с.140] та писав, що: «Недурно, если бы и наших институток водили хоть раза два в год куда-нибудь за город…» [34, с.140].

К. Ф. Строєв у навчальному посібнику «Краеведение» зазначав, що під впливом ідей К. Д. Ушинського в 60-70 роках XX ст. з'явилися підручники географії, засновані на батьківщинознавчому (краєзнавчому) принципі. Так, у 1860 р. вийшов перший випуск «Уроков географии» Д. Д. Семенова. А до 1962 р. вийшли всі три випуски [31, с.18].

Висловлюючи думку про те, що шляхом правильно організованих екскурсій можна збагатити знання дітей достатньою кількістю географічних фактів та досягти свідомого засвоєння географічних термінів, Д. Д. Семенов розробив методику географічних прогулянок та екскурсій до найближчих околиць, під час яких можна спостерігати географічні явища та предмети [31, с.19].

Г. П. Долженко вказує на те, що у кінці XVIII – XIX ст. екскурсію як метод навчання використовувала доволі обмежена кількість викладачів. Наприклад, достеменно відомо, що декабрист І. Д. Якушкін, перебуваючи після каторги в 30-ті рр. XIX ст. на поселенні в сибірському Ялуторовську та працюючи вчителем в Ялуторовській жіночій школі, широко використовував у своїй педагогічній практиці прогулянки та екскурсії в природу.

Популярність серед учителів Росії в останній чверті XIX ст. отримала екскурсійна діяльність Александрівської учительської школи в Тифлісі. Учнів знайомили з природою Кавказу, його історією, культурою. Об'єктами екскурсійного вивчення були місто Тифліс з руїнами його фортеці та давніх храмів, ботанічний сад, музеї, арсенал, фабрики, заводи, телеграф, Караязький степ, печерне місто Чімес-цихе та ін.

В кінці XIX – на початку XX ст. уже в багатьох навчальних закладах Росії педагоги усвідомили необхідність включення екскурсій до навчальних програм, вбачаючи в них ефективну форму набуття знань та важливий засіб патріотичного виховання [7, с.6]. До них відносяться окремі гімназії та реальні училища в Москві, Санкт-Петербурзі, Катеринодарі, Сімферополі, Казані, Катеринославі, Ростові-на-Дону, Таганрозі та в багатьох інших містах Російської імперії [7, с.7].

Важливий внесок в розробку теорії і практики екскурсійної справи, за словами Н. Кот, вніс великий російський методист-природознавець О. Герд. Він відзначив, що екскурсії сприяють виробленню чітких і міцних уявлень в результаті одночасної роботи зору, слуху і м’язового руху дітей. О. Я. Герд (1866) пропонував розпочинати викладання природознавства в лісі, на полі і пояснювати при цьому взаємозв’язки і взаємозалежності, які існують в природі.

В навчальних програмах того часу екскурсії не були передбачені, їх проводили більше педагоги-ентузіасти [20, с.93].

Але важливим поштовхом до розширення екскурсійної діяльності, як зазначає Н.В.Петренко, став циркуляр міністра народної просвіти від 02.08.1900 р. за № 20.185, який відміняв літні канікулярні роботи учнів та замість них рекомендував начальникам навчальних округів і педагогічним радам організовувати для учнів у період канікул оздоровчі прогулянки та мандрівки. Наприклад, у Харкові в 1900 р. у школах “Товариства грамотності” було впроваджено загальноосвітні прогулянки за містом пішки та залізницею. Під керівництвом відомого педагога М.Д. Раєвської було навіть організовано особливу комісію, яка створила програму таких загальноосвітніх прогулянок [46, с.38].

На початку ХХ сторіччя ставлення до екскурсій не змінилося. Більше того, в нових програмах (1901) складених проф. Д. М. Кайгородовим, головною метою стало не наукове пізнання природи, а оздоровлення підростаючих поколінь природою, екскурсіям відводилось універсальне значення.

Поряд з розвитком екскурсійної справи велика увага приділялася методам і формам їх проведення. На основі екскурсійної форми навчання виник новий „моторний” (руховий) метод, який було названо „дослідно-досліджувальним”, „відкриваючим”. Дослідницький метод був методом розумових висновків конкретних фактів, які самостійно розглядалися і вивчалися дітьми [20, с.94].

Як зазначає Г. П. Долженко, на поч. ХХ ст. екскурсійна діяльність, що досить інтенсивно розвивалася в країні, отримала і певну теоретичну базу. В різноманітних виданнях з'являється все більше статей, в яких автори роблять перші спроби у висвітленні питань теорії екскурсознавства.

Важливою віхою у цьому відношенні виявилася книга «Школьные экскурсии, их значение и организация», що вийшла у 1910 р. і була написана групою викладачів Петербурзького лісового комерційного училища під редакцією Б. Є. Райкова та Г. М. Боча. В ній було вперше чітко сформульовані основні принципи шкільної екскурсійної методики, подано систему навчальних екскурсій за всіма предметами, покладено початок предметним тематичним екскурсіям з урахуванням програмних вимог школи.

Поява книги з теорії екскурсійної справи в Петербурзькому лісовому училищі не була випадковою. Саме воно одним із перших серед навчальних закладів Санкт-Петербурга ввело місцеві та дальні екскурсії в навчальний процес як обов'язкову форму роботи, котра тісно пов'язана із викладанням багатьох предметів [7, с.11].

Щодо використання екскурсій у навчальних закладах Російської імперії на початку XX ст. Г. Усискін зазначає, що унікальний досвід навчальних екскурсій було узагальнено Тенішевським училищем у Петербурзі. У виданні «Образовательные поездки в средней школе» розповідалося про подорожі, походи та екскурсії протягом 10 років, з 1901 по 1911 рік. Матеріали про подібну діяльність розкриваються і у звіті про роботу Санкт-Петербурзької Земської учительської школи з 1912-1913 навчальний рік, де екскурсійна складова була частиною загального педагогічного процесу [48].

Г. П. Долженко та Н. В. Петренко зазначають, що в 10-ті рр. в Російській імперії почали видавати три спеціальних журнали, присвячених екскурсійній справі: «Экскурсионный вестник» в Москві, «Русский экскурсант» у Ярославлі та «Школьные экскурсии и школьный музей» в Бендерах Бессарабської губернії.

Провідним журналом Росії до середини 10-х рр. стає «Русский экскурсант», котрий видавався членами Ярославської екскурсійної комісії, заснованої Ярославським педагогічним товариством [7, с.12; 46, с.39].

Журнал «Русский экскурсант» опублікував одну із перших спроб класифікувати навчальні екскурсії. Вони були згруповані у вісім типів: історико-археологічні, історико-літературні, природничо-історичні, екскурсії на фабрики та заводи, художньо-географічні та етнографічні, екскурсії трудової допомоги, загальноосвітні та побутові, екскурсії відпочинку та розваг.

Історико-археологічні екскурсії поділялися на ознайомлювальні та дослідницькі. Для учнів важливішим вважався другий вид екскурсій. Беручи в них участь, учні досліджували географічні особливості місцевості, пам'ятники, журнали, рукописи, гравюри, ікони, записували перекази, розповіді та пісні місцевих жителів, описували обряди, які є характерними для місцевості, що досліджується і т.д. Зібрані матеріали були призначені для поповнення колекції шкільного музею, а найцінніші передавалися до історичного музею [7, с.13; 46, с.39].

Учасники історико-літературних екскурсій відвідували місця, пов'язані з життям видатних письменників, поетів, вчених, художників, державних та громадських діячів. Важливе значення при проведенні даного типу екскурсій надавалося зустрічам із сучасниками знаменитих людей.

Метою природничо-історичних екскурсій було ознайомлення учнів з природою тієї місцевості, в якій вони живуть. Під час їх проведення особлива увага зверталася на збір різноманітних колекцій: ботанічних, зоологічних, геологічних.

Екскурсії на фабрики та заводи було рекомендовано проводити для учнів старших класів, особливо7-х класів реальних училищ,випускники яких могли стати студентами спеціальних навчальних закладів.

Тип художньо-географічних та етнографічних екскурсій об'єднував три їх види: художні, географічні та етнографічні. Кожен вид окремо один від одного вважався малодоступним для школярів, томі при розробці класифікації їх об'єднували в один тип [7, с.14; 46, с.39].

Екскурсії трудової допомоги виникли в період першої світової війни і являли собою поїздку групи учнів у село для допомоги в сільськогосподарських роботах тим селянським родинам, котрі через війну позбавилися робочих рук.

Виокремлення типу загальноосвітніх та побутових екскурсій було пов'язано з тим, що міські школярі майже не знали села, а сільським також було мало чого відомо про місто. Це і визначило появу самостійного типу екскурсій, котрі знайомили із життям села міських школярів та із містом – сільських.

Екскурсії відпочинку та розваг являли собою колективний відпочинок класу або всієї школи на природі [7, с.15; 46, с.39].

Це був лише перший досвід аналізу різноманіття екскурсій, що проводилися в Росії для учнів в кінці XIX – на початку XX ст.

Значну увагу шкільним екскурсіям, як зазначає Н. Кот, приділив II з’їзд учительських спільнот взаємодопомоги ім. К. Д. Ушинського, який проходив в 1913-1914 рр. в Петербурзі. Екскурсіям надавалась значна роль в навчанні. Вони розглядалися як засіб вивчення оточуючого світу. Але питання про те, якими повинні бути екскурсії, залишалося не вирішеним [20, с.94].

Як зазначає Г. П. Долженко, перша світова війна вплинула на географію шкільних екскурсій та далеких мандрівок, але не стала причиною їх припинення. Кількість дальніх екскурсій різко скоротилася, але продовжували розвиватися ближні екскурсії, територіями своїх губерній. У деяких навчальних округах, наприклад, у Київському, з'їзд директорів та викладачів, що відбувся влітку 1916 р, у своїх резолюціях указав на необхідність залучення до місцевих екскурсій всіх учнів. Екскурсії перетворювалися в обов'язкову форму роботи з учнями в навчальних закладах Російської імперії.

У 1915-1917 рр. в країні було переглянуто навчальні плани та програми майже всіх типів шкіл різних відомств. Першим міністром народної освіти була затверджена нова програма для вищих навчальних шкіл. У пояснювальній записці до неї було вказано, що для кожного класу має бути розроблений план та програми екскурсій, котрі необхідно проводити в навчальні години. Для дальніх екскурсій було рекомендовано виділяти декілька повних навчальних днів протягом року [7, с.16].

Лише в 1915 р., як зазначає Н. Кот, Міністерство освіти опублікувало циркуляр про перетворення екскурсій із випадкового явища в обов’язкову навчально-виховну форму роботи школи, після чого стали проводитися історичні, географічні і природознавчі екскурсії [20, с.94].

З розвитком екскурсійної справи в країні, як зазначає Г. П. Долженко, особливо в колі вчителів, став помітним інтерес до освоєння методів екскурсійної роботи. Однак відсутність єдиного державного методичного центру з екскурсійної роботи в Росії не дозволила створити систему підготовки керівників учнівських екскурсій [7, с.16]. Поради щодо організації та проведення екскурсій можна було отримати з журналів «Русский экскурсант», «Экскурсионный вестник», «Школьные экскурсии и школьный музей», «Труды общества землеведения», «Естествознание и география», «Русская школа» та ряду інших видань, котрі в достатній кількості виходили в різних губерніях Росії. Але всі ці літературні джерела на могли повністю замінити спеціального навчання під керівництвом досвідчених практиків та теоретиків екскурсійної справи. Тому не чисельні курси з підготовки керівників екскурсій, котрі були організовані в багатьох містах, користувалися великим інтересом [7, с.17].

Таким чином, можна вважати, що до 1916 р. в навчальних закладах Росії екскурсії, що пов'язані з навчальним матеріалом, стають рівноправними серед інших методів навчання [7, с.26], а отже, за словами Н. Кот, намітився перехід від словесного навчання до наочно-образного. Але навчання все ще залишалося абстрактним і схоластичним, відірваним від оточуючої дійсності, від практики [20, с.94].

Т. В. Ішекова зазначає, що перше післяжовтневе десятиріччя (1917-1927) вважається періодом становлення вітчизняної екскурсійної школи, хоча практичні, теоретичні та методичні питання були розроблені ще в перші роки XX ст. І. М. Гревс, М. А. Гейніке, М. П. Анциферов, В. А. Герд, А. В. Бакушинський та інші представники екскурсійної коли, спираючись на вітчизняний та зарубіжний досвід, обґрунтували теоретичні принципи та організаційно-методичні основи екскурсійної справи. Розроблений ними екскурсійний метод заснований на сукупності характеристик: первинність зорового відчуття, превалювання показу над розповіддю, моторності (переміщення за певним маршрутом та огляд об'єктів з різних сторін та на відстані), а також тематичності [10, с.16].

О. М. Коробкова стверджує, що до початку 20-х рр. XX ст. склалися об'єктивні умови для інтеграції двох самостійних напрямків педагогічної діяльності – екскурсійного та краєзнавчого, і, як зазначає науковець, дана інтеграція дає можливість говорити про появу нового педагогічного феномену – методу освітньої подорожі. Цей метод, з одного боку, успадкував багатий арсенал теоретичних та методичних рекомендацій, що були розроблені в руслі екскурсійної діяльності і являють собою цінний вклад у розвиток педагогічної науки. З іншого боку, він опирався систему вивчення найближчого оточення людини, розроблену шкільним краєзнавством, котра дозволила об'єднати та структурувати всю екскурсійну роботу [17].

В цей же час, як стверджує Н. Кот, у зв'язку із тим, що дослідницький метод, розроблений ще передовою частиною дореволюційних педагогів, набув інших функцій (а саме: виховання у дітей свідомого ставлення до навчання, розвиток інтересу до оточуючого життя) у навчально-виховних закладах проводилося більше екскурсій. В той час «екскурсували всі, екскурсували всюди», не дивлячись на недостатню кількість методичної і екскурсійної літератури, слабке матеріальне становище, слабку підготовку педагогів до екскурсій [20, с.94].

У цей час, як зазначають В. К. Федорченко та Т. А. Дьорова: «Екскурсії широко застосовували навчальному процесі нової трудо­вої школи і в позашкільній освіті і їм надавалося великого значення як дієвому засобу пролетарського навчання та комуністичного виховання народних мас [35, с.58]».

Для здійснення теоретичної і практичної допомоги педагогам, як стверджує Н. Кот, у 1921 р. став виходити журнал «Экскурсионное дело». Основним принципом викладання природознавства стало безпосереднє вивчення предметів і явищ природи. У зв’язку з цим екскурсії передували тому матеріалу, який вивчався.

В цей час інтенсивно розроблялася методика екскурсійної роботи в школі. Б. Є. Райков дає своє розуміння сутності шкільної екскурсії. В книзі «Методика і техніка екскурсій» (1930) автор пише: «... під екскурсією ми розуміємо вивчення об’єктів в їх природному оточенні (локальний принцип) і в зв’язку з пересуванням свого тіла в просторі (моторний принцип)» [20, с.95].

Класифікація екскурсій Б. Є. Райков, за словами О. О. Зиміної, виглядає таким чином (переклад автора): «За змістом екскурсії поділяють на оглядові (багатопланові) та тематичні. В оглядових екскурсіях використовується історичний та сучасний матеріал, що дозволяє називати їх багатоплановими. Тематичні ж екскурсії присвячені розкриттю одного сюжету.

За складом та кількістю учасників екскурсії поділяють на індивідуальні та групові.

За місцем проведення екскурсії бувають: міські, заміські, виробничі, музейні, комплексні (поєднують декілька місць).

За способом пересування – пішохідні та з використанням різноманітних видів транспорту.

Екскурсії можуть відрізнятися за формою проведення:

- екскурсія-масовка (учасники пересуваються за маршрутом одночасно на 10 – 20 автобусах);

- екскурсія-прогулянка (поєднує в собі елементи пізнання з елементами відпочинку); може проводитися у лісі, в парці, по морю, річці і т. д.;

- екскурсія-лекція (розповідь переважає над показом);

- екскурсія-концерт (присвячується музичній темі з прослуховуванням музичних творів;

- екскурсія-спектакль (форма проведення літературно-художньої екскурсії, підготовлений на основі конкретних творів художньої літератури).

Екскурсія може розглядатися як форма учбової роботи для різноманітних груп екскурсантів. Це може бути:

- екскурсія-консультація, котра дає наочні відповіді на питання екскурсантів, є одним із видів підвищення кваліфікації;

- екскурсія-демонстрація – це найбільш наочна форма ознайомлення групи з природними явищами, виробничими процесами і т. д.;

- екскурсія-урок являє собою форму повідомлення знань у відповідності до навчальної програми того чи іншого навчального закладу;

- навчальна екскурсія (для спеціальної аудиторії) є формою навчання та підвищення кваліфікації екскурсійних працівників;

- пробна екскурсія являє собою завершальний етап індивідуальної роботи з підготовки та проведення екскурсій, форму перевірки знань у студентів або екскурсоводів при підготовці ними нової екскурсійної теми;

- показова екскурсія – це форма навчальної роботи, метою якої є показати зразок того чи іншого методологічного прийому на конкретному об'єкті, розкрити певну підтему і т. д.;

- рекламна екскурсія [41]».

Щодо подальшого використання навчально-дослідних екскурсій К. Ф. Строєв зазначав, що відбулося деяке пожвавлення екскурсійно-краєзнавчої роботи в 1940-1941 рр. Матеріал, зібраний шкільними групами під час цих екскурсій, у ряді випадків мав велике значення для господарського та учбового використання. Найпоширенішими були дослідження малих річок [31, с.23].

Також К. Ф. Строєв писав, що у навчальні програми 1957 р. вже увійшли вимоги щодо проведення обов'язкових екскурсій у найближчу від школи місцевість, завданням яких було забезпечити краєзнавчий підхід у викладанні географії. Для V класу було введено дві екскурсії: 1) для ознайомлення з формами поверхні та водами своєї місцевості; 2) для ознайомлення з роботою зовнішніх сил, рослинністю та тваринним світом своєї місцевості; для VI класу – комплексну екскурсію в природу з вивчення рельєфу, вод та рослинного світу своєї місцевості [31, с.25]; для VII класу – осінню екскурсію на місцеву річку або озеро [31, с.26].

Б. Є. Райков (1956) давав такі практичні поради керівникам навчальних екскурсій (переклад автора):

«1. Екскурсія має бути попередньо підготовлена. До такої підготовки входить:

а) вибір відповідної екскурсійної теми та складання плану екскурсії;

б) дослідження місцевості, де запропоновано провести екскурсію;

в) складання точного маршруту подорожі;

г) попередня бесіда з учасниками екскурсії, під час якої дається ряд вказівок відносно того, з якими питаннями вони будуть мати справу, що необхідно попередньо вивчити, виготовити, що взяти з собою в дорогу і т. д [27, c.10].

2. Друге правило стосується самого ведення екскурсії та може бути сформульоване так: говори на екскурсіях лише про те, що можеш показати. Ні в якому випадку екскурсія не має перетворюватися в лекцію під відкритим небом.

3. Необхідно намагатися, щоб об'єкти, що вивчаються, були не лише в руках керівника, але і в руках кожного із учасників екскурсії.

4. Не менш важлива вимога – активність учасників екскурсії [27, с.11]. Екскурсія не повинна обмежуватися тим, що її учасники пасивно слідкували за керівником, спостерігали за тим, що він показує та слухали його розповідь. Екскурсію необхідно організувати так, щоб екскурсанти мали ряд самостійних завдань, котрі вони мають вирішити під час екскурсії.

5. Остання вимога заключається в необхідності закріпити матеріал екскурсії в пам'яті її учасників [27, с.12]».

М. П. Откаленко (1963) зазначав, що: «Навчальні географічні екскурсії є формою організації педагогічного процесу. На відміну від уроків і занять на місцевості екскурсії проводяться в позаурочний або спеціально відведений для цієї мети час. Тривалість екскурсій планується звичайно більш як на одну навчальну годину.

Як заняття на місцевості, так і навчальні географічні екскурсії поділяються на типи:

1) екскурсія в природу, під час якої вивчаються місцеві географічні об'єкти і явища;

2) екскурсії до музеїв, на виставки з метою вивчення експонованих географічних об'єктів і явищ;

3) екскурсії на виробництво, під час яких учні знайомляться з роботою місцевих фабрик, заводів, колгоспів, радгоспів, транспортних підприємств.

В процесі екскурсії вчитель може розповідати учням, вести бесіду, організовувати спостереження, дослідження, проводити практичні роботи та ін. Ось чому екскурсія не є уроком і не методом, як про це пишуть деякі автори, а формою організації навчальної роботи з учнями [25, с.93].

Навчально-виховна ефективність екскурсії залежить від старанної її підготовки як з боку учнів, так і з боку вчителя. Тому вчитель, перш ніж організувати екскурсію з учнями, сам уважно вивчає передбачуваний об'єкт екскурсії і маршрут до нього і тільки після цього розробляє план її проведення.

У плані екскурсії передбачається:

1.Навчальна і виховна її мета.

2.Порядок і організація учнів.

3.Етапи екскурсії.

4.Методи і прийоми роботи біля головного об'єкта екскурсії.

5.Завершення екскурсії.

6.Оформлення результатів екскурсії.

В процесі проведення географічної екскурсії в природу вчитель в натурі розкриває перед учнями не тільки окремі компоненти навколишнього середовища і причинні зв'язки між ними, але і підкреслює їх господарське значення, їх використання людиною [25, с.94]».

С. Ф. Каргалова у співавторстві з Т. С. Панфіловою та В. Г. Ерделі у (1966) стосовно навчальних географічних екскурсій писали (переклад автора): «Мета навчальних географічних екскурсій – наочно, в природних умовах ознайомити учнів із географічними об'єктами та окремими природними комплексами, що вивчаються, а також із господарською діяльністю населення. Екскурсії в природу сприяють більш повному та свідомому засвоєнню навчального матеріалу, оскільки наочно знайомить учнів із географічними об'єктами і явищами та дають можливість прослідкувати взаємодію елементів природи. Під час таких екскурсій вивчають форми поверхні, місцеві водойми та рослинність того району, де розміщена школа, знайомляться з використанням природних багатств у господарській діяльності населення [13, с.86]».

А ось що писав про шкільні географічні екскурсії А. В. Дарінський (1966) (переклад автора): «Знання, які набувають учні на географічній екскурсії, мають двояке значення: з одного боку, це знання про специфічні особливості даних об'єктів і явищ, з іншого – вони є прикладом для пізнання певного класу об'єктів і явищ, тобто є джерелом формування загальних понять.

Географічні екскурсії не лише сприяють вивченню учнями свого краю та створенню їх загального запасу загальних уявлень та понять, але і розвивають спостережливість, допитливість, пробуджують інтерес до природи та господарського життя, що оточує школяра. На екскурсіях учні самостійно виконують практичні роботи, що підвищує їх активність та розвиває практичні уміння і навички [5, с.159]».

Щодо часу на проведення екскурсії Дарінський зазначав, що для цього необхідно не менше двох годин і що час на проведення програмних екскурсій включено до загальної кількості годин по курсу, але вкласти їх у відведений урок неможливо. Для виходу із даної ситуації Дарінський пропонував вчителям географії два виходи. Можна принаймні один, а краще два рази на тиждень ставити урок географії останнім. Тоді вчитель може використати для проведення екскурсії і частину після урочного часу, а інколи й передостанній урок з іншого предмета (у обмін на один зі своїх уроків у інший день). Може бути й інший вихід – виділення екскурсійних годин у загальношкільному розкладі [5, с.161].

Щодо організації проведення екскурсії А. В. Дарінський писав (переклад автора): «У практиці проведення екскурсій зазвичай застосовується два варіанти організації роботи учнів. При першому варіанті усі ланки (групи) спочатку йдуть на виділені для них ділянки, де при відповідному інструктажі вчителя проводять доручену їм роботу. Після перевірки виконаної роботи вчитель веде всіх учнів по всіх ділянках, де кожна ланка на своїй ділянці дає необхідні пояснення. Даний варіант є зручним у тому випадку, коли екскурсійний об'єкт є незначним за розмірами і окремі його ділянки знаходяться неподалік одна від одної.

При другому варіанті всі учні на маршруті йдуть разом; на кожній із зупинок вчитель проводить бесіду та всі ланки, користуючись консультацією вчителя, виконують свою роботу. Даний варіант найкраще використовувати за наявності різноманітного і складного маршруту [5, с.162]».

С. І. Шестьоріков (1968) щодо етапів проведення екскурсії писав, що організація та проведення екскурсії, як показує практика, складається із таких етапів: підготовчого, проведення екскурсії, підведення підсумків, обробки зібраних матеріалів, використання матеріалів екскурсії у викладанні [23].

К. В. Пашканг у методичному посібнику для вчителів «Природно-территориальные комплексы и их изучение в курсе географии средней школы» (1973) зазначав, що для проведення екскурсії в природу доцільно вибирати район, розміщений поблизу школи; різноманітний у природному відношенні та одночасно із ландшафтами, що є типовими для даної території; доступний для проходження [26, с.87].

Також Пашканг, описуючи програмні навчальні екскурсії з географії наголошував на тому, що хоча кожна із цих чотирьох екскурсій (табл. 2.1) і має своє цільове призначення (засвоєння учнями певних теоретичних розділів курсу та практичних умінь та навичок) [26, с.88], але все ж перші три екскурсії мають передбачати й іншу мету: поступово підводити учнів до засвоєння поняття «природно-територіальний комплекс» та підготувати їх до відповідних робіт під час останньої екскурсії [26, с.90].

Таблиця 2.1

Система програмних шкільних екскурсій з географії [26, с.89]

Клас	Час проведення екскурсій	Зміст екскурсій
V	осінь	1. Вивчення форм рельєфу, порід, їх складових, залягання пластів. Замальовка оголення порід. Вимірювання висоти схилу саморобним нівеліром та на око; визначення крутизни схилу екліметром та на око. 2. Визначення ширини, глибини, швидкості течії струмка (річки). Складання опису джерела та однієї із водойм: річки, озера, болота. 3. Ознайомлення із результатами процесів, що змінюють рельєф. 4. Орієнтування за сонцем та за допомогою компаса.
V	весна	Виявлення взаємозв'язків між рельєфом, гірськими породами, степенем зволоження та нагрівання, ґрунтом та рослинністю (на заплаві, вододілі, схилі).
VI	весна	Комплексний опис природи на ділянках із різними умовами зволоження та освітлення. Складання простого плану місцевості в районі екскурсії.
VII	весна	Складання фізико-географічного профілю на місцевості. Окомірна зйомка невеликої ділянки із використанням прямої та зворотної засічок.

К. В. Пашканг широко описував методику проведення ландшафтного профілювання під час весняної екскурсії у 7 класі, пояснюючи це тим, що ландшафтний або комплексний фізико-географічний профіль дозволяє наочно та об'єктивно передати морфологічну будову району, що досліджується та розкрити взаємозв'язки між всіма природними компонентами всередині природно-територіальних комплексів [26, с.66].

Основою для побудови фізико-географічного профілю є зображення лінії гіпсометричного розрізу, прокладеного на місцевості [26, с.67]. За лінією профілю проводиться комплексний опис природи на точках спостереження. Основна задача при виборі точки – її типовість для природно-територіального комплексу [26, с.70]. На кожній точці за певним планом з'ясовують властивості даного природно-територіального комплексу, тобто складають її кількісну та якісну характеристику, виявляють внутрішні та зовнішні зв'язки.

Для записів спостережень необхідні польові щоденники. При цьому рекомендовано користуватися простим олівцем, вести записи на правій сторінці щоденника, а різноманітні замальовці робити на лівій. Усі записи та замальовки виконуються безпосередньо в полі біля точки спостереження [26, с.71].

Опис на точці ведеться за наступним планом: указується номер та адреса точки, характеризується геологічна будова, рельєф, умови зволоження, ґрунтовий та рослинний покрив, а також відмічається господарський стан та використання ділянки. Зазвичай мікрокліматичні дослідження не проводяться. Через свою специфіку викликає забруднення і вивчення тваринного світу [26, с.72].

Зібраний у польових умовах матеріал дозволяє всесторонньо охарактеризувати виявлені природно-територіальні комплекси, довести вирішальну роль літогенної основи в їх виділенні а також показати взаємозв'язок між усіма компонентами природи всередині кожного комплексу [26, с.87]. Обробка та оформлення зібраного під час екскурсії матеріалу заключається в складанні комплексного профілю (рис. 2.1 та рис.2.2) та написанні звіту [26, с.97].

Рис. 2.1. Ландшафтний профіль [26, с.99]

Рис. 2.2. Легенда ландшафтного профілю (до рис. 2.1)

М. Ю. Костриця (1979) у посібнику для вчителів «Практикум з географічного краєзнавства» так описує останню програмну екскурсію у природу (присвячену дослідженню природно-територіальних комплексів) з географії так: «У практиці шкільного краєзнавства найдоступнішими для дослідження є ПТК нижчих таксономічних рангів – фація і урочище [18, с.98].

Під час комплексного вивчення території рекомендується складати фізико-географічні профілі через найтиповіші ділянки ПТК.

Починати складання профілю доцільно з найнижчої точки (урізу річки, тимчасового русла яру) або з найвищої точки – вододілу.

Орографічну частину профілю складають за допомогою анероїда [18, с.99].

Рельєф і геологічна будова. За лінією профілю визначають висоту, протяжність і крутість схилу, його експозицію, западини і підвищення (мікрорельєф), зміни кутів похилу, розчленованість.

Для характеристики рельєфу і його генезису потрібні відомості про склад корінних порід, глибину їх залягання, якість та ін.

Геологічні відслонення описують за загальноприйнятою схемою [18, с.100]. Перед дослідженням відслонення слід провести підготовчу роботу: розчистити відслонення так, щоб добре було видно верстви і пласти гірських порід. Усі дані про відслонення записують у польову книжку. Спочатку записують дату, номер відслонення та його місцезнаходження. Номери відслонень у записній книжці повинні відповідати номерам на карті. Потім вказують довжину і висоту відслонення, його характер (кар'єр, обрив, скеля тощо).

Пласти порід вивчають і описують зверху вниз, починаючи з ґрунту. Кожний пласт позначають номером, вказують назву породи, її колір, розмір зерен, структуру, твердість, пористість, характер включень, скам'янілості та ін [18, с.25].

У записній книжці схематично замальовують відслонення, а при наявності фотоапарата також фотографують його. З кожного пласта твердої породи відбивають молотком або зубрилам зразки розмірами приблизно 6×9 см або 9×12 см при товщині 3 см. Зразки пухких порід (від 100 до 300 г) насипають у невеличкі торбинки. На кожний зразок пишуть етикетку 4×5 см (рис. 2.3).

Рис. 2.3. Етикетка до зразка гірської породи з відслонення [18, с.27]

Якщо природних відслонень по лінії профілю мало або їх зовсім немає, рекомендується вивчати геологічну будову на сусідніх ділянках, що мають однотипні елементи рельєфу [18, с.100].

Гідрологічні спостереження. Визначають ширину русла річки, швидкість течії, профіль русла, площу поперечного перерізу водотоку і витрати води в річці. Рівень ґрунтових вод визначають в ямах, викопаних по лінії профілю і з боку від нього.

Для дослідження ґрунтово-рослинного профілю закладають пробні ділянки. Ґрунтовий розріз має досягти ґрунтоутворюючої породи. В описі кожного горизонту слід вказати колір, механічний склад, структуру, вологість, щільність, новоутворення і включення, а також ступінь змивання або намивання ґрунту і ознаки його заболочування. Обов'язково визначають, до якого генетичного типу належить ґрунт, механічний склад верхнього ґрунтового горизонту, ступінь опідзоленості, оглеєності, змитості тощо.

Рослинність досліджують за елементами рельєфу. У найтиповіших ділянках закладають геоботанічні ділянки [18, с.101].

Опис рослинних угрупувань проводять методом закладання дослідних ділянок різних розмірів: для трав'янистої рослинності – 1 кв. м, а для лісової і чагарникової – відповідно 500 і 100 кв. м.

Рослинні угрупування вивчають за таким планом:

1. Види рослин.

2. Місцезнаходження і номер їх на карті.

3. Приблизна площа.

4. Назва (наприклад, ковилово-типчаковий степ).

5. Рельєф місцевості.

6. Характеристика рослинного покриву угрупування.

Видовий склад рослинності описують за формою: назва рослини, процент покриття, фенологічна фаза (молода, цвітіння, дозрівання, повна зрілість); життєвість (нормальний ріст, пригнічення). Потім записують рослини, які ростуть на ділянці [18, с.87].

Заключна частина польової роботи – визначення природних комплексів за провідними компонентами природи – рельєфом, рослинністю і ґрунтами.

У камеральний період учні будують і остаточно оформляють профіль. Складають єдину легенду і фізико-географічну характеристику природних комплексів, додають фотографії, гербарії, зразки гірських порід і ґрунтів.

Комплекси (фації, підурочища і урочища) виділяють за такими ознаками: умови мезо- і мікрорельєфу, ступінь розчленованості поверхні, умови стоку, яким відповідають певні ґрунтові й рослинні різновиди [18, с.101]. Межі комплексів визначають по лініях зміни гіпсометричних рівнів та зміни складу поверхневих відкладів, отже, і ґрунтових різновидів. Межі комплексів (фацій, під урочищ, урочищ) зафарбовують у певний колір, а в легенді подають розгорнуту фізико-географічну характеристику досліджених комплексів.

Текстова довідка характеристики окремих комплексів ілюструється фотографіями, малюнками, схемами, графіками, профілями, таблицями. В описі дається докладна характеристика кожного компонента комплексу, оцінка з точки зору господарської діяльності населення і рекомендації щодо раціонального використання окремих комплексів, а в разі потреби – їх перетворення [18, с.102]».

К. Я. Черніхова (1980), посилаючись на навчальні програми восьмирічної та середньої школи (1979 р.), визначала мету осінньої навчальної екскурсії у природу для 5-го класу так (переклад автора): «Мета осінньої екскурсії – накопичення фактичних знань про особливості рельєфу своєї місцевості, про породи, що її складають, про внутрішні води і взаємозв'язки між рельєфом та водами [36, с. 8]», а щодо власне часу проведення зазначала, що оптимально її проводити перед темами «Абсолютна та відносна висота» і «Зображення рельєфу горизонталями», вивчення яких є найбільш ефективним, якщо воно здійснюється на основі зібраних учнями польових матеріалів [36, с.8].

Відповідно до вже вище згаданої навчальної програми К. Я. Черніхова стосовно весняної екскурсії для учнів 5-го класу зазначала (переклад автора): «Цю екскурсію проводять наприкінці навчального року після вивчення поняття про природний комплекс у розділі «Географічна оболонка». Мета екскурсії – дати учням знання про природні комплекси зони, у межах якої розміщена школа, і тим самим створити краєзнавчу основу для вивчення в курсі географії материків природних зон земної кулі. Маршрут весняної екскурсії може частково співпадати з маршрутом осінньої екскурсії. Це дозволить учням спостерігати сезонні зміни в природі, а також розвиток ерозійних процесів на вже знайомій ділянці [36, с.30]».

Стосовно весняної екскурсії в VI класі К. Я. Черніхова писала, що її метою є закріплення знань про природні комплекси та про їх специфіку, а також підготувати учнів до самостійної характеристики різноманітних комплексів у польових умовах. Самостійність діяльності учнів, порівняно із весняною екскурсією, зростає, хоча ще не може досягнути рівня, необхідного для семикласників при зборі ними польових даних для фізико-географічного профілю. Таким чином, весняна екскурсія в VI класі має перехідний характер як по змісту, так і по рівню самостійної учбової діяльності школярів [36, с.59].

Весняна екскурсія в VII класі завершує вивчення школярами природно-територіальних комплексів свого краю. Її метою, за словами Черніхової, є знайомство учнів із методикою фізико-географічного профілювання, їх підготовка їх господарської оцінки природних умов та ресурсів у курсі економічної географії СРСР (VIII клас), а також оволодіння прийомами топографічної окомірної зйомки [36, с.76].

Є. Й. Шипович (1981) зазначав, що екскурсії, як і уроки, проводяться з навчально-виховною метою і є однією із форм організації навчання географії, яка має певні специфічні риси, а саме – проводиться за межами школи, триває не 45 хв., як урок, а 1,5 – 2,5 години [38, с.145].

Також стосовно організації і проведення екскурсії Шипович писав: «Екскурсії проводяться до вивчення програмового матеріалу і після. Якщо екскурсія проводиться перед вивченням програмового матеріалу, то її метою буде створення уявлень, необхідних для наступного формування на уроках певних географічних понять. На екскурсіях, які проводяться після вивчення теми, закріплюються знання і уміння, набуті на уроках. Під час екскурсій з географії поряд з повторенням, закріпленням і поглибленням знань, удосконаленням умінь і навичок учні ведуть посильну дослідницьку роботу, набувають нових знань, розширюють свій кругозір.

Успішному проведенню екскурсій сприяє чітка їх організація: попередня підготовка учнів до екскурсії, визначення мети і окремих завдань, підведення підсумків, максимальне використання здобутих на екскурсії матеріалів у навчально-виховній роботі [38, с.146].

Підготовка учителя до проведення екскурсії включає: 1) ознайомлення з вимогами програми й матеріалом підручника, де вказується на мету екскурсії, визначаються конкретні знання, яких набудуть учні під час екскурсії, потрібні для формування географічних понять; 2) добір необхідної літератури, картографічних матеріалів, приладів й інструментів; 3) визначення об'єктів спостереження і вивчення місць зупинок; 4) вивчення всього маршруту екскурсії та її тривалості; 5) визначення загального завдання та індивідуальних завдань учням; 6) вироблення рекомендацій по екіпіровці, груповому й індивідуальному спорядженню учасників екскурсії.

Перед початком екскурсії вчитель проводить інструктивну бесіду з її учасниками, повідомляє мету та загальне завдання, розподіляє учнів на ланки (бригади), призначає (або учні обирають самі) ланкових, бригадирів, дає їм конкретні завдання, розподіляє групове спорядження, перевіряє індивідуальну підготовку учнів до екскурсії, повідомляє маршрут.

Під час екскурсії учні повинні виявити активну діяльність: виконувати різні практичні роботи, оволодіти навичками і уміннями і поєднувати теоретичні знання з практикою та ін.

Після закінчення екскурсій проводиться підсумкова бесіда. Вивчається і систематизується зібраний матеріал, готується матеріал для виставки – фотомонтажі, колекції, експонати для стендів тощо. Цю роботу виконують учні під керівництвом учителя, і кожна ланка (бригада) відповідно оформляє зібрані нею матеріали. Інколи після екскурсії проводять конференцію, на яку запрошують учнів інших класів.

При викладанні нового матеріалу учитель обов'язково спирається на знання, набуті учнями під час екскурсій, використовує зібрані ними матеріали, які можуть стати основою для створення географічних або краєзнавчих куточків і музею в школі [38, с.147]».

В. І. Жадан (1981) давав такі рекомендації щодо проведення весняної екскурсії у природу для семикласників, присвячену вивченню природно-територіальних комплексів свого краю: «…основним методом вивчення природних комплексів на місцевості (у полі) є комплексне, або ландшафтне профілювання, яке проводиться так:

на місцевості намічають цілий ряд маршрутів, які пересікають характерні місця і природні комплекси території, що вивчається;

рухаючись за наміченим маршрутом, вивчають особливості природних компонентів, з'ясовують характер взаємозв'язків між ними, визначають їх зміни. Результати спостережень наносять на комплексний профіль [11, с.43].

Основою профілю є креслення вертикального розрізу рельєфу, який називають гіпсометричним, або орографічним.

На окремі найхарактерніші ділянки місцевості можна скласти карти природних комплексів, на яких показати контури цих комплексів. Роботу починають з огляду місцевості і вибору напряму руху, не пропускаючи жодного комплексу. Рухаючись за обраним маршрутом, визначають межі комплексів, які прокладають за добре помітними відмінностями в рельєфі, рослинності, ґрунтовому покриві. Так, для виявлення на місцевості фацій необхідно на визначеній ділянці місцевості вивчити рельєф, ґрунти, рослинність.

Кожний комплекс нумерують, номери наносять на карту.

Для вивчення природних умов кожного природного комплексу вибирають найхарактернішу ділянку розміром приблизно 100 , послідовно описуючи рельєф, ґрунти і ґрунтоутворюючі породи, рослинність тощо. Результати доцільно оформити за зразком (рис. 2.4) [11, с.44].

Рис. 2.4. Зразок оформлення опису ділянки природного комплексу

Після вивчення природного комплексу йому дають назву за особливостями рельєфу, ґрунту і рослинності в його межах [11, с.45].

М. Ю. Костриця (1985) зазначав, що Програма шкільних курсів географії та окремі методики визначають обсяг, строки та зміст проведення навчальних екскурсій.

Навчальні екскурсії ставлять за мету практично закріпити теоретичний матеріал відповідно до шкільної програми з географії. Позапрограмні туристсько-краєзнавчі екскурсії мають в основному дослідницький характер, їх мета ширша: вивчити свій населений пункт, мікрорайон, місто, область [19, с.16]…

Екскурсії бувають різними за змістом, місцем проведення і способом пересування. За змістом екскурсії поділяють на оглядові і тематичні. Тематичні екскурсії завжди присвячують певній темі, що як правило висвітлює окремий історичний період, одну значну подію або явище. За місцем проведення розрізняють екскурсії по місту, музейні, природознавчі, виробничі [19, с.17].

Як зазначав М. П. Крачило (1994) доцільність екскурсій випливає вже зі змісту програм шкільних курсів географії і зумовлюється необхідністю викладання цього предмета повною мірою на локальному, тобто місцевому краєзнавчому матеріалі. В свою чергу, насичення програм ілюстративним місцевим матеріалом можливе лише в результаті проведення екскурсій [21, с.27].

Також Крачило вказував на те, що під час екскурсій застосовують такі методи дослідження: літературний, картографічний, порівняльний, візуальний, польових досліджень.

Літературний метод полягає у вивченні різноманітних друкованих джерел, що стосуються району туристської подорожі. Цей метод передбачає ознайомлення з літературою для одержання попередніх відомостей про район подорожі. Ознайомлення з літературою продовжується і після подорожі в процесі написання звіту.

Картографічний метод застосовують як для підготовки картографічної основи подорожі, так і для вивчення району подорожі та для польових спостережень.

Порівняльний метод застосовують для визначення подібних до вже відомих і відмітних рис географічних об'єктів, що вивчаються.

Візуальний метод досліджень полягає в безпосередньому огляді і спостереженні під час екскурсій географічних об'єктів, явищ і процесів, що досліджуються. Цей метод найефективніший при застосуванні фото- та кіноапаратури.

Метод польових досліджень широко використовують для вивчення на маршруті географічних об'єктів [21, с.31], явищ та процесів. Найбільший ефект він дає при застосуванні технічних засобів (спеціальних приладів, інструментів та доступної для школи апаратури). Весь інструментарій повинен бути легким і простим у роботі. Багато які прилади та інструменти можуть виготовити самі учні під керівництвом учителя під час підготовки до подорожі чи екскурсії.

Під час походів та екскурсій складаються умови для робіт дослідницького характеру, що сприяє розвитку творчої ініціативи і цілеспрямованому використанню енергії дітей [21, с.32].

Навчальні екскурсії також згадуються у листі МОН № 1/9-97 від 07.03.2001) «Про порядок проведення навчальних екскурсій та навчальної практики учнів загальноосвітніх навчальних закладів» так: «Навчальні екскурсії та навчальна практика учнів запроваджуються з метою реалізації завдань загальної середньої освіти щодо посилення практичної спрямованості навчально-виховного процесу, професійно-орієнтаційної роботи з учнями, підготовки їх до активної трудової діяльності, залучення до суспільно корисної праці.

Навчальна практика проводиться для учнів 5-8-х і 10-х класів з 31 травня по 12 червня протягом 10 днів: у 5-6-х класах по 3 години на день, 7-8-х класах - по 4 години, 10-х класах – по 5 годин на день.

Ці години можна використовувати для реалізації практичної частини навчальних програм предметів навчального плану, зокрема проведення навчальних екскурсій, у т.ч. комплексних, практикумів з фізики, хімії, інформатики, практичних занять на місцевості з геометрії та географії; занять у виробничих майстернях, на навчально-дослідних ділянках.

Форми організації навчальної практики можуть бути різними залежно від її змісту, постійного чи тимчасового характеру роботи, матеріальної оснащеності, віку і підготовки учнів, кліматичних та інших особливостей. Окремі види практичних занять (навчальні екскурсії) спостереження за природою, практичні роботи на місцевості, суспільно корисна праця тощо) можуть проводитись під час навчального року.

Конкретний зміст навчальної практики визначається в навчальному закладі з урахуванням особливостей і умов його роботи, змісту навчальних програм тощо [50]».

І. В. Душина, В. Б. Пятунін, та О. О. Таможня (2002) про екскурсії пишуть так (переклад автора): «Це форма організації занять у природі, а також на підприємствах як виробничої, так і невиробничої сфери. Значення екскурсій заключається в реалізації краєзнавчого навчання, а також екологічного та економічного принципів. Крім того, екскурсії відіграють важливу роль в ознайомленні школярів із методами дослідження географічної науки, в розвитку їх пізнавальної самостійності. Мета екскурсій – закріплення та конкретизація вже вивченого навчального матеріалу й накопичення даних про природні та господарські об'єкти і явища реальної дійсності своєї місцевості, що готує учнів до пізнання основного змісту шкільної географії [9, с.177]».

У навчальній програмі з географії навчальні екскурсії закладені як практичні роботи на місцевості. Для 6 класу передбачено 2 практичні роботи на місцевості: практичну роботу № 1 «Спостереження за висотою сонця над горизонтом, погодою, сезонними змінами в природі» [2, с.12] та практичну роботу №13 «Ознайомлення з компонентами природи своєї місцевості, виявлення взаємозв'язків між ними» [2, с.20].

Програма для профільного навчання передбачає проведення в 11 класі однієї навчальної екскурсії, закладеної як практична робота на місцевості №32 «Опис яру, кар'єру, терикону, долини річки (за вибором вчителя)» [3, с.59].

С. Г. Кобернік (2005) дає таке визначення навчальної екскурсії: «Навчальні географічні екскурсії — це форма організації ро­боти з учнями у природі чи на конкретному підприємстві: про­мисловому, сільськогосподарському, транспортному або на підприємстві невиробничої сфери. Значення навчальних екскурсій полягає в цілеспрямова­ному вивченні реальної дійсності рідного краю для набуття загальногеографічних (теоретичних) знань».

Також Кобернік зазначає, що методика проведення навчальної екскурсії залежить від її мети і завдань, які ставить учитель, від обраних для вивчення краєзнавчих об’єктів. До організації навчальних екскурсій з фізичної географії ставляться такі загальні вимоги:

1. Вступна бесіда вчителя, її починають з огляду навко­лишньої місцевості (нагадування учням мети і завдань екскурсії), короткої характеристики природних особливостей місцевості і окремих краєзнавчих об’єктів. Учитель розпо­відає, як виділяти найпростіші природні комплекси і як їх характеризувати, повторює методику їх опису у щоденнику, нагадує правила поведінки у природі.

2. Самостійна робота бригад з вивчення природних об’єктів за планом (кожна бригада вивчає окремий об’єкт або всі бри­гади йдуть по замкненому полігону від об’єкта до об’єкта).

3. Заключна бесіда, на якій узагальнюються результати спостережень і проведених навчальних досліджень, переві­ряється правильність виконання завдань, нагадується хід ви­конання роботи вдома: оформлення зібраних матеріалів, звершення записів у щоденниках, оформлення звітів — індивідуальних і всієї бригади [15, с.57].

Н. А. Марченко та В. А. Низовцев зазначають, що хоча стандартною програмою не передбачено жодних натурних спостережень на місцевості, все більше шкіл вводять польові практики у якості необхідного елементу освіти. Особливо це стосується профільного навчання в старших класах. Найкраще показати природу, закономірності формування та функціонування природних комплексів, взаємозв'язки природних та соціальних явищ можна під час ландшафтної практики [22, с.760].

Н. В. Муштин (2007) у методичному посібнику, присвяченому організації ландшафтної практики у формі екскурсій писала: «Навчальна практика дає можливість відійти від кла­сно-урочної форми навчання. Під час практики вчи­тель може більш ефективно, ніж в основний навча­льний час проводити спостереження, досліди, екс­перименти, дискусії, екскурсії, можна виготовити ка­рти, стенди, посібники.

Одним із шляхів проведення цієї практики є ланд­шафтні дослідження, які дають змогу краще і ґрун­товніше вивчити територію, її рослинні угрупу­вання, ґрунти, визначити, які шляхи оптимізації природокористування в ПТК, а також скласти ландшафтну карту території дослідження [43, с.3].

Весь процес дослідження можна поділити на 3 етапи.

Під час підготовчого етапу учні поділяються на групи, кожна група отримує завдання по вивченню наявних матеріалів по району дослідження та опрацювання топографічної карти. На підставі зібраних матеріалів вже складається певне уявлення про особливості району майбутніх досліджень [43, с.5].

Польовий період – основний період географічних досліджень. На цьому етапі проводиться попередній огляд місцевостей району досліджень з метою ознайомлення з природними особливостями, складається картосхема.

Наступним етапом є маршрутні дослідження. Повний комплекс польових робіт включає в себе дослідження на ключових ділянках [43, с.6].

Завершальним етапом є робота в камеральних умовах, де зібраний матеріал опрацьовується, виділяються урочища» [43, с.19].

У додатку до листа МОН від 06.02.08 № 1/9-61 «Методичні рекомендації щодо організації навчально-виховного процесу під час проведення навчальних екскурсій та навчальної практики учнів загальноосвітніх навчальних закладів» зазначається, що з метою підвищення зацікавленості школярів екскурсією, сприяння розвитку в них ініціативи та самостійності можна запропонувати індивідуальні та групові завдання щодо вивчення окремих об'єктів, складання задач, збирання колекційного матеріалу, підготовки звітних матеріалів. Обов'язковою умовою проведення екскурсії є цільовий інструктаж учнів з техніки безпеки, правил поведінки під час переходу чи проїзду до місця екскурсії та її проведення».

Щодо обліку навчальних екскурсій у додатку зазначено, що якщо екскурсію передбачено змістом навчальної програми, то вона обліковується на відповідних сторінках навчальних предметів класного журналу та може оцінюватися вчителем. Усі інші навчальні екскурсії, їх зміст і дата проведення обліковуються в класних журналах на спеціально відведених сторінках. Якщо тривалість навчальної екскурсії визначено більше однієї академічної години, то під час обліку в журналі поруч з тематикою екскурсії вказується в дужках відповідна кількість годин. Оцінювання навчальних досягнень учнів за результатами таких екскурсій здійснюється на розсуд учителя [45].

Ю. П. Грицак (2008) зазначає, що географічні екскурсії можна поділити на два типи: краєзнавчо-географічні, або місцеві екскурсії, та дальні екскурсії. У свою чергу краєзнавчо-географічні екскурсії включають в себе такі види:

1) екскурсії в природу;

2) екскурсії на виробництво;

3) екскурсії до населеного пункту;

4) екскурсії до краєзнавчих музеїв, на виставки [4, с.114].

І. М. Вітенко (2008) при вивченні учнями природних комплексів своєї місцевості під час практичної роботи на місцевості № 13 (екскурсії) рекомендує вчителям спрямувати діяльність учнів на виконання такого групового завдання: «Виберіть для дослідження та опису один природний комплекс своєї місцевості. Поділіться на групи, здійсніть дослідження.

1. Геологи і ґрунтознавці

- Які форми рельєфу переважають?

- Візьміть зразки гірських порід, підпишіть їх.

- Візьміть зразки ґрунту, підпишіть і замалюйте, якого він кольору.

2. Гідрологи і кліматологи

- Дослідіть поверхневі і підземні води, опишіть їх.

- Який мікроклімат даного природного комплексу, виміряйте метеоприладами показники, запишіть їх.

3. Біологи

- Зберіть гербарій найпоширеніших рослин природного комплексу, підпишіть їх.

- Опишіть поведінку тварин.

4. Лірики

- Складіть вірші, художній опис природного комплексу.

- Замалюйте краєвид.

- Зберіть матеріал для виконання творчих робіт (оберегів, ікебан та ін.).

5. Екологи

- Дослідіть, як люди змінили місцевість, чи є порушення компонентів у природному комплексі.

- Запропонуйте заходи щодо його відновлення, збереження; організуйте клас на виконання окремих заходів.

6. Фотокореспонденти

- Сфотографуйте краєвиди досліджуваної території, зробіть фотовиставку в класі/школі.

- Візьміть інтерв’ю у людей, які мають відношення до даного природного комплексу. Текст інтерв’ю розробіть самостійно.

- Напишіть замітку у шкільну газету (або до місцевих друкованих видань) про краєвиди свого рідного краю тощо.

Обміняйтеся матеріалами дослідження для складання загального опису природного комплексу [1, с.35]».

О. Г. Стадник та Г. Д. Довгань (2011) під час проведення практичної роботи на місцевості (тобто, програмної екскурсії) № 13 «Ознайомлення з компонентами природи своєї місцевості, виявлення взаємозв'язків між ними» у 6-му класі пропонують учням виконати такі завдання у зошитах для практичних робіт:

«1. Виберіть два невеликі природні комплекси (заплава, схил берега, яр, озеро, болото, пагорб тощо), характерні для вашої місцевості. Зберіть дані про особливості рельєфу, гірські породи, поверхневі та ґрунтові води, клімат, ґрунти, рослинний і тваринний світ. Визначте, як вони використовуються й охороняються людиною.

Що спільного в природі описаних вам комплексів і чим вони відрізняються?

2. Використовуючи малюнок із зображенням балки (рис. 2.5), дайте відповідь на запитання. (Положення сонця показано опівдні.)

а) Який схил балки одержує більше сонячної енергії? б) На якому схилі довше лежить сніг? в) На якому схилі ростуть більш теплолюбні рослини? г) На якому схилі більше вологи? д) На якому схилі ростуть тіньовитривалі рослини? [29, с.31].

Рис. 2.5. Схема балки

Зробіть висновок, чи формуються на двох схилах балки (південному й північному) різні природні комплекси. Чому?

3. Познайомитися з компонентами природи й виявити взаємозв'язки між ними можна у лісі.

Під час екскурсії зберіть необхідні дані й на окремих аркушах складіть опис лісу за планом.

1) Визначте тип лісу (хвойний, листяний, мішаний) і його густоту (рідкий, густий, середній).

2) Визначте основну лісоутворювальну породу й опишіть її. Укажіть середню висоту дерев, діаметр стовбура, фенологічну фазу (готується до цвітіння, цвіте, плодоносить, відмирає). Замалюйте або сфотографуйте зовнішній вигляд основної лісоутворювальної породи.

3) Схарактеризуйте деревний ярус (ростуть дерева по всій площі рівномірно чи на окремих ділянках), назвіть, які дерева переважають, їхні особливості. (Деревний ярус рослинності зазвичай представлений такими видами дерев: дуб, бук, липа, сосна, ясен, береза, ялина, клен, осика, тополя, каштан, вільха.)

4) Схарактеризуйте чагарниковий, трав'янистий і мохово-лишайниковий яруси рослинності.

5) Зробіть замальовки або сфотографуйте представників рослинності різних ярусів.

6) Схарактеризуйте видовий склад тваринного світу. Зверніть увагу на особливості поводження звірів і птахів, райони їх поширення.

7) Опишіть лісове озеро, болото. Замалюйте або сфотографуйте їх.

8) Розкажіть про особливості мікроклімату в лісі.

9) Із якою господарською метою використовуються ліси? Зверніть увагу на зміни, що відбулися під впливом діяльності людини.

10) Запропонуйте заходи щодо охорони й поновлення природного комплексу лісів [29, с. 32].

Висновок: перелічіть компоненти природи, наведіть приклад взаємозв'язків між ними [29, с.33].

К. Джурик та О. Бессчастнова (2011) відмічають важливу роль екскурсій у естетичному вихованні. «Якщо лю­дина не тільки спостерігає явища природи, ‒ зазначають вони, ‒ а й розуміє їх, уміє пояснювати, її естетичне почуття розвивається, стає більш осмисленим і глибоким. Таким чином, екс­курсії забезпечують виконання програми національно­го виховання учнівської молоді, де основними вихов­ними орієнтирами ціннісного ставлення до природи є:

- формування в особистості внутрішньої потреби знати, покращувати екологічний стан середовища;

- виховання відповідальності за збереження природи;

- зміцнення навичок науково-дослідницької, практично-моделювальної роботи з пізнання природи;

- формування розуміння необхідності гармонійного співіснування людини і природи, гуманного ставлення до навколишнього середовища;

- розвиток умінь та навичок розробки й упрова­дження екологічних проектів [6, с.6]».

О. М. Топузов, В. М. Самойленко та Л. П. Вішнікіна (2012) відносять географічну екскурсію до форм-підвидів епізодичного позакласного навчання географії [32, с.394], але зазначаючи, що екскурсія також може бути і формою-підвидом нетрадиційного уроку географії [32, с.395].

Також Топузовим, Самойленком та Вішнікіною було описано алгоритм проведення географічної екскурсії у довкілля, що на їх думку містить такі складники, як:

1) повідомлення безпосередніх завдань навчально-пізнавальної, насамперед практичної діяльності учнів на екскурсії;

2) інструктаж щодо дотримання правил поведінки (безпеки) учнів під час екскурсії;

3) актуалізація знань і життєвого досвіду учнів, необхідного для виконання завдань на екскурсії;

4) об'єднання учнів у бригади (групи);

5) пояснення прийомів і порядку виконання бригадних (групових) завдань і способів фіксації результатів роботи у польових умовах;

6) проведення екскурсії з відповідною організацією діяльності учнів;

7) коментоване пояснення домашнього завдання (з виду оформлення звітної документації, характеру підготовки висновків і узагальнень тощо);

8) попереднє підбиття підсумків екскурсії [32, с.396].

Ю. П. Кірічук та Л. А. Покась (2013) зазначають, що екскурсія характеризується трьома ознаками: навчання і виховання відбуваються через безпосереднє сприйняття об'єкта вивчення; навчання пов'язується з дослідженням; місце проведення має бути за межами кабінету [14, c.26].

Р. Д. Чобан (2013) було запропоновано проводити екскурсії у природу для учнів 6-го класу за такою тематикою:

Завдання 1. Орієнтування на місцевості. Окомірне знімання місцевості (робота з компасом, визначення азимутів, маршрутна стрічка малої протяжності).

Завдання 2. Екскурсія в заплаву річки. Збір колекції гірських порід та мінералів своєї місцевості (збір невеликої колекції гірських порід заплави, систематизація їх за походженням).

Завдання 3. Зміна атмосферного тиску з висотою (робота виконується, коли на невеликій відстані є перепад висот > 100 м. Фіксуються показники барометра на заздалегідь визначених висотах, креслиться графік зміни тиску).

Завдання 4. Залежність рослинності і ґрунту від зволоженості (вибирається заболочена й суха ділянка місцевості, описується рослинність, ґрунти).

Для учнів 7-го класу педагогом було запропоновано провести ряд екскурсій за такою тематикою:

Завдання 1. Збір колекції корисних копалин своєї місцевості (збір та систематизація корисних копалин за використанням).

Завдання 2. Зональні та азональні ПК (виявлення особливостей рослинності, тваринного світу, ґрунтів залежно від висоти місця над рівнем моря та експозиції схилу).

Завдання 3. Взаємодія людини та природи. Ступінь антропогенного впливу на територію (визначається ступінь антропогенного впливу на мікроландшафти території та їх екологічна чистота, визначаються завдання з поліпшення екологічного стану території).

А у 8-му класі Р. Д. Чобан пропонував проводити екскурсії за такими темами:

Завдання 1. Вивчення залягання порід у відслоненні (замальовується відслонення чи його частина, визначаються мінерали та гірські породи, відбираються зразки).

Завдання 2. Визначення витрати води у струмку (поплавковим методом визначається швидкість течії, робляться проміри дна для визначення площі поперечного перерізу, оформляється хід роботи).

Завдання 3. Вивчення й замальовка ґрунтового розрізу (вивчається ґрунтовий розріз і робиться його замальовка).

Завдання 4. Мікротопоніми місцевості й відображення у їх назвах особливостей мікроландшафтів (визначається походження назв, відповідність їх певній території, визначаються межі топонімів на місцевості у відповідності з межами мікроландшафтів).

Завдання 5. Побудова схематичного фізико-географічного профілю долини річки чи струмка (на заздалегідь накреслений окомірним способом гіпсометричний профіль долини річки чи його одного з берегів наноситься рослинний покрив, ґрунти, межі яких визначаються під час проходження маршруту по лінії профілю місцевості. Оптимальна протяжність маршруту до 300 - 500 м) [37].

А М. М. Стойковою (2013) було запропоновано проводити практичні роботи краєзнавчої спрямованості, що передбачають проведення географічних навчальних екскурсій (табл. 2.2).

Таблиця 2.2 Практичні роботи краєзнавчої спрямованості [30, с.18-29]
№ п/п		Назва	Мета	Обладнання	Практична діяльність
1		Вивчення взаємозв'язків компонентів природи у місцевому ПТК	Вивчити ПТК в умовах запропонованої місцевості, визначити взаємозв'язок між компонентами природи; продовжити формувати навички і вміння дослідницької роботи у польових умовах ; показати красу рідного краю, його окремих куточків.	Олівці (прості і кольорові), планшети, килимки, компаси, батометри, термометри, гігрометри, рослини з гербарію	Кожна група описує ПТК за планом (географічне положення, гірські породи, рельєф, клімат, ґрунти, рослинність і тваринний світ). Бажано дати опис двох ПТК. Кожна група виконує опис компонентів природи в даній місцевості: а) рельєф (показати, у якому напрямку йде зниження рельєфу); б) погода (виміряти приладами та візуально температуру, хмарність, опади, вітер, атмосферний тиск); в) водойми (з'ясувати, як водойми впливають на збільшення вологості комплексу, який вивчають); г) ґрунти: опис зовнішнього вигляду проб (колір, структура, наявність рослинності, підвищення вологості в різних місцях ділянки, зв'язок з материнською породою); визначити типи ґрунтів; д) рослинний покрив: видовий склад, наявність ярусів, особливості трав'яного покриву, дерев та кущів; е) виявлення тварин та з'ясування умов їхнього життя. У процесі екскурсії учні використовують обладнання для вивчення погоди, рейкою визначають глибину водойми, визначають швидкість течії річки за допомогою поплавця на різних її ділянках, з'ясовують причини різної швидкості течії.
2		Визначення основних джерел забруднення довкілля і можливості ліквідації їхніх наслідків	Продовжити екологічне виховання учнів; формувати навички роботи в природі, роботи з приладами, картою і компасом.	Олівці (прості і кольорові), планшети, лінійки, транспортири, компаси, картосхеми або карта	Учні традиційно діляться на групи по 5-7 у кожній. Учні мають відвідати об'єкти природи, які змінені або створені людиною, деякі з них забруднені, і учням треба визначити вид забруднення об'єкта, його джерело, наслідки, шляхи поліпшення існування даного об'єкта. Вибирають декілька природних об'єктів у лісі, парковій, лісопарковій зоні, відвідувані людьми: водойми, озеро, штучні насадження,річка, струмок. Складають загальну таблицю по всіх об'єктах: Об'єкти Види забруднень Джерело забруднення Наслідки Шляхи вирішення проблеми
Таблиця 2.2 (закінчення)
3	Визначення якості ґрунтового покриву за кольором, механічним складом, будовою		Формувати в учнів уміння описувати ґрунтовий профіль, колір, будову ґрунту, визначати механічний склад, виховувати дбайливе ставлення до рідної землі.	Олівці, записники, планшети, лінійки, збільшувальне скло, штикова лопата, ґрунтовий ніж, метр.	Для того, щоб зробити опис ґрунту, викопують яму (шурф). Стінка шурфу, за якою складатимуть опис ґрунтового профілю, повинна бути вертикальною. Безпосередньо перед початком вивчення ґрунтових розрізів її зачищають. Опис ґрунтового профілю роблять згори вниз, закріпивши метр так, щоб його нульова мітка розташувалася на рівні крівлі органічної підстилки. Візуально поділивши ґрунтовий профіль на горизонти, починають їх послідовний опис, який занотовують у польовому щоденнику. Спочатку записують глибину залягання верхньої й нижньої межі горизонту, тим самим визначаючи його потужність, а потім характеризують наступні ознаки: колір, механічний склад (піщаний, супіщаний, глинистий, суглинистий), будову (щільна, пухка, розсипчаста). Дослідження проводиться на двох ділянках: з порушеним ґрунтовим покривом і незайманими ґрунтами, після чого учні порівнюють, аналізують, роблять висновки.
4	Визначення й опис мінералів і гірських порід геологічного відслонення		Формувати навички роботи учнів з мінералами і гірськими породами; розвивати шкільне краєзнавство на основі вивчення мінералів і гірських порід рідного краю.	Олівці (прості і кольорові), рулетки, планшети, лінійки.	Визначають геологічний зріз (відслонення) і наносять на аркуш паперу геологічну колонку завширшки 6 см. Вимірюють товщину шарів відслонення за допомогою лінійки, рулетки. З кожного шару беруть зразки для подальшого ретельного опису їх у камеральних умовах. Складають короткий опис геологічної колонки. Складають креслення геологічної колонки за допомогою масштабу й умовних позначок. Звіт складають за планом: 1) Час, місце і дата. 2) Опис геологічного зрізу. 3) Схема геологічної колонки. 4) Опис методів видобутку корисних копалин у даному кар'єрі. 5) Техніка безпеки працівників. 6) Використання корисних копалин у практичній діяльності людини. 7) Економічні зв'язки даного виробництва.

О. В. Семененко (2013) в одній зі своїх статей вказує на послідовність дій адміністрацій навчальних закладів стосовно організації та проведення навчальних екскурсій, котра має такий вигляд:

1. На початку навчального року адміністрація видає наказ «Про підготовку і проведення навчальних екскурсій», який регламентує проведення навчальних екскурсій з 1 вересня по 25 травня під час навчальних занять.

2. Досвід проведення навчальних екскурсій протягом року, аналіз їхньої результативності й ефективності, пізнавальну та виховну насиченість враховано ураховано в наказі «Про підготовку та організацію навчальних екскурсій і навчальної практики», виданому друком у травні поточного року.

3. Після закінчення навчального року узагальнюваний наказ «Про підсумки проведення навчальних екскурсій» дає заступнику з навчально-виховної роботи змогу проаналізувати їхню результативність і підготувати відповідні матеріали для обговорення питання на серпневій педраді перед початком наступного навчального року.

4. Облік навчальних екскурсій здійснюють на відповідних сторінках класних журналів. Контроль за виконанням графіка навчальних екскурсій здійснюють тричі на рік: за підсумками I, II семестрів та навчального року [28].

В. В. Дідушко, на відміну від решти методистів та педагогів, поділяє екскурсію на 4 етапи, а саме:

1) теоретичну і практичну підготовку – де учитель заздалегідь знайомиться з об’єктом, домовляється про дидактичний зміст екскурсії з екскурсоводом, і доводить мінімум необхідних знань для учнів;

2) інструктаж, завдання якого полягає в ознайомленні учнів з метою і змістом екскурсії;

3) проведення екскурсії, що передбачає послідовний розгляд об'єктів екскурсії, визначення головного для отримання необхідної інформації про об'єкт; учні запитують, спостерігають, запам'ятовують, роблять нотатки. Завершується екскурсія відповідями на запитання щодо її змісту;

4) опрацювання матеріалів екскурсії передбачає уточнення, систематизацію, узагальнення одержаних під час екскурсії вражень, спостережень [42].

Н. В. Муніч (2013), спираючись на те, що екскурсія «гарантує накопичення в учнів образних і змістовних уявлень про об’єкти і явища» пропонує ввести поняття «ландшафтознавча екскурсія», ознаками якої, на думку науковця, є «визначення меж ландшафтів, побудова ландшафтного профілю та ландшафтне картографування [24, с.11]».

«Безпосередній контакт учня з ландшафтом на екскурсії, ‒ як зазначає Н. В. Муніч, ‒ сприятиме набуттю досвіду творчої дослідницької діяльності та емоційно-ціннісного ставлення до ландшафту. Ландшафтознавча екскурсія потребує сучасних підходів: розроблення моделей, що базуватимуться на останніх науково-технічних досягненнях, психології, методиці проблемного, інтерактивного навчання, нових формах організації навчання: ландшафтні школи, польові центри, ландшафтні стаціонари. У поєднанні зі змістовим потенціалом реального ландшафту суспільство наближатиметься до сталого розвитку [24, с.11].

С. Д. Коробков та О. В. Федорова дають наступні рекомендації вчителю щодо проведення екскурсії (переклад автора):

«1. Пам'ятайте, екскурсія є не прогулянкою, а обов'язковою частиною учбових занять.

2. Визначтеся із темою екскурсії, вивчіть місце її проведення, складіть план екскурсії.

3. Дотримуйтеся теми екскурсії не відволікаючись на випадкові питання.

4. Розповідайте на екскурсії лише про те, що можете показати.

5. Уникайте зайвих пояснень.

6. Не залишайте екскурсантів тільки слухачами, заохочуйте їх до активної роботи.

7. Не перевантажуйте екскурсантів новими назвами; вони їх забудуть.

8. Умійте сконцентрувати увагу учнів на потрібному об'єкті.

9. Намагайтеся закріпити матеріал екскурсії у пам'яті учнів на наступних уроках [47]».

Г. О. Лихоманов наголошує на тому, що під час навчальних екскурсій з фізичної географії доцільно орієнтувати діяльність учнів на вивчення зміненої людиною природи, на встановлення взаємозв'язки в системі «природа – суспільство – природа», тобто відобразити на екскурсіях у природу зв'язки з питаннями економічної та соціальної географії. Урахування взаємодії природи і суспільства дає можливість вчителю наочно та яскраво показати взаємозв'язок між природними та виробничими комплексами навіть на прикладах невеликих територій [49].

О. С. Суворова зазначає, що проведення навчальних екскурсій засноване на таких дидактичних принципах і правилах педагогіки, як науковість, зв'язок із життям, свідомість сприйняття, послідовність, систематичність та логічність викладення матеріалу, наочність, доступність та емоційність у розкритті теми [40].

На думку Суворової, занадто складний матеріал призводить до байдужого ставлення учнів стосовно екскурсії, тому, на думку педагога, у роботі учнів необхідно урізноманітнювати методичні прийоми, чергуючи їх не лише з активною мисленнєвою діяльністю, але і з фізичною. При виборі методичних прийомів необхідно враховувати вік, психологічні особливості, інтереси та знання дітей [40].

Географічний портал «Географіка», посилаючись на  навчальний посібник О. М. Варакути «Шкільна географія та методика її навчання (курс лекцій)» у своїй статті «Навчальні екскурсії з географії» містить наступну інформацію: «…екскурсія, яка проводиться за програмою є одним із видів уроку. На уроці – екскурсії процес навчання реалізується не в умовах класного приміщення, а в природі під час безпосереднього спілкування учнів з об’єктами і явищами природи [39]».

Також у вищезгадані статті географічного порталу згадано, що підготовка вчителя до проведення навчальної екскурсії в природу включає:

1) формулювання мети і завдань екскурсії;

2) вибір маршруту, ознайомлення з ним на місцевості, вивчення природи району екскурсії і його визначних пам’яток;

3) визначення об’єктів спостереження, кількості і розміщення зупинок під час екскурсії, змісту і методів роботи з учнями на кожній зупинці;

4) визначення загального завдання та індивідуальних і групових завдань учням;

5) розробка рекомендацій по екіпіровці, груповому й індивідуальному спостереженню учасників екскурсії [39].