1.4. Деонтологія догляду

Студент II курсу вперше переступає поріг клініки, де починається його спілкування з хворим і при цьому закладаються основи практичної деонтології – «науки про належне». Деонтологія – невід’ємна частина курації хворого, що направлена на створення сприятливого морально-психологічного клімату в процесі діагностики, лікування, профілактики і спостереження за хворими людьми шляхом формування адекватних взаємовідносин між всіма учасниками лікувально-діагностичного процесу з метою найшвидшого одужання хворого. Тому медичний персонал повинен зрозуміти основний сенс всієї його медичної діяльності – «все для хворого», щирого духовного сприймання страждань хворого, розуміння і співпереживання з ним його проблем і притяганню його до участі в лікувальному процесі. Дотримання деонтологічних норм відносин між медичним персоналом та хворими має особливе значення для хірургічної діяльності, оскільки процес лікування в більшості випадків потребує оперативного втручання, що найбільше викликає хвилювань у пацієнта. Саме дії молодшого та середнього медичного персоналу під час надходження хворих до відділення та перебування в ньому в процесі лікування можуть займати більшість часу взаємного спілкування і відіграють важливу роль у формуванні психосоматичного стану хворого.

Найважливішими рисами лікаря, сестри, молодшої сестри повинні бути безкорисливість і самовідданість. А.П.Чехов писав: «Професія лікаря – подвиг. Вона вимагає самовідданості, чистоти душі і чистоти помислів». Абсолютна більшість медичних робітників, що працюють в теперішній час, були виховані на моральних принципах, які були відображені в так званому «моральному кодексі будівника комунізму», що був покріплений яскравою демонстрацією соціалістичного гуманізму – безкоштовністю і загальною доступністю медичної допомоги, з якої витікає гуманне відношення і взаємоповага між людьми: людина людині друг, товариш и брат; чесність і правдивість, моральна чистота, простота і скромність в особистому та суспільному житті, високе визнання суспільного обов’язку, сумлінна праця на блага суспільства.

Сьогоденна економічна ситуація в охороні здоров’я далеко неоднозначна у зв’язку з доволі обмеженими фінансовими можливостями лікувальних закладів і відсутністю повноцінного державного бюджетного фінансового забезпечення комунальних лікувальних установ внаслідок економічних реформ, що проводяться в теперішній час. Тенденція до багатоукладності розвитку охорони здоров’я викликає помітний дисонанс між високими моральними вимогами суспільства до медичного працівника, що звично склалися, і конкретними можливостями, в першу чергу матеріальними, медичного персоналу в виконанні своїх безпосередніх службових зобов’язань. Тим не менше медичні працівники повинні розуміти, що, не дивлячись на іноді навіть суперечливі процеси в економіці, суттєве реформування медицини неминуче – попереду розвиток страхової медицини, приватної, укріплення державної медицини, але головне медичні працівники повинні розуміти, що цей період носить короткочасний характер і в своїй конкретній професійній діяльності необхідно завжди прагнути до виконання свого службового обов’язку в повному обсязі, не дивлячись на труднощі, які можуть іноді виникати за різних обставин і надавати допомогу на основі клятви Гіпократа.

Клятва Гіппократа (Hippocratic Oath) – присяга професійної поведінки, яку дають лікарі, розпочинаючи медичну діяльність; приписується Гіппократу із Коса. Наводиться за: Англо-Українським ілюстрованим медичним словником Дорланда. У двох томах. – Lviv: «Nautilus Publishing House», 2002. – т. 1. – С. 1071.

«І присягаюся лікарями Аполлоном, Асклепієм, Гігеєю та Панацеєю і беру за свідків усіх богів та богинь, аби дотримуватися відповідно до моїх здібностей та мого розуміння такої клятви: шанувати нарівні з моїми батьками того, хто навчив мене цього вміння; жити спільно з ним і при потребі ділитися з ним своїми достатками; дивитися на його дітей, як на своїх братів, при бажанні вчити їх цього вміння безкорисливо і без письмової домовленості; передавати правила і настанови моїм синам і синам мого вчителя, а також учням, які пов’язалися зобов’язаннями і погодилися з правилами професії, але тільки їм і нікому більше. Я приписуватиму режим для своїх пацієнтів відповідно до моїх здібностей та мого розуміння і ніколи на шкоду кому-небудь. Ні на чиє прохання я не пропишу смертельний лік і не даватиму порад, які можуть спричинити смерть. Також не дам я жінці пессарію для того, щоб викликати аборт. Але я збережу чистоту мого життя і мого вміння. Я не зроблю розтину при кам’яній хворобі навіть у пацієнтів з явною хворобою; я залишу виконання такої операції спеціалісту практику цієї справи. У кожній дім, в який я зайду, я входитиму лише заради добра моїх пацієнтів, стримуючи себе від усіляких поганих вчинків і спокус, зокрема від утіх кохання із жінками чи чоловіками, байдуже вільними чи рабами. Все, що я можу дізнатися при виконанні своєї професії, поза її межами чи в повсякденному спілкуванні з людьми, що не можна розголошувати, я триматиму в таємниці й ніколи не викажу. Якщо я чесно дотримуватимуся цієї присяги, то нехай я насолоджуватимуся своїм життям, умінням, нехай мене поважають усі люди на всі часи; але я коли я відвернуся від неї чи порушу її, то нехай моя доля стане для мене супротивною».

Питання деонтології нерозривно пов’язані з особистістю медичного працівника. Для досягнення взаємного порозуміння з пацієнтом він повинен володіти низкою якостей: завжди бути акуратним і підтягнутим, милосердним, бути доброзичливим і привітливим, вміти володіти собою, бути терплячим, спостережливим, рішучим та самовідданим (С.В.Петров, 2002). Вирішальну роль в вихованні такого працівника відіграє морально-психологічний клімат хірургічного відділення, особистість керівника відділення, науково-виробничі досягнення колективу, його відомість і популярність в медичному середовищі і у населення міста.

Про значення зовнішнього вигляду медичного працівника знову говорив батько медицини Гіпократ: «Лікареві додає авторитет, якщо він хорошого кольору і добре угодований, відповідно своїй природі, бо ті, які самі не мають хорошого вигляду в своєму тілі, у натовпу вважаються не могутніми мати правильну турботу про інших. Потім, йому пристойно тримати себе чисто, мати хороший одяг, втиратися запашними мазями, бо все це звичайно приємно для хворих».