ЛекцПравозн.16 / PRAV11pravoox

Для безпосереднього керівництва роботою ОВС на залізничному транспорті створено 6 управлінь МВС України – на Донецькій, Львівській, Одеській, Південній, Південно-Західній та Приднепровській залізницях, які підпорядковані безпосередньо Департаменту транспортної міліції МВС України. На залізничних станціях діють лінійні відділи, відділення та пункти міліції, які підпорядковуються відповідному УМВС магістралі.

В аеропортах, морських та річкових портах функціонують відділи (відділення) внутрішніх справ, які підпорядковуються територіальним УМВС областей, міст.

Окрему структуру мають внутрішні війська МВС України, які підпорядковуються Головному управлінню внутрішніх військ МВС України і складаються зі структурних підрозділів, військових частин та з`єднань, дислокація яких і розташування залежить від покладених на них завдань.

МВС України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. МВС України є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань формування і реалізації державної політики у сфері захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, ведення боротьби із злочинністю, охорони громадського порядку, забезпечення громадської безпеки, безпеки дорожнього руху, охорони та оборони особливо важливих державних об'єктів.

У своїй діяльності МВС України керується Конституцією України, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, Положенням про Міністерство внутрішніх справ України (затверджено Указом Президента України від 6 квітня 2011р. № 383/2011.).

МВС України у межах своїх повноважень видає на основі та на виконання актів законодавства накази, організовує і контролює їх виконання.

МВС України очолює Міністр, якого призначає на посаду і звільняє з посади Президент України за поданням Прем’єр міністра. Міністр здійснює керівництво МВС України і несе персональну відповідальність за його діяльність. Міністр МВС України має першого заступника та заступника міністра-керівника апарату, які призначаються на посади за поданням Прем’єр міністра України і звільняються з посад Президентом України.

Структурно центральний апарат МВС України складається з відповідних департаментів, управлінь, відділів, секторів.

Однією із основних складових системи ОВС є міліція – державний озброєний орган виконавчої влади, який покликаний захищати життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Основними завданнями, які поставлені перед міліцією є:

– забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів;

– запобігання правопорушенням і їх припинення;

– охорона та забезпечення громадського порядку;

– виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили;

– забезпечення безпеки дорожнього руху;

– захист власності від злочинних посягань;

– виконання кримінальних покарань і адміністративних стягнень;

– участь у наданні соціальної та правової допомоги громадянам, сприяння у межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам і організаціям у виконанні покладених на них законом обов'язків.

Основними принципами, на яких будується діяльність міліції, є принципи законності, гуманізму, поваги до особи, соціальної справедливості, взаємодії з трудовими колективами, громадськими організаціями й населенням, гласності, позапартійності. Правовою основою діяльності міліції є: Конституція України, Закон України “Про міліцію”, інші законодавчі та підзаконні нормативно-правові акти.

Міліція виконує адміністративну, профілактичну, оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну, виконавчу та охоронну (на договірних засадах) функції і складається з наступних основних підрозділів: кримінальної міліції; міліції громадської безпеки; транспортної міліції; державної автомобільної інспекції; міліції охорони; судової міліції, спеціальної міліції.

Кримінальна міліція (підрозділи карного розшуку, кримінальної міліції у справах дітей, боротьби з незаконним обігом наркотиків, Державної служби по боротьбі з економічною злочинністю та інші) здійснює боротьбу із загально-кримінальною та економічною злочинністю. З цією метою її працівники здійснюють оперативно-розшукові заходи, а у необхідних випадках проводять передбачені законом процесуальні дії.

На міліцію громадської безпеки (служба охорони громадського порядку, патрульно-постова служба, дозвільна система ОВС, служба дільничних інспекторів міліції та ін.) покладається забезпечення громадського порядку на вулицях та в інших громадських місцях, проведення профілактичних заходів із попередження правопорушень та злочинів, здійснення нагляду за дотриманням порядку при придбанні та зберіганні вогнепальної зброї, її реалізацією, транспортуванням та зберіганням боєприпасів, радіоактивних вибухонебезпечних та отруйних речовин.

Транспортна міліція забезпечує охорону громадського порядку та вантажів, що перевозяться залізничним, водним та повітряним транспортом, здійснює розкриття і розслідування злочинів, вчинених на транспорті.

Державна автомобільна інспекція регулює рух транспорту та пішоходів на вулицях та шляхах, припиняє порушення правил дорожнього руху, здійснює контроль за станом шляхів, вулиць, нагляд за технічним станом автомототранспортних засобів, веде облік дорожньо-транспортних пригод, розшук викрадених автомобілів.

Міліція охорони забезпечує охорону на договірних засадах майна громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, а також майна іноземних держав, міжнародних організацій, іноземних громадян і осіб без громадянства, здійснює охорону фізичних осіб.

Судова міліція (підрозділ ”Грифон”) – забезпечує дотримання пропускного режиму та забезпечує громадський порядок у приміщеннях судів, здійснює охорону цих приміщень, забезпечує фізичну охорону суддів і працівників суду, осіб, які беруть участь у судовому процесі тощо.

Спеціальна міліція здійснює охорону громадського порядку на об'єктах і територіях, які мають особливе народногосподарське значення або постраждали від стихійного лиха, екологічного забруднення, катастрофи. Підрозділами спеціальної міліції є також підрозділи “Беркут”, “Кобра” та інші.

Для виконання покладених на міліцію завдань, її працівникам надаються зокрема наступні основні права:

1) вимагати припинення правопорушень;

2) перевіряти документи у підозрілих осіб;

3) затримувати підозрюваних у вчиненні злочинів, обвинувачених, що переховуються від дізнання, засуджених, що ухиляються від відбування покарання, і ряд інших категорій осіб;

4) складати протоколи про правопорушення;

5) проводити дізнання і розслідування злочинів;

6) здійснювати оперативно-розшукову діяльність;

7) перевіряти технічний стан автотранспортних засобів;

8) застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і вогнепальну зброю (порядок застосування цих засобів чітко та суворо регламентується Законом України ”Про міліцію”).

Контроль за діяльністю міліції здійснюють Кабінет Міністрів України, Міністр внутрішніх справ України і в межах своєї компетенції ради.

Нагляд за додержанням законності у діяльності міліції здійснюють Генеральний прокурор України і підлеглі йому прокурори.

5. Державна кримінально-виконавча служба України. Одним із важливих напрямків діяльності держави в сфері здійснення боротьби зі злочинністю є забезпечення виконання кримінальних покарань, призначених за вироком суду. Ця діяльність належить до виключної юрисдикції держави і здійснюється спеціально на те уповноваженим державним органом – Державною кримінально-виконавчою службою України (далі – ДКВС), на яку і покладається завдання щодо здійснення єдиної державної політики в сфері виконання кримінальних покарань.

Діяльність ДКВС України базується на неухильному дотриманні принципів: законності; поваги та дотримання прав і свобод людини і громадянина; гуманізму; позапартійності; єдиноначальності; колегіальності при розробці важливих рішень; взаємодії з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, об’єднаннями громадян, благодійними і релігійними організаціями; відкритості для демократичного цивільного контролю.

Правовою основою діяльності ДКВС України є Конституція України, Закон України “Про Державну кримінально-виконавчу службу України” (далі – Закон), Кримінально-виконавчий кодекс України (далі – КВК), інші закони України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України, чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань.

Система ДКВС України включає в себе: центральний орган виконавчої влади з питань виконання покарань зі спеціальним статусом, його територіальні органи управління, кримінально-виконавчу інспекцію, установи виконання покарань, слідчі ізолятори (далі – СІЗО), воєнізовані формування, навчальні заклади, заклади охорони здоров’я, підприємства установ виконання покарань, а також інші підприємства, установи і організації, що створюються для забезпечення виконання завдань, поставлених перед ДКВС України.

Центральним органом виконавчої влади, на який покладено забезпечення реалізації державної політики в сфері виконання кримінальних покарань є Державна пенітенціарна служба України (далі – ДПтС). Діяльність ДПтС спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра юстиції. ДПтС в свою чергу, спрямовує, координує та контролює всю діяльність ДКВС України.

Правовою основою діяльності Департаменту як центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань є Конституція України, КВК України, Закон України “Про Державну кримінально-виконавчу службу України”, Положення про Державну пенітенціарну службу України, затверджене Указом Президента України від 6 квітня 2011р № 394/2011, а також інші закони та підзаконні нормативно-правові акти.

Основними завданнями ДПтС є:

1) реалізація державної політики у сфері виконання кримінальних покарань; рекомендацій щодо організації тримання осіб, узятих під варту;

2) внесення пропозицій щодо формування державної політики у сфері виконання кримінальних покарань;

3) забезпечення формування системи наглядових, соціальних, виховних та профілактичних заходів, які застосовуються до засуджених та осіб, взятих під варту;

4) контроль за дотриманням прав людини і громадянина, вимог законодавства щодо виконання і відбування кримінальних покарань,реалізацією законних прав та інтересів засуджених і осіб, узятих під варту.

У межах своїх повноважень Департамент на основі та на виконання актів законодавства видає накази, організовує і контролює їх виконання.

Очолює ДПтС України Голова, якого призначає на посаду та звільняє з посади Президент України за поданням Прем’єр – міністра України відповідно до пропозиції Міністра юстиції. Голова Департаменту є одночасно й керівником ДКВС України і несе персональну відповідальність за виконання завдань ДКВС України. Голова Департаменту має першого заступника та заступника, яких призначає на посаду та звільняє з посади Президент України.

Центральний апарат ДПтС України структурно складається з департаментів, управлінь, відділів та інших структурних підрозділів, які утворюються відповідно до основних напрямків діяльності ДПтС.

Територіальними органами управління ДПтС України є управління (відділи) ДПтС України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, які утворюються для забезпечення виконання завдань ДКВС України. Територіальні управління (відділи) ДПтС здійснюють керівництво оперативно-службовою та фінансово господарською діяльністю підпорядкованих їм органів і установ та виконують функції, які передбачені положеннями про територіальні органи управління. Положення про територіальні органи управління затверджуються ДПтС.

Кримінально-виконавча інспекція – це орган ДКВС України, який закону виконує покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадських робіт, виправних робіт, а також здійснює контроль за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням і звільнених від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років. Безпосередній контроль за виконанням вказаних вище кримінальних покарань та поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням (на протязі іспитового строку) здійснюють міськрайонні та міжрайонні кримінально-виконавчі інспекції. В управліннях (відділах) ДПтС в АРК, областях, містах Києві та Севастополі створюються і функціонують відділи (сектори) кримінально-виконавчої інспекці.

Установами виконання покарань є: арештні доми, кримінально-виконавчі установи, спеціальні виховні установи (виховні колонії).

Арештні доми виконують покарання у виді арешту.

Кримінально-виконавчі установи в свою чергу поділяються на:

1) кримінально-виконавчі установи відкритого типу (виправні центри)– виконують покарання у виді обмеження волі;

2) кримінально-виконавчі установи закритого типу (виправні колонії)– виконують покарання у виді позбавлення волі на певний строк та довічне позбавлення волі.

Виправні колонії в залежності від рівня безпеки (категорії засуджених та тяжкості вчинених ними злочинів) поділяються на колонії мінімального, середнього і максимального рівня безпеки.

Виховні колонії (або спеціальні виховні установи) виконують покарання у виді позбавлення волі на певний строк стосовно засуджених неповнолітніх і на види за рівнями безпеки не поділяються.

Необхідно також зазначити, що крім органів і установ ДПтС, виконання окремих видів кримінальних покарань у межах своїх повноважень здійснюють також: Державна виконавча служба (штраф, конфіскація майна), військові частини, гауптвахти (арешт та службове обмеження для військовослужбовців) і дисциплінарний батальйон (тримання в дисциплінарному батальйоні засуджених військовослужбовців строкової служби)

Контроль за діяльністю ДКВС України здійснюють уповноважені на те органи держави – Уповноважений Верховної Ради з прав людини, Кабінет Міністрів України. Здійснення відомчого контролю за органами і установами ДКВС покладається на Департамент. Одним із видів контролю за діяльністю ДКВС є також громадський контроль, який здійснюється спостережними комісіями та громадськими організаціями. Нагляд за діяльністю ДКВС України здійснює Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори.

6. Адвокатура в Україні. В сучасних демократичних та правових державах важливу роль у системі правового захисту прав та свобод людини і громадянина, законних прав і інтересів фізичних осіб виконує адвокатура.

Адвокатура в Україні – це добровільне професійне громадське об’єднання, яке сприяє захисту прав і свобод та представляє законні інтереси громадян України, осіб без громадянства, юридичних осіб, надає їм іншу юридичну допомогу.

Правовою основою діяльності адвокатури в Україні є Конституція України, Закон України “Про адвокатуру” від 19.12.1992 року, Кримінально-процесуальний, Цивільний процесуальний, Господарський процесуальний кодекси, Кодекс адміністративного судочинства, інші законодавчі та підзаконні нормативно-правові акти.

Конституційною основою функціонування адвокатури в Україні є норми, закріплені у ст. 59 Конституції України, відповідно до яких кожен має право на правову допомогу і є вільним у виборі захисника своїх прав, а у випадках, передбачених законом, така допомога надається державою безоплатно. У цій же статті закріплене і положення, що саме для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при віриш енні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура. Крім того, у ст. 129 Конституції України положення про забезпечення обвинуваченому права на захист закріплено як основна засада (принцип) здійснення судочинства в Україні.

Адвокатура здійснює свою діяльність на принципах: верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму, конфіденційності.

Адвокатом може бути особа, яка має вищу юридичну освіту, підтверджену дипломом України або відповідно до міжнародних договорів України дипломом іншої країни, стаж роботи у галузі права не менше двох років, володіє державною мовою, склала кваліфікаційні іспити, одержала в Україні свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняла Присягу адвоката України.

Адвокатом не може бути особа, яка має судимість. Адвокат також не може працювати у суді, прокуратурі, нотаріаті, органах внутрішніх справ, служби безпеки, державного управління.

Основні організаційні форми діяльності адвокатури закріплені у ч.2 ст.4 Закону України ”Про адвокатуру”, відповідно до вимог якої адвокат має право практикувати індивідуально, відкрити своє адвокатське бюро, або об’єднатися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори, чи інші адвокатські об’єднання.

Діяльність адвокатських об’єднань базується на принципах добровільності, самоуправління, колегіальності і власності. Вони реєструються в Міністерстві юстиції України, після чого ставлять до відома місцеві органи влади про свою реєстрацію, а адвокати – про отримання свідоцтва на право займатись адвокатською діяльністю.

Адвокати та адвокатські об’єднання можуть здійснювати наступні види адвокатської діяльності:

- надавати консультації і роз’яснення по юридичним питанням, усні та письмові довідки по законодавству;

- складати заяви, скарги та інші документи правового змісту;

- засвідчувати копії документів по справам, які находяться у їх провадженні;

- здійснювати представництво в судах, інших державних органах, перед громадянами і юридичними особами;

- надавати правову допомогу підприємствам, організаціям і установам;

- здійснювати правове забезпечення підприємницької і зовнішньо- економічної діяльності громадян і юридичних осіб;

- виконувати свої обов’язки згідно з кримінально-процесуальним законодавством в ході дізнання і досудового слідства.

Під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право:

- представляти і захищати права та інтереси громадян і юридичних осіб за їх дорученням у всіх органах, підприємствах, установах і організаціях;

- збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази по цивільних, господарських, кримінальних справах і справах про адміністративне правопорушення;

- запитувати і отримувати документи чи їх копії від організацій, установ і організацій, а від громадян за згодою;

- знайомитись на підприємствах, в організаціях з необхідними для виконання доручень документами, за виключенням тих, таємниці яких охороняються законом;

- отримувати письмові висновки спеціалістів з питань, що потребують спеціальних знань;

- застосовувати науково-технічні засоби згідно з діючим законодавством;.

- доповідати про клопотання і заяви на прийомі у посадових осіб і згідно з законом отримувати на них письмові мотивовані відповіді;

- бути присутнім при розгляді своїх подань і скарг на засіданнях колегіальних органів і давати пояснення по суті подань і скарг.

Разом з тим, при здійсненні своїх професійних обов'язків адвокат зобов'язаний:

- неухильно додержувати вимог чинного законодавства;

- використовувати всі передбачені законом засоби захисту прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб.

Крім того, адвокат не має права використовувати свої повноваження на шкоду особі, в інтересах якої прийняв доручення, а також відмовитись від прийнятого на себе захисту підозрюваного, обвинуваченого, підсудного.

Адвокат також зобов'язаний зберігати адвокатську таємницю. Предметом адвокатської таємниці є питання, з яких громадянин бо юридична особа зверталися до адвоката, суть консультацій, порад, роз'яснень та інших відомостей, одержаних адвокатом при здійсненні своїх професійних обов'язків.

Адвокат може мати помічника або кількох помічників із числа осіб, які мають вищу юридичну освіту.

В залежності від форми судочинства, в якому адвокат захищає або представляє інтереси свого клієнта він може мати різний процесуальний статус.

Зокрема при здійсненні провадження у кримінальних справах адвокат може набувати процесуального статусу: 1) захисника підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого; 2) представника потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, свідка. В цивільному, господарському та адміністративному судочинстві адвокат виконує процесуальну функцію представника прав та законних інтересів сторін.

Для визначення рівня професійних знань осіб, які мають намір займатися адвокатською діяльністю та вирішення питань про дисциплінарну відповідальність адвокатів, в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі строком на 3 роки створюються кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури. Порядок організації і діяльності кваліфікаційно-дисциплінарної комісії визначається Положенням про кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури, затвердженим Указом Президента України № 155/93 від 5 травня 1993 року. Формування кваліфікаційно-дисциплінарних комісій та організаційне забезпечення їх діяльності здійснюють відповідно Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласна, Київська та Севастопольська міська рада.

Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія діє в складі двох палат: атестаційної та дисциплінарної.

Атестаційна палата (складається з 11 членів): 1) розглядає заяви осіб, які мають намір займатися адвокатською діяльністю; 2) допускає осіб або відмовляє їм у допуску до складання кваліфікаційних іспитів; 3) приймає кваліфікаційні іспити; 4) ухвалює рішення про видачу або відмову у видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Дисциплінарна палата (складається з 9 членів): 1) розглядає скарги громадян, окремі ухвали суддів , постанови суддів, постанови, подання слідчих органів, голови кваліфікаційно-дисциплінарної комісії або її членів, заяви адвокатських об'єднань, підприємств, установ, організацій на дії адвокатів; 2) вирішує питання про притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності та розглядає порушені з цих питань справи, приймає рішення про застосування дисциплінарного стягнення або про відмову у притягненні адвоката до дисциплінарної відповідальності; 3) узагальнює дисциплінарну практику палати та адвокатських об`єднань за рік.

Під час одержання свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, особа, якій його вручено, приймає Присягу адвоката України.

За рішенням дисциплінарної палати до адвоката можуть бути застосовані наступні дисциплінарні стягнення: 1) попередження; 2) зупинення дії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю на строк до одного року; 3) анулювання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

В Україні утворюється також і Вища кваліфікаційна комісія адвокатури, порядок діяльності якої Положенням про Вищу кваліфікаційну комісію адвокатури, яке також затверджено Указом Президента України № 155/93 від 5 травня 1993 року. Вища кваліфікаційна комісія адвокатури утворюється при Кабінеті Міністрів України і строк її повноважень становить три роки, починаючи э дня першого її засідання. Основним її завданням є розгляд скарг на рішення кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури у Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

До складу Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури входять по одному представнику від кожної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, Верховного Суду України, Міністерства юстиції України, Спілки адвокатів України.

Необхідною передумовою повноцінного функціонування адвокатури в демократичному суспільстві є вироблення та дотримання нею в ході здійснення своєї професійної діяльності особливих деонтологічних вимог. Тому, з метою уніфікованого закріплення традицій та досвіду української адвокатури в сфері тлумачення норм адвокатської етики, а також загальновизнаних деонтологічних норм і правил, прийнятих у міжнародному адвокатському співтоваристві були розроблені і 1 жовтня 1999 року схвалені Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури Правила адвокатської етики (далі – Правила).

Правила покликані слугувати системою орієнтирів для адвокатів України при збалансуванні, практичному узгодженні ними своїх багатоманітних професійних правил і обов`язків відповідно до статусу, основних завдань адвокатури та принципів її діяльності, визначених Конституцією України, Законом України ”Про адвокатуру” та іншими законодавчими актами, а також закріпити єдину систему критеріїв оцінки етичних аспектів поведінки адвоката. Норми Правил не відміняють і не замінюють положень чинного законодавства про адвокатуру, а доповнюють, конкретизують його та є обов`язковими для дотримання об`єднаннями адвокатів і поширюються також на членів органів адвокатури, помічників адвокатів у частині, яка стосується їх діяльності.

Основними принципами адвокатської етики відповідно до вимог ст.ст. 5 – 14 Правил визнаються: незалежність; дотримання законності; домінантність інтересів клієнтів; неприпустимість представництва клієнтів з суперечливими інтересами; конфіденційність; компетентність та добросовісність; чесність і порядність; повага до адвокатської професії; культура поведінки; обмежене рекламування діяльності адвокатів.