Партизанський рух на Україні в роки Великої Вітчизняної

Як і в багатьох інших країнах, існувало дві течії руху Опору: комуністичне та націоналістичне підпілля.

Підпільні комуністичні організації створювалися наспіх, не мали необхідної кількості кадрів. Відсутність досвіду конспіративної роботи, діяльність фашистських провокаторів призвели до значних втрат протягом першого року війни. З літа 1941 р. на окупованій території створювались підпільні обкоми, міськоми, райкоми, а в жовтні 1942 р. почав діяти нелегальний ЦК КП(б)У.

Перші радянські партизанські загони формувались на Поліссі. В Сумській області виникли великі з'єднання партизанських загонів під командуванням Сидора Ковпака та Олександра Сабурова. З літа 1942 р. партизанським рухом з-за лінії фронту керував Український штаб партизанського руху — УШПР (начальник штабу — Тимофій Строкач). В квітні 1943 р. добре організовані партизанські з'єднання С.Ковпака, О.Федорова, О.Сабурова, М.Наумова та ін. нараховували близько 29,5 тис. осіб, а на 1 січня 1944 р. 58,5 тис.

В 1943 р. було організовано ряд рейдів партизанських з'єднань на Право-бережжі, які мали, крім військової мети, нейтралізувати вплив ОУН на цій території. В липні в Карпатський рейд вирушило з'єднання Ковпака. В партизанських загонах діяли десятки професійних розвідників і диверсантів. Найбільш відомий серед них Микола Кузнєцов.

Між УПА та радянськими партизанами склались напружені відносини. УПА намагалась налагодити з ними контакти, проте цьому перешкоджало московське керівництво, за наказом якого було вбито комісара з'єднання Ковпака Руднева (оскільки він висловлювався проти ворожнечі з УПА). Існували протиріччя і з польськими партизанами, які привели до братовбивчої війни на Волині.

Збройна боротьба оун-упа в 1941-1944 рр. На Україні

На Східну і Центральну Україну вирушили похідні групи ОУН («бандерівців» і «мельниківців»), які просувалися слідом за наступаючими німецькими військами. Вони організували мережу підпільних оунівських організацій в багатьох містах України (в т.ч. в Києві, Одесі, в містах Донбасу). В кінці 1941 — на початку 1942 р. близько 300 оунівців було заарештовано в Києві та знищено в Бабиному Яру (серед них відома поетеса Олена Теліга).

Збройні формування українських націоналістів зосереджувались в основному в лісах Волині, болотах Полісся та Карпатах. Одним з перших загонів була «Поліська Січ», організована в 1941 р. Тарасом Боровцем (псевдонім — Бульба). Восени 1942 р. створюється Українська повстанська армія (УПА). Офіційною датою створення УПА пізніше було визначено 14 жовтня 1942 року— свято Покрови. До середини 1943 р. бандерівці взяли під свій контроль загони мельниківців та «Поліську Січ» Тараса Бульби (Боровця). Влітку 1943 р. відділи УПА було організовано в Галичині, окремі загони з'явились навіть в легендарному Холодному Яру на Черкащині. УПА було поділено на чотири групи: УПА- Північ, УПА-Захід, УПА-Південь, УПА-Схід.

В середині 1943 р. Надзвичайний Збір ОУН визначив головні завдання національно-визвольної боротьби. ОУН рішуче відмовилась від старих догм («Україна для українців!» тощо). ОУН проголосила курс на союз з усіма поне-воленими народами в боротьбі проти спільних ворогів — нацизму і більшовизму. Історики оцінюють чисельність УПА від 30-40 тис. до 100 тис. осіб.

Довготривалою та виснажливою була боротьба на західноукраїнських землях, яку проводили Українська Повстанська Армія (УПА) та Організація Українських Націоналістів (ОУН). Після капітуляції нацистської Німеччини, сталінське керівництво отримало змогу посилити терор на західноукраїнських землях, перетворивши їх у справжній театр військових дій. Перший секретар ЦК КП(б)У Микита Хрущов на нараді секретарів обкомів, начальників обласних управлінь НКВС, НКДБ, командуючих військовими округами, яка проводилася у Львові в лютому 1946 р., наголосив на необхідності максимального використання військової сили в Західній Україні.

Українське підпілля проводило активний опір. Керівником збройної боротьби був видатний діяч українського руху Роман Шухевич (псевдонім — Тарас Чупринка), Головний командир УПА (1943-1950), Голова Генерального секретаріату Української головної визвольної ради (1944-1950). Шефами штабу УПА були: Дмитро Грицай (Перебийніс), Олександр Гасин (Лицар). УПА була тісно організаційно пов'язана із структурою ОУН. Звичайно провідні члени ОУН займали керівне становище в УПА.

Територіально УПА поділялась на чотири групи:

1) УПА-Північ (діяла на Волині і Поліссі);

2) УПА-Захід (Галичина, Буковина, Закарпаття, Закерзоння);

3) УПА-Південь (Кам'янець-Подільська, Житомирська, Вінницька області);

4) УПА- Схід (північ Житомирщини, Київщини). УПА-Південь та УПА-Схід фактично припинили свою діяльність в середині 1944 р.

Кожна з груп поділялася на воєнні округи, а ті в свою чергу — на тактичні відтинки. Тактичною військовою одиницею був курінь, який мав 3-4 сотні. Сотня поділялася на чоти, чоти на рої.

УПА і групи ОУН нападали на відділи НКВС, звільняли політв'язнів. УПА протистояла примусовій мобілізації до Радянської Армії, арештам і вивозам населення. Чисельність УПА сягала 100 тис. осіб. У 1946 р. була проведена противиборча компанія, а також акція проти колективізації.

За офіційними даними в 1944-1953 рр. було заарештовано майже 104 тис. осіб "бандитів, учасників ОУН, а також бандпосібного елемента". Переважна більшість заарештованих за різні "антирадянські політичні злочини" походила із Західної України. Крім відвертої боротьби, уряд УРСР кілька разів звертався до вояків УПА з пропозицією амністії.

В 1945-46 рр. боротьба УПА досягла апогею. В 1947 р. вона починає спадати, почав здійснюватись частковий розпуск загонів УПА. З осені 1945 р. по 1948 р. було проведено через територію Чехословаччини ряд рейдів УПА з метою виведення бійців до Німеччини та Австрії.

В 1950 р., оточений спецпідрозділами МВС-МДБ, загинув під Львовом головно-командуючий УПА Р.Шухевич.

До 1952 р. УПА як організована сила перестала діяти. Епізодичні дії УПА тривали до 1953 р.; радянські джерела повідомляли про «озброєні банди» на Волині ще у 1 956 р.