Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Історія Украйни.docx
Скачиваний:
209
Добавлен:
22.02.2015
Размер:
821.49 Кб
Скачать

Політика коренізації (українізації), позитивні та негативні фактори її впливу на Україну

XII з'їзд РКП(б) в квітні 1923 р. проголосив так звану політику коренізації. Перед місцевим апаратом ставилися вимоги поповнення своїх лав за рахунок місцевих кадрів, користування мовою місцевого населення в державних установах і закладах, сприяння у розвитку національної культури.

Український різновид політики коренізації дістав назву — українізація. Після поразки національно свідомих сил у відкритій збройній сутичці з більшовиками, боротьба за збереження і розвиток культури стала боротьбою за національну державність, за незалежність. Українізація покликана була продемонструвати українцям за Збручем та Дністром, що умови для задоволення національних прагнень створено лише в УСРР. Основні завдання і напрями українізації були визначені у декреті Раднаркому УСРР від 27 липня 1923 р. «Про заходи в справі українізації шкільно-виховних і культурно-освітніх установ», декреті Всеукраїнського ЦВК і Раднаркому від 1 серпня того ж року «Про заходи забезпечення рівноправності мов і про допомогу розвиткові української мови».

Політика коренізації активізувалась з 1925 р., коли на пост керівника КП(б)У прислали з Москви Лазаря Кагановича. Центром українізації став наркомат освіти, який послідовно очолювали: Григорій Гринько, Олександр Шумський, а після звинувачень останнього в «національному ухилі» — Микола Скрипник. Завдяки їх наполегливості долалися численні труднощі (нестача вчителів із знанням української мови, підручників, навчальних посібників тощо) та опір шовіністично настроєних викладачів і студентів вузів, які не бажали вивчати українську мову. З еміграції в Україну повернулися М.Грушевський, С.Рудницький та інші відомі діячі, що включилися у процес національного відродження. До кадрів українізації приєдналися й сотні вихідців з Галичини, які прибули в Східну Україну, щиро повіривши в заяви більшовицького керівництва.

За короткий період сталися серйозні зміни в українізації самої КП(б)У і державного апарату. З 1922 по 1933 р. частка українців у складі КП(б)У збільшилась з 23% до 60%. Серед службовців державного апарату в 1923- 1927 рр. частка українців зросла з 35% до 54%. Для державних службовців на деякий час обов'язковим стало складання іспитів з української мови, яка активно запроваджувалася в органах управління. Якщо в 1922 р. українською мовою велося 20% діловодства, то в 1927 р. — уже понад 70%. Проте і в цей час українці зосереджувались переважно на нижніх щаблях владних структур, а біля керма продовжували стояти неукраїнці — німець Квірінг, єврей Каганович, поляк Косіор та ін.

В українізації культури було досягнуто вражаючих успіхів. В 1929 р. проводили навчання українською мовою понад 80% загальноосвітніх шкіл, понад 75% технікумів і 30% інститутів.

В процесі українізації велика увага приділялась також створенню умов для розвитку національних меншин. В жовтні 1924 р. в складі УСРР було утворено Молдавську автономну республіку, столицею якої в листопаді цього ж року стало українське місто Балта. В 1926 році в МАСРР з 545 тис. населення молдавани складали ледь більше 30%, українці — 50%.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]