4. Недійсність шлюбу

Шлюб визнається недійсним, якщо він був зареєстрований з порушенням вимог сімейного законодавства. В залежності від того, які саме умови укладання шлюбу не були дотримані, або ж які саме з перешкод для укладання шлюбу не були враховані, розрізняють: 1) абсолютно недійсні або нікчемні шлюби – такі, що не потребують судового рішення і є недійсними внаслідок самого факту протиправності шлюбу; 2) відносно недійсні або оспорювані – шлюби які можуть бути визнані недійсними виключно за рішенням суду.

Відповідно до ст.39 СК до абсолютно недійсних або нікчемних належать шлюби, які були зареєстровані:

1) з особою, що одночасно перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі;

2) між родичами за прямою лінією споріднення;

3) між рідними (неповнорідними) братом і сестрою;

4) з недієздатною особою.

У всіх перелічених вище випадках державний орган РАЦС за заявою зацікавленої особи анулює актовий запис про такий шлюб.

Відносно недійсні або оспорювані шлюби, в свою чергу поділяються на два наступних види: шлюби, які визнаються недійсними за рішенням суду та шлюби, які можуть бути визнані недійсними за рішенням суду.

Закон (ст.40 СК) передбачає, що за рішенням суду визнається недійсним шлюб, якщо він був зареєстрований: 1) без вільної згоди чоловіка або жінки; 2) у випадку його фіктивності. Фіктивним є шлюб укладений без наміру створити сім'ю. Проте якщо на момент розгляду справи судом ці обставини зникли, то шлюб не може бути визнаний недійсним.

За рішенням суду може бути визнаний недійсним шлюб (ч.1 ст. 41 СК), зареєстрований:

1) між усиновителем і усиновленою ним дитиною (у разі нескасованого усиновлення);

2) між двоюрідними братом і сестрою; між тіткою, дядьком і племінником, племінницею;

3) з особою, що приховала свою тяжку хворобу або хворобу, небезпечну для іншого з подружжя чи їхніх нащадків;

4) з особою, що не досягла шлюбного віку, якій не було надано права на шлюб.

Разом з тим, ч.2 цієї ж статті визначає, що при вирішенні справи про визнання шлюбу недійсним суд повинен взяти до уваги, наскільки таким шлюбом порушені права та інтереси особи, тривалість спільного проживання подружжя, характер їхніх взаємин тощо. А частина 3 ст. 41 СК взагалі містить припис імперативного характеру, який передбачає, що шлюб не може бути визнаним недійсним разі вагітності дружини, у випадках реєстрації шлюбу з особами переліченими нами вище у пунктах 1,2,4, а також досягненням особою шлюбного віку, чи наданні такій особі права на шлюб (п.4).

Отже різниця між цими видами відносно недійсних (оспорюваних) шлюбів полягає в тому, що у першому випадку (ст. 40 СК) закон містить імперативну (владну, безальтернативну) вимогу про визнання шлюбу недійсним за наявності підстав, передбачених законом, а у другому випадку (ст. 41 СК) навіть за наявності підстав, визначених законом суд може і не визнати шлюб недійсним.

Позов про визнання шлюбу недійсним може бути поданий одним із подружжя, батьками, опікуном, піклувальником, органом опіки і піклування, прокурором, а також іншими особами, права яких порушені у зв'язку з реєстрацією такого шлюбу.

Шлюб визнається недійсним з моменту його державної реєстрації. Визнання шлюбу недійсним тягне за собою певні юридичні наслідки. Зокрема це означає, що права та обов'язки подружжя з моменту реєстрації шлюбу не виникали. Проте недійсність шлюбу не впливає на взаємні права батьків та дітей, які були народжені у такому шлюбі.