2. Сім’я та шлюб. Умови укладання шлюбу

Основними категоріями сімейного права, закріпленими на законодавчому рівні є сім’я та шлюб.

Сім’я є первинним та основним осередком суспільства і визначається СК України (ст.3) як спільнота(об’єднання) осіб, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки. Сім’я може створюватися на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, за умови, що вони не заборонені законом і не суперечать моральним засадам суспільства. Закон гарантує особі право на сім’ю, а держава покладає на себе обов’язок забезпечувати охорону сім’ї, дитинства, материнства, батьківства та створювати умови для зміцнення сім’ї (ст.ст. 4, 5 СК).

Отже однією із головних підстав утворення сім’ї є шлюб.

Шлюб – це сімейний союз чоловіка і жінки, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану (ст. 21 СК).

Проаналізувавши цю норму, ми можемо зробити висновок, що проживання жінки і чоловіка однією сім'єю за відсутності такої реєстрації не створює шлюбу і не породжує подружніх правовідносин. Релігійний обряд укладання шлюбу також не є підставою для виникнення подружніх прав та обов’язків.

Умови, за яких закон дозволяє укладення шлюбу, закріплені у ст.ст. 22-24 СК і до них належать: 1) досягнення особами, що одружуються, шлюбного віку – 18 років як для чоловіків, так і для жінок. Однак за заявою особи, яка досягла 16 років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде вирішено, що це відповідає її інтересам; 2) добровільність шлюбу (наявність взаємної згоди).

Разом з тим, законодавець передбачає, що шлюб не може бути укладений за наявності наступних перешкод:

1) якщо особа перебуває в іншому, нерозірваному шлюбі (принцип одношлюбності – ст. 25 СК);

2) наявність між майбутніми чоловіком та жінкою родинних відносин. У шлюбі не можуть перебувати особи, які є родичами прямого споріднення (батько, мати, дочка, син, баба, дід, онуки). Не допускається шлюб і між повнорідними і неповнорідними (що мають спільну матір або спільного батька) братом і сестрою, двоюрідними братом і сестрою, рідними тіткою, дядьком і племінником, племінницею (ст. 26 СК);

3) недієздатність однієї з осіб, які одружуються (ч.2 ст.24 СК);

4) не можуть перебувати у шлюбі між собою усиновлювач та усиновлена ним дитина (ч.5 ст.25 СК).

3. Порядок державної реєстрації шлюбу. Укладання шлюбного договору

Особи, які бажають одружитися, повинні особисто подати заяву до державного органу реєстрації актів цивільного стану (далі – ОРАЦС) за їхнім вибором. З моменту подання такої заяви вони вважаються нареченими. Працівники ОРАЦС зобов'язані ознайомити наречених з їхніми правами і обов'язками як майбутніх подружжя і батьків, попередити про відповідальність за приховування перешкод до реєстрації шлюбу (ст.ст. 28-29 СК). Наречені мають повідомити один одному відомості про стан свого здоров'я, адже приховання важкої хвороби, а також хвороби, небезпечної для іншого з подружжя, їхніх нащадків, може бути підставою для визнання шлюбу недійсним.

Реєстрація шлюбу відбувається по закінченні місячного строку з дня подання заяви. За наявності поважних причин цей строк може бути скорочений. У випадках, якщо реєстрація шлюбу з певних причин не відбулася у визначений день (хвороба одного з наречених, перебування у відрядженні тощо), заява про реєстрацію шлюбу продовжує зберігати свою чинність на протязі трьох місяців з дня її подання.

Якщо реєстрація шлюбу не відбулася через відмову одного з наречених, то та особа, яка відмовилася одружитися, зобов'язана компенсувати іншій всі витрати, які були понесені у зв'язку з готуванням до реєстрації шлюбу і весілля.

Закон (ст. 34 СК) категорично вимагає особистої присутності нареченого і нареченої в момент реєстрації і не допускає реєстрацію шлюбу через представника. Шлюб, який був зареєстрований з порушенням цієї вимоги вважається неукладеним.

Наречені мають право на вибір прізвища при реєстрації шлюбу і можуть обрати прізвище одного з них як спільне прізвище, зберігти дошлюбнє прізвище або приєднати до свого прізвища прізвище нареченого (нареченої).

Державна реєстрація шлюбу закріплюється свідоцтвом, про шлюб, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України.

За особистим бажанням та згодою наречених, між ними може бути укладений шлюбний договір. Шлюбний договір до речі може бути укладений і як особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу (нареченими), так і подружжям. Проте якщо шлюбний договір укладається до реєстрації шлюбу, а один із наречених є неповнолітньою особою, необхідна наявність письмової згоди її батьків або піклувальника, яка засвідчується нотаріусом (ст. 92 СК).

Шлюбний договір – це угода, за якою регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов’язки, а також можуть бути передбачені майнові права подружжя як батьків.

Отже вимога законодавця до змісту шлюбного договору (ч.2,3 ст.93 СК) прямо передбачає, що він призначений виключно для врегулювання майнових відносин подружжя (наприклад може встановлювати порядок користування майном, його можливий розподіл в разі розлучення, режим користування житлом, передбачати права на взаємне утримання, надання матеріальної допомоги для виховання та розвитку дитини тощо) і не може регулювати особисті відносини як подружжя, так і особисті відносини між ними та дітьми.

Статтею 94 СК встановлено вимогу і до форми шлюбного договору, який повинен складатися виключно у письмовій формі й підлягає нотаріальному посвідченню.

Якщо шлюбний договір був укладений до реєстрації шлюбу, він набирає чинності в день реєстрації шлюбу, а якщо його укладено подружжям – набирає чинності в день його нотаріального посвідчення.

У шлюбному договорі може бути встановлено загальний строк його дії, а також строки тривалості окремих прав і обов’язків. Крім того, в ньому також може бути передбачена чинність договору або окремих його умов й після розірвання шлюбу (ст. 96 СК).

Не допускається одностороння зміна одним з подружжя умов шлюбного договору. За наявності взаємної згоди подружжя має право змінити умови шлюбного договору або взагалі відмовитися від нього. Означені рішення подружжя повинні бути нотаріально посвідчені. На вимогу одного з подружжя шлюбний договір може бути змінений, розірваний або визнаний недійсним лише у судовому порядку.