2.2 Юридичне забезпечення розвитку малого та середнього бізнесу.

Аналіз нормативно-правової системи регулювання вітчизняного малого підприємництва свідчить, що сучасна законодавча база є неадекватним відгуком на нові умови реформування української економіки, вона значною мірою гальмує розвиток уже функціонуючого малого підприємництва. Разом з тим, прийняті останніми роками нормативно-правові акти, спрямовані на розвиток підприємництва, відіграли певну позитивну роль у становленні малого підприємництва. Так, починаючи з 1988 року, нормативно-правову базу розвитку підприємництва послідовно формували закони "Про кооперацію в СРСР", "Про індивідуальну трудову діяльність", потім Закони України "Про підприємництво" (1991 р.), "Про власність" (1991 р.), "Про підприємства в Україні" (1991 р.), "Про господарські товариства" (1991 р.), "Про селянське (фермерське) господарство" (1991 р.), "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" (1992 р.) тощо. Слід підкреслити, що формування та реалізація державної політики підтримки малого підприємництва в Україні — це комплексне, широкопланове завдання. З метою вдосконалення правової бази розвитку малого підприємництва тільки останнім часом було прийнято низку законодавчих та нормативних актів. Так, для впорядкування системи реєстрації суб'єктів підприємництва, спрощення цієї процедури затверджено і введено в дію нове Положення про реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності. Прийнятий порядок реєстрації позбавив чиновників безвідмовного важеля впливу на долю підприємництва — "дозволити чи не дозволити". Нині підприємець сам вирішує, бути йому чи ні. Для зацікавлення підприємств у відновленні основних виробничих фондів затверджено Положення про порядок застосування норм прискореної амортизації активної частини основних виробничих фондів. Щоб надалі стимулювати експорт продукції, Постановою Кабінету Міністрів України "Про лібералізацію експортних операцій" з 1 листопада 1994 p. скасовано режим квотування і ліцензування експортних товарів (крім зернових культур, вугілля, відходів і брухту чорних, кольорових та дорогоцінних металів). Внесено ряд змін та доповнень і до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів щодо встановлення (посилення) відповідальності за дії, які порушують права або завдають збитків суб'єктам підприємництва. Створюється відповідна база і щодо розвитку конкуренції та обмеження монополізму. Поряд із чинними законодавчими актами Верховна Рада України 1996 року схвалила Закони України "Про захист від недобросовісної конкуренції" та "Про рекламу", у травні 2000 року було схвалено Закон України "Про природні монополії", а 1 червня 2000 року Закон України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" тощо. Роль і значення малого підприємництва у розв'язанні питань з усунення диспропорцій на окремих товарних ринках, створення додаткових робочих місць і скорочення безробіття, насичення ринку товарами та послугами зумовило необхідність розробки проекту Концепції державної політики розвитку малого підприємництва. Вона покликана забезпечити формування в межах дійової державної політики здорового макроекономічного середовища, створити надійні, сприятливі умови для становлення та розвитку малого підприємництва. Відповідну концепцію було розроблено і в березні 1996 року запропоновано уряду Міністерством економіки України, а в квітні 1996 року її було схвалено Кабінетом Міністрів України. Мета Концепції державної політики розвитку малого підприємництва — спрямування дій центральних, регіональних і місцевих органів державної виконавчої влади на створення режиму найбільшого сприяння розвиткові малого підприємництва. У Концепції визначено завдання, принципи та основні напрями державної підтримки, а також регулювання розвитку малого підприємництва, його організаційне забезпечення.

Відповідно до Концепції та з метою активнішого освоєння ринкового середовища Кабінет Міністрів України постановою від 29 січня 1997 року затвердив Програму розвитку малого підприємництва в Україні на 2010—2015pp. Головним завданням програми, наголошується у постанові уряду, є забезпечення сталого розвитку малого підприємництва як невід'ємної складової ринкової економіки та створення нових робочих місць. Подальше забезпечення його державної підтримки супроводжуватиметься як формуванням відповідної правової бази, так і сприянням розвиткові малих підприємств у виробничій, інноваційній та соціальній сферах, стимулюванням інвестиційної активності та обмеженням монополізму в підприємницькій діяльності, формуванням розвинутої інфраструктури малого підприємництва на загальнодержавному, регіональному і місцевому рівнях тощо. Координацію та контроль за виконанням програми покладено на Міністерство економіки. І нарешті, з погляду нормативно-правового забезпечення, відбулося конституційне закріплення свободи підприємництва. Відповідно до Конституції України (ч. 1 ст. 42), яку було прийнято на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, "Кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом".

Ухвалення та введення в дію Конституції України — Основного Закону нашої держави — справді знаменна подія. Україна та її народ мають тепер довгостроковий правовий фундамент для динамічного цивілізованого розвитку. Основний Закон — це гарантія не тільки незалежності, а й справді реформаторської розбудови держави, зокрема ринкової трансформації економіки.

Для України, яка перебуває на перехідному етапі і в якій ще панує високомонополізована економіка, становлення та розвиток підприємництва як приватного сектору економіки набуває виключної актуальності. З метою забезпечення здійснення державної політики щодо розвитку та підтримки підприємництва, ефективного використання його можливостей в умовах реформування економіки, як вже зазначалося Указом Президента України від 29 липня 1997 року, було створено Державний комітет України з питань розвитку підприємництва, який є центральним органом виконавчої влади. Відповідно до цього Указу Ліцензійна палата України підпорядковується Державному комітету України з питань розвитку підприємництва. Як зазначалося раніше, з метою формування і реалізації державної політики з питань розвитку та підтримки малого підприємництва, ефективного використання його можливостей у розвитку національної економіки Президент України 12 травня 1998 року підписав Указ "Про державну підтримку малого підприємництва". Цим указом визначено основні напрями підтримки малого підприємництва, яке вважається одним із найважливіших завдань державної політики. [11].

Основними недоліками правового забезпечення підприємницької діяльності в Україні є:

1. Відсутність єдиної законодавчої стратегії розвитку підприємництва, яка надзвичайно важлива передусім для забезпечення повноти законодавства щодо господарських відносин, послідовності проведення курсу на розвиток ринку з урахуванням перехідного характеру української економіки, обмеженості поєднання тимчасових і постійних правових норм. 2. Неоднозначність, нестабільність і суперечливість чинної нормативно-правової бази розвитку підприємництва. Зростаючий потік нормативних актів різного рівня, особливо відомчих актів, нерідко спотворює основне законодавство, породжуючи атмосферу перманентного правового хаосу. Крім того, слід підкреслити, що «розгул» підзаконних актів дуже часто вихолощує або змінює дух і букву основного закону. Це, на жаль, стосується й урядових рішень. 3. Практично недієвий характер багатьох правових актів, дуже низька виконавська дисципліна дотримання нормативно-правових документів. Багато з положень Конституції України не можуть бути реалізовані і залишатимуться лише деклараціями, доки не введено в дію законів, які визначатимуть конкретні механізми, порядок і процедури їх здійснення. Безпомічність державної системи виконання законів дедалі більшою мірою компенсується активністю підпільних мафіозних структур, які вершать суд і розв'язують господарські суперечки та конфлікти поза будь-якими правовими нормами. 4. Наявність у законодавстві багатьох нечітких норм, які за бажанням можна піддати протилежному трактуванню. Саме вони надали можливість формувати фінансові «піраміди», які позбавили заощаджень багатьох наших співвітчизників. 5. Необгрунтованість законодавчих обмежень та вимог, які містяться в окремих нормативно-правових актах. Це один із наслідків відсутності широкого обговорення проектів законів, інших нормативних актів. Передусім це стосується відсутності практики залучення до обговорення проектів правових актів представників громадських об'єднань підприємців. 6. Наявність правового нігілізму як антипода правової культури. Сутність правового нігілізму полягає в ігноруванні права, юридичних норм та загальноприйнятих правових цінностей, зневажливому ставленні до правових принципів і традицій. Основними причинами усталення правового нігілізму є приниження чи перебільшення ролі права в регулюванні підприємництва; порушення прав особи; недосконалість законодавства. Важливу роль у появі такого негативного суспільно-правового явища відіграє недосконалість правової освіти та брак елементарних знань у правовій царині[10, c.96].

2.2 Труднощі становлення малого та середнього бізнесу.

Незважаючи на ряд прийнятих останнім часом вищими органами державної влади і управління нормативних документів, розвиток малого підприємництва в Україні здійснюється у несприятливому макро та мікросередовищі, є багато проблем, які необхідно вирішувати на різних рівнях. Аналіз діяльності суб’єктів малого бізнесу свідчить про те, що значна кількість новостворених малих підприємств не може розпочати свою роботу через відсутність достатнього статутного капіталу, сировини та матеріалів, власних площ і обладнання, практичних навичок та підприємливості працівників у здійсненні бізнесу. Вони мають проблеми виробничого характеру, труднощі в реалізації продукції, формуванні відповідної клієнтури. Через невеликі обсяги господарської діяльності деякі малі підприємства неспроможні залучати кваліфікованих фахівців, наймати здібних робітників і забезпечувати їм високу оплату праці. Негативно впливають на розвиток малого бізнесу такі стримуючі фактори, як загальний спад вітчизняного товарного виробництва, зростання цін, інфляція, низький рівень платоспроможності населення, рекет, корупція тощо (додаток 2.1). Міністерством економіки, відповідно з положенням концепції державної політики розвитку малого підприємництва розроблена і затверджена постановою Кабінету Міністрів України державна Програма розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні прийнятий 22.03.2012 р. Головними завданнями програми визначені: створення сприятливих умов для розвитку малого і середнього підприємництва, забезпечення зайнятості населення шляхом підтримки підприємницької ініціативи громадян, забезпечення фінансової державної підтримки малих і середніх підприємств шляхом запровадження державних програм кредитування, надання гарантій для отримання кредитів, часткової компенсації відсоткових ставок за кредитами тощо [5].

Труднощі з реєстрацією відкриття власної справи займають останнє місце. Та це не означає, що проблеми немає. За роки масового розвитку малого підприємництва в Україні гострота її помітно зменшилася . Багато бажаючих розпочати власну справу вже мають необхідну інформацію про процедуру реєстрації, можуть отримати у органах реєстрації, у консультантів або у спеціалізованих фірмах зразки документів та необхідні поради. Але по затратам часу, коштів, зусиль процедура реєстрації підприємства, що діє в Україні все ще залишається громіздкою та утрудненою, особливо у порівнянні з тією, що діє у розвинутих країнах[10, c14].

Не останнє місце серед інших проблем займає дефіцит фінансів. Власних капіталів більшість підприємців немає, банківські кредити даються з високою процентною ставкою, а інших масово доступних джерел фінансової підтримки малого підприємництва в Україні немає. Приватні благодійні фонди відсутні, союзи та асоціації підприємців не мають коштів для кредитування малого підприємництва. Відомі лише чотири потенційно доступних джерела надання фінансів: Український фонд підтримки підприємництва; Державний інноваційний фонд; кошти, які виділяють місцеві органи влади безробітним для організації свого підприємництва; кошти місцевих органів влади, які утворюються з відрахувань від вартості приватизованих об’єктів[10, ст. 24]. Обидва центральних фонди дислокуються в Києві, але мають відділення в обласних містах. Перший фонд щорічно отримує з державного бюджету встановлену суму для кредитування приватних підприємців; кошти другого фонду утворюються з фіксованого проценту відрахувань, що проводяться всіма підприємствами від об’єму реалізації продукції. Ці фонди виділяють кредити підприємцям як для початку своєї справи, так і під поточне виробництво, на конкурсних принципах, шляхом оцінки їх бізнес-планів. Однак надходять кошти у фонди у недостатньому об’ємі та нерегулярно. Інноваційний фонд надає кредитну підтримку тільки проектам, що реалізують нові технології, але його можливості також невеликі відносно потреб малих підприємств [10, ст. 28].

РОЗДІЛ 3. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ МАЛОГО ТА СЕРЕДНЬОГО БІЗНЕСУ.