- •Лекція 1. Сутність науки
- •Лекція 2. Методичні основи наукового пізнання
- •Лекція 3. Організація науки в Україні
- •Лекція 4. Організація та планування наукових досліджень
- •1. Постановка задачі. На цьому етапі дослідник повинен чітко сформулювати для себе питання: «Що досліджувати?», тобто виявити предмет і визначити конкретну ціль дослідження.
- •Лекція 5. Система науково-технічної інформації
- •6 Тис. Книг, статей, авторефератів дисертацій тощо, надходження з 1998 р.
Лекція 5. Система науково-технічної інформації
Наукова інформація і її організація в Україні
Кожне покоління вчених залишало людству результати своїх шукань у вигляді різних джерел інформації. Людство ще з часів Архімеда й Аристотеля нагромадило велику кількість відомостей про навколишній світ, про людину, про закони, що управляють різними процесами живої і неживої природи, про закони виникнення і розвитку суспільно-економічних формацій і т.д.
В сучасних умовах, коли темпи накопичення і передачі інформації зростають, виникнуло протиріччя між виробництвом інформації і можливостями її споживання, переробки і використання. В даний час існують дві характерні риси в інформації: інформаційний голод, коли споживач не може знайти цікавлячу його інформацію, і інформаційна криза, коли споживач тоне в потоці цікавлячої його інформації.
Поняття «наукова інформація» дуже ємне і багатобічне, тому воно є предметом численних обговорень і дискусій. Наукова інформація - це одержувана в процесі пізнання логічна інформація, яка адекватно відображає закономірності об'єктивного світу і використовується в суспільно-історичній практиці. Вона характеризується наступними ознаками. Науковою може бути лише інформація, одержувана в процесі пізнання закономірностей об'єктивної дійсності, основу якої складає практика. Тому до наукової інформації відносяться і результати господарської і виробничої практики: винаходи, удосконалення і т.д.
Перший науковий журнал вийшов у 1665 р. у Парижі. Через сто років у світі видавалося вже 10 журналів, а починаючи із середини XVIII в. число журналів кожні 50 років збільшувалося в 10 разів. У цілому цей ріст за останні 300 років може характеризуватися графіком, показаним на рис.1, де число наукових журналів відкладено по осі ординат у логарифмічній шкалі.
Рис.1. Ріст числа наукових журналів по роках
У такий спосіб людство нагромадило величезний об’єм наукової інформації. За деякими даними фонд друкарської продукції, накопичений за всю історію науки, нараховує більш 100 млн. назв, у тому числі 30 млн. книг. До них щорічно додається ще 75 тис. книг і 80 тис. журналів. Вже тепер необхідні дані виявляється простіше одержати заново, ніж знайти їх у літературі. Щогодини у світі народжується 20 винаходів. Звідси випливає необхідність правильної організації інформаційної роботи й ознайомлення майбутніх фахівців із системою пошуку і добору необхідної інформації.
Підраховано, що дослідник біля половини свого часу витрачає на процес пошуку інформації. Деякі вчені, що вивчали цю проблему, вважають, що 35 % досліджень у США не були б початі, якби їм передувало гарне ознайомлення з літературою. Підраховано, що тільки 58 % відкриттів є оригінальними, а інші 42 % здійснюються багаторазово різними авторами.
Важливим фактором підвищення продуктивності наукової праці є поліпшення науково-інформаційної діяльності, що полягає в зборі, аналітико-синтетичній переробці, збереженні і пошуку закріпленої в документах наукової інформації, а також в поданні цієї інформації дослідникам і іншим фахівцям.
Національна система науково-технічної та економічної інформації
Тенденції зміцнення індустріального суспільства сприяли створенню інформаційних служб різних рівнів, які ввійшли до Державної системи науково-технічної інформації (ДСНТІ) СРСР. З розпадом ДСНТІ СРСР в Україні створена національна система науково-технічної та економічної інформації (НТЕІ), що являє собою сукупність галузевих підсистем НТЕІ, спеціалізованої всеукраїнської і територіальної мережі міжгалузевих органів інформації, а також національна система стандартизації інформаційної, бібліотечної та видавничої справ (СІБВС).
Була створена Державна система стандартизації України (ДССУ). Декрет Кабінету Міністрів України «Про стандартизацію і сертифікацію» (1993) визначив правові й економічні основи систем стандартизації та сертифікації. Керівництво з цих питань покладено на Державний комітет України по стандартизації, метрології і сертифікації (Держстандарт України). Він зобов’язаний займатися організацією фундаментальних досліджень у галузі стандартизації, щоб сприяти економічному розвитку країни, підвищувати конкурентноспроможність науково-технічних та дослідно-конструкторських розробок, технологій і виробів. У системі ДССУ функціонує Український науково-дослідний інститут стандартизації, сертифікації та інформатики (УкрНДІССІ), Міждержавна рада зі стандартизації, метрології та сертифікації.
Основною ланкою національної системи НТЕІ є галузеві системи, у які входять: центральний орган інформації (як правило, інститут науково-технічної інформації і техніко-економічних досліджень - для нашої країни це Український інститут науково-технічної та економічної інформації УкрІНТЕІ), спеціалізовані інформаційні центри при головних науково-дослідних інститутах (НДІ), відділи (бюро) НТЕІ і НДІ на підприємствах. Центральні галузеві органи НТЕІ видають за галузями виробництва інформаційну літературу, у якій повідомляється про наявність матеріалів у довідково-інформаційному фонді, про нові машини, технологічні процеси, винаходи, наукові дослідження і т.д. Низові органи інформації забезпечують фахівців своїх установ або підприємств необхідною інформацією, а також підготовлюють матеріали про результати досліджень, винаходи, нові машини і процеси для органів НТЕІ.
Елементи національної системи інформаційних ресурсів з науково-технічної та економічної інформації
Соціальний та економічний прогрес у світі викликано, певною мірою, технологічними досягненнями, технічною творчістю і науковими дослідженнями. Вони, в свою чергу, базуються на науково-технічній та економічній інформації, яка стала одним із головних елементів, що прямо чи опосередковано визначають загальний рівень розвитку продуктивних сил розвинених країн.
НТЕІ на Заході вже давно приділяється велика увага, насамперед з боку державних органів, котрі надають належну підтримку процесам її узагальнення та інтеграції на рівні національних закладів, створюваних для виконання цих функцій. Не залишилася осторонь й Україна. Останніми роками на її теренах виник та розвивається ринок інформаційної продукції, розширюється підприємництво у цій галузі.
Уже сформовано, принаймні, п'ять секторів інформаційного ринку, які відрізняються специфічним колом споживачів та домінуючими видами інформаційних послуг:
1. Ділова інформація – оперативні й аналітичні дані про економічну кон'юнктуру:
біржова та фінансова інформація (кон'юнктура на біржах, курси валют, кредитні ставки, інвестиції, ціни, ринки товарів і капіталів тощо);
статистична економічна інформація (статистичні й соціологічні дані, прогнози, оцінки);
комерційна інформація про учасників ринку (персоналії, фінансовий стан підприємств, виробнича і комерційна політика, ціни на товари та послуги, зв'язки, укладені й плановані угоди тощо);
оперативні новини про події на ринку.
2. Правова інформація:
інформація про правові умови господарчої діяльності (документи, консультації, довідки, послуги з реєстрації, ліквідації та приватизації підприємств);
інформація про правові умови соціального захисту населення, юридичне консультування.
3. Політико-аналітична інформація та політична реклама (інформування владних структур і громадськості):
політологічні аналізи, прогнози, дані соціологічних досліджень (аналіз соціально-політичної ситуації, тенденцій еволюції внутрішньої та зовнішньої політики, зміни у владних структурах, політологічні прогнози),
політична реклама й організація виборчих кампаній (презентація політичних програм, іміджмейкерство, формування громадської думки).
4. Інформація для фахівців:
науково-технічна інформація (пріоритети, перспективи розвитку науки й техніки, патенти, реферати, огляди, бібліографія, переклади, першоджерела);
професійна інформація (спеціальні відомості для управлінців, економістів, бухгалтерів, інженерів, лікарів, освітян та ін.).
5. Споживацька інформація для населення (приватні оголошення, служба знайомств, наявність товарів і побутових послуг, туризм, розваги й відпочинок, прогноз погоди, новини культури, спорт тощо).
Сучасне інформаційне середовище України утворюється двома типами інформаційних ресурсів (ІР): традиційними і бінарнокодованими. Традиційними ІР є переважно паперові документи, фонограми, фільмограми, оригінали і копії витворів образотворчого мистецтва та ін.
Для створення ІР на традиційних носіях у нас існує розгалужена національна інфраструктура (видавництва, друкарні, кінофабрики, радіозаводи, кіно-, радіо- й телестудії тощо), але орієнтація держави на традиційні носії інформації й мас-медіа обмежує сферу впливу інформаційного середовища України її державними кордонами.
З іншого боку, сучасні інформаційні технології (ІТ) пов'язані, насамперед, зі створенням і споживанням бінарнокодованих ІР, із застосуванням обчислювальної техніки й систем комунікації. В інформаційному просторі розвинених постіндустріальних суспільств саме бінарнокодована інформація становить левову частку ІР, де вони використовуються вже на побутовому рівні (для нашої країни це є справою майбутнього).
Для вітчизняного користувача доступ до багатьох інфотек відомчої підпорядкованості є проблематичним чи дуже неефективним, а національні інфотеки потрібної спрямованості відсутні або не відповідають вимогам користувачів у зв'язку з неповнотою, неактуальністю чи недостовірністю інформації в них.
Щоб забезпечити такі можливості для України, Київський державний центр науково-технічної та економічної інформації створив структури, які відповідають саме за цей напрям, і став діловим партнером Міжнародного банку технологій і Ділових можливостей (МБТ і ДМ), визнаного діловим Заходом офіційного каналу ознайомлення потенційних покупців чи продавців з-понад 60 країн світу з інтелектуальною продукцією та торгівлі нею. МБТ і ДМ зорієнтований на обслуговування світового ринку інтелектуальної власності – нових розробок, технологій, методик та «ноу-хау», що можуть стати об'єктами ліцензійних угод чи продажу.
Приділяючи належне купівлі (продажу) інтелектуальної власності, в КиївЦНТЕІ не забули про реалізацію кінцевого результату, тобто готової продукції творчих зусиль вітчизняних винахідників. І тут у великій нагоді стало партнерство з інформаційною мережею АТN (American Trading Network) найбільшою світовою системою в галузі інформаційного обслуговування товарного ринку та ринку послуг. Координаційна рада мережі, що підтримується Конгресом США, особливу увагу приділяє інформації про наукоємні розробки та перспективні технології, продукцію інтелектуальної власності, тому інформаційні можливості АТN доволі ефективно доповнюють МБТ і ДМ.
У КиївЦНТЕІ також розв'язано проблему доступу інформації для подальшого творчого пошуку через STN (Scientific & Technical Network). Ця мережа є найбільшим акумулятором наукової, науково-технічної та нормативно-правничої інформації, гарантує простий, але водночас і ефективний та помірний за цінами доступ до найсвіжішої інформації вітчизняним науковцям, розробникам та винахідникам. STN – ефективний засіб розповсюдження інформації про досягнення України в галузі науки, техніки та технологій у понад 70 країнах світу. STN International, як інформаційна мережа, не має собі рівних у сфері патентної справи (23 млн. патентних документів від 55 країн світу, в т.ч. патентних організацій та комітетів Німеччини, США, Японії й Європейського відомства).
Бібліотечний світ України
Бібліотечний світ України багатий і різноманітний. Для того, щоб допомогти користувачам інформації - українським і зарубіжним - орієнтуватися в безмежному морі бібліотечних ресурсів, накопичених протягом століть народом України, Українська бібліотечна асоціація та Британська Рада в Києві ініціювали створення інформаційної брами “Бібліотечний світ України” (http://www.ukrlibworld.kiev.ua/).
Короткий історичний огляд. На території сучасної України найдавнішою була бібліотека Ярослава Мудрого - перша державна бібліотека Київської Русі (1037 р.). Великий вплив на духовний розвиток та культуру нації мали бібліотеки монастирів - Києво-Печерського, Києво-Межигірського, Чернігівського, Почаївського. Відомі своїми скарбами бібліотеки Львівського, Київського, Чернігівського, Луцького, Острозького та ін. братерств (16-17 ст.), Києво-Могилянської академії (17 ст.), Львівського (1661 р.), Харківського (1805 р.), Київського (1834 р.), Новоросійського (1865 р.) та Чернівецького (1875 р.) університетів. Цікавим духовним та національно-культурним явищем були казацькі бібліотеки. Багатими були бібліотеки українських гетьманів, зокрема Івана Мазепи, Пилипа Орлика, Кирила Разумовського, бібліотеки українського духівництва Інокентія Гізеля, Феофана Прокоповича, Стефана Яворського та інших.
За допомогою прогресивно настроєної інтелігенції в 19 ст. відкрито публічні бібліотеки в Одесі (1829 р.), Києві (1866 р.), Харкові (1886 р.).
Незалежність України, соціально-економічні та політичні зміни призвели до перегляду сутності та завдань бібліотеки як соціального інституту. Бібліотека перетворилася на культурну, інформаційну, освітню та наукову інституцію, яка сприяє розбудові демократичного громадянського суспільства на основі поінформованості громадян, забезпечення доступності інформації та бібліотечних матеріалів.
Сьогодні бібліотечний світ України уявлень книгозбірнями з безцінними колекціями, досвіченими фахівцями бібліотечної справ, які пропонують своїм читачам широкий спектр бібліотечно-інформаційних послуг та інших видів обслуговування. Поступово здійснюється перехід бібліотек на новітні інформаційні технології, що значно розширює їх можливості в умовах глобалізації суспільства.
Мережа бібліотек. У Україні існує розвинута мережа бібліотек різних видів, заснованих на державній (загальнодержавній та комунальній) колективній чи приватній формах власності. До системи Міністерства культури та мистецтв України належать Національна парламентська бібліотека України, Державна історична бібліотека, Державні бібліотеки України для дітей та юнацтва, наукові бібліотеки в Одесі та Харкові, обласні бібліотеки для дітей та юнацтва, міські, районні та сільські бібліотеки. Національна бібліотека України ім. В.І.Вернадського очолює мережу бібліотек Національної Академії Наук України. Медичні бібліотеки на чолі з державною медичною бібліотекою України підпорядковані Міністерству охорони здоров’я України, сільськогосподарські бібліотеки з їх науково-методичним центром - Центральною сільськогосподарською бібліотекою - Українській Академії аграрних наук, Міністерству сільського господарства. Чисельними є науково-технічні бібліотеки. Бібліотеки учбових закладів представлені бібліотеками університетів, шкільними бібліотеками та бібліотеками інших середніх учбових закладів.
Бібліотечно-інформаційне законодавство. У основу бібліотечно-інформаційного законодавства України покладена концепція інтелектуальної свободи. Діяльність бібліотек базується на Конституції України та здійснюється відповідно до Законів України «Про інформацію» (1992 р.), «Про бібліотеки та бібліотечну справу» (1995 р.), "Про внесення змін та доповнень до Закону України «Про бібліотеки та бібліотечну справу» (2000 р.)".
Формування фонду наукової літератури універсальних та спеціальних наукових бібліотек України
Для нашої країни в контексті загальносвітової тенденції інформатизації суспільства, створення власної інфраструктури, становлення та розвитку соціальне орієнтованої документно-інформаційної системи, активного зростання документних потоків і масивів інформації вітчизняного та зарубіжного походження, найактуальнішим завданням постає творення розгорнутої структурованої системи документно-інформаційних ресурсів.
Розв'язання проблем відпрацювання і реалізації стратегії формування фондів наукових видань та неопублікованих документів, котрі містять наукову інформацію, є, з одного боку, складником стратегії формування Національного документного фонду країни, з іншого - самостійним об'єктом сучасного бібліотекознавчого дослідження. Розглянемо певні аспекти відпрацювання цієї стратегії на підставі досвіду Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського (НБУВ).
Основними завданнями при формуванні масивів наукової літератури НБУВ як найбільшої універсальної наукової бібліотеки загальнодержавного значення окреслено такі:
1. Максимально повне збирання наукової вітчизняної літератури.
2. Диференційований, фахово обгрунтований відбір найкращих класичних і сучасних іноземних наукових творів.
3. Створення універсальної за галузевою та мовною структурою колекції світової наукової літератури.
Зауважимо, що об'єктами фондотворення універсальної (і спеціальної) наукової бібліотеки є такі видання та неопубліковані документи, що містять первинну й вторинну наукову інформацію: монографії, збірники наукових праць, матеріали конференцій, тези доповідей та повідомлень, дисертації, автореферати дисертацій, препринти, депоновані рукописи, звіти про НДР, видання продовжувані, реферативні, періодичні покажчики.
Нині вже існують фахово обгрунтовані пропозиції щодо багатоаспектного використання можливостей інформаційних технологій Internet для оптимізації комплектування книгозбірень, зокрема українських, підвищення ефективності обслуговування користувачів і абонентів.
При цьому вважається, що головною перешкодою в реалізації такого шляху документопостачання, попри швидкість і зручність засобу для фахівців, є необхідність узгодження із власниками авторських і суміжних прав на документ. Але нагадаємо ще й про економічну доцільність (або недоцільність) вибору вказаного способу документопостачання в кожному конкретному випадку. Наприклад, у Internet доступні практично всі провідні західні наукові журнали, але безкоштовно користувачі можуть ознайомлюватися лише зі змістом випусків. Подання повнотекстових версій – завжди платне (за винятком демонстраційних випадків). Вартість передплати електронної версії дещо нижча за паперову та надходить до замовників оперативніше. Однак зазвичай отримувачі паперової версії журналу мають право на перекачування файлів електронної версії безкоштовно чи за 5-25 % вартості.
Здійснений російськими фахівцями моніторинг електронних наукових публікацій довів, що вчені не вміщують в електронних періодичних виданнях принципово нові та важливі результати власних досліджень. Можливість плагіату надзвичайно висока при публікації навіть у офіційно зареєстрованому електронному журналі.
Така позиція, зокрема, підтверджується даними дослідження британських фахівців у галузі видавничої справи в науковій сфері. Його респонденти висловлювали думку щодо переваг електронних і друкованих видань за певними критеріями. Наведемо розподіл за деякими з них. Так, престижність друкованих видань відзначили 82,5 % респондентів, електронних - 0,8 %; якість уміщених матеріалів у друкованих виданнях – 64,3 %, у електронних - 0,4 %; за ознакою доступності матеріалів читачеві виявилася певна рівновага між друкованими (35,7 % респондентів) та електронними (24,6 %), але за швидкістю публікації пріоритети були на боці електронних видань (56,7 %), друкованих – 7,1 %. У матеріалах цього дослідження відзначено, що чим вагоміший внесок автора у свою галузь знань, тим більше його цікавить рівень престижності видання, тим менше влаштовують електронні видання. Зроблено висновки щодо сучасної видавничої політики, коли паралельно практикується електронне та друковане розповсюдження наукових видань і визнаються всі категорії респондентів. Електронні видання створюють певні проблеми, але під тиском технологічних та економічних чинників кінцева перемога таких журналів неминуча.
Перспективи розвитку універсальної наукової бібліотеки в XXI ст. полягають у переході від зосередження ресурсів на комплектуванні та персональному обослуговуванні до напряму: по-перше, забезпечення доступу до інформації в масштабах країни та поза й межами; по-друге, всесвітньої доступності власних документних фондів через бібліотечно-інформаційні мережі; по-третє, створення власного інформаційного простору. До того ж дистанційований доступ до фондів активізує їх використання та одночасно захищає, оскільки зчитувана інформація подається у цифровій формі, залишаючи оригінал твору недоторканим.
Наприклад, електронні інформаційні ресурси Національної бібліотека України ім. В.І.Вернадського (http://www.nbuv.gov.ua/) наступні:
бібліографічні ресурси:
каталог - 100 тис. записів з 1994 р.;
реферати наукових видань України - 15 тис. записів з 1998 р.;
каталог дисертацій - 16 тис. записів з 1993 р.;
каталог авторефератів дисертацій - 22 тис. записів з 1993 р.;
картотека - 830 тис. записів з 1980 р.;
електронні тексти: