Шопенгауер. Деякі афоризми житейської мудрості.
1) Остерігайтеся будувати щастя свого життя на широкому фундаменті – пред'являючи до нього багато вимог: опираючись на такий фундамент, щастя це валиться всього легше, тому що тут відкривається можливість для набагато більшого числа невдач, які й не забаряться трапитися. Таким чином, з будівлею нашого щастя справа складається зовсім інакше, ніж з усіма іншими, які знаходять свою найбільшу міцність у широкому фундаменті. Якнайбільше знижувати свої домагання, у відповідності зі своїми ресурсами всякого роду – ось найнадійніший засіб уникнути великого нещастя.
3) Взагалі це одна з найбільших і найчастіших глупот – коли люди роблять широкі приготування до життя в якій би то не було галузі. Насамперед готування ці бувають розраховані на ціле й повне людське життя, що, однак, дістається на долю далеко не всіх. Потім, навіть при тривалому житті, воно все-таки виявляється занадто коротким для задуманих планів, тому що виконання останніх завжди вимагає набагато більше часу, чим передбачалося; далі, плани ці, як і всі людські справи, сполучені з настільки різноманітними невдачами й перешкодами, що вони дуже рідко доводяться до кінця. Нарешті, хоча б на довершення ми й досягли всього, виявляється, що не були прийняті до уваги й розрахунку ті зміни, які час провадить у нас самих; іншими словами, було упущено з виду, що в нас не може на все життя зберігатися однакова здатність до діяльності й на радість. Звідси трапляється, що ми часто трудимося над речами, які, будучи нарешті досягнуті, перестають уже задовольняти нашим запитам, а також – що ми присвячуємо цілі роки підготовці до якого-небудь задуму, підготовці, що непомітно віднімає в нас тим часом чинники для його здійснення.<...>
Розділ с. «Про наше поводження щодо інших»
21) Щоб пройти свій шлях у світі, корисно взяти з собою великий запас передбачливості й поблажливості: перша охороняє нас від збитків і втрат, друга – від суперечок і сварок. Кому доводиться жити серед людей, той не повинен безумовно відкидати ні однієї індивідуальності, тому що вона адже все-таки встановлена й дана природою, хоча б, отже, індивідуальність ця була найгіршою, самою жалюгідною або самою смішною.<...>
25) Ларошфуко вірно помітив, що важко почувати до кого-небудь одночасно й глибоку повагу, й велику любов. Нам залишається тому вибір – домагатися від людей любові або поваги.
28) Люди вподібнюються дітям у тім відношенні, що, якщо їм спускати, вони стають неслухняними, тому ні для кого не треба бути занадто поступливим і ласкавим.
31)Подібно тому, як людина непомітно для себе носить вагу власного тіла, але почуває всяку сторонню вагу, що він хоче відсунути, точно так же ми не зауважуємо власних помилок і пороків, а бачимо лише пороки й помилки інших. Але зате кожний має в іншому дзеркало, де виразно відображаються його власні пороки, помилки, несприятливі й огидні сторони.
32)Чоловік більш шляхетної категорії думає у своїй юності, начебто істотні й вирішальні відносини між людьми й виникаючі звідси зв'язки ідеальні, тобто засновані на однаковості думок, напряму думок, смаків, розумових чинностей тощо; згодом він довідається, однак, що таке значення належить відносинам реальним, які спираються на певний матеріальний інтерес. Вони лежать в основі майже всіх зв’язків; більшість людей навіть не має ніякого поняття про інші відносини. Із цієї причини на всякого дивляться згідно його посади, заняття, національності, родини, тобто взагалі згідно статусу й ролі, відведеним йому умовністю; залежно від останньої одержує він собі місце й шаблоновий обіг. Що ж представляє він сам по собі й для себе, тобто як людина, у чинності своїх особистих властивостей, - про це запитують, коли заманеться й тому лише у вигляді виключення; кожний залишає це питання осторонь і зневажає ним щораз, як знаходить це для себе зручним, іншими словами – у більшості випадків. А чим більше значення має це питання для людини, тим менше подобається їй таке положення речей, так що вона буде намагатися звільнити себе від підпорядкування йому. Однак воно засноване на тім, що в цьому світі нещастя і потреби істотні й тому переважне значення всюди мають кошти для боротьби з ними.
33)Як паперові гроші замість срібла, так замість щирої поваги й щирої дружби на світі циркулюють їхні зовнішні прояви й можливо природніше скопійовані тілесні вираження. З іншого боку, втім, ще питання, чи існують люди, які б їх дійсно заслуговували. У всякому разі, я більше довіряю хвосту, що виляє, чесного собаки, ніж сотні таких заяв і кривлянь.
Щира, справжня дружба припускає сильне, чисто об'єктивне й цілком припускає дійсне ототожнення себе із другом. Це настільки йде врозріз із егоїзмом людської природи, що щира дружба належить до речей, щодо яких, як про велетенських морських зміїв, залишається невідомим, чи належать вони до області байок або дійсно де-небудь існують. Втім, є різного роду, власне кажучи, звичайно, засновані на найрізноманітніших приховано-егоїстичних мотивах відносини між людьми, які все-таки містять у собі крупицю такої щирої й справжньої дружби й завдяки цьому настільки облагороджуються, що в цьому світі недосконалостей можуть із деяким правом мати ім'я дружби. Вони високо піднімаються над повсякденними зв’язками, які, навпроти, такі, що з більшістю наших добрих знайомих ми не сказали б більше ні слова, якби нам довелося почути, як вони говорять про нас під час нашої відсутності.
У своєму образі дій не треба брати прикладом нікого іншого, тому що положення, обставини, відносини ніколи не бувають однаковими й тому що різниця в характері накладає також особливий відбиток на поводження.Після зрілого міркування й ретельного обговорення слід вчиняти згідно своєму власному характеру. Таким чином, і в практичній області необхідна оригінальність, інакше те, що робить людина, не буде відповідати тому, чим вона є.
Не заперечуй нічиїх думок, пам’ятай, що якби ми захотіли переконати кого-небудь у всіх безглуздостях, у які він вірить, то можна було б дожити до Мафусаїлових років, не покінчивши із цим.
Треба також утримуватися в розмові від усіх, хоча б самих доброзичливих, виправлень, тому що людей зачепити легко, виправити ж важко, якщо не неможливо. Коли яка-небудь безглузда розмова, при якій нам трапиться бути присутнім, починає дратувати нас, ми повинні уявити собі, що перед нами розігрується комічна сцена між двома дурнями. Хто з'явився в світ, щоб серйозно наставляти його в найважливіших питаннях, той може вважати себе щасливим, якщо йому вдасться піти цілим і неушкодженим.
39)Кому бажано, щоб думка його була зустрінута з довірою, той нехай висловлює її холоднокровно й без пристрасності. Тому що всяка гарячність має своє джерело у волі, тому саме останньої буде приписане наше судження, а не пізнанню, що за своєю природою безпристрасне. Саме: тому що корінний елемент у людині – воля, пізнання ж являє собою щось лише вторинне і додаткове, то скоріше повірять, що думка породжена збудженою волею, чим що саме порушення волі обумовлене цією думкою.
40) Навіть при самім беззаперечнім праві на це не піддавайся спокусі самовихваляння. Тому що марнославство – річ настільки звичайна, а заслуга – настільки незвичайна, що щораз, як ми, на погляд інших, хвалимо себе, хоча б і обхідним шляхом, кожний готовий поставити сто проти одного, що нашими вустами говорить марнославство, якому бракує розуму зрозуміти, наскільки це смішно.
Підозрюючи, що хто-небудь бреше, прикинемося, начебто ми віримо йому; тоді він стає нахабним, бреше ще більше, і маска спадає. Якщо ми, навпроти, зауважуємо, що в чиїхось словах почасти прослизає істина, яку співрозмовник хотів би приховати, треба прикинутися недовірливим, щоб спровокований протиріччям, він пустив у хід ар'єргард – всю істину цілком.
42) На всі свої особисті справи нам доводиться дивитися як на таємниці, і ми повинні залишатися далекими для наших добрих знайомих за межами того, що вони бачать власними очами. Тому що їхнє знання навіть самих безневинних речей може згодом і при відомих обставинах принести нам шкоду. Взагалі розумніше виявляти свій здоровий глузд у тім, про що ми умовчуємо, ніж у тім, що ми говоримо. Перше є справа розуму, останнє – марнославства. Випадок для того й іншого представляється однаково часто, але ми суцільно й поруч віддаємо перевагу скороминущому задоволенню останнього, а не міцній користі, яку приносить перше. Навіть від полегшення, яке інший раз відчуваємо, голосно сказавши трохи словес з самим собою, як це легко трапляється з особами живого характеру, і від нього повинні ми відмовитися, щоб воно не перетворилося у звичку, тому що при цьому думка настільки здружиться й зрідниться зі словом, що поступово й розмова з іншими перейде в голосне мислення, а розсудливість тим часом велить, щоб між нашими думками й нашим мовленням завжди залишалася широка прірва.
Іноді ми думаємо, що інші зовсім не в змозі повірити якому-небудь дотичному для нас факту, тоді як їм навіть не проходить у голову сумніватися в ньому; якщо ж ми вселимо їм цей сумнів, тоді вони й дійсно не зможуть йому більше вірити. Але ми часто видаємо себе просто тому, що вважаємо неможливим, щоб даний факт залишився непоміченим, подібно тому як ми кидаємося з висоти через запаморочення, тобто від думки, начебто тут немає міцної опори, а зусилля втриматися настільки болісні, що краще скоротити страждання; це божевілля й називається запамороченням.
З іншого боку, знов-таки слід знати, що люди, які навіть не виявляють в інших відносинах ніякої особливої проникливості, виявляються чудовими математиками в чужих особистих справах, де вони за допомогою єдиної даної величини вирішують самі заплутані завдання. Так, коли ми розповідаємо їм про яку-небудь раніше бувшу подію, опускаючи всі імена й інший рід вказівок на певних осіб, то слід остерігатися, щоб при цьому не була згадана яка-небудь цілком позитивна й індивідуальна обставина, якою б незначною вона не була, як, наприклад, позначення місця й часу, ім'я якої-небудь другорядної особи або інше що, тільки б воно перебувало в безпосередньому зв'язку із цими даними, тому що тоді в руках у співрозмовника негайно виявиться позитивна величина, за допомогою якої їхня алгебраїчна проникливість відкриє все інше. Справді, що збуджує вплив цікавості настільки тут велике, що в чинність його воля пришпорює інтелект, який починає від цього енергійно працювати аж до досягнення самих віддалених результатів.Тому що наскільки люди несприйнятливі й байдужі стосовно загальних істин, настільки ж ласі вони на істини індивідуальні.
Згідно всьому цьому ми й бачимо, що мовчазність самим настійним чином і за допомогою найрізноманітніших аргументіврекомендувалася всіма наставниками життєвої мудрості; тому я можу обмежитися сказаним. Додам ще тільки дві-три арабські максими, які особливо вдалі й маловідомі: «Чого не повинен знати твій ворог, того не говори своєму другові»; «Якщо я сховаю свою таємницю, вона – моя бранка; якщо я її випущу, я – її бранець». «На древі мовчання росте його плід – мир».
Ніякі гроші не бувають поміщені вигідніше, ніж ті, які ми дозволили відняти в себе шляхом обману, тому що за них ми безпосередньо здобуваємо розсудливість.
Треба, якщо можливо, ні до кого не вживати ворожості, але гарненько помічати й тримати в пам'яті діяння кожної людини, щоб по них установити їх цінність, принаймні – для нас, і згідно тому регулювати наше стосовно них поводження, постійно зберігаючи переконання в незмінюваності характеру; забути коли-небудь дурну рису в людині – це рівно що кинути із працею добуті гроші. А це правило відгороджує нас від дурної довірливості й дурної дружби.
«Не любити, не ненавидіти» - у цьому половина всієї життєвої мудрості; «нічого не говорити й нічому не довіряти» - інша її половина.Але, саме собою зрозуміло, охоче повернешся спиною до світу, для якого потрібні правила, подібні цьому й двом наступним.
45)Виражати свій гнів або ненависть словами або вираженням особи даремно, небезпечно, нерозумно, смішно, пошло. Не треба, отже, ніколи показувати свого гніву або ненависті інакше як на ділі. Останнє вдасться нам тим повніше, чим повніше уникнемо ми першого.Отрутні тварини зустрічаються тільки серед холоднокровних.
46)Говорити без наголосу — це старе правило світських людей розраховане на те, щоб надавати розуму інших розбиратися в тім, що ми сказали; він працює повільно й перш ніж він упорається із цим, нас уже немає. Навпроти, говорити з наголосом – значить звертатися до почуття, а тут усе виходить навпаки. Іншим людям можна із увічливою міною й у дружньому тоні наговорити навіть дійсних прикростей, не піддаючись від цього безпосередній небезпеці.
Гартман (Hartmann) Едуард (1842-1906).
Німецький філософ, творець «філософії несвідомого». Через хворобу відмовився від бажаної військової кар'єри і зайнявся філософією. Власні філософські погляди розвивав під впливом ідей філософії Гегеля, Шеллінга, Шопенгауера, вчення Дарвіна й ін. Написав ряд робіт із проблем натурфілософії, логіки, естетики, філософії релігії й ін.
Основний твір – «Філософія несвідомого» (1869). Спираючись на філософську традицію, почав спробу доказу, що в основі всього сущого лежить несвідомий початок (що являє собою єдність волі та уявлення), який обумовив виникнення Всесвіту, життя і розвитку. Досліджував роль несвідомого в мисленні, чуттєвому сприйнятті, історії й ін. Здійснив порівняльний аналіз несвідомого і свідомості в людському житті; висунув ідею примата несвідомого і розуміння його як сфери недоступної свідомості. Особливо відзначив, що втрата сфери несвідомого рівнозначна втраті життя. Вважав світовий процес нерозумним, але цілеспрямованим, незважаючи на постійну боротьбу розуму і волі.