1.4. Філософія і наука. Предмет філософії.

При всій своїй теоретичній глибині філософія значно відрізняється від того, що називають наукою. Перш за все, своєю умосяжністю, відсутністю власної емпіричної (дослідницької, експериментальної) бази. Проте вона має й певні переваги перед частковими науковими галузями. Головна її перевага – цілісне охоплення універсуму, пошук загальних зв’язків, законів буття, їх людського сенсу.

Наука принципово несумісна з мистецтвом, релігією, міфопоетикою. Вона може їх досліджувати, але препаруючи, втрачаючи їх сокровенні риси й арсенал. Наука підкидає мозаїку концептуальності, філософія ж намагається давати концептуальну цілісність. Наука безмірно інерційна, схематична (абстрагована від життєвої цілісності й конкретики), у зв’язку з чим губить верхні шари світогляду, задовольняючись “науковими картинами світу”. Отже, науковість взагалі не є атрибутивною для філософії, але завдяки теоретичності (як теорія вона є еталоном науковості), рефлексивній раціональності – філософія перетворилась на загальну методологію, забезпечує вибір актуальностей, сенсові прориви до нових горизонтів пізнання.

Стосовно науки філософія, завдяки поєднаності світогляду й методології, виконує функцію координації і субординації її зусиль та їх результатів. Важко тому беззастережно погодитися з думкою Шопенгауера, яку підтримали Шеллінг, Ніцше, екзистенціалісти, постмодерністи, що ”філософія є мистецтво, а не наука”. Образи філософії не є суто естетичними.

Як і наука, філософія вищою цінністю визнає істину, та все ж вона не є: універсальною наукою (як уважав Декарт), наукою наук (царицею їх), наукою про науки (науковченням покладав її Фіхте), не є вона й уже зайвою сьогодні “колискою” наук (вони вже виросли і достатньо змужніли). З дерева філософії відбрунькувались не лише плідні гілки наук; від нього окремі гілки й саме воно обросли ліанами, омелою, під ним бур’яни, кущики, трава. Немало вибрунькувалося й псевдонаук, софіопатичних вчень.

Спочатку філософія виступала єдиним і теоретично нерозчленованим знанням про світ, потім від неї стали відокремлюватися конкретні науки. Одночасно уточнювалася власне філософська проблематика й усередині неї, формувалися в ній відносно самостійні та взаємодіючі одні з одними аспекти й галузі знання: вчення про буття (онтологія), про пізнання (гносеологія), логіка, етика, естетика, філософія історії, соціальна і політична філософія, філософія права і релігії, філософія науки і техніки, історія філософії. Диференціація й інтеграція філософського знання забезпечує усе більш глибоке збагнення основ людського буття. Вже в античній філософії у зародковій формі позначилися основні дослідницькі програми розвитку майбутньої західної філософії.

У розвитку західної філософії, починаючи з епохи Відродження і Нового часу (доба становлення особливого феномену – європейської науки) до епохи Просвітництва, були сформульовані й обґрунтовані основні світоглядні ідеї, що визначили перехід від цивілізації традиційного типу до принципово нового типу цивілізаційного розвитку – техногенної цивілізації. У цей історичний період відбулася велика філософська революція, що сформувала нове розуміння людини як діяльнісної істоти, покликаної перетворювати світ, розуміння природи як закономірно упорядкованого поля прикладання людських сил, (це ствердило цінність наукової раціональності як регулятивної підстави людської діяльності). Вперше були глибоко обгрунтовані суверенність особистості, природні права людини тощо. Усі ці світоглядні ідеї стали фундаментальними цінностями культури техногенної цивілізації, визначивши магістральні шляхи її розвитку.

Вже починаючи з виникнення некласичних філософських вчень, у західній філософії намічається і критика цих світоглядних принципів, уловлюються й одержують осмислення кризові явища техногенної культури і відповідного їй типу цивілізації. Ці кризові явища стали потужно нарощуватися в другій половині 20 століття (екологічна, антропологічна кризи й ін.), поставивши під загрозу саме існування людства. Виникли потреби пошуку нових стратегій відношення до природи й людських комунікацій. Знову гостро постала проблема нових світоглядних орієнтирів. Їх вироблення являє собою основне завдання сучасного філософського дослідження. Тут усе значнішу роль починає відігравати діалог західних і східних філософських традицій, що виступає частиною більш широкого діалогу культур.

Специфічним є сам предмет філософії. Її цікавить сумірний людині сенс всезагальних зв’язків світу. Вона досліджує закони, загальні всьому, а не окремим сферам чи явищам дійсності; тобто – закони буття! Адже поза людиною буття не знаходить виразу, не здійснюється промовисто (це – німа всезагальність природи, самої по собі взятої). Ізольовані від людини “об’єкти” не цікавлять філософію. Вони – “річ у собі”, а не для нас. Синергетика також вивчає певного роду загальні закономірності в різних явищах світу, але відсторонено від людської міри й цінності їх.

Філософія не накопичує фактів, а лише ідеї, досвід мислення. Не шукає вона й експериментальних підтверджень кожному висловлюванню, покладаючись на логіку системних зв’язків. Не користується вона й суворими (однозначними, вимірюваними кількісно, точними) методами. Філософія спирається на весь попередній досвід наукових узагальнень, але одразу й завжди має справу з загальним і лише з ним. Ось тому вона інтегрує, концентрує, субординує й координує всі й всілякі знання; стимулює їхнє добування, застосування, спрямовує процес і обробляє та світоглядно контролює результат. Філософія краще самих наук визначає місце, роль та масштаб кожної окремої науки серед інших наук. На відміну від наук філософія не створює дистанції з іншими формами духовно-практичного освоєння світу. Велич філософії обходиться без усякого пафосу величі. Філософське знання завжди завершено-незавершене й навпаки.

Філософія прагне раціональними засобами створити гранично узагальнену картину світу і місця людини в ньому. Людина, якщо вона справді бажає бути людиною, – приречена на філософію. Так висловився Ортега-і-Гассет (іспанський великий філософ). Ще радикальніше казав російський мислитель Ільїн: „Філософія більше, ніж життя”! Це – осмислене життя! Краще доторкнутися до нетлінно-вічного, ніж вічно тліти, ледь жевріючи думкою й пускаючи димову завісу байдужості до всього. Іммануїл Кант вперше глибоко сформулював цю людську зосередженність філософії, яка ставить головним питання – що є людина? Воно розпадається на три: 1.Що я можу знати? 2.Що я винен робити? 3.На що я можу сподіватися? Ось така постановка питань і робить філософське знання своєрідним, а самій філософії дозволяє завжди бути самою собою. Під дією філософії душа людська очищається, людина стає справді досконалою (Платон). Навіть у нашому вузі без філософії легко перетворитися на „мавпу цивілізації”.

Спробуємо дати загальне визначення філософії. Термін „Філософія” (грец. phileo – люблю, sophia – мудрість; любов до мудрості) запровадив Піфагор, але як особливу форму пізнання світу, що виробляє систему знань про фундаментальні принципи і підстави людського буття, про найбільш загальні сутнісні характеристики людського відношення до природного, суспільного і духовного життя у всіх їх основних проявах, вперше чітко зрозумів її Платон.

Філософія – одна з форм суспільної свідомості, що являє собою систему ідей, уявлень і поглядів на світ як буття; розкриває природу і сутність світу, місце людини у ньому і її можливості пізнання; сенсово моделює загальну структуру і стан світу, найзагальніші закони взаємозв’язку і розвитку універсуму. Таке її загальне визначення. З точки зору цілісного охоплення (моделювання за допомогою понять і ейдосів) світу філософія є найконкретніше, а не абстрактне знання. Ось тому вона не може бути будь-коли витисненою наукою. Вона не схожа на короля Ліра, який роздав свої володіння донькам, а потім шукав у кожної з них притулку. Філософія не може тулитися до якоїсь з наук, до якоїсь однієї функції, одного тільки аспекту чи набору проблематики. Щедро ділиться філософія з усіма сферами культури, які мають потребу в культурі мислення, але при цьому ніколи не втрачає власного предмету, власних володінь при всіх історичних змінах у її предметі.