3. Аспекти і функції філософії.

Філософія розглядає буття світу цілісно, але під різним кутом зору, з акцентуванням на певному моменті відносин мислення та буття. Елементи структури філософського знання, наскрізні для неї і взяті під певним кутом зору, і називаються аспектами філософії, серед яких найчастіше виділяють:

1). онтологічний – акцент ставиться на змістовності буття світу (онтос з грецької – буття; що мислиться в „об’єкті”?) і включає різноманітні вчення: натурфілософію (про природу), антропологію (вчення про людину, найсуттєвіші питання її життя, людський сенс буття), соціальну філософію (суспільне буття), філософію культури тощо. Цікавить онтологію і буття думки, людського мислення. Найзагальнішими проблемами буття є проблеми буття й небуття, матеріального й ідеального буття.

2). логічний – акцент на самій культурі мислення про буття та пізнання світу (як мислиться в „суб’єкті”). Сьогодні існує багато відносно відокремлених від філософії розділів логіки: “формальна”, математична, логіка культури, логіка історії, логістика тощо. Та мова не про них, а про логіку самої філософії, у тому числі історії філософії. Про її поняття, судження, умовиводи, систему категорій, процедур засобів перевірки на істинність тощо.

3). гносеологічний – акцентується на мисленому відтворенні об’єктивної реальності за допомогою суб’єктивних образів (знання), на пізнавальному спрямуванні філософських знань (гносис з грецької – знання). Як суб’єктивне мислення може відтворювати об’єктивний зміст світу? Особливе значення тут має методологія. Філософія є водночас теорією і методом. Філософія – метод теорії і теорія методу: сам себе конструюючий шлях пізнання. Філософські знання завжди мають пізнавальне спрямування, цікавість до умов, мотивації, підстав і засобів пізнавальної діяльності, її методів, процедур, до критеріїв істинності і меж людського знання. Філософія є засадовими підвалинами евристики, епістемології, логіки й методології наукового пізнання. Вона виробляє вчення про методи.

4). аксіологічний – акцент ставиться на ціннісних вимірах знання: моралі, естетиці, релігійній вірі, практичній значимості. Філософія є також базовим рівнем вчення про цінності (аксіс з грецької – цінність). Філософи у всі часи були причетні до розробки цінностей і їх переоцінки. Застосовують цінності хто завгодно і з різною метою: чиновники, священники, художники, політики, підприємці і ділки.

5). гуманістичний – акцент на дослідженні місця і значення самої людини, найсуттєвіших питань її життя, визначальну роль у осмисленності буття світу, Універсуму.

Функції філософії. До основних функцій філософії беззаперечно відносять дві: світоглядну (адже філософія є теоретичним ядром духовно-практичного, тобто світоглядного, осягнення світу) та методологічну, пов’язану з її пізнавальними можливостями, з теоретичною глибиною мислення. Кожна з цих функцій включає певну множину підфункцій.

Світоглядна функція. Філософія – ядерна система людських узагальнених знань про світ, яка здібна сама до їхнього творення і теоретичного обгрунтування. Вона ж бо за суттю своєю є теоретичним виразом духовно-практичного осягання світу в усіх його формах. Тому світоглядна функція включає й аксіологічну – виявлення людської значущості і зорієнтованості знань, а не лише їх нейтрально-інформаційного змісту. Філософія виступає і в якості головного постачальника нових світоглядних ідей стратегічного значення та ініціатора й збудника їх в інших сферах мислення, зокрема ініціює універсалії культури.

Складний процес філософського осягнення універсалій культури в первинних формах може здійснюватися не тільки в сфері професійної філософської діяльності, але й в інших сферах духовно-практичного освоєння світу. Література, мистецтво, художня критика, політична і правова свідомість, повсякденне мислення, що зіштовхується з проблемними ситуаціями світоглядного масштабу, – усе це галузі, у які може бути вплавлена філософська думка й у яких можуть виникати в первинній формі філософські пояснення універсалій культури. У принципі, на цій основі можуть розвиватися досить складні й оригінальні комплекси філософських ідей.

У творах великих письменників може бути розроблена і виражена в матеріалі й мові літературної творчості навіть цілісна філософська система, що зіставляється по своїй значимості з концепціями великих творців філософії (наприклад, літературна творчість Л.Н. Толстого, Ф.М. Достоєвського). „Кращі наші романи – це таємна лірика, переодягнена філософія”, – вважав автор „Гри в бісер” Герман Гессе. Творці філософії завжди естетики – це думка Генріха Волкова.

Але, незважаючи на всю значимість і важливість такого роду первинних "філософем", раціональне осмислення основ культури у філософії не обмежується тільки цими формами, „езопівською” мовою. На їхній основі філософія потім виробляє більш строгий понятійний апарат, де категорії уже визначаються у своїх найбільш загальних й істотних ознаках. Таким шляхом універсалії культури перетворюються в рамках філософського аналізу в філософські категорії – особливі ідеальні об'єкти, зв'язані в систему. Лише внутрішній теоретичний рух у полі філософських проблем має результатом можливість формування принципово нових категоріальних сенсів, що виходять за межі історично сформованих і вдрукованих у тканину наявної дійсності світоглядних основ культури.

У цьому процесі інтерпретації реальних сенсів граничних засад культури і реалізується головне призначення філософії у культурі: зрозуміти, не тільки який у своїх глибинних підставах наявний людський світ, але і яким він може бути. Вже в початковій фазі своєї історії філософське мислення продемонструвало цілий спектр нестандартних категоріальних моделей світу.

Історія філософії, як і всіх філософських галузей знань історії (етики, естетики, логіки, культурології, релігієзнавства) – це також велетенська скарбниця живих ідей в їх послідовності..

Значною мірою світоглядна функція (і чим далі – тим більше) реалізується науками; адже наука також є формою супільної свідомості, яка навчається у філософії перекладати світоглядні знання у понятійно-логічні форми.

Методологічна функція. Пізнавальна, інтелектуальна, „технологічна”, орієнтуюча знання (координація й субординація, раціоналізація, методологізація), стратегічно-прогностична. Прогностичний і науково-прогностичний потенціал філософії забезпечує її методологічні функції стосовно різних видів інноваційної діяльності. У науковому пізнанні, націленому на дослідження все нових об'єктів, періодично виникають проблеми пошуку категоріальних структур, що забезпечують розуміння таких об'єктів. Так, при переході до вивчення складних історичних систем розвитку у науці 20 ст. треба було по-новому визначити категорії частини і цілого, причинності, речі і процесу, простору і часу. Філософія, розробляючи категоріальні моделі можливих людських світів, допомагає вирішенню цих завдань.

Нові нестандартні категоріальні сенси, отримані філософією і включені в культуру, потім селективно запозичаються наукою, адаптуються до спеціальних наукових проблем і активно беруть участь у породженні нових наукових ідей. Чим динамічніше суспільство, тим значимішими для нього стають прогностичні функції філософії. Реалізуючи їх, суспільство начебто зондує можливості свого майбутнього відновлення і розвитку. Навпаки, суспільства консервативні, закриті, орієнтовані на відтворення сформованого способу життя, обмежують можливості творчого пошуку у філософії. Тверді традиції і контроль за вільною думкою найчастіше приводять до канонізації окремих філософських вчень, перетворюючи їх у своєрідні напіврелігійні системи.

Праксеологічна функція. Є й інші функції у філософії, які не охоплюються вказаними двома. Серед них часто виділяють: гуманістично-критичну, культуротворчу, практичну (практична роль і призначення філософського знання). Вони досить близькі за суттю, тому розглянемо їх загалом як праксеологічну функцію. Філософія не може бути формою практичного осягнення світу, але має велетенське значення для практики у якості теорії і духовно-практичної форми його освоєння. Вона спирається на досвід узагальнень, а не на емпіричну мозаїку знань і дій. Як дотепно казав Е. Ільєнков, вона „не є методом продажу кавунів”. Філософія – спосіб перетворення зовнішньої реальності світу у якісно нову реальність – культурну. Всі живуть в атмосфері культури, дихають її повітрям, та далеко не всі усвідомлюють як освіжається повітря культури. Зупинимося на цьому добірніше.

У розвитку суспільства завжди виникають такі етапи, коли орієнтири, що раніше склалися та знайшли вираз у системі універсалій культури (уявлень про природу, суспільство, людину, добро і зло, життя і смерть, свободу волі і необхідність) перестають забезпечувати відтворення і зчеплення необхідних видів діяльності. Тоді виникають розриви традицій і формуються потреби в пошуку нових світоглядних сенсів. Соціальне призначення філософії якраз і полягає в тому, щоб сприяти вирішенню цих проблем. Вона прагне відшукати нові світоглядні орієнтири шляхом раціонального осмислення універсалій культури, їхнього критичного аналізу і формування на цьому шляху нових світоглядних ідей.

У цьому процесі універсалії культури з неусвідомлюваних засад культури і соціального життя перетворюються в гранично узагальнені категоріальні форми, які спрямовують свідомість. Філософськї категорії виступають теоретичними схематизаціями універсалій культури. Раціональне пояснення філософією сенсів універсалій культури починається зі своєрідного уловлювання спільності в якісно різних її областях, з розуміння їхньої єдності та цілісності. Первинними формами буття філософських категорій виступають не стільки поняття, скільки сенсообрази, метафори й аналогії: понятійна конструкція не відокремлюється від її образної основи. У джерелах формування філософії ця особливість простежується чітко. Ідея виражається не стільки в понятійній, скільки у художньо-образной формі. Образ виступає як головний спосіб і засіб збагнення істин буття. Навіть у відносно розвинутих філософських системах античності багато фундаментальних категорій несуть на собі печатки символічного та метафоричного відображення світу. Ще значніше це характерно для давньоіндійської і давньокитайскої філософії.

Отже філософія „практично” забезпечує прориви до нових парадигм і стилів мислення, утворюючи плацдарм для нових завоювань у різних формах культури: науці, техніці, релігії, політиці, праві, моралі, художній культурі, інженерному мисленні тощо. Вона ж забезпечує прориви людини до самої себе, нових своїх можливостей. Недарма її називають „терапією душі”.

В ній є межова увага й повага до людського: рафінована істина у союзі з піднесеним почуттям і яскравою уявою. Філософія завжди „надемпірична володарка” і „метафізична служниця” людського сенсу буття, яка виробляє недогматичне, нескептичне розуміння життя у всій його складності. Вона допомогає долати категоричність і некритичність суджень при збереженні вдумливості, здорового сумніву, при нейтралізації забобонів та запобігливих гадок.

Яскравого, зрозумілого, гнучкого й водночас сміливого творчо-критичного й неординарного мислення вимагає філософія. Кожна особа знайде в ній найстратегічніші виміри для власної життєвої позиції, що забезпечують життєтворчість на всій траекторії життя. Кожний в опорі на неї може свідомо розробляти життєві плани, орієнтуватися у складному космосі природного й суспільного буття, у „живій” практичній і „книжній” реальності культури, у мистецтві, фактах і артефактах. Лише філософія здібна ще говорити з людиною на мові й рівні загальнолюдських інтересів, з повагою до інших народів і культур, забезпечуючи порозуміння у найскладніших ситуаціях спілкування.

Сказаного досить, щоб зрозуміти особливе практичне значення філософської освіти для фахівця будь-якої галузі й сфери людської діяльності. Представники будь-яких інших наук (в роздріб чи оптом) не можуть замінити чи підмінити завдання філософії. Як професійна сфера вона вимагає систематичної спеціальної підготовки, вправності й навичок, методологічної культури і особистісних якостей.