
анатомия Рудик
.pdf
Розділ 8
Виносні канальці переходять у протоку придатка сім’яника — dúctus epididýmidis 19, яка переходить у сім’явиносну протоку — dúctus déferens 21. Протока придатка сім’яника досягає значних розмірів (у жеребця — 20–86 м, у бугая — 30–50, у барана й цапа — 47–58, у кнура — 17–18, у пса — 5–8, у
Рис. 8.5. Лівий сім’яник і придаток сім’яника:
А — жеребця; Б — бугая; В — пса; 1 — téstis; 2 — extrémitas capitáta; 3 — extrémitas caudáta; 4 — márgo epididýmidis; 5 — márgo líber; 6 — cáput epididymídis; 7 — córpus epididymídis; 8 — cáuda epididymídis; 9 — sínus epididymídis; 10 — funicúlus spermáticus; 11 — a. testiculáris; 12 — v. testiculáris; 13 — pléxus pampinifórmis; 14 — dúctus déferens
330

ОРГАНИ РОЗМНОЖЕННЯ
чоловіка — 11 м). У протоці придатка зберігаються статеві продукти. Прида- ток сім’яника з’єднується із сім’яником власною зв’язкою сім’яника — lig. téstis próprium, а із загальною піхвовою оболонкою — пахвинною зв’язкою.
Сім’явиносна протока (сім’япровід) — dúctus déferens (див. рис. 8.4, 21; рис. 8.5, 14) — починається з хвоста придатка сім’яника і являє собою довгу вузьку трубку. Стінка сім’явиносної протоки складається із слизової, м’язової та серозної оболонок. Сім’явиносна протока проходить через пахвинний ка- нал у черевну порожнину в складі сім’яного канатика, потім прямує в скла- дці сім’явиносної протоки — plíca dúctus déferentis — у тазову порожнину. У тазовій порожнині сім’явиносні протоки розміщені на дорсальній стінці се- чового міхура в сечостатевій складці — plíca urogenitális (див. рис. 8.3, 15). По- заду шийки сечового міхура сім’явиносні протоки з’єднуються з вивідними протоками міхурцевих залоз, утворюючи парну сім’явипорскувальну прото- ку — dúctus ejaculatóris, яка відкривається на сім’яному горбку — collículus seminális. У жеребця і бугая кінцеві відділи сім’явиносних проток утворюють розширення — ампулу сім’явиносної протоки — ampúlla dúctus deferéntis (див. рис. 8.3, 7′). Ампули містять залозисту тканину. Між ампулами, в сечо- статевій складці, розміщена чоловіча матка — úterus masculínus 11.
Сім’яний канатик — funículus spermáticus (див. рис. 8.5, 10) — являє со-
бою складку сім’яникової брижі, в якій розміщені сім’явиносна протока 14, сім’яникова артерія 11 і вена 12, нерви, лімфатичні судини та внутрішній підвішувач сім’яника — m. cremáster intérnus. Сім’яний канатик лежить у пахвинному каналі, має форму конуса, розширена частина якого спрямова- на до сім’яника і його придатка. Сім’яникова артерія знаходиться в судин- ній складці — plícа vasculósa, яка по черевній стінці спрямовується дорсаль- но до аорти. В складці проходять вена і нерви. Сім’яникова вена формує лозо- подібне сплетення — pléxus pampinifórmis 13. Сім’явиносна протока розмі- щена з медіального боку брижі.
Сечостатевий канал — canális urogenitális — утворюється сечівником і сім’явиносними протоками і призначений для виведення сечі та сперми. Канал поділяється на тазову частину — pars pelvína, яка позаду сідничної дуги переходить у статевочленну (губчасту) частину — pars spongiósa. Остання розміщена на вентральній поверхні статевого члена (рис. 8.6) і на його голівці закінчується зовнішнім отвором — óstium uréthrae extérnum 11. При переході тазової частини в статевочленну утворюється перешийок сечо- статевого каналу — ísthmus uréthrae. Стінка сечостатевого каналу склада- ється із слизової, судинної (кавернозної) та м’язової оболонок. Слизова обо- лонка вкрита перехідним епітелієм. Судинна оболонка (кавернозна) в тазо- вій частині слабкіше виражена, ніж у статевочленній. Основою оболонки є сполучна тканина, що містить еластичні й непосмуговані м’язові волокна та густу сітку кровоносних судин з розширеннями — лакунами. Під час ерекції лакуни заповнюються кров’ю, забезпечуючи зіяння сечостатевого каналу. М’язовий шар складається з товстого шару посмугованих м’язових волокон, які формують сечостатевий м’яз — m. urogenitális 5.
Додаткові статеві залози (див. рис. 8.3) виділяють секрет у тазову частину сечостатевого каналу. Секрети цих залоз є необхідним середовищем для
331

Розділ 8
сперматозоонів, виділяються в певній послідовності і мають спеціальне при- значення. До цих залоз належать міхурцева, передміхурова та цибулино- сечівникова. За будовою залози альвеолярно-трубчасті.
Міхурцева залоза — gl. vesiculáris 10 — парна, розвинута в різних тварин неоднаково, розміщена в сечостатевій складці дорсально від сечового міхура. Вивідна протока залози зливається із сім’явиносною протокою, утворюючи сім’явипорскувальну протоку. Секрет залози клейкий і виділяється в остан- ню чергу.
Передміхурова залоза — prostáta 12 — непарна, обмежує початкову час- тину сечостатевого каналу. Вона буває застінна і пристінна. Застінна части- на розміщена дорсально на шийці сечового міхура та початковій частині се- чостатевого каналу. Вона відкривається численними вивідними протоками латерально від сім’яного горбка. Пристінна, або розсіяна, частина залози — pars dissemináta prostátae — розміщена між слизовою й м’язовою оболонка-
Рис. 8.6. Статевий член (поперечний розріз) та його голівка:
А — жеребця; Б — бугая, В — кнура; Г — пса; Д — барана; 1 — túnica albugínea; 2 — córpus cavernósus; 3 — canális urogenitális; 4 — strátum cavernósum; 5 — m. urogenitális; 6 — m. retráctor pénis; 7 — os pénis; 8 — súlcus urogenitális; 9 — glans pénis; 10 — procéssus urogenitális; 11 — óstium uréthrae extérnum; 12 — tubercúlum sínistrum; 13 — pénis; 14 — prepútium
332

ОРГАНИ РОЗМНОЖЕННЯ
ми сечостатевого каналу. Її численні протоки відкриваються в дорсальну стінку каналу отворами, розміщеними в чотири ряди. Ступінь розвитку пе- редміхурової залози залежить від ступеня розвитку сім’яників, тобто силь- ніше вона розвинута у тварин з великими сім’яниками. Рідкий секрет зало- зи виділяється разом із сперматозоонами, розбавляючи їх густу масу.
Цибулино-сечівникова залоза — gl. bulbourethrális 13 — парна, розміще-
на в кінцевому відділі тазової частини сечостатевого каналу. Залоза при- крита цибулино-печеристим м’язом 18. Протока залози відкривається в дор- сальну стінку сечостатевого каналу. Секрет залози виділяється в канал пе- ред проходженням сперматозоонів.
До додаткових статевих залоз слід віднести розсіяні по сечостатевому ка- налу незначні за розмірами сечостатеві залози — gll. urogenitáles, які виді- ляють невелику кількість секрету. Сюди ж можна віднести залози чоловічої матки, залозиста частина якої особливо розвинута у гризунів і кроля.
Статевий член — pénis — складається з печеристого тіла — córpus cаvеr- nósum pénis — та сечостатевого каналу (див. рис. 8.6). Парні печеристі тіла члена розміщені дорсально від сечостатевого каналу 2 і розділені поздовж- ньою фіброзною перегородкою. Печеристе тіло складається з білкової оболо- нки і печеристих порожнин.
Білкова оболонка — túniсa albugínea 1 — щільна, фіброзна, утворює пере- тинки, або трабекули, які обмежують печеристі порожнини (каверни). Пере- тинки містять непосмуговані м’язові волокна. Каверни — це видозмінені су- дини, які всередині вкриті ендотелієм. Кров до статевого члена приноситься глибокою артерією статевого члена, а відводиться внутрішніми соромітними венами. В стані ерекції статевий член видовжується, потовщується і стає щільним внаслідок того, що каверни наповнюються кров’ю.
На статевому члені розрізняють голівку 9, тіло 13, корінь і дві ніжки. Парні печеристі тіла члена беруть початок від сідничних горбів і утворюють ніжки члена, які підвішують його до таза. Кожна ніжка обмежена добре розвину- тим сіднично-печеристим м’язом (стискаючи ніжку, м’яз обмежує відтік кро- ві під час ерекції). При сходженні між собою ніжки утворюють корінь члена
— rádix pénis, який переходить у тіло — córpus pénis, що закінчується голів- кою — glans pénis. Тіло статевого члена на вентральній поверхні несе сечо- статеву борозну — súlcus urethrális. На голівці статевого члена розрізняють вінець голівки — coróna glándis, шийку — cóllum glándis — і перегородку — séptum glándis. Розрізняють дві форми голівки: голівку — glans pénis — у тих випадках, коли вона сильно розвинута і являє собою капелюхоподібний утвір (кінь, пес, примати), і чохол — gálea pénis, коли потовщення на верхів- ці члена слабко виражене і має вигляд напластування (жуйні, верблюд, кнур, лев, тигр, гризуни). У деяких тварин вона розділена на 2–4 лопаті (єхидна, качконіс) або подвійна (сумчасті).
У деяких тварин верхівка статевого члена зігнута назад, проте під час ерекції вона випрямляється і спрямовується вперед (верблюд, слон, носоріг). У передній частині статевого члена, на межі печеристих тіл сечостатевого каналу, розвивається особлива борозенчаста кістка — os pénis (у моржа — ве- ликих розмірів). Ця кістка є у сумчастих, хижаків, багатьох гризунів, кажа- нів, мавп (у людини інколи спостерігається сполучнотканинний чи хрящо- вий тяж).
333

Розділ 8
Препуцій (крайня плоть) — prepútium (див. рис. 8.6, 14) — складка шкі- ри, яка вкриває зовні голівку статевого члена. Внутрішня пластинка край- ньої плоті дуже ніжна і переходить безпосередньо на голівку, вкриваючи її. Вона містить видозмінені сальні залози — залози крайньої плоті — gll. preputiáles, які виділяють секрет — смегму, що має специфічний запах.
Препуцій натягується на голівку статевого члена парним краніальним м’язом крайньої плоті — m. preputiális craniális, який починається в ділянці мечоподібного відростка груднини. Голівка статевого члена втягується в препуцій парним м’язом — відтягувачем статевого члена — m. retráctor pénis, що починається від 2–3-го хвостового хребця.
У бугая сім’яниковий мішок розміщений перед лобковими кістками, ки- сетоподібний, шкіра непігментована. Сім’яники (див. рис. 8.3, 4) розміщені в мішку вертикально, головчастим кінцем догори. Вони добре розвинуті, ма- ють видовжено-овальну форму, на розрізі — жовтуватий колір. Придаток сім’яника розвинутий слабко, звужений. Власна зв’язка сім’яника не вира- жена. Лівий сім’яник більший, ніж правий. Маса сім’яників у бугая стано- вить 550–650 г. Сім’яний канатик звужений. Сім’явиносна протока в кінце- вому відділі утворює розширення — ампулу (див. рис. 8.3, 7′). Сечостатевий канал має човноподібну ямку — fóssa naviculáris urogenitális, яка знаходить- ся каудально від перешийка сечостатевого каналу. Міхурцеві залози великі, компактні, з горбкуватою поверхнею. Застінна частина передміхурової зало- зи має довгу середню частину (3–5 см). Пристінна частина залози концентру- ється в основному в дорсальній стінці сечостатевого каналу.
Уцапа й барана застінної частини передміхурової залози немає. Стате- вий член (див. рис. 8.3, 19) довгий, каудально від сім’яникового мішка утворює сигмоподібний згин — fléxura sigmoídea pénis 14. Згин під час ерекції випрямляється. Печеристі порожнини (див. рис. 8.6, 2) розвинуті слабко. Голівка статевого члена потоншена і утворює шийку — сóllum glándis, спереду від якої знаходиться чохол голівки — gálea glándis (див. рис. 8.6, Д). Зліва від чохла розміщений сечостатевий відросток 10. У ба- рана й цапа відросток довгий (3–4 см) і виступає за межі голівки статевого члена. Порожнина крайньої плоті довга (до 40 см). Крім краніального м’яза є каудальний м’яз крайньої плоті — m. preputiális caudális. Він почи- нається в ділянці сім’яного канатика і відтягує крайню плоть назад, ого- люючи голівку статевого члена. Маса сім’яників у цапа й барана відповід-
но становить 150–200 і 400–500 г.
Ужеребця (див. рис. 8.3, В) шкіра сім’яникового мішка без волосся, піг- ментована. Сім’яники в мішку головчастим кінцем спрямовані краніально і дещо вгору. Сім’яники відносно великі (550–650 г), яйцеподібної форми, на розрізі темно-бурого кольору. Придаток сім’яника добре розвинутий, із сім’яником з’єднаний рухомо. Сім’яний канатик біля сім’яників дуже роз- ширений. Ампули сім’явиносних проток широкі. Міхурцеві залози грушопо- дібної форми, мають порожнину. Застінна частина передміхурової залози масивна, складається з правої й лівої часток, з’єднаних перешийком. Цибу- лино-сечівникові залози розвинені. В сечостатевому каналі розсіяні зало- зи — gll. urethráles. Статевий член має добре розвинуті печеристі порожни- ни. На дорсальній частині голівки виступає дорсальний відросток — pro-
334

ОРГАНИ РОЗМНОЖЕННЯ
céssus dorsális glándis. Голівка на кінці потовщена у вигляді вінця — coróna glándis. На передній поверхні голівки знаходиться ямка голівки — fóssa glándis, з якої виступає відросток сечостатевого каналу. Крайня плоть по- двійна: із зовнішнім і внутрішнім листками. Відповідно розрізняють два отвори крайньої плоті — зовнішній і внутрішній. Внутрішня крайня плоть сформована подвоєнням внутрішньої пластинки зовнішньої крайньої плоті і називається кільцем крайньої плоті — ánulus preputiális. Пластинки край- ньої плоті мають сальні й потові залози.
Укнура (див. рис. 8.3, Б) сім’яниковий мішок міститься поблизу відхідни- ка (анального отвору). Сім’яники розміщені майже вертикально, головчас- тим кінцем вниз і дещо вперед, а придатком сім’яника вперед. Шкіра товста, без волосся, непігментована. Сім’яники великі (900–1000 г), щільно зроста- ються з придатком сім’яника, еліпсоподібної форми. Голівка й хвіст придат- ка сім’яника широкі, товсті. Сім’яники на розрізі мають сіро-коричневе за- барвлення. Сім’явиносні протоки без ампул. Сім’яний канатик широкий. Міхурцеві й цибулино-сечівникові залози дуже великі, передміхурова зало- за незначна. Статевий член має сигмоподібний згин. Сечостатевий канал позаду перешийка має човноподібну ямку. Сечостатеві залози розсіяні в слизовій оболонці. Порожнина крайньої плоті довга, на дорсальній стінці є випин крайньої плоті — diverticúlum preputiále, який досягає значних роз- мірів (до 15 см завширшки).
Упса (див. рис. 8.5, В) сім’яниковий мішок міститься поблизу відхідника, його шкіра пігментована, вкрита невеликою кількістю волосся. Сім’яники лежать у мішку головчастим кінцем уперед і дещо вниз (придаток сім’яника лежить зверху). Сім’яники мають овальну форму, на розрізі — сіре забарв- лення, невеликі (30 г). Придаток сім’яника добре розвинутий. Сім’яний ка- натик широкий. Міхурцевих та цибулино-сечівникових залоз немає. Застін- на частина передміхурової залози велика, щільна, жовтуватого кольору. Пристінної частини залози немає. Голівка статевого члена довга, циліндри- чна. Печеристі порожнини добре виражені. В передній частині статевого члена міститься кістка статевого члена — os pénis (див. рис. 8.6, Г). Крайня плоть довга, у внутрішній пластинці велика кількість лімфоїдних вузликів.
Нерви: nn. corpóris cavernósi pénis. Судини: a., v. pudénda intérna.
ОРГАНИ РОЗМНОЖЕННЯ САМОК
До статевих органів самок належать: яєчники, в яких утворюються жіночі статеві клітини (яйцеклітини) і статеві гормони; маткові труби (яйцепрово- ди) — сприймають яйцеклітини і переміщують їх у матку; матка — призна- чена для розвитку плода; піхва — є органом парування та родовим шляхом; присінок піхви — є продовженням піхви; зовнішні статеві органи (рис. 8.7).
Яєчник — ovárium ( рис. 8.8; див. рис. 8.7, 1) — парний орган овальної форми. Яєчники невеликі, найбільші за масою вони у кобили — 20–40 г, дещо менші у корови — 12–16, у свині — 7–9 і у собаки — 1 г. У молодих тварин яєчники дещо менші, ніж у дорослих, хоча в старості вони значно зменшуються.
335

Розділ 8
Рис. 8.7. Будова статевих органів:
А — корови; Б — суки; В — кобили; Г — свині; 1 — ovárium; 2 — túba uterína; 2′ — infundíbulum; 3 — córnu úteri; 4 — córpus úteri; 5 — cérvix úteri; 6 — vagína; 7 — vestibúlum vagínae; 8 — clitóris; 9 — óstium uréthrae extérnum; 10 — lábium pudéndi; 11 — gl. vestibuláris májor; 11′ — розрізана залоза; 12 — a., v. ovárica et uterína; 13 — lig. úteri látum; 14 — caruncúlae úteri; 15 — отвори гартнерових проток; 16 — óstium úteri éxternum; 17 — pórtio vaginális úteri; 18 — vesíca urinária; 19 — búrsa ovárica; 20 — gll. vestibuláris minóres
336

ОРГАНИ РОЗМНОЖЕННЯ
Рис. 8.8. Яєчник і маткові труби:
А — корови; Б — свині; В — кобили; 1 — úterus; 2 — córnu úteri; 3 — ovárium; 4 — túba uterína; 5 — óstium abdominále túbae uterínae; 6 — lig. ovárii próprium; 7 — búrsa ovárica; 8 — mesovárium; 9 — lig. úteri látum

Розділ 8
0,8–1,5 см у діаметрі, у вівці — 0,5–0,7, у свині — 0,8–1,1 см. Вони добре по-
мітні на поверхні яєчника і виділяються на ній великими виступами (їх мо- жна пропальпувати через пряму кишку). Пухирчасті фолікули лопаються, фолікулярна рідина виходить разом з яйцеклітиною. Цей процес називаєть- ся овуляцією. Після овуляції в яєчнику на місці фолікула, що лопнув, протя- гом кількох днів формується жовте тіло — córpus lúteum 10 — залоза внут- рішньої секреції, яка особливо розвивається під час вагітності. Якщо вагіт- ність не настала, жовте тіло розсмоктується.
Яєчник тією чи іншою мірою обмежений брижею яєчника, що формує яє- чникову сумку — búrsa ováricа (див. рис. 8.8, 7). Глибина й розміри сумки у свійських тварин різні.
Укорови (див. рис. 8.7, А) яєчники овальні з гладенькою поверхнею. Правий яєчник більший від лівого. Довжина яєчників — 2–4 см. Яєчники підвішені на рівні крижового горба клубової кістки.
Укобили (див. рис. 8.7, В) яєчники бобоподібної форми, 8–15 см завдовж- ки. Зовні вони вкриті серозною оболонкою. Овуляція відбувається в одному місці — яєчниковій ямці — fóssa ovárii, де немає серозної оболонки. Яєчники лежать позаду нирок (рис. 8.10).
Усвині яєчники мають горбкувату поверхню, оточені добре розвиненою яєчниковою сумкою. Розміщені на рівні 5–6-го поперекових хребців.
Усуки яєчники невеликих розмірів і повністю знаходяться в яєчниковій сумці. Розміщені на рівні 3–4-го поперекових хребців.
Нерви: pléxus ováricus. Судини: a., v. ovárica.
Маткова труба — túba uterína, s. sálpinx, s. túba Falloppii — являє собою парні, тонкі, дещо звивисті трубки, які з’єднують яєчники з рогами матки (див. рис. 8.7, 8.4). Яєчниковий кінець маткової труби розширений і формує лійку маткової труби — infundíbulum túbae uterínae (див. рис. 8.7, 2). Остання обмежена торочками труби — fímbria túbae. У глибині лійки є черевний отвір маткової труби — óstium abdominále túbae uterínae (див. рис. 8.8, 5),
крізь який маткова труба з’єднується з очеревинною порожниною. З про- тилежного кінця розміщений мат-
ковий отвір — óstium uterínum túbae, що веде в ріг матки. Черевний отвір веде в ампу- лу маткової тру-
би — ampúlla túbae uterínae, яка бли-
жче до матки зву- жується і назива- ється перешийком маткової труби —
ísthmus túbae uterí- nае.
338

ОРГАНИ РОЗМНОЖЕННЯ
Маткова труба лежить у брижі, що є частиною широкої маткової зв’язки. Слизова оболонка маткової труби вкрита війчастим епітелієм. М’язова обо- лонка складається з непосмугованих м’язових волокон, скорочення яких сприяють просуванню яйцеклітин.
Довжина маткової труби найбільша у кобили — 14–30 см, у корови —
21–28, дещо менша у свині — 15–25, у дрібних жуйних — 14–16 та у суки —
4–10 см.
Матка — úterus, s. métra — являє собою добре розвинутий порожнистий орган (див. рис. 8.7). У свійських тварин вона дворогого типу — úterus bicórnus. Основу матки становить непарне, дещо сплющене зверху вниз ті- ло — córpus úteri 4 — з порожниною всередині. Остання добре виражена у кобили і слабко у свині. Тіло матки краніально продовжується в парні роги матки — córnua úteri 3, форма і розмір яких у тварин значно різняться. Ду- же довгі роги матки у свині. Тіло матки, звужуючись у каудальному напря- мі, переходить у непарну шийку матки — cérvix úteri 5. Всередині шийка має обмежений значними поздовжніми складками звужений канал, що від- кривається в піхву зовнішнім матковим отвором, а в порожнину матки — внутрішнім отвором. Основу шийки матки становить сильний коловий шар м’яза. Шийка матки в звичайному стані закрита, всередині неї є слизова пробка, яка особливо щільна під час вагітності. Форма шийки матки у тва- рин різна. В одних тварин вона різко виступає в піхву (у кобили, корови, хижаків, оленів), в інших цього не спостерігається (у свині, вівці).
У стінці матки розрізняють три оболонки: слизову, м’язову й серозну. Слизова оболонка матки — endométrium — вистелена циліндричним епіте- лієм з окремими війчастими клітинами, рух війок спрямований у бік піхви. У слизовій оболонці міститься багато маткових залоз — gll. uterínae, які ви- діляють секрет для живлення зародка. Залози в матці розміщені нерівномі- рно, у корови вони в основному в рогах. У слизовій оболонці невагітної мат- ки відбуваються складні циклічні зміни. Перед овуляцією вона дуже пролі- ферує (у жінки вона досягає товщини 8 мм замість звичайних 1,5–2 мм).
Рис. 8.10. Топографія ор-
ганів розмноження:
А — корови; Б — кобили;
1 — ovárium; 2 — túba uterína; 3 — córnu úteri; 4 — córpus úteri; 5 — cérvix úteri; 5′ — pórtio vaginális úteri; 5′′ — óstium úteri extérnum; 6 — lig. úteri látum; 7 — vagína; 8 — réctum; 9 — vesíca urinária; 10 — m. constríctor vúlvae; 11 — córpus cavernósus vestibúli; 12 — pudéndum feminínum; 12′ — ríma pudéndi; 12′′ — commissúra labiórum dorsális et ventrális; 13 — ren; 14 — uréter; 15 — aórta; 16 — m. urethrális; 17 — a., v. ovárica et uterína; 18 — ánus; 19 — m. sphíncter ani extérnus; 20 — m. levátor ani; 21 — m. constríctor vestibúli; 22 — m. rectococcýgeus
339