Центральне поняття правопису - орфограма - написання слова, що ґрунтується на певному правилі орфографії.

Головні принципи орфографії (правопису) такі:

1) фонетичний (максимально повна відповідність між літерами і тими зву­ ковими значеннями, які вони мають у складі алфавіту):

шостий - шести; гарячий; качан; гонити - ганяти;

2) морфологічний (значущі частини споріднених слів - морфеми - пишуться однаково в різних формах того самого слова чи споріднених слів): крутиш - крутишся - [с":], ве"сна - весни, го¹ лубка - голуб - голубить,

зустрічають -зустрічаються [ц": а];

3) історичний (традиційний):

я, ю, є, ї- ці літери позначають дві фонеми у таких випадках:

моя - після голосного звука;

Юлія - на початку слова;

їстівний - завжди позначає два звуки - [й] + [і];

дж, дз позначають одну фонему: джміль, дзижчати;

[є], [и], [о] - не завжди перевіряються наголосом:

леміш, чокати, кишеня, лопух;

4) смисловий лежить в основі диференціації за допомогою різних напи­ сань: Приваблювали особливою красою стіни білої церкви; До Білої Цер-

Українська мова фахового спрямування

Тема 3. Стилі сучасної" української літературної мови у професійному спілкуванні

3.1. Функціональні стилі української мови та сфера їх застосування. Основні ознаки функціональних стилів

Літературна мова - це унормована форма, відшліфована вченими, письменниками, митцями народна мова, що обслуговує всі сфери суспільного життя: освіту, науку, культуру, державні установи, військо, ділове спілкуван­ня. Мова як суспільне явище весь час розвивається.

І. П. Котляревського вважають зачинателем нової української літерату­ри та літературної мови, а Т. Г. Шевченка - основоположником української літературної мови та нової української літератури.

Сучасна українська літературна мова має два варіанти: усне літератур­не мовлення і книжне (писемне). Така функціональна розгалуженість мови породжує стилі літературної мови.

Стиль (від лат. зіііиз - гостра паличка для письма, манера письма) - це різновид літературної мови, що обслуговує певну сферу людської діяльності (є сукупністю виразних засобів і способів їх поєднання у тексті для реалізації функцій спілкування в певній сфері суспільної діяльності).

Розрізняють книжні й розмовні стилі літературної мови.

До книжних стилів сучасної української літературної мови належать: науковий, публіцистичний, офіційно-діловий та художній. Розмовний стиль використовується в усному літературному мовленні та розмовно-побутовому на діалектному рівні української мови.

Отже, українська літературна мова має п'ять функціональних стилів.

Науковий - стиль наукових праць, мета яких нагромаджувати знання, досвід у галузі науки, техніки, встановлювати закономірності розвитку явищ, процесів. Характеризується вживанням термінів та розкриттям їхнього зміс­ту, специфічною побудовою тексту, в якому переважають логічні, причино­во-наслідкові відношення між конструкціями. Має такі підстилі: науково-технічний, науково-популярний, науково-навчальний.

Публіцистичний - стиль засобів масової інформації.

Офіційно-діловий - стиль ділових паперів: міжнародних договорів, юридичних законів, урядових постанов, указів, статутів, службового листу­вання, діловодства тощо, для яких характерна конкретність, лаконічність фо­рмулювань, чіткий виклад рекомендацій, прохань, у цілому - вольова мода­льність висловлювання. Властиві усталені звороти, офіційні формули звер­тання, віддієслівні іменники, висока частота вживання інфінітивних констру­кцій, речення із дієслівними формами (дієприкметниками та дієприслівника-

ми, формами на -но, -то), складні сполучники та прийменники, специфічні композиційні прийоми побудови тексту. Підстилі: дипломатичний, законодав­чий, канцелярський (адміністративно-канцелярський), юридичний.

Художній - стиль художньої літератури, реалізує естетичний вплив че­рез художні образи.

Розмовний - стиль, який використовується в безпосередніх побутових ситуаціях спілкування; переважають форми усного діалогічного мовлення (неповні речення) з використанням емоційної інтонації, жестів, міміки.

Дехто з мовознавців виділяє як окремі стилі конфесійний, ораторсь­кий (красномовство) та епістолярний (листування).

Конфесійний - покликаний забезпечити спілкування людей у релігій­ній сфері (стиль церковних (релігійних) проповідей, молитовників, служеб­ників, перекладів агіографічної літератури (література про святих)). Це мова Святого Письма, молитов, казань тощо. Зазначений стиль має свої канони, стильові домінанти, вибирає із синонімічних рядів національної мови одини­ці піднесеного урочистого звучання.

Епістолярний (лат. ерізіоіа - лист, послання) - стиль листів, заочного письмового спілкування людей у сфері побуту, особистого життя, виробниц­тва, ділових стосунків. Розрізняють листування офіційне, або службове, і не­офіційне, або приватне.

Ораторський (лат. огаіог, від ого - говорю) - стиль усного публічного виступу, розрахований на емоційне сприйняття слухачами. Майстерність оратора виявляється в логічній та послідовній побудові промови, у доскона­лому володінні нормами літературної мови.

Експресивні стилі - різновиди мови, пов'язані з емоційним забарвлен­ням мовних одиниць як високих, нейтральних, знижених. У чистому вигляді високого, нейтрального, низького емоційного стилів не існує в сучасній літе­ратурній мові. Залежно від комбінування мовних одиниць із різною емоцій­но-експресивною оцінкою утворюються стилістичні колорити мови - урочи­стий, офіційний, фамільярний, доброзичливо-іронічний, інтимно-ласкавий, гумористичний, сатиричний та ін.

Примітка. Фамільярний (лат. Гатіїіагіз - сімейний, близький) - безце­ремонний, надто вільний, розв'язний у поводженні, панібратський.

3.2. Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового, наукового і розмовного стилів

Працівники професійної сфери освіти, науки, медицини, інженерно-технічної галузі, військові, правники, представники дипломатичних місій, культурно-масових, мистецьких закладів, керівники різних рівнів соціальної сфери інтегрують (з лат. іпіе§гаііо - поповнення, відновлення) у практичній діяльності різні стилі української літературної мови. Так, усі користуються розмовним стилем, послуговуються і науковим (освітяни, науковці, медичні

працівники, інженерно-технічні робітники) стилем. Часто використовують в усному і писемному варіантах офіційно-діловий стиль. Педагоги різних спе­ціальностей виголошують перед учнями, студентами, курсантами, слухачами тексти - лекції, зв'язну мову, яким властива логічність, структурна заверше­ність, змістовність, при цьому не забувають про орієнтацію на певного адре­сата (слухача), поєднують науковий, публіцистичний стилі, ораторську майс­терність, досконале володіння усним мовленням. Те саме можна сказати і про медичних працівників. їх мова багата фаховою термінологією (науковий стиль), яка часто тлумачиться ними пацієнтам - з латинської чи грецької - рі­дною, українською. Чи уявляємо ми адвокатів, суддів, державних службовців без уміння користуватися науковим, публіцистичним, ораторським стилями в усному чи писемному варіантах? Або політичного діяча, керівника установи, організації, підприємства, екскурсовода, які не зуміють поєднати у своїй ро­боті науковий, публіцистичний стилі? Так і не можемо уявити інженерно-технічного працівника на будівництві, у промисловому цеху, які не вміють "читати з листа" креслення, формули послідовності технологічного процесу, укладені в науково-технічному підстилі. Тож тут у пригоді кожному з вище­названих фахівців стане досконале, глибоке знання державної мови, уміння вести бесіду, пояснити, вислухати, сприйняти психологічний стан співбесід­ника, дати потрібні поради, рекомендації, допомогти в оформленні (чи укла­данні) необхідних документів: видати науково обґрунтований медичний ана­ліз (поєднання наукового й офіційно-ділового стилів), оформити направлення на навчання, написати службову записку чи укласти службову характеристи­ку, укласти трудовий договір, а дипломатичним працівникам - оформити за­прошення на офіційне національне свято або ж відповісти іншій стороні на таке запрошення чи вести переговори з представниками іншої держави. Тут, у дипломатичній діяльності, треба не тільки вміти вчасно мовчати, змовчати, але й сказати, де кожне слово - на вагу золота, а кожен правильно вжитий розділовий знак набуває неоціненної вартості (дипломатичний підстиль офі­ційно-ділового стилю).

Коли ж зустрічаються колеги-фахівці, то, звичайно, йтиметься про спі­льні інтереси, важливі наукові досягнення чи наукові відкриття - поєднання розмовного і наукового стилів.

Працюючи з колегами будь-якого фаху з інших країн чи іноземних фірм, слід досконало володіти розмовним стилем, що поєднує в собі інші стилі мовлення. Звідси випливає необхідність навчатися володіти не тільки великим обсягом знань, а й уміти викласти їх у певних стилях.

3.3. Текст як форма реалізації професійної діяльності

"Словник іншомовних слів" подає термін текст (від лат. Іехшт - тка­нина, зв'язок, побудова) з кількома значення: 1) відтворені на письмі або друком авторська праця, висловлювання, документи, пам'ятки тощо; 2) слова до музичного твору; 3) послідовність мовних та інших знаків, що становлять єдине ціле і виступають об'єктом вивчення й обробки [1, с. 565].

"Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів" тлумачить сло­во "текст" як "зв'язна мова, письмове чи усне повідомлення, що характеризу­ється змістовою і структурною завершеністю, орієнтацією автора на певного адресата" [2, с. 182].

За "Коротким тлумачним словником української мови", термін "текст" -це 1) висловлювання, яке складається із речень, розміщених у певній послі­довності і пов'язаних одне з одним змістом та за допомогою різних мовних засобів; 2) словесна частина (пояснення) альбомів, ілюстративних видань; 3) слова до музичного твору, 4) уривок якогось твору, призначеного для на­вчальних цілей [3, с. 287].

Текст - це розповідь, опис або роздум чи поєднання всіх названих еле­ментів, і кожен з цих функціональних типів мовлення має свої мовні особли­вості. Як одна із форм організації фахової діяльності, текст найчастіше пода­ється в офіційно-діловому, науковому, публіцистичному, художньому або конфесійному стилях, виголошений найчастіше в усній формі; у писемному варіанті подаються наукові статті, дослідження, реферати, анотації, рецензії -науковий та офіційно-діловий стилі.

Традиційність, стислість, сувора нормативність, добір слів, загально­обов'язкові норми графіки, орфографії та пунктуації, строгі правила побудо­ви вирізняють текст, наприклад: ревізійний акт, заповіт, квитанція, заява-зобов'язання (фінансово-економічного змісту); рецепти, листок непрацездат­ності, висновки лікарського консиліуму (медицина); пісенний текст, лібрето опери й балету, сценарій свята (мистецтво); рапорт, наказ, нота, комюніке, пояснювальна записка, характеристика-подання (військово-дипломатична сфера).

Текст - це вид писемного мовлення, тобто вторинного порівняно з ус­ним мовленням, бо є можливість перечитати написане, виправити, доповни­ти, відредагувати, уточнити, поліпшити. Писемне мовлення відзначається су­ворішою регламентацією, ніж усне, тобто дотриманням певних правил у ви­словлюванні, оформленні. Особливо високі вимоги ставляться до лексики, адже щоразу треба вибрати з ряду синонімічних наивідповідніше за змістом і забарвленням слово - точне, однозначне, емоційно нейтральне, що стосується наукового та офіційно-ділового стилів.

Подаємо уривок послання митрополита Івана Огієнка до духовенства, православних українців та католиків-поляків Холмщини і Підляшшя, датова­ного 4 квітня 1944 року:

"Д митрополит невинною кров 'ю политої Холмщини - православної

землі, пастирським посланням цим ще раз звертаюсь до всіх холмщаків, як православних україщів, так і католиків-поляків, зі своїм гарячим закликом до братерського спокою, до взаємного зрозуміння й повної сусідської згоди"

Отже, писемне мовлення багато в чому відрізняється від усного. Слід пам'ятати, що усні виступи, доповіді на фахових зборах, нарадах, конферен-

87

Українська мова фахового спрямування

ціях, у полеміках чи дискусіях - то проміжна форма тексту, укладеного за­здалегідь чи продуманого напередодні виступу.

Деяким текстам властива жорстка структура побудови, точність висло­влювань. Це стосується офіційно-ділового та наукового стилів. Тексти з циф­ровою інформацією повинні бути, як вважає А. Коваль, точними, доброякіс­ними, зручними для читання й механічної обробки.

За укладеним чи виголошеним текстом проглядається рівень освіченос­ті, мовна культура автора.

Наведемо ще один приклад - лист жительки одного з хуторів в Україні до Президента України.

"Дорогий Леоніде Даниловичу! А приїжджайте до нас у село - не по­жалієте. Пише до вас Надежда Підхатна, яка живе на самому краю під лі­сом, біля кладовища. Сперш, як сюди перейшла, то було страшнувато: все здавалося, що мерці із могил устають. Особенно серед ночі, коли місяць упо­вні. А тоді звикла потроху і бачу, що не мертвих треба боятися, а живих, отих, що до чужих кишень заглядають та копійки чужі щитають. Знуща­ються вони наді мною, як тільки можуть, дихнути не дають, а поскаржи­тись нікому, бо всі вони куплені й продані. Тож у мене єдина надія на вас, що ви приїдете та розберетесь та примірно накажете тих злодюг, що на горі нашому наживаються.

Жду отвєта, як соловей лєта.

Підхатна Надежда Михайлівна.

А мене знайти неважко. Як уїдете в село, дак моя хата ліворуч, одразу за кладовищем..." (А. Дімаров. Зблиски. - К.: Ярославів Вал, 2002. - С. 77).

Хоча цей документ - лист-прохання -- взято з новели Анатолія Дімаро-ва "Мітла", та можемо не сумніватися, що саме такого ґатунку листи-прохання й нині громадяни України надсилають у високі державні інстанції. І тут - рівень освіченості простої людини. Але текст - "написаний пером".

Й інший приклад - наказ по особовому складу військового ВНЗ.

Текст наказу можливий такий.

Узв 'язку з 18-ю річницею Незалежності України та відзначаючи досягнення у роботі професорсько-викладацького й офіцерського складу, наказую:

1. За бездоганну військову службу, успіхи у роботі, виявлений високий

фаховий рівень у вихованні курсантів присвоїти вищі військові звання:

полковника — підполковникові Петричку Василю Васильовичу;

підполковника — майору Ковалю Юрію Андрійовичу.

Ректор

доктор юридичних наук /підпис/ М. О. Ромашок

21.08.2009р.

Поданий текст є стислим документом, який у скупих словах ("Словам -тісно, а думкам - просторо") передає високу оцінку фахового рівня названих

осіб (у наведеному прикладі - вигаданих) і сприяє позитивному впливові на слухачів - не тільки на адресата, адже текст документа зазвичай читають пе­ред великою аудиторією. Отже, слово тут багато важить. Можна було б не вживати прикметника "бездоганну" (службу) та прикметника-епітета "висо­кий" (фаховий рівень), і документ був би сухим, нецікавим, за таким текстом не було б видно людини.

Наявні в тексті наказу ще й слова, які належать до маркованої лексики, що вживається в документах офіційно-ділового стилю і надає їм офіційного звучання. Наприклад: наказ, присвоїти, фаховий рівень.

Текст має дискурс (від фр. сіізкигсе - промова, виступ) - це 1) зв'язне мовлення в конкретних соціокультурних, психологічних умо­вах. Дискурс відбиває ситуацію безпосередньої мовної діяльності з ура­хуванням форм спілкування, поведінки, міміки, жестів мовця; 2) текст разом з умовами його творення і сприймання, динамічний контекст куль­тури, в якому здійснюється прочитання тексту та його вплив на свідо­мість читача [2, с. 47 - 48].

Створенню текстового дискурсу сприяють ужиті в тексті слова-терміни, якщо вони використовуються до місця і в необхідній кількості. Як приклад неоковирності тексту і засмічення його словами-термінами іншомо­вного походження А. Коваль наводить такий:

"Ефективність заходів, які паралізують вплив вищезгаданих дирек­тив, залежить від ступеня стабільності відповідних факторів і від коор­динування цих заходів. Уніфікація, типізація, нормалізація і стандартиза­ція процесів виробництва гарантують рентабельність і продуктивну ефективність індустріальної реконструкції"".

Цей текст, очевидно, із ухвали (рішення) виробничої наради чи на­ради інженерно-технічних працівників. Аби його зрозуміти, слід не просто бути освіченою людиною, треба ще й звикнути говорити і писати так, щоб мало хто щось із нього зрозумів. Тут відсутня легкість для сприймання те­ксту, чіткість висловленої думки, багатослів'я й слова іншомовного похо­дження (їх у тексті 16!) не сприяють негайному виконанню прийнятого рішення.

До того, слід ще й до місця використовувати кожен фаховий термін і в правильному, а не викривленому значенні. Наприклад, з оголошення:

"Доручення для отримання грошей, посилок і кореспонденції може бу­ти засвідчене державними й громадськими установами, підприємствами і військовими частинами, де ті люди працюють".

Відредагуємо подане оголошення.

Доручення для отримання грошових переказів, посилок і кореспонденції

може бути засвідчене там, де ці одержувачі кореспонденції перебувають на службі.

Потрібно пам'ятати одну з основних вимог до речень будь-якого типу у кожному фаховому діловому документі - це чітко й містко виражати значний

89

Українська мова фахового спрямування

за обсягом і складний за змістом матеріал. Так, з метою не виявляти гостроти стосунків із партнером з бізнесових справ варто використовувати пасивну форму дієслів. Наприклад:

Ви не надіслали нам свою рецензію на дисертацію п. Ковачь М. П.

Краще текст листа-нагадування укласти так:

На жаль, Вами ще не висловлені свої думки щодо дисертації п. Коваль М. П. і не надіслано рецензію.

Вважаємо, тільки самоосвіта, робота над словом сприятиме вироблен­ню граматичної та стилістичної вправності в укладанні текстів професійного змісту і не призведе до "творення" запропонованих "перлів", списаних з пері­одичних видань та підслуханих: