1.3. Способи творення термінів певного фаху

Мова - суспільне явище, творене народом і народами, що постійно роз­вивається, поповнюється новими термінами, словами, похідними від уже іс­нуючих, переосмисленням деяких з наявних, надання іншого змісту. Розви­ваючись, мови збагачують одна одну через користувачів ними, бо ж законо­мірне бажання - додати до чужого гарного своє краще, як нам здається, або навпаки - до свого гарного додати чуже, нове.

Для словотворчої архітектоніки термінологічних одиниць характерні в цілому ті ж принципи, що й для загальновживаних одиниць.

Явище збагачення мов можемо прослідкувати на таких прикладах. Так, від латинського слова "патрон", що означає захисник, покровитель, утворено термін "патронат" (додано суфікс -ат) і надано значення - форма покровите-льства; форма виховання дітей без батьківської опіки; опіка. Звідси і францу­зьке слово "патронеса" (додано суфікс -ес і закінчення -а) як покровителька благодійного товариства. Грецьке слово "патріот" має однаковий корінь із латинським "пащ", означає земляк, співвітчизник. Нині цим словом іменують людину, яка любить свою батьківщину, народ. Звичайно, слово "патріотизм" - це почуття любові до Вітчизни, відданість чому-небудь. Слово "патріарх" -грецьке - має первинну назву - родоначальник. Це й прабатько, глава роду в родовому суспільстві. Це й найвища духовна особа в православній і христи­янській церкві. У переносному значенні - стара поважна людина, глава роди­ни, найстарший шанований представник якоїсь галузі науки, мистецтва, культури. Слово "патріархат" називає останній період в історії первіснооб­щинного ладу. Слово "патриції" теж однокореневе з попередніми. Так нази­вали родову аристократію у Стародавньому Римі, а в часи середньовіччя - це особи, які належали до міської аристократії в країнах Західної Європи (за­уважте, це слово - вже латинського походження!). Грецьке "патронімія" - це назва або прізвище, що походить від предків по батьківській лінії. Латинське "патримоніальний" означає спадковий, родовий (від слова батько). Слово "апатрид" - грецьке - позбавлений батьківщини - особа без громадянства, а "біпатрид" - у міжнародному праві - особа, що одночасно є громадянином двох держав, тобто має подвійне громадянство. Латинське "репатріант" вка-

267

Українська мова фахового спрямування

зує на особу, яка повернулася на батьківщину внаслідок репатріації - повер­нення на батьківщину емігрантів, військовополонених.

Отже, від подібних за значенням і звучанням грецького і латинського слів "батько" утворено більше десятка однокореневих слів-термінів афіксним способом, складанням основ.

Кількість термінів у розвинених мовах у кілька разів перевищує кіль­кість загальновживаних слів і досягає зараз кількох мільйонів лексичних одиниць. І ця кількість невпинно зростає.

Термінологічні одиниці надходять до мови різними шляхами. Перший шлях - надання статусу термінів загальновживаним лексичним одиницям рід­ної мови. Такий варіант утворення термінів не завжди є позитивним, оскільки тут часто мають місце переосмислення, метонімічне перенесення, коли слову приписується нове значення (наприклад, терміни "плече", "голова", "ланцюг" тощо). З метою диференціації подібних лексичних одиниць терміни часто змінюють форму написання, вимови, відмінювання, наголосу.

Більш популярним та виправданим є шлях утворення термінів шляхом запозичення з інших мов. На різних етапах становлення суспільства терміни запозичуються з різних мов, що зумовлено різними історичними умовами. Так, музична та комерційна термінологія провідних європейських мов є, в основному, італійського походження (легато, адажіо, анданте, банк, авізо, лоро, альпарі), театральна та поштова — французького (антракт, партер, афіша, кур 'ер, бандероль), спортивна - англійського (футбол, спорт, чемпі­он, ринг). Навігаційна термінологія в українській, російській, англійській та деяких інших мовах складається, в основному, з голландських лексичних елементів (укр. кіль, рубка, боцман, англ. а'еск). Загальнотехнічна, реміснича та військова термінологія багатьох слов'янських мов має численні запози­чення з німецької мови (верстат, кронштейн, еркер, плац, бруствер, фельд­фебель, штандарт).

Особливий тип запозичень - вживання слів і словотворчих моделей грецької та латинської мов. Такі терміни утворювалися на різних етапах розвитку мови і в різних терміносферах. Церковна термінологія у народів, що сповідують католицизм, складається, в основному, з латинських еле­ментів, у православних народів - грецьких. У деяких субмовах не завжди можна віддати перевагу будь-якій одній мові. Надто у теперішній час нові терміни нерідко утворюються за змішаним типом: один корінь грецького походження, інший — латинського (наприклад, слово "термінологія" складається з латинського елементу Іептгіпш - межа та грецького 1о§оз — наука). Та цілком нові терміни, як правило, не "вигадуються". За всю істо­рію розвитку науки та техніки можна навести лише кілька випадків такого утворення термінів.

Як окремий випадок термінотворення можна навести шлях запозичення одиниць з інших наукових сфер. При цьому термін нерідко набуває нового значення (наприклад, "морфологія" у мовознавстві, геології та біології; "мов­лення" у мовознавстві, риториці, психології, фізіології та медицині).

268

Розділ IV. Тема 1. Українська термінологія у професійному спілкуванні

1.4. Загальнонаукова, міжгалузева і вузькоспеціальна термінологія

Залежно від ступеня спеціалізації значення терміни можна поділити на три основні групи:

Загальнонаукові (абстрактні) терміни - вживаються практично в усіх галузевих термінологіях, наприклад: система, системність, взаємодія, тип, до­ каз, аналіз, причина, наслідок, закон, класифікація, аргумент, метод т. д.

Міжгалузеві терміни - це терміни, які використовуються в кількох споріднених або й віддалених галузях. Так, економічна наука має терміноло­ гію, спільну з іншими соціальними, природничими науками, наприклад: амо­ ртизація, екологічні витрати, санація, технополіс, приватна власність.

Вузькоспеціальні терміни — це терміни, характерні лише для певної галузі, наприклад: матч, футбол, гол, арбітр, м 'яч, штанга - спортивна тер­ мінологія.

Безперечно, професійне спілкування неможливе без використання термінів. Проте в мовленні фахівців, крім термінів, широко побутують й інші спеціальні одиниці — професіоналізми та номенклатурні назви.

Професіоналізми — це слова або вислови, притаманні мові людей певної професійної групи. Суттєва різниця між термінами і професіоналізмами полягає в тому, що терміни — це офіційні наукові назви поняття, а професіоналізми виникають як розмовні, неофіційні замінники термінів, наприклад:

Слова та словосполучення, притаманні мові моряків: кок - ку­ хар, камбуз — кухня, кубрик — кімната відпочинку екіпажу, бак — носова частина корабля, чалитися - приставати до берега, ходити в море - плавати тощо.

Професіоналізми працівників банківсько-фінансової, торговель­ ної та подібних сфер: зняти касу, підбити, прикинутії баланс.

Назви фігур вищого пілотажу в льотчиків: бочка, петля, піке, штопор та ін.

Професіоналізми користувачів ПК: мама - материнська плата, клава - клавіатура, скинути інформацію - переписати, вінт - вінчестер (твердий диск нагромадження інформації).

Професіоналізми музикантів: фанера - фонограма, ремікс - стара мелодія з певною обробкою, розкрутити (пісню, ім'я) - розрек­ ламувати.

Професіоналізми, на відміну від термінів, як правило, емоційно забарв­лені, є переосмисленими словами загального вжитку. Вони можуть викорис­товуватися в неофіційному професійному спілкуванні, проте є ненорматив­ними в професійних документах, текстах, в офіційному усному мовленні.

Номенклатура (від лат. потепсіаіига — перелік, список імен) — сукупність назв конкретних об'єктів певної галузі науки, техніки, мистецтва тощо. їх потрібно відрізняти від термінів, що позначають абстраговані нау­кові поняття. Номенклатуру становлять іменники та словосполучення, які пе-

269

Українська мова фахового спрямування

редають як систему назв об'єктів певної науки, так і сукупність назв одинич­них об'єктів (наприклад, у географічній номенклатурі - Чорне море, Шацькі озера, річка Десна), видові назви (у ботанічній лексиці назви дерев: дуб, сме­река, ялина). Існує номенклатура медична, мовознавча, хімічна, економічна (пор. термін валюта і номенклатурні назви долар, євро, крона, песо тощо), технічна (пор. термін борознороб-щілиноріз і номенклатурні назви ДЩН-1, ДЩН-2, ДЩН-3).

Література

Наконечна Г. Українська науково-технічна термінологія: історія і сьогодення. — Л., 1999.

Панько Т.І., Кочан І.М., Мацюк Г.П. Українське термінознавство. - ЛІ, 1994.

Сучасна українська літературна мова /За ред. А.П. Грищенка. - К., 1997.

Українська термінологія і сучасність: Збірник наук, праць. — К., 2001.

1.5. Кодифікація і стандартизація термінів.

Алгоритм укладання термінологічного стандарту

Основні функції термінології — позначати наукові поняття і задовіль-няти потреби спілкування фахівців. Реалізація зазначеного аспекту можлива, якщо вона буде загальноприйнята, унормована, відповідатиме вимогам до те­рмінів.

Кодифікація термінів - це систематизація термінів у словниках (ен­циклопедичних, лінгвістичних) та довідниках.

Стандартизація термінології — це вироблення термінів-еталонів, термінів-зразків, унормування термінології в межах однієї країни (якщо це національний стандарт) або в межах групи країн (якщо це міжнародний стан­дарт). Стандартизована термінологія є обов'язковою для вживання в офіційних наукових, ділових, виробничих текстах.

Основи стандартизації термінів було закладено в Німеччині в кінці XIX — на початку XX ст., коли в багатьох терміносистемах виникла потреба впорядкувати нагромаджену термінологію, виявити межі галузевих термінологій, уточнити значення кожного терміна. Теоретичні основи стандартизації термінів розробив німецький учений В. Вюстер.

У Радянському Союзі було створено потужну наукову термінологічну школу під керівництвом Д. Лотте, яка займалася, зокрема, проблемами нор­мування термінології. Цей процес перебував під пильним контролем держа­ви: над виробленням стандартів працювали Комітет науково-технічної термінології (КНТТ), Комітет стандартизації мір і вимірних приладів та Все-

270

Роздій IV. Тема І. Українська термінологія упрофесійному спіщ'ванні

союзний науково-дослідний інститут інформації, класифікації та кодування. Прийняті державні стандарти (ГОСТи) мали силу закону.

Радянська система нормативної документації вилучила українську мову зі сфери науково-технічної діяльності. Понад 20 тис. державних стандартів (ГОСТ), 47 тисяч галузевих стандартів (ОСТ), 80 тис. технічних умов (ТУ) були російськомовні. Навіть 600 республіканських стандартів УРСР, що їх затвердив і видав Держплан УРСР, також були російськомовні.

В українській історії першим нормувальним термінологічним цен­тром можна вважати Наукове товариство імені Т. Шевченка (кінець XIX — початок XX століття). Саме навколо товариства гуртувалися провідні термінологи того часу, до його ухвал прислухалися автори наукових праць і підручників. Згодом незаперечним авторитетом в українській термінології став Інститут української наукової мови (20-ті - початок 30-х років). Але обидві ці структури не видавали державних стандартів у теперішньому розумінні цього поняття.

Сьогодні в Україні стандартизація термінології стала державною справою. Від розв'язання мовних питань, зокрема термінологічних, як відомо, залежать темпи державотворчих процесів. Освіта, наука, а особливо виробництво потребують єдиної, зручної, логічної української термінології.

Звичайно, такої суворої централізації, як у колишньому СРСР, не спростерігаємо, але необхідність державного підходу до творення єдиної термінології для усієї країни очевидна.

З огляду на ці умови в Держстандарті України розроблено Концепцію державних систем стандартизації, метрології та сертифікації, яку схвалив уряд. У липні 1992 року спільним наказом Міносвіти та Держстандарту України створено Технічний комітет стандартизації науково-технічної термінології.

Для стандартизації термінів у багатьох країнах світу створено відповідні інституції: у США — Американська асоціація стандартів, у Німеччині — Німецький нормалізаційний комітет, у Франції — Французь­ка асоціація нормалізації тощо. Поряд із загальнонаціональними асоціаціями діють також фірмові стандартизаційні групи та спеціалізовані науково-технічні товариства окремих галузей науки і ви­робництва.

Національні термінологічні комітети в Європі та Америці - переваж­но позадержавні структури. Терміни стають нормативними після ухвал термінологічних нарад і конференцій.

На цей час в Україні розроблено понад 600 державних стандартів. Че­рез кожні п'ять років їх переглядають і уточнюють.

Як же створюють термінологічний стандарт?

Термінологічний стандарт укладають за таким алгоритмом: 1) систематизація понять певної галузі науки чи техніки; поділ їх на категорії (предмети, процеси, якості, величини тощо); розмежування родових та видових понять;

271

Українська мова фахового спрямування

відбирання усіх термінів галузі, узятої для стандартизації (терміни вибирають зі словників різних років видання, статей, підручників, періодики, рукописів та ін. джерел);

поділ термінів на групи: а) вузькогалузеві терміни; б) міжгалузеві; в) загальнонаукові (загальнотехнічні); стандартизації повинні підлягати лише вузькогалузеві терміни);

вибирання із групи термінів-синонімів нормативного терміна (інші терміни подають також, але з позначкою "нерекомендований");

5) підбирання еквівалентів англійською, німецькою, французькою, російською мовами з відповідних міжнародних стандартів;

формулювання українською мовою означення (дефініції) поняття;

рецензування стандарту фахівцем та мовознавцем. У готовому вигляді стаття стандарту має таку будову:

назва поняття українською мовою;

скорочена форма терміна;

недозволений (нерекомендований) синонім;

родове поняття;

видове поняття;

еквіваленти англійською, німецькою, російською, французькою мо­ вами;

дефініція (означення);

формула або схема.

1.6. Українські електронні фахові словники

Реалії сьогодення - науково-технічний прогрес людства - диктують но­ві підходи щодо пошуку, добору та опрацювання літератури. Відповідно до Указу Президента України від 07.08.1999 р. "Про розвиток національної сло­вникової бази", науковцями розробляються електронні фахові словники з різ­них галузей знань.

Вагомим досягненням у галузі лексикографії є електронне видання "Словники України", призначене для надання користувачам лексикографіч­ної інформації про слова української мови. Системи (3.1, 3.2) складаються з п'яти словникових підсистем-модулів - словозміни, транскрипції, синонімії, антонімії та фразеології (система 3.2. - виправлена та розширена).

Основу генерального реєстру (близько 256 тис. слів) системи "Словники України" - 3.2. складає реєстр "Орфографічного словника української мови" (7-е вид., К.: Довіра, 2007), який повністю відтворено та значно розширено.

Функцію "Словозміна" створено на основі розробленої в Українському мовно-інформаційному фонді НАН України словозмінної класифікації украї­нської лексики, в якій виділено за формальними ознаками понад 2 000 пара­дигматичних класів для всіх відмінюваних повнозначних частин мови. Завдя­ки вказаній класифікації та розробленій процедурі парадигматизації побудо­вано повний перелік усіх граматичних форм для лексичних одиниць, наведе­них у реєстрі.

272

Розділ IV. Тема]. Українська термінологія у професійному спілкуванні

Функція "Транскрипція" забезпечує автоматизоване виведення за допомогою транскрипційних знаків інформації про артикуляцію всіх словоформ української лексики відповідно до норм сучасної літературної вимови.

Функція "Синонімія" з достатньою повнотою подає синонімічне багатство української мови на основі "Словника синонімів української мови" у 2-х томах, який було випущено в серії "Словники України" (К. : Наукова думка, 1999 - 2000). Цей модуль містить синонімічні ряди (бли­зько 9 200), ядром кожного з яких виступає домінанта - лексична одини­ця, що має найзагальніші для цього ряду семантичні особливості. Члени синонімічних рядів супроводжуються семантичними, граматичними та стилістичними характеристиками. Уживання синонімів ілюструється ти­повими для них контекстами - цитатним матеріалом із художньої, публі­цистичної, наукової та іншої літератури або словосполученнями.

Функція "Антонімія" - словник антонімів, у якому подано 253 сло­вникові статті. За змістом він відповідає "Словникові антонімів україн­ської мови", який вийшов у серії "Словники України" (К. : Довіра, 1999). Загалом у цьому модулі представлено близько 2 000 компонентів антоні­мічних пар.

Функція "Фразеологія" містить близько 56 тис. фразеологічних одиниць, які вживаються в сучасному українському мовленні. Фразеоло­гізми є основою національного обличчя кожної мови; у них яскраво ви­являється специфічний національний колорит, особливості образного на­родного мислення, власне національне сприйняття мовної картини світу, віддзеркалення характерних особливостей культури і побуту, народних звичаїв, символіки, історичного минулого. Основою цього модуля по­служили "Фразеологічний словник української мови" у 2-х книгах (К. : Наукова думка, 1999), а також новий "Словник фразеологізмів українсь­кої мови", що вийшов у серії "Словники України" (К. : Наукова думка, 2003), де найповніше відображено загальновживану фразеологію україн­ської мови і подано її лексикографічну характеристику.

Найповніший та найактуальніший універсальний тлумачний словник української мови в мережі - це "Словник, пеі". Він містить понад 220 000 словникових статей та понад 20 000 фразеологізмів. У ньому широко пред­ставлені економічні, юридичні, медичні, літературні, будівельні, історич­ні, лінгвістичні, музичні, кулінарні та ін. терміни, активна лексика україн­ської літературної мови, номенклатурні та складноскорочені слова, слова історичного фонду, найбільш відомі у вжитку слова, пов'язані з релігій­ними та філософськими поняттями, найуживаніші архаїзми, лексичні діа­лектизми та неологізми і запозичені іншомовні слова, що з'явилися протя­гом останніх років. До "Словник.пеі" постійно додаються нові слова та доповнюються вже існуючі тлумачення. Він також містить словоформи (орфографічний словник) для більше ніж 260 000 слів.

,8-1239

Українська мова фахового спрямування

14. Відредагуйте речення, виправивши помилки у вживанні паронімів. Поясність значення.

Потрібно завжди чітко формувати свої думки.

Це питання потребує ґрунтовнішого освітлення в науці.

Кожна людина має право на своєчасну кваліфікаційну медичну допо­ могу.