Література

Паламар О. М., Кацавець Г. М. Українське ділове мовлення : Навч. посіб. - К. : Либідь, 1997.

Паламар О. М., Кацавець Г. М. Мова ділових паперів : Практ. посіб. - К. : Либідь, 1995.

Пазяк О. М., Кисіль Г. Г. Українська мова і культура мовлення: Навч. посіб. - К. : Вища школа, 1995.

Шевчук С. В. Українське ділове мовлення: Навч. посіб. - К. : Вища школа, 1997.

ІЗ — 1239

193

Українська мова фахового спрямування

Тема 4. Форми колективного обговорення професійних проблем

4.1. Наради, збори, переговори як форми колективного обговорення. Мистецтво ведення переговорів

Індивідуальне вирішення фахових питань відбувається в бесіді, діловій розмові, службовій бесіді керівників різного рівня з підлеглими, співбесіді (під час прийняття на роботу та в інших випадках).

Колективне обговорення фахових проблем відбувається на нарадах спеціалістів одного профілю (наприклад, нарада терапевтів клініки, нарада завідувачів відділень поліклініки, районна нарада фахівців), під час дискусії та полеміки, диспутів - у студентських колективах, на засіданнях, зборах працівників певного фахового напряму.

Під час названих заходів може виникнути спір, чи суперечка. У такому випадку не слід гарячкувати і прагнути довести свою правоту. Якщо ваша поразка у спорі очевидна через помилкові погляди чи неточні відомості й фа­кти, вами використані, поступіться гідно і без паніки.

Переговори призначені знайти вирішення проблеми взаємною зацікав­леністю. Для цього слід зробити аналіз проблеми з метою окреслити предмет переговорів, визначити можливого партнера й отримати про нього необхідну інформацію, перевірити існування альтернатив переговорам (чи можливо ви­рішити проблему самостійно або з іншим партнером, більш вигідним), прове­сти змістовний аналіз проблеми (зіставити свої інтереси й інтереси партнера, його зацікавленість у переговорах, уточнити сферу збігу й розбіжностей ва­ших інтересів).

Переговори слід планувати, сформулювавши загальний підхід до них, свої цілі, завдання, стратегію; сформулювати свої пропозиції та їх аргумента­цію, обрати місце переговорів (вдома, на нейтральній території чи на терито­рії партнера).

Під час проведення переговорів учасники повинні розсістися відповід­но до загальноприйнятих правил і з урахуванням їхніх рангів та службового становища. У ході переговорів уточнюють взаємні інтереси, концепції учас­ників, обговорюються й уточнюються позиції.

Методи ведення переговорів - метод позиційного торгу чи принципо­вих переговорів.

Збори - спільна присутність групи людей, об'єднаних з метою з'ясування якогось питання, зокрема і найчастіше фахового.

Засідання - форма організації роботи певного постійного органу, під­розділу або групи, що може бути передбачена статусом або положенням про організацію установи (наприклад, профспілкового комітету, ради ветеранів, вченої ради, фахових комітетів тощо).

198

Розділ II. Тема 4. Форми колективного обговорення професійних проблем

4.2. Нарада. Види нарад

Нарада - форма організації колективної діяльності працівників (фахів­ців), яких збирають посадові особи керівного складу для обговорення певно­го питання, вироблення та прийняття рішення.

Наради бувають запланованими, регулярними та позаплановими.

Ділові наради є інформаційні (учасники знайомляться з новими наста­новами), оперативні, або диспетчерські (так звані "п'ятихвилинки", що заве­ршуються конкретними розпорядженнями), та дискусійні - найбільш демок­ратичний вид. Рішення про проведення наради приймає керівник, визначив­ши час, місце проведення, склад учасників.

Нарада має три етапи: підготовка, проведення, оформлення результатів, її тривалість - 1 - 1,5 год. Доповідачі називають себе, поводяться коректно, тактовно, доброзичливо. Останнє слово на нараді - голові. Він оголошує під­сумки, документи, закінчує її.

Обговорення професійних проблем найчастіше відбувається колектив­но, і це дає позитивні результати в їх вирішенні, хоча цьому може передувати індивідуальне та групове обговорення. Найбільш ефективним вважаються наради - форма спільного обговорення і вирішення важливих проблем зусил­лями керівника і його співробітників. Дослідники вважають недоцільним їх часте проведення, оскільки вони не завжди можуть бути ретельно підготов­леними, затяжними.

Ф. І. Хміль виділяє такі види нарад:

диктаторська - керівник установи ознайомлює зі своїми розпоря­ дженнями чи з тими, що надійшли з вищих інстанцій, причому без обміну думками;

автократична - майже синонім до диктаторської (хоча кожен із не­ багатьох присутніх відповідає на запитання керівника, але не вступає з ним у дискусію);

сегрегативна (лат. зе§ге§о - відокремлюю, розподіляю) - доповідає заздалегідь призначена особа, у дебатах беруть участь кілька учасників, яких обирає голова наради; вона може спричинити розкол у колективі, тому слід зважати на доцільність чи недоцільність її проведення;

дискусійна - обмін думками і власним баченням розв'язання пробле­ ми з прийняттям рішення, яке потім затверджується керівництвом; інколи пі­ сля такої наради керівник одноосібно приймає рішення;

вільна - вільний обмін думками, без обов'язкового прийняття рішен­ ня (виникає в кулуарах офіційної наради);

проблемна - тут використовується метод "мозкової атаки" ("мозко­ вого штурму") для вирішення проблеми надзвичайної ваги; з обов'язковими доповідями, відповідями на запитання, навіть дебатами (суперечками) і при­ йняттям рішень;

інструктивна {інформаційна) - подібна до диктаторської, але прово­ диться за необхідності конкретизувати завдання для виконання розпоря­ джень, що надійшли, встановлення терміну виконання та обсягу доручень;

199

Українська мова фахового спрямування

8) оперативна (так звана "п'ятихвилинка", "літучка", "диспетчерська") - проводиться з метою одержання інформації про стан виробничих справ; рі­шення приймає голова (часто керівник вищої ланки) чи пропонує певну до­помогу у вирішенні обговорюваних проблем; може мати інформаційно-пізнавальний, контрольно-регульований, нормативно-оцінний або творчо-пошуковий характер.

Найчастіше наради поєднують у собі особливості вищеназваних, адже завдання керівництва - об'єктивно аналізувати проблеми, прийняти правиль­ні рішення і довести їх до виконавців.

4.3. Дискусія. Полеміка. "Мозковий штурм" та технології його проведення

Дискусія ( від лат. сіізсиззіоп - дослідження, розгляд, розбір) - публіч­ний спір з метою з'ясування і зіставлення різних поглядів, пошук істинної думки й знаходження правильного рішення спірного питання. Дискусію вва­жають ефективним засобом переконання - її учасники самі доходять певного висновку. Найчастіше це наукові дискусії. Варто тут правильно сформулюва­ти свої думки, слова й терміни вживати точно, визначити головну проблему й зосередити на ній увагу. Мета дискусії - досягти певної згоди щодо розв'язання обговорюваної проблеми.

Етика ведення дискусії:

не повинна панувати грубість, неприязнь, тим більше агресивність;