Тема лекції: Функції ШКТ. Травлення в ротовій порожнині

Центральним ланцюгом кожної функціональної системи організму є первинний корисний пристосовчий результат. Головним в ирцесі травлення є забезпечення організму необхідною кількістю поживних речовин.

Поживні речовини – це такі, які мають пластичну та енергетичну цінність. До них відносяться білки, жири та вуглеводи, а також мінеральні солі, вітаміни, вода. Все це поступає в організм з їжею. Поживні речовини витрачаються в прцесі обміну речовин. Зменшення їх в організмі стає сигналом до пошуку їжі.

Голод – фізіологічний стимул для приймання їжі. Цей стан супроводжується відчуттям потреби в їжі в зв’язку з тимчасовою її відсутністю. Голод – це харчова мотивація. Вона виникає ще до зниження рівня поживних речовин в крові. Це випереджена мотивація. В латеральний гіпоталамус йдуть сигнали від порожнього шлунку, періодично від спустошення тонкого кишечника, жовчного міхура. Збуджується центр голоду. Має значення фактор часу прийняття їжі. Сигнал до прийому їжі – відчуття голоду. Апетит – бажання поїсти. Необхідність задовольнити це бажання – пошук їжі. Так виникає ініціативна аферентація.

Функціональна система, що підтримує постійний рівень поживних речовин в організмі складається з зовнішньої та внутрішньої ланок. Зовнішня ланка зв’язана з формуванням харчової добувальної реакції на основі ініціативної аферентації: апетит – пошук їжі – прийом їжі. Під час прийому їжі подразнюються рецептори ШКТ, імпульси від них поступають в вентромедіальні ядра гіпоталамусу, збуджується центр насичення. Імпульси від нього йдуть в латеральний гіпоталамус і гальмується центр голоду. При цьому формується відчуття, що голод втамовано. Це сенсорне насичення (1 етап насичення, як захисна реакція). Через 2-3 години після прийому їжі наступає метаболічне насичення. Воно зумовлене поступанням поживних речовин у вигляді мономерів з ШКТ в кров та лімфу. При цьому рівень поживних речовин відновлюється.

Внутрішня ланка – це перерозподіл поживних речовин в організмі від менш важливих до більш важливих та мобілізація поживних речовин з депо: глікоген – з печінки, білки – з печінки та м’язів, жири – з підшкірної клітковини. Поки не знайдено їжу, то на деякий час (до 30 хвилин)за рахунок мобілізації поживних речовин та зниження рівня обміну речовин відновлюється рівень поживних речовин у крові. Через 30 хвилин знову рівень поживних речовин падає, збуджуються хеморецептори судин, органів, ЦНС. Від них імпульси поступають в латеральні ядра гіпоталамусу, звідти в центр голоду – голод загострюється. Активується пошукова реакція. Якщо їжа не поступає в організм, то розвивається голодування. При необмеженому надходженні води людина може голодувати 20-30 днів. Описані випадки до 70 днів. Проф.Хайдер (США) голодував до 100 днів, але йому періодично вводили в/венно глюкозу та промивали ШКТ.

Рівень поживних речовин регулюється харчовим центром, який включає групу нервових структур різних рівнів. Пейсмекером їх роботи є збудження центру голоду.

Харчовий центр включає:

1. Латеральні ядра гіпоталамусу – центр голоду.

2. Вентромедіальні ядра гіпоталамуса – центр насичення.

3. Стовбурові центри, розміщені в довгастому мозку та чорній субстанції (ядра 5, 7, 9, 10, 12 пар черепно-мозкових нервів).

4. Спинний мозок – Т₁-Т₄ центри симпатичної нервової системи.

5. Лімбічна система.

6. Кора головного мозку.

Регуляція роботи харчового центру відбувається рефлекторно, за рахунок імпульсів від хемо- та інших рецепторів, а також гуморально. Підсилюють харчову активність:

• гістамін, ацетилхолін, гастрин, інсулін, окситоцин, а також гнів, лють, озлоблення.

Гальмують харчову активність:

• арентирин (нейропептил), панкреозімін, ендорфіни, енкефалін, циметилін (виробляється слизовою шлунка), а також страх, нудьга, туга.

Травлення – це процес механічної, хімічної переробки їжі з утворенням мономерів та всмоктування їх в кров і лімфу. Розрізняють: власне травлення (за рахунок ферметів в соках ШКТ) та аутолітичне травлення (за рахунок ферментів, що знаходяться в їжі), симбіотичне – за рахунок ферментів мікрофлори ШКТ. По механізму розрізняють:

1. Порожнинне травлення.

2. Мембранне або пристінковае.

3. Внутрішньоклітинне травлення.

Порожнинне травлення відбувається в порожнині кишечника за рахунок ферментів ШКТ, при цьому розщеплення їжі (хімусу) йде до димерів. Мембранне травлення характерне для тонкого кишечника, здійснюється ферментами, що фіксовані на мембранах епітеліоцитів та мікроворсинках. При цьому розщеплення відбувається без участі мікрофлори до мономерів. Внутрішньоклітинее йде по типу фагоцитозу та піноцитозу, здійснюється лейкоцитами, гістіоцитами.

Функціїї шкт:

1. Секреторна – виробка соків, ферментів, електролітів, слизу.

2. Моторна – скорочення м’язів ШКТ забезпечує жування, ковтання, перемішування їжі та рух її по всьому тракту.

3. Всмоктування – перехід поживних речовин з ШКТ в кров та лімфу.

4. Екскреторна – виводить з організму токсини, метаболіти, азотисті речовини та ліки.

5. Інкреторна – в ШКТ виробляється до 30 гормонів та гормоноподібних речовин, які регулюють травлення – це дифузна ендокринна система (ДЕС).

6. Виробка внутрішнього антианемічного фактору Кастла слизовою шлунку, який є необхідним для синтезу вітаміну В₁₂.

7. Захисна – слиз утворює шар Холандера, що запобігає самопереварюванню слизової шлунку; лімфоїдна тканина (пеєрові бляшки) приймає участь у виробництві антитіл.

8. Підтримка гомеостазу (поживні речовини, рН крові, водно-сольовий обмін).

9. Синтез вітамінів К, В мікрофлорою товстого кишечника.

Методи вивчення функції шкт

Основи сучасних методик вивчення функцій ШКТ розроблено І.П. Павловим з співробітниками. Стержнем являється метод хронічного експерименту – дослідження травлення в природних умовах на тварині, що видужала після спеціальної операції. В 1879 році – перша операція – фістула протоки підшлункової залози. До Павлова таку операцію пробував зробити Клод Бернар, але він одержав неактивний сік. Павлов виділяв протоку pancreas разом з кусочком слизової 12-палої кишки, тому сік мав активні протеолітичні ферменти. Шумова-Симановська з Павловим розробили новий тип операцій – езофагогастротомію, яка виконується в два етапи:

1. Вістула шлунку по Басову (хірург, Москва).

2. Перерізка стравоходу та виведення його кінців назовні.

Це дослід “удаваного годувння”. Завдяки йому було встановлено, що n. vagus є секреторним нервом, а також відкрито фази виділення шлункового соку. Більш фізіологічною є операція “малий шлуночок”. Вперше її запропонував Гайденгайн (німець). По великій кривизні шлунку вирізають трикутний лоскут. Сюди накладають фістулу. Завдяки цьому можна було вивчати кільксть та склад соку на різну їжу. Але малий шлуночок при такій методиці не став дзеркалом великого шлунку, бо були перерізані нерви та судини шлунку. При цьому секркторні процеси зберігались, але не були адекватні. Павлов зберіг серозно-м’язовий місток з боку cardii, відокремлювалась тільки слизова, тому секреторні процеси в обох шлуночках були рівнозначними. В 1895 році Глінський та Павлов розробили методику виведення протоки слинних залоз. В золотий фонд фізіології травлення ввійшли операції ізоляції відрізків кишечника, поліфістульний метод, фістула жовчного міхура та інші. Ці методи дозволили одержати чисті соки ШКТ, вивчати особливості їх виділення та регуляцію діяльності залоз ШКТ. Учні Павлова продовжили вивчення у цьому плані і як наслідок появилась дістологія. На сучасному рівні має місце поєднання методів Павловських операцій з клінічними методами.