lektsia2

Акцентуації спостерігаються, як правило, у підлітковому віці. Надалі, очевидно, відбувається їхнє згладжування або компенсація, можливий також перехід явних акцентуацій у приховані. Разом з тим, за даними Леонгарда, частка акцентуйованих особистостей серед дорослого населення складає приблизно 50%.

В залежності від ступеню виразності було виділено два ступені акцентуації характеру: явна і прихована (Личко; Александров; 1973).

Явна акцентуація. Цей ступінь акцентуації відноситься до крайніх варіантів норми. Вона відрізняється наявністю досить постійних рис певного типу характеру.

Прихована акцентуація. Цей ступінь повинен бути віднесений не до крайніх, а до звичайних варіантів норми. У повсякденних, звичних умовах, риси визначеного типу характеру виражені слабко або не виявляються зовсім. Навіть при тривалому спостереженні, різнобічних контактах і детальному знайомстві з біографією важко буває скласти чітке уявлення про певний тип характеру. Однак риси цього типу можуть яскраво, часом зненацька, виявитися під впливом тих ситуацій і психічних травм, що висувають підвищені вимоги до "місця найменшого опору". Психогенні фактори іншого роду, навіть важкі, не тільки не викликають психічних розладів, але можуть навіть не виявити типу характеру. Якщо ж такі риси і виявляються, це, як правило, не призводить до помітної соціальної дезадаптації.

Вісь ступеня вираженості характеру: I — «середні» характери; II — акцентуйовані характери: а — приховані акцентуації; б — явні акцентуації; III — психопатії. Позначення: Н — норма, П — патологія

В нашій країні отримала поширення класифікація акцентуацій характеру Личко, у якій виділяються наступні типи акцентуацій: нестійкий тип, конформний, шизоїдний, епілептоїдний, істероїдний, астено-невротичний, сенситивний, психастенічний, гіпертимний, циклоїдний, лабільний і змішаний типи.

Нестійкий тип. Головна риса — небажання трудитися: ані працювати, ані навчатись, постійний сильний потяг до розваг, задоволення, ледарства. При суворому і безперервному контролі знехотя підкоряються, але завжди шукають випадку уникнути будь-якої праці. Найважливішою особливістю є слабкий вольовий компонент особистості. Повна безволля виявляється, коли справа стосується виконання обов'язків, досягнення цілей. Зі слабкістю вольового компоненту і недостатньою ініціативністю пов'язана і підпорядкованість групі, компанії. Контакти завжди поверхневі. Романтична закоханість не властива. До свого майбутнього байдужі, планів не будують, живуть сьогоденням. У зв'язку зі слабкою вольовою сферою бездоглядність швидко спричинює негативний вплив.

Конформний тип. Головна риса — конформність: яскраво виражене прагнення бути «як усі». Це прагнення поширюється на все — від прагнення вдягатися як усі до сильної залежності суджень, позицій і поведінки від оточення. Стають цілком продуктом свого оточення: у «гарному» середовищі старанно навчаються і працюють, у «поганому» — засвоюють досить швидко його звичаї, звички, манеру поведінки. Некритичні до сприйняття групових еталонів поведінки, установок, цінностей і будь-якої інформації взагалі. Найбільше успішно працюють, коли не потрібно особистої ініціативи. Погано переносять злам життєвого стереотипу, позбавлення звичного оточення.

Шизоїдний тип. Головні риси — замкнутість і недостатність чутливості в процесі спілкування. Швидка виснажливість у контакті спонукає до ще більшого занурення у свій внутрішній світ. Недостатність чутливості виявляється в невмінні зрозуміти чужі переживання, у низькій емпатії (здатності до співпереживання), у невмінні зрозуміти бажання і думки партнера. Захоплення відрізняються силою, сталістю і нерідко незвичайністю. Багаті еротичні фантазії сполучаться з зовнішньою, часто підкреслюваною асексуальністю. Найгірше переносять ситуації, де потрібно встановити неформальні емоційні контакти, а також вторгнення сторонніх у свій внутрішній світ.

Епілептоїдний тип. Головною рисою є схильність до станів злобно-тужливого настрою з постійно наростаючим роздратуванням і пошуком об'єкту, на якому можна було б зірвати зло. Характерна афективна вибуховість. Афекти не тільки сильні, але і тривалі. Любов майже завжди сполучається з ревнощами. Лідерство виявляється прагненням панувати над однолітками. Добре адаптуються в умовах суворого дисциплінарного режиму, де високою показною ретельністю перед керівництвом прагнуть заволодіти положенням, яке надає право керувати іншими. Властиві дріб'язкова акуратність, скрупульозність, ретельне дотримання всіх правил, прихильність до порядку, педантизм.

Істероїдний тип. Головними рисами є значний егоцентризм, яскраво виражена потреба в значній увазі до своєї особи. Всі інші особливості засновані на даній рисі. Схильність до обману та фантазування цілком служать меті залучення уваги до своєї особистості. Властива театральність переживань, схильність до позерства. Низька здатність до завзятої праці поєднується з високими домаганнями у відношенні майбутньої професії. Серед однолітків претендують на першість або на надзвичайний стан. Зміна захоплень і хобі також обумовлені прагненням знайти таку справу, де можна бути на очах.

Астено-невротичний тип. Головними рисами є підвищена стомлюваність, дратівливість. Стомлюваність звичайно виявляється при розумових заняттях і в обстановці змагань, суперництва. При стомленні афективні спалахи виникають з незначного приводу.

Сенситивний тип. Мають дві головні особливості — велика вразливість і почуття власної неповноцінності. У собі бачать безліч недоліків, особливо в області вольових якостей. Часто зустрічається незадоволеність своїм фізичним «Я» («образ тіла»). Замкнутість, боязкість і сором'язливість особливо виступають серед сторонніх і в незвичній обстановці. З незнайомими важкі навіть самі поверхневі контакти, але з тими, до кого звикли, бувають досить товариські. Надзвичайні труднощі викликають ситуації негативного оцінювання або обвинувачення (тим більше несправедливого).

Психастенічний тип. Головними рисами є нерішучість, тривожна помисливість (у вигляді побоювань за майбутнє своє і своїх близьких), схильність до самоаналізу. Риси характеру звичайно виявляються вже в початковій школі. Відповідати за себе і, особливо, за інших, буває самою важкою задачею. Захистом від постійної тривоги з приводу уявлюваних неприємностей і випадків служать вигадані прикмети і ритуали. Нерішучість особливо виявляється при необхідності зробити самостійний вибір.

Гіпертимний тип. Відрізняються завжди гарним, злегка підвищеним настроєм, високим життєвим тонусом. Високий ступінь активності сполучається з постійним прагненням до лідерства. Високий відгук на нове, але інтереси нестійкі. Велика активність поєднується з нерозбірливістю у виборі знайомств. Легко освоюються в незнайомій обстановці, але погано переносять самотність, режим, строго регламентовану дисципліну, монотонну і потребуючу дріб'язкової акуратності працю, вимушене неробство. Схильні до переоцінки своїх можливостей і до надмірно оптимістичних планів на майбутнє. Прагнення навколишніх придушити їхню активність нерідко призводить до бурхливих, але коротких спалахів роздратування.

Циклоїдний тип. Характерною рисою є досить часта зміна не різко виражених фаз гіпертимності і пригніченості (субдепресії). У субдепресивній фазі знижується працездатність, до усього втрачається інтерес, уникається компанія. Невдачі і навіть дрібні проблеми в цей час важко переживаються. Серйозні дорікання, які особливо принижують самолюбство, здатні навести на думку про власну неповноцінність і непотрібність. Можливість провокування суїциду. Під час гіпертимної фази циклоїди не відрізняються від гіпертимів. Тривалість кожної фази звичайно не велика (1-2 тиж.). Між фазами часто має місце досить тривалий період неакцентуйованої, «гармонічної» поведінки.

Лабільний тип. Головна риса цього типу — крайня мінливість настрою, навіть із незначних приводів. Від настрою в даний момент залежать активність, працездатність, товариськість. У лабільних осіб почуття і прихильності щирі і глибокі, особливо до тих, хто сам виявляє любов, увагу і турботу. Велика потреба в співпереживанні. Тонко відчувають відношення до себе навколишніх, навіть при поверхневому контакті. До лідерства не прагнуть. Важко переживають втрату або емоційне відторгнення з боку значимих осіб. Відрізняються умінням адекватно оцінити свій характер.

Змішані типи. Крім явних акцентуацій зустрічаються випадки одночасного загострення двох рис. Це так називані змішані типи, що складають половину випадків явних акцентуацій.

Розглядаючи акцентуації характеру як крайні варіанти норми,К. Леонгард запропонував класифікацію, в якій виокремив чотири акцентуації характеру (X) і шість акцентуацій темпераменту (Т). Ця класифікація охоплює:

1) демонстративний (істероїдний) (X) тип, якому властиві прагнення бути в центрі уваги, для чого людина використовує будь-які засоби, не надто переймаючись їх доречністю. Особам цього типу притаманні висока здатність до витіснення і залежність від соціального оточення, навіюваність;

2) педантичний (надпунктуальний) (X) тип схильний довго переживати дрібні образи, надавати надважливого значення незначним подіям. Дотримується стандартів поведінки, традиційний, обмежено креативний і надвідповідальний;

3) застрягаючий (X) тип має труднощі з переходом від одного стану до іншого, а найвираженіша його риса - формування надцінних ідей, яким він надає виняткового значення і заради яких готовий жертвувати життям інших людей і власним. Такі люди схильні довго фіксувати увагу на невідреагованих почуттях образи, ненависті, провини;

4) збудливий (некерований, епілептоїдний) (X) тип не контролює свої потяги, висловлювання і поведінку, схильний несподівано вибухати, відповідати неадекватно сильною реакцією на незначний подразник, пам'ятати образи і мстити через великий проміжок часу;

5) гіпертимний (Т) тип завжди перебуває у піднесеному настрої, прагне бурхливої діяльності, у зв'язку з чим не завжди уважний до оточення і погано контролює власний стан. Дитина-гіпертим, прокидаючись, починає усміхатися. Позитивне ставлення до світу у представників цього типу не завжди зумовлене об'єктивними досягненнями;

6) дистимічний (Т) тип характеризується пригніченим настроєм, фіксується на негативі. Прокидаючись, частіше починає плакати, а в дорослому віці рідко усвідомлює і визнає світлі сторони життя, викликаючи в оточення неадекватне почуття провини; через це має не дуже високий статус у групі (зануд ніхто не любить);

7) тривожно-боязкий (Т) тип схильний до страхів, переживає тривогу навіть через нескладні життєві завдання;

8) циклотимічний (Т) тип, об'єднуючи вади дистимічного і тривожно-боязкого, схильний до зміни високого тонусу пригніченим станом. У разі патологічного розвитку особистості у нього виявляється маніакально-депресивний психоз;

9) емотивний (Т) тип живе почуттями, проходячи весь діапазон емоційних станів, легко заражаючись настроєм інших людей і відчуваючи вплив творів мистецтва;

10) афективно-екзальтований (Т) тип, для якого характерні вразливість, схильність ілюзорним світом замінювати реальність.

На формування характеру впливають життєві і соціальні умови. Важливу роль має сімейне виховання. У стилях сімейного виховання виділяють 2 основних параметри: контроль і любов — прийняття дитини. Ці два показники являють собою континуум від повної самостійності до твердого контролю і від любові до ворожості стосовно дитини.

В умовах жорсткого контролю, високої вимогливості, формується або протест, бажання звільнитись, або діти адаптуються до вимог і в них формується занижена самооцінка, невпевненість у собі, низька самостійність, соціальна незрілість. Якщо ж висока вимогливість сполучиться з емоційно холодним відношенням (виховання по типу Попелюшки), то діти з таких родин мають труднощі в спілкуванні, відносяться до людей з недовірою, часто виявляють жорстокість.

Сполучення байдужого батьківського відношення з відсутністю контролю — гіпоопіка — призводить до вседозволеності, поведінка дитини стає непередбаченою, залежить від зовнішніх впливів (можливі наркоманія й інші форми асоціальної поведінки).

Стилі сімейного виховання (за Шефером).

Батьківська любов у сполученні з зайвою турботою про дитину — гіперопіка — призводить до несамостійності, пасивності, труднощів у спілкуванні, стає гальмом на шляху розвитку.

Завищені очікування батьків у відношенні своєї дитини, коли дитина повинна реалізувати те, що не удалося у свій час батькам (наприклад, вибрати професію, про яку мріяв батько), часто призводить до втрати духовного контакту з батьками, якщо ж при цьому дитині нав'язується підвищена моральна відповідальність, це може призвести до невротичного розвитку.

В. Я. Гіндикіним і В. А. Гурьєвою описані кілька типів невірного виховання, що сприяють формуванню тих або інших патохарактерологічних рис особистості:

1. «Кумир сім’ї». Виховання містить у собі вихваляння дитини, культивування в ній почуття винятковості, звільнення її від усіх обов’язків, схильність до виконання будь-якої примхи, зняття відповідальності за провини.

2. Гіперопіка. Виховання включає надмірну увагу і контроль з боку дорослих, нав'язування своєї думки з будь-якого питання, диктування кожного кроку, огородження від небезпек, культивування обережності.

3. Гіпоопіка. Виховання включає недостатню увагу з боку батьків ігнорування цілеспрямованого виховання.

4. Бездоглядність. Високий ступінь гіпопіки.

5. «Попелюшка». Виховання включає позбавлення дитини тепла й уваги з боку старших. Постійне третирування дитини, приниження, протиставлення іншим дітям.

6. «Їжакові рукавиці». Виховання включає систематичне побиття дитини, диктаторське відношення до неї, відсутність тепла, співчуття і заохочення.

Розподіл різних типів виховання і типів характеру
	І	Ш	Е	ПС	А	П	М
"Кумир сім’ї"	**						*
Гіперопіка	*	*	*		**		*
Гіпоопіка	*	**	**				*
Бездоглядність		*	*
"Попелюшка"					*
"Їжакові рукавиці"		*	**	*	*		*
Парадоксальна комунікація		**				*	*

Позначення: І — істеричний, Ш — шизоїдний, Е - епілептоїдний (збудливий варіант), ПС — психастенічний, А — астенічний, П — паранойяльний, М — мозаїчний (змішаний).

А.І. Гарбузов наводить чотири типи неправильного виховання.

Перший тип - неприйняття. А (неприйняття, емоційне відторгнення) — неприйняття індивідуальних особливостей дитини у поєднанні з жорстким контролем, регламентацією життя дитини, нав'язуванням їй єдиного правильного (з погляду батьків) типу поведінки; поряд із жорстким контролем цей тип може поєднуватися з недостатнім рівнем контролю, байдужістю, цілковитим потуранням;В особистих відносинах величезне значення мають неусвідомлювані мотиви. Якщо говорити про ставлення батьків до дитини, то це любов чи її відсутність. Не любити дитя протиприродно, у цьому не можна зізнатися самому собі, тому людина пригнічує і не усвідомлює причин неприйняття. Неприйняття може бути первинним, коли народження дитини було спочатку небажаним, чи вторинним, унаслідок, наприклад, появи дівчинки замість хлопчика, що очікувався, чи появи дитини разюче схожої на батьків. При неприйнятті батькам часто не до дитини, на неї постійно чомусь бракує часу. її передоручають бабусі під різними приводами, завжди «об'єктивними», відправляють в інше місто, щиро вірять, що це робиться «для її ж користі», що там їй краще. Неприйнятну дитину часто кладуть у лікарню, «щоб добре підлікувати», її щороку відправляють у санаторій, «щоб зміцніла». Неприйняття дитини призводить зрештою до неприйняття батьків. Виникає взаємне відчуження. Неприйняття завжди приводить до невпевненості в собі.

Другий частий тип неправильного виховання - гіперсоціальне. Б (гіперсоціалізація) — тривожно-недовірлива концентрація батьків на стані здоров'я дитини, її соціальному статусі, очікуванні успіхів часто з недооцінюванням індивідуальних психологічних особливостей дитини;Дитину хочуть мати не тому, що в цьому є глибока щиросердечна потреба, а тому що діти мають бути в усіх. Батьки - «правильні люди». Діти в них тому, що «так повинно бути», і відповідно виховання «як повинно бути». Читаються і до формалізму пунктуально виконуються рекомендації з «ідеального» виховання. Дитину не беруть на руки, навіть якщо вона заходиться в плачі, оскільки це «не педагогічно», її годують по годиннику, хоча вона не хоче їсти в певну годину і плаче від голоду в неналежний час. її укладають спати, коли їй хочеться гратися і тому не може заснути. Дитину наполегливо змушують говорити «добридень», хоча вона хоче піти, чи людина, з якою її змушують вітатися, їй не подобається. Культивується педантизм і надмірна пунктуальність. Гіперсоціальна дитина живе, як робот, автомат. Емоційно вона стримана, тому що емоції в неї пригнічувалися з дитинства, тому що емоційна стриманість вважалася ознакою інтелігентності, а прояв емоцій - чимось ганебним. І, звичайно, в усьому орієнтація на те, що скажуть чи подумають, як оцінять його вчинок інші. В результаті в таких дітей формується тривожно-недовірливий тип характеру, що призводить їх до психосоматичного захворювання чи неврозу.

Третій тип неправильного виховання — тривожний — спостерігається в тих випадках, коли з народженням дитини з'являється і невідступна тривога за неї, за її здоров'я і благополуччя. Це антипод неприйняття. Дитину люблять, але несамовито і тому не в радість їй і собі. Любов перетворюється в страх утрати того, кого люблять. Такий тип виховання нерідко спостерігається в родинах з єдиною дитиною, а також у родинах, де росте ослаблена чи пізня дитина. Дитину не випускають із квартири, оскільки «бувають різні випадки». їй тривожно заглядають в очі і по кілька разів на день задають тривожні заклопотані питання. Дитина в такому випадку несамостійна, боязка, ранима й уразлива, болісно невпевнена у собі, тепер вона тричі на день задає питання: «А я не занедужаю?», «А це не страшно?», «А я не помру?», «А ви не вмрете?».

Четвертий тип неправильного виховання - егоцентричний - спостерігається в родині з недостатнім рівнем відповідальності у відношенні майбутнього, коли дитині, часто єдиній, довгоочікуваній нав'язується уявлення про себе як про самодостатню надцінність: вона кумир, «сенс життя» і т.д. При цьому інтереси навколишніх часто ігноруються, приносяться в жертву дитині, найменші її примхи задовольняються негайно, бажання вгадуються наперед, немає обмежень, режиму, дисципліни відсутнє поняття «не можна». Вона не привчена розуміти інтереси інших, чекати своєї черги, не переносить найменших обмежень, агресивно сприймає будь-які перешкоди. При першій же зустрічі з однолітками егоцентрична дитина зазнає невдачі.

Гіперопіка - це прагнення батьків оточувати дитину підвищеною увагою, захищати в усьому, навіть якщо в цьому немає реальної необхідності, супроводжувати кожен її крок, охороняти від небезпек, яких немає, турбуватися із будь-якого приводу і без нього, утримувати дітей біля себе, «прив'язувати» до свого настрою, почуттів, зобов'язувати здійснювати певні вчинки.

В основі емоційної прихильності дитини до батьків спочатку лежить залежність від них, причому мати звичайно дітям ближче, ніж батько. В міру зростання самостійності, особливо в перехідному віці, така залежність починає дитину обтяжувати. Дуже погано, коли їй не вистачає батьківської любові. Але надлишок емоційного тепла теж шкідливий як для хлопчиків, так і для дівчаток. Він утруднює формування в них внутрішньої автономії і породжує стійку потребу в опіці, формує залежність як рису характеру. Матері, що люблять дитину, не здатні мислити про неї окремо від самих себе і часто не розуміють цього. Але дитина не може подорослішати, не розірвавши «пуповину» емоційної залежності від батьків і не включиви свої відносини з ними в нову, набагато складнішу систему емоційних прихильностей, центром якої є не батьки, а вона сама. Надлишок материнських пестощів, стан «матусиного синочка» починає дитину дратувати не лише тому, що це викликає глузування однолітків, але і тому, що пробуджує у ній самій почуття залежності, з яким підліток бореться. Відчуваючи збайдужіння, багато батьків думають, що діти їх розлюбили, скаржаться на їхню черствість і т.д. Але після того, як критичний період проходить, емоційний контакт із батьками, якщо вони самі його не зіпсували, звичайно відновлюється, уже на більш високому, свідомому рівні.

Дослідники А. Лічко і Е. Ейдеміллер припускають крім виховання за типами "кумир сім'ї" (у їхній інтерпретації — "поблажлива гіперпротекція") і "емоційне відторгнення" існування таких стилів виховання (особливо несприятливих для підлітків з акцентуаціями характеру і психопатіями):

• гіпопротекція (недостатність опіки і контролю за поведінкою дитини, брак чи відсутність уваги, тепла, турботи про фізичний і духовний розвиток дитини, невключеність у її життя);

• домінуюча гіперпротекція (поєднання загостреної уваги до дитини з великою кількістю обмежень і заборон, що призводить до формування нерішучості, несамостійності дитини чи до яскраво вираженої реакції емансипації);

• підвищена моральна відповідальність (покладання відповідальності на дитину за життя і благополуччя близьких, що не відповідає віку й реальним можливостям дитини; очікування від дитини великих досягнень у житті на тлі ігнорування її потреб та інтересів).