
- •Ендокринна система (коли і ким введено термін)
- •1. Залози, які виконують функцію тільки органів внутрішньої секреції (гіпофіз, щитоподібна і т.Д).
- •Функції гормонів
- •Основні механізми дії гормонів.
- •Методи дослідження
- •Гормони аденогіпофіза
- •Гормоны нейрогіпофиза
- •Регуляція роботи гіпофіза
- •Надниркові залози
Методи дослідження
Експериментальні
-
Екстирпації (видалення) і спостереження за зміною функцій.
-
Введення екстрактів з залоз чи гормонів, що компенсують зміни функцій.
-
Введення хімічних речовин, які блокують діяльність залоз. Приклад: аллоксан блокує діяльність ендокринної частини підшлункової залози.
-
Пересадка залози після її видалення.
-
Метод парабіоза (два організми, які мають загальний кровообіг). У однієї тварини видаляють відповідну ендокринну залозу, але функції не змінюються, тому що компенсуються за рахунок гормонів іншої тварини.
-
Гістофізіологічний метод – вивчення змін в ендокринній залозі на різних етапах розвитку організму.
-
Метод введення радіоактивних речовин (ізотопів) необхідних для синтеза гормона або гормона, міченого радіактивною міткою. Приклад: для вивчення функції щитоподібної залози вводять радіоактивний йод, який накопичується в тканині залози та необхідний для синтезу її гормонів.
-
Метод ауторадіографії – вводять радіоактивні гормони в організм, потім через певний проміжок часу беруть часточки залози і на фотоплівці, що чутлива до радіоактивного випромінювання, визначають розподіл гормонів.
-
Біохімічні та структурно-функціональні дослідження після введення гормонів.
-
Вимірюють концентрації гормонів в крові та сечі.
Клінічні
-
Обстеження хворих з гіпофункцією тієї чи іншої залози, введення недостающих гормонів.
-
Обстеження хворих з гіперфункцією тієї чи іншої залози та частковим видаленням залози (щитоподібна)
-
Визначення кількості гормонів в сечі.
Гіпоталамо-гіпофізарна система
Між гіпоталамусом та гіпофізом існує тісний зв’язок через ворітну систему. В гіпоталамусі виробляються рилізинг-фактори, які впливають на передню долю гіпофіза – аденогіпофіз, які можуть оказівать на него влияние как активирующие так и тормозящее. Перші називаються ліберинами, другі – статинами. Під їх впливом стимулюється чи гальмується виділення гормонів аденогіпофіза.
Функціонування обох частин гіпофіза – передньої долі (аденогіпофіза) і задньої долі (нейрогіпофіза) – можна розглядати лише в сукупності з гіпоталамічними структурами. Активність аденогіпофіза регулюють дві групи гіпоталамічних нейрогормонів: ліберини (тирео-, кортико-, сомато-, гонадо-, пролакто-, меланоліберин) і статини (сомато-, пролакто-, меланостатин). Перші стимулюють його функцію, другі – пригнічують. Зв’язуючою ланкою між гіпоталамусом і аденогіпофізом є система ворітних судин, які починаються в серединному підвищенні і відводять від нього кров у синусоїдні капіляри аденогіпофіза.
Нейрогіпофіз має чіткі аксонні зв’язки з двома великоклітинними ядрами гіпоталамуса: супраоптичним і паравентрикулярним. Тіла їх нейронів синтезують два пептидні гормони: вазопресин (антидіуретичний гормон) і окситоцин. Вони переміщуються по аксонах у комплексі з білками переносниками (нейрофізинами) у нейрогіпофіз, депонуються там і в міру потреби викидаються у кров.
Гормонпродукуючі нейрони гіпоталамуса функціонально підпорядковані іншим, а через них – вищим відділам нервової системи.
У свою чергу, гормони аденогіпофіза діють на периферичні залози: щитоподібну, статеві залози, надниркові залози.
Функціональні співвідношення в системі “гіпоталамус-гіпофіз-периферичні залози” регулюються за принципом зворотного зв’язку.