
- •Методи візуалізації в променевій діагностиці та принципи отримання діагностичних зображень(узд, рн, рд, кт, скт, мрт). Рентгенологічний метод дослідження.
- •Фізико-технічні основи рентгенології
- •Методики рентгенологічного дослідження.
- •Допоміжні методики дослідження:
- •Групи контрастних речовин:
- •Термографія
- •Принципи та рівні променевої діагностики
- •Етапи променевого діагностичного дослідження
Термографія
Медична термографія — метод реєстрації природного теплового випромінювання тіла людини в невидимому інфрачервоному електромагнітному спектрі.
Існують дистанційний (телетермографія — інфрачервона радіометрія) та аплікаційний (контактна термографія) способи реєстрації теплового випромінювання.
Суть дистанційної термографії полягає у виявленні термоасиметрії, виникнення котрої зумовлено різними патологічними процесами (пухлинами, запальними див. мал.10.28. і судинними захворюваннями тощо). Дистанційна термографія виконується за допомогою спеціальних приладів — термографів ("Райдуга-МТ та ін..), які реєструють теплове поле тіла людини на певній відстані від нього. Чутливість приладів досягає часток градуса.
В основі контактної термографії лежить здатність рідких холестеричних кристалів (індикаторів) в разі перепаду температур на 0,01 °С за частки секунди змінювати колір від фіолетового (найвищі температури) до червоного (найнижчі), що дає змогу отримати інформацію практично миттєво. Термографія застосовується для проведення скринінг-тестів та профілактичних оглядів.
Принцип радіотермографії полягає у вимірюванні температури внутрішніх органів і тканин за їх радіовипромінюванням.
Мал.10.28. Гострий остеомієліт лівої великогомілкової кістки.
Дані термографії шкірного покриву тіла людини залежать від багатьох чинників: віку, ступеня розвитку підшкірної жирової клітковини і волосяного покриву, глибини розташування й діаметра судин, наявності пігментних плям тощо. На порушення симетрії температури тіла впливають такі чинники: а) незвичайне структурне співвідношення судинної сітки (природжені аномалії, судинні пухлини); б) зміна пружності судин (рефлекторні порушення пружності, порушення вегетативйної інервації); в) місцеві розлади кровообігу (травма, тромбоз, склероз судин); г) порушення венозного кровообігу (зупинка, зворотний кровотік у разі недостатності заслінок вен); д) локальні зміни теплопродукції (запальні вогнища, пухлини); є) зміна теплопровідності тканин (набряк, зміна вмісту жиру). Під час термографії визначають кількісні та якісні показники. До кількісних термографічних показників належить вимірювання градієнтів температур. Визначають різницю між температурами досліджуваної та симетричної їй ділянок тіла, а також між температурами ділянки патологічного вогнища і тканин, що його оточують. До якісних термографічних показників належать поява аномальних зон гіпер- або гіпотермії й порушення нормальної топографії судинного малюнка. Градієнти температур 2°С й більше можуть свідчити про наявність патологічного процесу.
Порівняно з іншими методами діагностики термографія має низку переваг, зокрема вона нешкідлива, достатньо інформативна, проста у виконанні й необтяжлива для пацієнта. Дослідження можна повторювати багато разів.
Недоліком термографії можна вважати високий відсоток псевдо-позитивних і псевдо-негативних результатів.
Протипоказань до застосування дистанційної термографії не існує. Дослідження можна повторювати багаторазово.