Періодонт

Періодонт (грец. peri – біля, odontos – зуб) – щільна волокни­ста сполучна тканина, що заповнює простір між цементом зуба і компактною пластинкою і фіксує корінь зуба в альвеолярній лунці.

Ширина періодонтальної щілини в середньому становить 0,20-0,25 мм (на верх­ній щелепі 0,20-0,25 мм, на нижній – 0,15-0,22 мм).

Розміри періодонтальної щілини неоднакові в різних ділянках альвеоли і складають:

• у пришийковій третині -0,17-0,19 мм;

• у середній третині - 0,08- 0,14 мм;

• у верхівковій третині - 0,16- 0,19 мм;

• на дні альвеоли майже однакові із шириною біля гирла 0,23 - 0,28 мм

Таким чином, періодонтальна щілина в середній третині кореня має звуження і за формою нагадує пісочний годинник. У багатокореневих зубах таку форму має періодонтальна щілина кожного кореня. Така особливість обумовлена мікрорухами зуба в лунці.

Зуб є важелем першого роду з точкою обертання в середній час­тині кореня. Більше плече важеля – коронка і корінь зуба до пункту обертання, менше плече – корінь зуба від його середньої третини до верхівки. Таким чином, розмах руху виявляється бі­льшим у верхній частині альвеоли і тому періодонтальна щілина там ширше, ніж у нижній її частині. Однак розмір періодонтальної щілини постійно зміню­ється залежно від віку, фізіологічних і патологічних станів. Так, середня величина періодон­тальної щілини з віком зменшується з 0,21 мм у 16 років до 0,15 мм у 60 років. При втраті зуба-антагоніста ширина періодонтальної щілини зменшується до 0,10-0,15 мм, при гіперцементозі до 0,08 мм.

Структурами періодонта, як будь-якої сполучної тканини, є волокна, клітинні елементи, су­дини, нерви і основна речовина.

Волокна періодонта

Періодонт містить колагенові, окситаланові і аргірофільні волокна. Колагенові волокна (шарпеєві волокна, фіброзні волокна) складаються з пучків колагенових фібрил 5-10 мкм у діаметрі, характеризуються злегка хвилястим ходом, від чого здатні трохи подовжуватися при натягу. Завдяки цій властивості вони можуть забезпечувати обмежені рухи зуба.

У періодонті багатокореневих зубів присутні аргірофільні волокна, які за своєю структурою нагадують аргірофільні волокна ретикулярної тканини. Найчастіше ці волокна виявляються в ділянках періодонта, де він з'єднується з кістково-мозковими просторами щелеп.

Однією з особливостей періодонта є наявність у ньому значної кількості окситаланових волокон, які є проміжними між колагеновими і еластичними волокнами. Вони утворюють пучки діаметром 0,5-1 мкм, довжиною до декількох міліметрів. Най­більш численна ця група волокон в ділянці шийки зуба. З'єднуючись з кровоносними судина­ми періодонта, оксіталанові волокна утворюють окситаланово-судинні структури. Окситаланова система виконує пластичну функцію, бере участь у регуляції кровотоку як частина рецепторно­го механізму періодонта.

У періодонті присутні еластичні волокна. Вони у вигляді тонких волоконець розташовуються між пучками колагенових волокон.

Пучки колагенових волокон періодонта одним своїм кінцем проникають у цемент, іншим – у кістку альвеолярного відрост­ка, забезпечуючи тісний зв'язок періодонта з навколишніми тканинами. Термінальні ділянки пучків в обох тканинах називаються прободаючими (шарпеєвими) волокнами. В альвеолярній стінці колагенові пучки більш грубі і мають товщину 10-20 мкм, біля цементу кореня зуба вони утворюють більш ніжну сітку, їх товщина 3-5 мкм.

Фіброзні пучки входять у кістку лунки вище місця їх входження в цемент, тому мають переважно косий напрямок. Однак в ділянці шийки зуба вони мають горизонтальний напрямок, незначна їх частина розташована циркулярно. У верхівковій частині періодонту певна кількість фіброзних пучків йде в радіальному напрямку, обмежуючи бічні рухи зуба. Вертикально розташовані волокна в ділянці дна альвеоли перешкоджають висуванню зуба з лунки.

Залежно від ділянок прикріплення і напрямку пучки колагенових волокон поділяються:

1. Транссептальні волокна (ТВ) - пучки волокон у горизонтальному напрямку, що з'єднують між собою сусідні зуби. Між ними практично немає прошарку пухкої сполучної тка­нини.

2. Волокна альвеолярного гребеня (ВАГ) - зв'язують пришийкову поверхню зуба із гребенем альвеолярної кістки.

3. Горизонтальні волокна (ГВ) - розташовуються глибше волокон альвеолярного гребеня. Вони утворюють циркулярну зв'язку, до складу якої входять також транссептальні волокна.

4. Косі волокна (KB) - займають середні 2/3 періодонтального простору. У напрямку коронки ці волокна з'єднуються з горизонтальними, а в напрямку верхівки - з апікальними.

5. Апікальні волокна (АВ) - йдуть перпендикулярно від апікальної частини кореня до дна альвеоли; мають горизонтальний і вертикальний напрямок.

6. Міжкореневі волокна (МКВ) - у багатокореневих зубах зв'язують корінь зуба в ділянці біфуркації з гребенем міжкореневої перегородки. Вони розташовуються частково в горизонта­льному, частково у вертикальному напрямку.

Клітини періодонту

Клітини вазогенного походження:

1. Фібробласти. Сплющені клітини з відростками, що лежать вздовж колагенових волокон. Це найчисленніші клітини періодонту, з'єднані між собою численними десмосомами, утворюють єдину триви­мірну мережу. Фібробласти беруть участь в синтезі основної речовини і колагено-вих воло­кон. При патологічних процесах вони беруть участь у регенерації волокнистих структур і утворенні сполучнотканинної капсули навколо вогнища запалення.

2. Тучні клітини (лаброцити) розташовуються в періодонті поблизу кровоносних судин у вигляді поодиноких клітин. У їх цитоплазмі є секреторні гранули, здатні до вироблення біологічно активних речовин (гепарин, гістамін). Ці клітини забезпечують розвиток і перебіг захисних реакцій, регулюють проникність основної речовини періодонту. При запальних процесах їх кількість різко зростає.

3. Головне джерело захисних сил періодонту представлене елементами ретикулоендотеліальної системи, зокрема гістіоцітами, які при патологічних процесах перетворюються в рухомі макрофаги і виконують роль макрофагів.

4. Плазматичні клітини зустрічаються переважно в пришийковій ділянці. Вони мають округлу або овальну форму, округле ядро, що містить глибки хроматину. Плазматичні клітини виробляють антитіла, тобто є імунокомпетентними, з них утворюються тучні клітини. При хронічних запальних процесах у маргінальній частині періодонта виявляється скупчення цих клітин, що свідчить про пристосувальну (адаптаційну) захисну реакцію.

5. Адвентиційні клітини розташовуються поблизу дрібних кровоносних судин, можуть трансформува­тися в різні типи сполучнотканинних клітин крові. При запаленні адвентиційні клітини видо­змінюються і перетворюються у фібробласти або вільні макрофаги.

Клітини, специфічні для періодонту:

1. Цементобласти - клітини варіабельної, частіше кубічної форми, розташовані між колагеновими волокнами періодонту на поверхні цементу кореня. Вони мають пластичні властивості і здатні утворювати вторинний цемент.

2. Остеокласти і одонтокласти - великі багатоядерні клітини гематогенного похо­дження. Вони розташовуються в лакунах на поверхні кістки і кореня зуба, руйнуючи тверді тканини. Одонтокласти часто описують як цементокласти. Однак ці клітини руйну­ють не тільки цемент, але й дентин, тому варто їх називати одонтокластами. Одонтокла­сти не є постійними клітинами періодонту і цементу. Вони з'являються при резорбції коренів тимчасових зубів, при перевантаженні кореня в ході ортодонтичного ліку­вання, при патологічних станах, пов'язаних з резорбтивними процесами в ткани­нах кореня. Наявність остеокластів й одонтокластів свідчить про резорбцію тканин.

3. Епітеліальні клітини - острівці Малясе (описані М. L. Malassez в 1885 р.). Розта­шовуються ближче до цементу кореня зуба і є залишками зубоутворюючого епітелію, що зберігається в періодонті протягом всього життя. Острівці Малясе в навколоверхівковій час­тині кореня зуба є залишками епітелію навколокореневої (гертвіговської) піхви, а в ділянці шийки зуба – залишками зубної пластинки і зовнішнього емалевого органу. Форма і розміри острівців різні; найбільша їх кількість спостерігається в періодонті у людей 10-20-літнього віку, надалі вона знижується. Епітеліальні клітини Малясе, руйнуючись, можуть бути джерелом епітелізації хронічних апікальних процесів, обумовлювати розвиток кіст, кістогранулем і новоутворень.

4. Емалеві краплини - тверді утворення в періодонті, що нагадують за будовою емаль. Ема­леві краплини локалізуються під емалево-цементною межею і в ділянці біфуркації багатокореневих зубів. Формуються емалеві краплини з активних амелобластів, що відокремлюються від емалевої матриці.

5. Цементоми - утворення із цементобластів, найчастіше розташовані в апікальній частині кореня.

Основна речовина періодонту

Основна речовина періодонту містить глікозаміноглікани, глікопротеїни і є драглистим гелем, що на 70% складається з води.

Кислі глікозаміноглікани (хондроїтинсірчана кислота, гіалуронова кислота, гепарин) пе­реважно знаходяться у стінках судин, у тучних клітинах, за ходом колагенових волокон в ділянці циркулярної зв'язки, у цементі, у місцях перебудови кістки. Вони виконують захисну, тро­фічну функцію, функцію регенерації і росту тканин. Збільшення кількості гіалуронідази при­зводить до деполяризації основної речовини і обумовлює підвищену проникність сполучної тка­нини для мікроорганізмів та їх токсинів.

Нейтральні глікозаміноглікани в основному локалізуються за ходом пучків колагенових волокон, у вторинному цементі, у лейкоцитах та ендотелії судин. Вони виконують захисну фун­кцію, охороняючи сполучну тканину від проникнення інфекції та токсинів у підлеглі тканини.

Кровопостачання періодонту

Періодонт рясно кровопостачається, що сприяє високій активності відновлення його клі­тинних і неклітинних компонентів. Джерелами кровопостачання є верхня і нижня альвеолярні артерії. Кровопостачання періодонта здійснюється зубними гіло­чками (rami dentales), що відходять від головних артеріальних стовбурів (a. aiveoiaris superior, posterior et anterior) на верхній щелепі та a. aiveoiaris inferior на нижній щелепі. Ці гілочки розга­лужуються, з'єднуються тонкими анастомозами і утворюють густу мережу, що оточує зуб з усіх сторін. Судини періодонту в пришийковій частині анастомозують із судинами ясен через а. mylohyoidea і утворюють додаткове судинне сплетення. Кровопостачання середньої та пришийкової частини періодонту здійснюється міжальвеолярними артеріальними гілками rami interalveolares, які проникають разом з венами в періодонт через численні отвори в стінках альвеоли.

В ділянці кругової зв'язки та біля верхівки кореня кровоносні судини представлені капіляр­ними петлями у вигляді клубочків. Клубочки періодонта - це артеріовенозні анастомози, що складаються з епітеліоїдних клітин і капілярів.

У періодонті кровоносні посудини утворюють кілька сплетень:

1) зовнішнє (ближче до лунки) – складається з великих повздовжніх кро­воносних судин;

2) середнє – розвивається з судин меншого калібру;

3) внутрішнє – прилягає до цементу кореня зуба і формується капілярами.

Вени, що збирають кров з періодонту, прямують до кісткових перетинок і повторюють хід артерій. Між артеріальними і венозними судинами є численні анастомози.

Лімфатична система

Лімфатичні судини періодонту тісно пов'язані з лімфатичними судинами ясен, альвеолярного паростку, окістя. Відвідні лімфатичні судини йдуть у підщелепні, під'язикові, привушні лімфатичні вузли. Лімфатичні судини періодонту тісно пов'язані з прилеглими та віддаленими ділянками порожнини рота, що є однією із причин швидкого поширення запального процесу. Так, лімфатичні судини періодонту різців та іклів анастомозують із судинами язика і дна порожнини рота, нижніх премолярів – з лімфатичними судинами нижньощелепового каналу, молярів – із привушними лімфатичними вузлами, нижніх третіх молярів – з лімфатичними су­динами м'якого піднебіння.

Мережа лімфатичних судин відіграє певну роль у врівноваженні гідростатичного тиску при рухах зуба.

Іннервація періодонту

Періодонт добре інервований за рахунок альвеолярних нервів n. trigeminis. Одна частина волокон від зубних сплетень прямує до періодонту і там закінчу­ється. Інша частина нервових волокон проникає в періодонт через кістково-мозкові простори і гаверсові канали кістки, а також з боку ясен і періосту щелепи у вигляді пучків і волокон. Нервові закінчення є переважно механорецепторами і больовими рецепторами (ноци-цепторами).

Найбільш чутливим є апікальний періодонт. Лише у верхніх різців нервові закінчення мають одна­ково високу щільність як в апікальній, так і в інших частинах кореня.

Функції періодонту

1. Опорно-утримуюча – фіксація зуба в кістковій альвеолі за рахунок фіброзних волокон. Своєрідне розташування волокон періодонту перешкоджає здавлюванню тканин періодонту і вклинюванню кореня зуба в кістку альвеоли.

2. Амортизуюча – дозволяє зубу без ушкодження альвеоли витримувати великі навантажен­ня. Амортизуюча функція періодонту здійснюється завдяки великій кількості рі­дини в періодонті (70%), колоїдам міжклітинної речовини, зміні об'єму судинних і волокни­стих структур. Періодонт, діючи як гідравлічна система, рівномірно розподіляє жувальний тиск на всі стінки періодонтальної щілини.

3. Рефлексогенна (пропріоцептивна) здійснюється завдяки наявності великої кількості чуттєвих нервових закінчень. Механорецептори, що сприймають навантаження, сприяють регу­ляції жувальних сил.

4. Захисна (бар'єрна) забезпечується клітинами ретикулоендотеліальної системи – гістіоцитам, які відіграють важливу роль у поглинанні і розщепленні білкових молекул. При запаль­них процесах гістіоцити нейтралізують токсичні продукти, знищують залишки зруйнованих во­локон. Захисна функція властива і плазматичним клітинам, здатним до вироблення антитіл. При хронічних запальних процесах кількість плазматичних клітин різко зростає. Кругова зв'язка зуба, замикаючи періодонтальну щілину, захищає періодонт від проникнення в нього сторонніх предметів і мікроорганізмів.

5. Трофічна забезпечується добре розвиненою мережею судин і нервів, які жив­лять цемент, компактну пластинку альвеоли, частково (через додаткові канали) – пульпу зуба.

6. Репаративна (пластична) здійснюється клітинними елементами:

• фібробластами – відтворення колагенових волокон, утворення основної речовини;

• цементобластами – побудова вторинного цементу;

• остеобластами – утворення кісткової тканини.

Таким чином, функції періодонту значні і різноманітні, а їх збереження має важливе значення не тільки для прилеглих до нього тканин, але й для організму в цілому з огляду на можливу роль біляверхівкового вогнища запалення у сенсибілізації організму.