- •Тимчасова структура міністерства
- •Тема 2 Природокористування його види та форми.
- •1. Підходи до економічної оцінки природних ресурсів
- •1) За територіальною належністю:
- •2. Ліцензування на право користування природними ресурсами.
- •2. Лімітування природокористування
- •3. Договірні форми природокористування
- •Лізингові та орендні відносини в області природокористування.
- •Договірні відносини на ринку екологічних послуг.
- •Договір комплексного природокористування.
- •4. Поняття екологічного контролю.
- •5. Екологічне маркування.
- •Знаки екологічного маркування
- •Маркування пакувальних матеріалів
- •Маркування електроніки і побутової техніки
- •Маркування екологічних товарів
- •Маркування продуктів харчування
- •Маркування косметики
- •Екологічне маркування в Україні
- •Питання для самоконтролю:
- •Тема 3 Екологічна експертиза технічних проектів.
- •Гласність екологічної експертизи
- •Участь громадськості в процесі екологічної експертизи
- •Об'єкти державної екологічної експертизи
- •Громадська екологічна експертиза
- •Інші екологічні експертизи
- •Органи державного управління в галузі екологічної експертизи
- •Експертні та консультативні ради екологічної експертизи.
- •Зміст висновків екологічної експертизи
- •Оскарження висновків державної екологічної експертизи
- •Визнання висновків державної екологічної експертизи недійсними
- •Фінансування інших екологічних експертиз
- •Тема 4 Екологічний аудит
- •1. Поняття екологічного аудиту.
- •2. Історія виникнення екологічного аудиту
- •3. Послуги, об’єкти і суб’єкти екологічного аудиту
- •4. Правові та організаційні особливості проведення екологічного аудиту.
- •5. Органи управління в сфері екологічного аудиту
- •6. Права й обов’язки екоаудиторів і екоаудиторьских організацій
- •6. Права й обов’язки екоаудиторів і екоаудиторьских організацій
- •Тема 6. Еколого-економічна оцінка природних ресурсів та екологічний ризик.
- •1 Економічна оцінка природних ресурсів
- •2 Основні концепції оцінки природних ресурсів
- •3 Абсолютна та порівняльна економічні оцінки пр.
- •4. Стандарти якості навколишнього середовища
- •5. Методи визначення екологічного ризику
- •6. Оцінка впливу на навколишнє середовище (овнс)
- •16. Екологічні ризики і захист від них
- •17. Класифікація небезпечних факторів по джерелах небезпеки.
- •Тема 7. Ресурсозбереження як чинник підвищення ефективності суспільного виробництва.
- •1. Сутність поняття ресурсозбереження
- •3. Проблеми економії і раціонального використання природних і матеріальних ресурсів
- •5. Способи утилізації відходів, методи очищення стічних вод і знешкодження газоподібних викидів в атмосферу
- •2. Історичні корені і хронологія розвитку Поняття iso та emas
- •3.Законодавство у галузі екології та деякі приклади впровадження екологічних програм.
- •4. Участь України у міжнародному співробітництві в галузі охорони довкілля
3.Законодавство у галузі екології та деякі приклади впровадження екологічних програм.
Визнаним лідером у світі щодо економіко – екологічного розвитку є США. Цьому сприяє досконалість існуючих законів та працевлаштування як на федеральному так і на державному рівнях. Кожен штат має свій набір законів про охорону НС (навколишнього середовища). Це, як правило, закони про чистоту повітря, води, поводження з відходами.
Так, на основі закону про національну політику в області охорони НС багато штатів прийняли аналогічні законодавчі акти. Наприклад, в Нью - Йорку уряд штату і всі організації, що подають заявку на організацію виробничої діяльності, передбачали зменшення, або запобігання шкідливому впливу своєї діяльності на НС.
Велика увага надавалася прийняттю законів про охорону навколишнього середовища як головного механізму регулювання. Так у 70 –х роках складено повний пакет законів з конкретними вказівками зниження рівня негативного екологічного впливу, - це закони про чисте повітря; про чистоту водного середовища; про контроль отрутохімікатів у навколишньому середовищі; про освіту в галузі навколишнього середовища та ін. Проте, виявилося, що багато з цих законів виконувалися частково.
Проблемою №1 стає утилізація відходів. Закони покладають відповідальність на штати за регулювання поводження з безпечними твердими відходами. Багато штатів розробили жорсткі екологічні стандарти на обладнання для переробки твердих відходів, звалищ сміття та установки на його спалення.
Найбільше законодавчих актів стосується повторної переробки відходів. Штати Нью-Джерсі, Пенсільванія, та інші, мають закони про переробку, близько 20 штатів вимагають від уряду тільки купівлі перероблених продуктів.
В Каліфонії прийнятий закон, згідно з яким вся целюлозна та паперова продукція повинна на ¼ мати перероблену продукцію. Аналогічно в Коннектикуті існує закон, згідно якого до 1998 року вся паперова продукція повинна містити 20% переробленого паперу.
Крім цього, деякими штатами прийняті постанови про використані пляшки.
Штати Нью –Джерсі, Іллінойс прийняли закон про очищення забруднення місцевості у випадку її продажу. Згідно цього існує заборона на продаж власності, яка не пройшла контролю на наявність токсичних забруднень. Угода не вступить у силу, поки власність не буде очищена, або не буде прийнятий план очищення, який затверджується урядом штату.
Закон про безпеку питної води та токсичних речовин, забороняє будь – які види підприємницької діяльності, що пов”язані із використанням хімічних речовин, що викликають ракові пухлини і проблеми дітонародження. Контрольний список включає 29 речовин, куди входять: бензин, свинець, хром, вінілхлорид. Планується доповнення списку до 150 речовинами, в тому числі етиловим спиртом, що міститься в алкогольних напоях.
Деякі приклади впровадження екологічних програм
Проблема економії енергії є актуальною не тільки для країн з перехідною економікою, але й для розвинутих. Тому, наприклад, у ряді штатів США ( Каліфорнія, Нью – Йорк, Орегон) впроваджені програми, які сприяють одержанню прибутку від продажу енергії і одержанню комунальними службами фінансових субсидій для підвищення ефективності роботи. Так, у Каліфорнії, якщо завдання економії енергії комунальними службами виконані, то вони одержують прибуток у розмірі 15-17% від вартості електроенергії, яка продається споживачам.
У США “ Програма раціонального використання природних ресурсів” економічно стимулює фермерів дбайливо ставитись до землі. Якщо фермер висаджує дерева і сіє траву на землях, що піддаються ерозії, то він протягом десяти років одержує 120 доларів у розрахунку на гектар щорічно.
Переробка вторинних ресурсів знаходиться у центрі багатьох програм. Місто Сіеттл прийняло програму щодо зменшення відходів на 60% на період до 1998 року. Вже через рік місту вдалося мати рівень 37% у використанні вторинних ресурсів. Тим громадянам, які приймають участь у кампанії по переробці вторинних ресурсів, місто забезпечить пільги у вигляді безкоштовних послуг по збиранню сміття; тим же громадянам, що не приймають участі у програмі, плата за послуги сміттєзбору збільшується пропорційно кількості сміття, що викидається.
Німецьке місто Гельдельберг має рівень 37% у переробці вторинних ресурсів шляхом введення правила для громадян, які зобов’язуються їх сортувати на харчові та інші побутові відходи, а також здавати склотару і макулатуру в місцеві приймальні пункти.
У 1991 році Агенство по ОНПС (США) створило програму по проблемі кислотних дощів, яка впроваджена багатьма штатами.
Програма “Acid Rain Hotline” включає відповідні питання забезпечення необхідною інформацією та розпорядження документів агентства серед усіх зацікавлених груп. Гаряча лінія допомагає відвідувачам знайти рішення з технічних питань, які торкаються сфери інтересів цієї програми. Для цього існує оперативний дивізіон, що протягом 24 годин дає професійні відповіді будь – кому, хто того потребує. Гаряча лінія обслуговує торгові асоціації, групи споживачів, бізнесменів, локальні державні агентства та агентства штатів, а також загальну громадськість. На думку авторів, програми, це допомагає людям і регулює підхід до проблеми кислотних дощів.
Деякі погляди на розв’язання екологічних проблем сучасності.
Безумовно, відсутні які-небудь кордони на ініціативу у напрямку приватних капіталовкладень. Але вони – часто мало узгоджуються з екологією довкілля: збільшення вигоди від капіталовкладень та розрахунки інтересів еліти, помилкові напрямки інвестицій та інше призводить до занедбаного довкілля.
Аналіз збитків, що завдаються природі невдачами ринкової економіки та політики, здійснюється на основі досвіду розвинутих країн і можуть бути враховані при пошуку стратегії розвитку адміністративних районів.
Виділяються три рівні, які формують збитки довкіллю:
- генеральний політичний;
- екологічний політичний;
- проектний.
Генеральний політичний рівень - це рівень, на якому збитки навколишньому середовищу не можуть бути очевидними, але довгий час вони можуть діяти достатньо негативно. Приклад цьому – сама економіка, в якій індивідуальні прагнення успіху реалізації капіталовкладень не призводять до правильного управління природними багатствами.
Екологічний політичний рівень стосується довкілля, де свідомі рішення призводять до деградації навколишнього середовища шляхом таких заходів, як зменшення податків, плати, депозитів, субсидій, що торкаються природи.
Проектний рівень ставить своєю метою оптимально вирішити проблему збитків навколишньому середовищу. Забруднення повітря і води від промисловості повинні бути зведені до мінімуму, скорочені межі використання сільськогосподарських хімікатів; ліквідовані недоробки в біологічній промисловості; розглянуті питання, які пов’язані із шкідливою дією на здоров» я людини і т. п.
Вирішення проблем навколишнього середовища повинно передбачати взаємозв’язок трьох рівнів, оскільки неможливо, щоб один із них повністю усував би їх усіх.
Можна стверджувати, що за останню чверть ХХ ст. досягнуто суттєвого прогресу в забезпеченні охорони та оздоровлення навколишнього природного середовища за допомогою застосування різноманітних інструментів екологічної політики, у тому числі таких, що ґрунтуються на ринкових підходах. Сьогодні серйозна увага приділяється забезпеченню дотримання створеного за цей період екологічного законодавства.
З історичного погляду, відлік координованого природоохоронного співробітництва на рівні всього європейського регіону можна починати від Конференції міністрів екології європейських країн, що відбулася в замку Добржиш поблизу Праги в 1991 р. На цій конференції прозвучав і був підтриманий заклик до здійснення комплексної оцінки стану навколишнього природного середовища Європи, а також була висунута пропозиція щодо розробки Екологічної програми для Європи.
Програма була ухвалена на Софійській конференції міністрів “Довкілля для Європи” (1995), стала першою спробою сформулювати довгострокові пріоритети екологічної політики на загальноєвропейському рівні. Особливістю цього документа є те, що в ньому не пропонуються кількісні показники стану НПС і терміни досягнення їх, не ставляться завдання конкретним країнам. Це скоріше політичний документ, у якому формулюються основні напрями реалізації екологічної політики в Європі, загальновизнані заходи й рекомендації. Таким чином, Екологічна програма для Європи – не лише документ, а й динамічний процес удосконалення і розвитку європейської екологічної політики.
У зв’язку з екологічними програмами дій, що реалізуються в країнах Європейського союзу, було визнано необхідність координації зусиль усіх відповідних європейських інституцій в єдиному план – європейському процесі, сприяння розвитку гармонізованої нормативної бази для створення умов досягнення збалансованого розвитку в Європі, посилення уваги до питань екологічного стану довкілля як одного зі складників європейської безпеки взагалі.
Екологічна політика в країнах Центральної та Східної Європи має свої особливості порівняно з країнами Європейського союзу. Тому що ці країни перебувають у стані переходу від планово – командної до ринкової економіки. Тим часом екологічні проблеми країн ЦСЄ набули дуже серйозного характеру. Крім нестачі фінансових ресурсів проблемою є брак інституцій і спеціалістів, здатних розв’язувати природоохоронні завдання в умовах нових економічних відносин