16. Екологічні ризики і захист від них

17. Класифікація небезпечних факторів по джерелах небезпеки.

18.                       Правове забезпечення екологічної безпеки 

19.                       Критерії екологічної безпеки 

20.                       Екологічний ризик та управління ним.

21.                       Оцінка впливу на довкілля в Україні: виклики сьогодення.

22.                       Європейська модель оцінки впливу на довкілля для України.

Востаннє редаговано: Четвер, 7 листопада 2019, 14:41. Версія: 0. Опубліковано: Четвер, 7 листопада 2019, 14:38.

Тема 7. Ресурсозбереження як чинник підвищення ефективності суспільного виробництва.

План

1. Сутність поняття ресурсозбереження.

2. Безвідходне і маловідходне виробництва

3. Проблеми економії і раціонального використання природних і матеріальних ресурсів

4. Утилізація відходів у різноманітних галузях суспільного господарства.

5. Способи утилізації відходів, методи очищення стічних вод і знешкодження газоподібних викидів в атмосферу

 

1. Сутність поняття ресурсозбереження

 

Ресурсозбереження припускає комплексний підхід, органічне сполучення технологічних, економічних і соціальних напрямків інтенсифікації використання ресурсів. Це складова загального поняття «екологізація виробництва».

Екологізація виробництва включає:

·        стимулювання ресурсозбереження;

·        пошук принципово нових джерел енергії;

·        маловідхідне виробництво;

·        переробку відходів;

·        процес випуску і використання товарної продукції.

В літературі, поряд із поняттям «екологізація виробництва», часто зустрічається термін «екологізація технологій».

Екологізація технологій означає впровадження у виробництво і повсякденне життя людей таких виробничих процесів, які при максимальному одержанні високоякісного продукту можуть забезпечити збереження екологічної рівноваги в природному середовищі і не будуть сприяти її забрудненню.

За Н.Ф. Реймерсом «екологізація технологій (виробництва) - це система заходів, спрямованих на запобігання негативному впливу виробничих процесів на природне середовище, здійснюваних за рахунок маловідхідних технологій».

За І.І. Дедю «екологізація технологій» - розробка і впровадження у виробництво, комунальне господарство і побут людей таких технологій, які при максимальному одержанні високоякісної продукції забезпечували б збереження екологічної рівноваги в природі, кругообіг речовин і енергії, не допускаючи забруднення навколишнього середовища.

Екологізація включає:

Ø  ощадливу витрату сировини,

Ø  комплексне використання природних ресурсів,

Ø  створення нових технологій, що забезпечують маловідхідне    

виробництво,

Ø  замкнуті цикли водообігу,

Ø  утилізацію відходів.

Отже, основними моментами екологізації є:

• ресурсозбереження;

• маловідхідне виробництво;

• технології використання й утилізації відходів;

• нові джерела енергії і палива.

Огляд наукових публікацій з проблематики ресурсозбереження з урахуванням поданого визначення цього терміна дозволив  виділити низку суттєвих ознак класифікації ресурсозбереження, серед яких (табл. 1):

–  види ресурсів, що зберігаються;

–  зміст процесів ресурсозбереження;

–  можливість реалізації ресурсозберігаючих заходів;

–  масштаб ресурсозберігаючих процесів;

–  стадії життєвого циклу ресурсу, що зберігається;

–  стадії життєвого циклу продукції;

–  обсяги фінансування та результати ресурсозбереження 

 

Таблиця 1

Класифікація видів та напрямків ресурсозбереження.

Класифікаційна ознака	Вид ресурсозбереження
1	2
Види ресурсів, що зберігаються.	-    матеріалозбереження
	-  водозбереження
	-    енергозбереження
	-    трудозбереження
	-    фондозбереження
	-    ……
Зміст процесів ресурсозбереження	-    раціональне використання ресурсів
	-    економія ресурсів (пряма, непряма та структурна)
Можливість реалізації ресурсозберігаючих заходів	-    потенційне (теоретичне, технічно можливе та економічно доцільне)
	-    фактичне
Масштаб ресурсозберігаючих процесів	-    глобальне
	-    суспільногосподарське
	-    регіональне
	-    галузеве
	-    локальне (на рівні підприємства)
Стадії життєвого циклу ресурсу, що зберігається	ресурсозбереження на стадії видобутку вихідної сировини
	ресурсозбереження на стадії переробки сировини
	ресурсозбереження на стадії виробництва ресурсу
	ресурсозбереження на стадії споживання ресурсу
	ресурсозбереження на стадії транспортування ресурсу
	ресурсозбереження на стадії зберігання ресурсу
	ресурсозбереження на стадії утилізації ресурсу
Стадії життєвого циклу продукції	ресурсозбереження на стадії проектування дослідного зразка
	ресурсозбереження на стадії виготовлення дослідного зразка та його випробувань
	ресурсозбереження на стадії виробництва кінцевого продукту
	ресурсозбереження на стадії споживання (експлуатації) продукту
	ресурсозбереження на стадії утилізації продукту
Обсяги фінансування та результати ресурсозбереження	велике ресурсозбереження
	мале ресурсозбереження

 

 

Ресурсозбереження - система засобів, спрямованих на виробництво і реалізацію кінцевих продуктів із мінімальною витратою речовини й енергії на всіх стадіях технологічного процесу.

До складу виробничих ресурсів входять виробничі фонди (накопичені основні й оборотні кошти виробництва), науковий потенціал, трудові (у тому числі інтелектуальні) і природні ресурси, залучені в господарський обіг.

Загальною ознакою виробничих ресурсів є їхня потенційна можливість участі у виробництві, де вони трансформуються в продукцію (конкретні споживчі цінності), а також відносна їхня обмеженість при даному рівні і темпах економічного розвитку.

Взаємозв’язок виробленої продукції з чинниками виробництва виражається в показниках ефективності використання ресурсів - ресурсомісткості продукції або ресурсовіддачі.

Ресурсоміткість розраховується як співвідношення між спожитими ресурсами і виробленою продукцією в речовинній формі або у вигляді робіт і послуг.

Наприклад, водомісткість виробництва 1 кг сталі складає 30 кг, чавуна - 5 кг, целюлози - 0,5 т; бавовни -10 т води.

При визначенні ресурсомісткості слід також враховувати: територіальну (земельну) ємкість, повітромісткість, енергоємність, трудомісткість, ступінь забруднення навколишнього середовища, розміри порушення екосистеми.

Ресурсовіддача характеризує вихід фізичного обсягу продукції на одиницю використовуваних для виробництва ресурсів (інтегральний ресурс) або їх окремих складових.

Ефективність використання природних ресурсів оцінюється інтенсивністю природокористування, що визначається збільшенням кількості кінцевої корисної продукції на одиницю залученого у виробництво конкретного або інтегрального ресурсу, чи питомими капіталовкладеннями на відтворення цих ресурсів.

Ресурсозбереження припускає зниження витрати усіх видів ресурсів на виробництво одиниці продукції. Його варто розглядати як умову, процес, результат і показник поліпшення використання засобів виробництва і трудових ресурсів на всіх етапах виробничо-господарської діяльності об’єднань і підприємств, а також економічного і соціального розвитку регіонів і суспільного господарства в цілому.

Як показник, ресурсозбереження являє собою зниження ресурсомісткості виробництва або збільшення виходу кінцевої продукції з необхідних для її випуску ресурсів.

Ресурсозбереження - багатоаспектна проблема. її вирішення означає збільшення випуску продукції при незмінній або меншій витраті матеріальних ресурсів, зниження її собівартості, зростання прибутку, більш повне використання виробничих потужностей і підвищення продуктивності праці, зменшення капіталовкладень у видобувні галузі, поліпшення екологічної ситуації.

Результатом ресурсозбереження є також вивільнення з господарського обігу первинних матеріальних ресурсів внаслідок їхньої заміни побіжними продуктами або відходами виробництва. Ресурсозбереження сприяє не тільки підвищенню ефективності суспільного виробництва, але й запобігає забрудненню навколишнього середовища.

Чинна методика формування цін на використовувані вторинні ресурси й відходи виробництва ґрунтується на тому, що вони не містять у собі витрат суспільно-необхідної праці і не мають вартості при утворенні. Це призводить до заниження ціни і втрати зацікавленості в збиранні, переробці і реалізації вторинних ресурсів. Відходи, що виявляють реальні споживчі властивості, мають вартість, оскільки в них, на відміну від запасів природної сировини, вкладені витрати живої і матеріалізованої праці.

Для всіх ланок виробництва характерні 2 основних напрямки підвищення його ефективності:

• зростання виробництва продукції, необхідної для задоволення потреб на основі підвищення фондо-, електро- і енергооснащеності праці, що призводить до економії живої праці:

• ресурсозбереження, що включає раціональне використання матеріальних, трудових і грошових ресурсів на базі застосування ресурсозберігаючих техніки і технології, удосконалювання організації виробництва і праці.

В цілому по суспільному господарству обсяг матеріальних витрат кожні 15 років зростає в 2 - 2,5 рази; за експертними оцінками до 2020 року обсяги споживання сировини і матеріалів у 3-4 рази перевищать усю попередню історію індустріального розвитку.

Зниження сировинних витрат на одиницю продукції в 2-3, а по деяких видах ресурсів - у 6 разів дешевше, ніж збільшення видобутку ресурсів.

В даний час на кожного жителя Землі щорічно видобувається близько 20 т сировинних ресурсів, з котрих тільки 7% переходить у кінцевий продукт, інша ж маса перетворюється на відходи. До них можна віднести залишки сировини, яку не можна використати, пусті породи, пил. До відходів також відносять устаткування, що вибуває, і матеріали; відходи особистого споживання (харчові продукти, взуття, одяг, макулатуру).

Відходи виробництва або вторинні ресурси одне з основних джерел ресурсозбереження. Заходи щодо ресурсозбереження включають збирання, переробку вторинних ресурсів і економію первинної сировини.

Економічний ефект від використання вторинних ресурсів можна описати формулою:

 

        (1)

 

де:Ц - ціна реалізації продукції, виробленої з вторинної сировини;

С - собівартість одиниці продукції з вторинної сировини; N - загальна кількість продукції, виробленої з вторинної сировини;

К - капітальні вкладення в устаткування для переробки вторинної сировини;

Ен - нормативний коефіцієнт ефективності капітальних вкладень, який дорівнює 0,15.

За період існування людства постійно відбувалося розширення сфери його діяльності і ступеня впливу на навколишнє середовище. З кожним новим соціально-економічним етапом зростали потреби, і для їх задоволення була потрібна усе більша кількість енергії.

У розрахунку на 1 людину в кам’яному віці витрачалося 4 тис. ккал енергії на добу; у феодальному суспільстві ця цифра потроїлася, а в добу розквіту капіталістичних відносин склала 70 тис. ккал. В даний час у розвинутих країнах на одного жителя на добу витрачається 230 - 250 тис ккал енергії, що в 60 разів більше, ніж у кам’яному віці.

З початку XX сторіччя кількість енергії, що витрачається в розвинених країнах на сільськогосподарське виробництво, зросла в 8 - 10 разів, а в промисловості - 10-12 разів.

Природно, що при цьому утворюється більше відходів. У розвинених країнах в розрахунку на 1 жителя утворюється 400-600 кг промислових відходів, а з урахуванням найбільш матеріалоємних галузей (відходи підприємств, ТЕС, збагачувальних фабрик), цей показник складає 4 -6 тонн.

Побутових відходів на кожного жителя планети припадає від 1500 до 6000 кг на рік. Кількість відходів, що викидається в навколишнє середовище, подвоюється кожні 8-10 років.

В США на 1 га території припадає щорічно 18 т відходів і 13 т біологічної маси. У цілому США «створює» половину світового обсягу забруднень, а кількість відходів на душу населення складає 50 кг на день.

Тому з екологічної точки зору важливе не тільки зменшення кількості відходів, але й залучення їх повторно в господарське використання.

Видобування корисних компонентів із відходів дає можливість заощаджувати вичерпні природні ресурси, залишаючи їх у земних надрах для наступних поколінь. А головне, що при цьому зменшується забруднення навколишнього середовища.

Наприклад, при переплавленні 1 т металобрухту з відходів у порівнянні з виплавкою сталі з руди, скорочується забруднення атмосфери на 80%, води - на 70%, а обсяги відходів зменшуються на 97%.

Виробництво металу з брухту дешевше в 25 разів, а витрати на транспортування сировини скорочуються в 5-6 разів. При цьому скорочується період виготовлення металу і зменшується витрата електроенергії; має місце природоохоронний ефект.

Залучення в повторний господарський обіг раніше виробленої готової продукції (металевий брухт устаткування, брухт пластмас, склобій, макулатура) називається реутилізацією.

Реутилізація - повторне використання - одержання нової продукції з раніше використаної шляхом відповідної її переробки з метою одержання продукту того ж або близького складу.

В Японії на початку 80-х років реутилізації піддавалося більше 60 % відходів нафтопродуктів, 40% автомобільних покришок. Питома вага вторинних матеріалів у загальному споживанні чорних металів, свинцю, картону і паперу складає 35-44%, пластмас - 15%.

У США вторинні матеріали складають половину споживаних чорних металів і свинцю, більше як 40% міді і нікелю, 30% олова і титану, 24 - 28% алюмінію, цинку і паперу, біля 15 % магнію.

В Україні кожна третя тонна сталі, кожна п’ята тонна кольорових металів і кислот, а також половина паперу і картону виробляється з вторинної сировини. Питома вага в загальному ресурсозбереженні сягає 12%.

Переробка вторинної сировини потребує в 4 рази менше капітальних вкладень, ніж виробництво первинної сировини, а питома вага капіталовкладень на збір і переробку металобрухту в 25 разів нижча, ніж на виробництво металу з руд. Витрата електроенергії при виплавці алюмінію в 25 разів більша, ніж при переплавленні його з вторинної сировини.

В даний час макулатура покриває лише третю частину потреби в сировині для паперової промисловості. В той же час 1 т макулатури заощаджує 4,5 м3 деревини, 200 м3 води, у 2 рази зменшує витрати електроенергії.

В даний час в Україні ресурсозбереження, у тому числі енергозбереження - одне з основних напрямків господарської політики. Наприклад, на одиницю національного доходу витрачається більше, ніж у США: нафти і газу в 2,3 рази; енергії - у 2 рази; сталі і бавовни - у 3 рази; цементу - у 2,6 рази.

          В Україні щорічно накопичується близько 2 млрд т відходів і зараз це 25 млрд т, які займають площу більше 160 тис. га. У зв’язку з слабо розробленим національним законодавством у сфері залучення відходів, в Україну зачастили іноземні компанії, що спеціалізуються на «сміттєвому» бізнесі.

          За останні роки в Україні створено 75 виробничо-заготівельних підприємств, 11 фабрик, що працюють на вторинній сировині, 1280 приймальних пункти вторинних матеріалів. Одне з таких підприємств - Київський картонно-паперовий комбінат. Вміст макулатури в картоні тут доведений до 85%. Комбінат переробляє мішки з-під цементу, каучук, азбесто-вироби, із яких виготовляють картон, що не поступається закордонним аналогам.

Глибина переробки нафтової сировини в Україні складає 60%, тоді як у США - 92%, у Канаді - 91%,у Німеччина- 89%, у Франції і Великій Британії - 86%.

Вихід світлих нафтопродуктів (бензин, гас, реактивне, моторне і дизельне паливо) в Україні - 60%, у Великій Британії - 70%, у США - 76%, у Франції - 67%, у Німеччина - 69%, у Японії - 59%.

 

          Ресурсозбереження може стати більш ефективним при безпосередній економії вихідної сировини в процесі її переробки. Так, на 1 т вихідного корисного продукту в харчовій промисловості витрачається в декілька разів більше сировини. Для виробництва 1 т цукру потрібно 8 т цукрового буряка; для виробництва 1 т сухого крохмалю необхідно 8 - 9 т картоплі або 2 т зерна кукурудзи; для одержання 1 т рослинної олії потрібно 2 - 2,2 т насіння соняшнику. У відходах містяться білки, харчові кислоти, олії, вітаміни - усього більше 100 найменувань. В даний час переробляється не більше 15% цих відходів.

          Особливо нераціонально в Україні використовується енергія. Так в Японії для виплавки 1 т сталі витрачається 18,8 млрд Дж енергії, у США - 23,9 млрд Дж, в Україні - 33 млрд Дж.

          Вже зараз можливо (є відповідні технічні розробки й устаткування) повторно використовувати 60% відходів, що утворюються. У майбутньому промислове виробництво буде в основному базуватися на поновлюваних і вторинних матеріальних ресурсах, і тільки для розширеного відтворення буде потрібно залучення первинної сировини.

          Повторне використання матеріальних ресурсів має виняткове значення з огляду збереження або подовження часу використання запасів найважливіших руд (ресурсів, що вичерпуються).

          В останні 20 років в усьому світі промисловість і транспорт викинули в навколишнє середовище свинцю більше, ніж за весь попередній період. Взагалі в результаті антропогенного навантаження в біосферу надійшло близько 20 млн т свинцю, 14 млн т цинку, більше 2 млн т міді.

У промислово розвинених країнах вага упаковки складає близько 30%, а за обсягом - 50% усіх хатніх відходів. Папір складає приблизно половину пакувальних матеріалів, потім ідуть скло, метал і пластик. Середній американець викидає біля 300 кг пакувальних матеріалів на рік. За останні 30 років у Нью-йорку подвоїли використання упаковки, і в 2014 р. очікується використання 650 кг на людину. В США більш як половина всього виробленого паперу і скла та близько третини всієї пластмаси міститься у виробах, термін служби яких складає менш ніж один рік. Виробництво цих пакувальних матеріалів забирає близько 3% усього національного енергетичного бюджету.

Питома вага пластика в упаковці із шістдесятих років зросла особливо швидко. Напої, рослинні олії, засоби для чистки, парфумерія тепер мають пластикові упаковки; більше стали використовувати бляшані банки. Таким чином, не тільки зростає кількість упаковки в загальній масі відходів, але і змінюються матеріали, які використовуються в її виробництві.

Індустрія прохолодних напоїв, демонструючи зміну компонентів упаковки і підвищення доступності своїх товарів, усе більше «роздмухує» сміттєві ящики в будинках. До 1975 р. пляшкові контейнери домінували на світовому ринку контейнерів для напоїв. З 1981 р. це співвідношення змінилося на користь одноразових ємкостей.

За цей час споживання безалкогольних напоїв збільшилося на 60%. 1 з тих пір на ринках США всілякі скляні пляшки стали заміняти алюмінієвими і пластиковими банками. У 1985 р. їм належало вже 69% усього ринку і вони лишали скляним лише 16%.

Алюміній важко очистити від домішок. Вперше з’явившись у 1983 p., 355 мілілітрова банка перетворилася на найбільшого споживача алюмінію, що поглинає 22% всього імпорту алюмінію в США. У 1963 р. в США використовувалося 11,5 млрд металевих банок, із них 11,4 млрд - сталевих. До 1985 р. випускалося 70 млрд. банок для газованих напоїв, і 66% складали алюмінієві.

Впровадження дешевої нафтохімічної продукції і нових технологій створили пластик. Дволітрові пляшки, що вперше з’явилися в 1978 p., тепер складають 22% загального обсягу продажу безалкогольних напоїв у США. Якщо порівняти за вагою, то пластика зараз випускається в декілька разів більше, ніж алюмінію і всіх інших не кольорових металів, разом узятих, їхній продаж зростає на 5% у рік, починаючи з 1977 р. Пляшки для кетчупа, пакетики для супу та упаковки для морозива повинні бути легкими, небиткими і біологічно неактивними. Розрізняють 46 різноманітних типів пластиків, що знаходяться в повсякденному користуванні. Одна пляшка, що здавлюється, з-під кетчупу складається з 6 видів пластика, які мають різне призначення: надання форми, щільності, еластичності і герметичності.

Надалі кількість пластиків буде збільшуватися за рахунок їхнього поєднання з іншими матеріалами.

Будь-яка фірма, що працює з копіювальною технікою, зараз пропонує компаніям, готовим заплатити 35 центів за лист, довговічний пластиковий папір. Пакувальники їжі експериментують із матеріалом, що являє собою суміш алюмінієвої фольги і пластика. Вона є менш громіздкою і краще зберігає їжу.

На відміну від більшості матеріалів, пластик не так легко розкладається під дією світла і бактерій.

Іншу екологічну небезпеку становить процес, що застосовується для одержання матеріалу, використовуваного з метою зберігання температури для так званої «швидкої» їжі, у вітринах овочевих магазинів, ємності для яєць. Приблизно половина всієї такої упаковки містить хлористі сполуки. Коли ці речовини потрапляють у верхні прошарки атмосфери, потужні потоки сонячних променів «пробивають» їх, вибиваючи атоми хлору. Хлор здатний знищувати озоновий прошарок, що захищає Землю від ультрафіолету. Якщо допустити його масовий випуск в атмосферу, то радіація ультрафіолетових променів буде сприяти зростанню захворюваності раком, понизить врожайність і послабить імунну систему всіх клітинних організмів, включаючи і людину.

У майбутньому більш широко буде використовуватися пластик, здатний до біологічного розкладання. У Великій Британії і Швейцарії вчені створили формулу «розумного» пластика, що розкладається природним шляхом або за допомогою застосування спеціальних реагентів. Дослідне виробництво цього пластика вже почалося, але поки воно стримується високою собівартістю і низькими обсягами виробництва.

Таким чином, подальший стійкий розвиток виробництва і пов’язане з ним вирішення проблеми навколишнього середовища повинні базуватися на новому підході. Його принципова новизна обумовлена неможливістю ефективно вирішувати проблеми охорони навколишнього середовища і раціонально використовувати природні ресурси тільки шляхом розвитку методів переробки, знешкодження і поховання відходів в умовах постійного росту їхніх обсягів.

Аналіз розвитку промисловості, масштабів і ступеня використання сировини, а також динаміки утворення і накопичення відходів і їхнього впливу на навколишнє середовище довів необхідність нового, ресурсозберігаючого, екологічно обґрунтованого підходу до організації маловідходного промислового виробництва.

 

                                           2. Безвідходне і маловідходне виробництва

 

Як такого, цілком безвідходного виробництва в техногенних системах у чистому вигляді не зустрічається; усе одно є відходи енергії, тверді і рідкі відходи, що залишаються в процесі їхньої переробки. Тому, незважаючи на те, що в літературі часто зустрічаються обидва поняття, йтиметься тільки про маловідходне виробництво або маловідходну технологію.

З метою економії матеріальних ресурсів величезне значення має використання відходів виробництва, що при сучасних технологіях утворюються в усе зростаючих обсягах. Ця проблема також має екологічне значення.

Всі виробництва, де утворюються відходи, варто поділити на 2 групи:

• виробництва з перевагою механічної обробки вихідної сировини і матеріалів, тобто без руйнації їхньої внутрішньої структури (металообробка, лісова, деревообробна і легка промисловість). Результатами такого виробництва є товарна продукція й відходи.

• виробництва з комплексною переробкою сировини, у яких в результаті фізико-хімічної переробки, окрім основної продукції, утворюються побічні продукти і відходи виробництва. До таких виробництв відносяться нафтохімія і нафтопереробка, хімічна і коксохімічна промисловість, чорна і кольорова металургія.

Різноманітного вигляду відходи утворюються не тільки в процесі матеріального виробництва, але й у сфері виробничого і побутового споживання.

Спочатку варто визначитися з основними поняттями: вторинні матеріальні ресурси, відходи, технології, маловідходні технології і т.д.

Технологія - це сукупність методів, застосовуваних людиною для перетворення природного середовища.

Відходи - непридатна для виробництва даного виду продукції сировина.

Відходи виробництва - залишки матеріалів, сировини і напівфабрикатів, що утворюються в процесі виготовлення і які цілком або частково втратили свої корисні або фізико-хімічні властивості.

У деревообробній, гірничовидобувній, вугільній промисловості відходи не змінюють структури вихідної (провини (тирса, гілки, гірська порода). У хімічній промисловості, нафтопереробці, металургії вихідні матеріали піддаються фізико-хімічному впливу, створюючи нові продукти.

 

Відходи споживання - вироби, машини й устаткування, що втратили свої споживчі властивості в результаті фізичного або морального зношення.

Відходи також діляться на:

• оборотні, тобто відходи виробництва, використовувані без доробки в якості сировини в технологічних процесах;

• неминучі технологічні втрати, обумовлені специфікою технології: випар, усушка, розпилення, чад;

• покидьки - відходи виробництва і споживання, що на сучасному рівні розвитку науки і техніки не можуть бути використані в народному господарстві, або їхнє використання економічно невигідне.

Маловідходне виробництво - процес, у результаті якого шкідливі викиди в навколишнє середовище зводяться до мінімуму і не спричиняють негативного впливу на навколишнє середовище. Маловідходне виробництво являє собою систему заходів і технологій, спроможних забезпечити комплексне використання сировини, не наносячи при цьому шкоди навколишньому середовищу.

Застосування маловідходних технологій створює умови для зниження природоохоронних витрат, у тому числі на установку природоохоронного устаткування. Доведено, що установка природоохоронного устаткування обходиться дорожче, ніж впровадження природоохоронних технологій. Установка очисного устаткування складає 20 і більше відсотків від суми капітальних вкладень у проект, а маловідходна технологія обходиться часто в 5 - 7%.

Основою маловідходних технологій є комплексна переробка сировини з використанням усіх її компонентів, оскільки відходи виробництва являють собою саме невикористану або недовикористану сировину. Впровадження маловідходних технологій - складне техніко-економічне завдання. Часто саме економічні чинники накладають обмеження на впровадження досягнень НТП, оскільки маловідходні технології, при існуючих підходах до оцінки доцільності їхнього застосування, не завжди виявляються ефективними. Є відходи, які через ряд причин у даний час нераціонально використовувати, наприклад, деякі відходи кольорової металургії. Водночас це не стосується тих відходів кольорової металургії, що відрізняються високою токсичністю і забруднюють навколишнє середовище. Сполуки сірки, миш’яку, селену, телуру; залишки свинцю, цинку, міді, потрапляючи у відходи, становлять небезпеку навіть без урахування економічної доцільності.

Маловідходна технологія - це засіб виробництва, при якому здійснюється оптимальне використання сировини й енергії в технологічному ланцюжку: природні ресурси - виробництво - споживання - вторинна сировина, з мінімальним негативним впливом на природне середовище.

Для організації маловідходних технологій необхідно, щоб між підприємствами, які складають єдиний маловідходний комплекс, існували тісні зв’язки з кооперації, оскільки відходи одного виробництва є сировиною для іншого. А його відходи, у свою чергу, забезпечують технологічний процес третього і т.д.

Звичайно, якщо такий комплекс виробництв компактно розміщений, то може являти собою комбінат. Наприклад, металургійний комбінат повного циклу, що випускає чавун, сталь і прокат чорних металів, може включати коксохімічний завод з перетворення кам’яного вугілля на сировину для доменного виробництва. Гази, що містять азот, є сировиною для виробництва азотних добрив, синтетичного каучуку, пластмас, синтетичних смол, гумовотехнічних виробів, - отже поруч повинні бути відповідні виробництва. Після виплавки чавуну залишається шлак - сировина для цементної і будівельної індустрії; виділяються гази - сировина для хімічної промисловості. При доменному виробництві звільняється значна кількість тепла, що може бути використана для підігріву повітря або обігріву помешкань. Тобто в даному випадку мова йдеться про комбінування - об’єднання в одному виробництві різноманітних галузей промисловості, що являють собою або послідовні ступені переробки сировини, або відіграють допоміжну роль одна стосовно іншої. При комбінуванні знижуються втрати, зростає ефективність виробництва, створюються більш сприятливі умови для організації маловідходного виробництва.

У широкому значенні поняття «маловідходне виробництво» включає не тільки технологічні процеси, організаційні й управлінські заходи, але і сферу споживання продукції, яка після втрати своїх споживчих властивостей у результаті фізичного зносу повинна бути повернена у виробництво або переведена в екологічно безпечну форму. У маловідходному виробництві в остаточному підсумку вся початкова сировина перетворюється на продукцію.

Маловідходна технологія повинна забезпечити:

комплексну переробку сировини з використанням усіх його компонентів на базі впровадження нових технологій;

створення і випуск нових видів продукції з урахуванням вимог їхнього повторного використання;

 переробку відходів виробництва і споживання з метою одержання товарної продукції;

створення маловідходних територіально-виробничих комплексів.

 

Ефективність капіталовкладень у маловідходні технології визначається за формулою:

 

                                                                (2)

 

де:

 Еі - сума всіх ефектів безвідходних технологій;

 У - збиток навколишньому середовищу від утилізації відходів, що залишилися;

 К - повні капітальні вкладення для створення маловідходних систем.

     (3)

 

де Е₁ – ефект виробництва кінцевої продукції, отриманої при впровадженні безвідходної технології і більш повного використання початкової сировини;

Е₂ – ефект споживання кінцевої продукції;

Е₃ – ефект економії витрат на розвідку, видобуток і транспортування природної сировини;

Е₄ – ефект комплексного розвитку регіону й удосконалювання розміщення продуктивних сил;

Е₅ – зовнішньоторговельний ефект;

Е₆ – екологічний ефект;

Е_n   - інші види економічних ефектів.

 

Ефект виробництва виявляється в збільшенні обсягу прибутків від додаткової товарної продукції, у зменшенні обсягу оборотних коштів (наприклад витрати на очищення води, використаної для охолодження агрегатів).

Ефект споживання виявляється при більш повному використанні початкової сировини. При цьому з заощадженої сировини виробляється додаткова продукція, необхідна народному господарству.

 

Економія витрат на розвідку, видобуток, транспортування виявляється у вигляді економії не добутих ресурсів, резерву пропускної спроможності транспортних магістралей.

Ефект комплексного розвитку регіону й удосконалення розміщення продуктивних сил виявляється в економії земельних ресурсів завдяки комплексній забудові території (при формуванні ТВ К заощаджується 40 - 50% території за рахунок більш щільної забудови). Досягається економія витрат на створенні і використанні інфраструктури.

Ефект зовнішньоекономічних зв’язків виявляється в прирості національного доходу. Одержання продукції, що раніше ввозилася з-за кордону, або виробництво з відходів продукції на експорт дозволяє заощаджену або отриману валюту використовувати для придбання іншої продукції.

Екологічний ефект: при переході від відходних до маловідходних технологій зменшується сумарний фізичний обсяг відходів і заощаджуються кошти на їхню утилізацію. Оскільки при маловідходній технології все одно якась їхня кількість залишається (і як правило вони більш реактивні), їх потрібно знешкоджувати або утилізувати. Для цього і передбачені визначені капіталовкладення (К).