- •1.1. Система стратегічного управління: поняття, елементи та їх характеристика
- •1.2. Еволюція стратегічного управління
- •1.3. Види стратегічного управління
- •Характер заходів по наростанню дієвості сигналу
- •1.4. Необхідність формування стратегічного мислення менеджерів
- •1.5. Елементи системи стратегічного управління
- •1.6. Стадії процесу стратегічного управління
- •2.1. Поняття стратегії організації
- •2.2. Класифікація стратегій організації
- •2.3. Стратегічний набір організації
- •3.1. Зміст, завдання і організація стратегічного аналізу
- •3.2. Методологія стратегічного аналізу
- •3.3. Стратегічний аналіз в умовах невизначеності
- •.1. Аналіз зовнішнього середовища
- •4.2. Аналіз внутрішнього середовища
- •4.3. Характеристика методики swot-аналізу
- •4.4. Стратегічні рекомендації swot- аналізу
- •7.2. Характеристика основних етапів бенчмаркінгового проекту
- •7.3. Стратегічний бенчмаркінг
- •Приклад з практики стратегічного бенчмаркінгу
- •8.1. Методика стратегічної оцінки підприємства (соп)
- •8.2. Визначення рекомендованої стратегії за методом sрасе
- •Приклад методу sрасе з використанням довірчих інтервалів
- •9.1. Матриця Бостонської консалтингової групи (bcg) "Зростання / Частка"
- •9.2. Модель ge/McKinsey "Привабливість галузі/ Позиція в конкуренції"
- •9.3. Матриця спрямованої політики (модель Shell/dpm)
- •10.1. Модель "кривоїдосвіду"
- •10.2. Модель "життєвого циклу попиту"
- •10.3. Метод рімs
- •10.4. Модель "товар — ринок"
- •10.5. Ланцюжок цінностей м. Портера
- •11.1. Роль систем стратегічного вимірювання в управлінні бізнесом
- •11.2. Збалансована система показників (Ваlanced Sсоrecard- вsс)
- •11.3. Система показників відповідальності (Ассоuntability Scorecard - аsс)
- •12.1. Місія, її зміст і роль в організації
- •12.2. Поняття та види цілей
- •12.3. Формулювання та взаємозв’язок стратегічних цілей підприємства
- •13.1. Основи розроблення стратегії: підходи, принципи, визначальні фактори
- •13.2. Мета та принципи стратегічного планування
- •13.3. Моделі стратегічного планування
- •13.4. Особливості розроблення загальної (корпоративної) стратегії
- •13.5. Розроблення ділової (бізнес-) стратегії
- •13.6. Розроблення функціональних і операційних стратегій
- •13.7. Вибір та оцінка стратегії
- •14.1. Підсистеми забезпечення стратегічного управління
- •14.2. Основні характеристики організаційного забезпечення стратегічного управління (озсу)
- •14.3. Взаємозв’язок стратегії і структури
- •14.4. Характеристика організаційних структур управління стратегічного типу
- •15.1. Роль фінансово-економічного забезпечення у стратегічному управлінні
- •15.2. Побудова фінансово-економічного забезпечення стратегічного управління
- •15.3. Поточне та стратегічне бюджетування
- •16.1. Характеристика системи соціально-психологічного супроводження стратегічних змін
- •16.2. Організаційна культура в системі стратегічного управління
- •16.3. Стратегічний організаційний розвиток. «Аналіз поля сил»
- •17.1. Сутність стратегічної інформації. Інформаційно-аналітичне забезпечення стратегічного управління
- •17.2. Інформаційна система стратегічного управління
- •17.3. Облік та контроль в системі стратегічного управління. Стратегічний контролінг
- •18.2. Завдання керівництва в процесі реалізації стратегії
- •18.3. Зміни на стадії реалізації стратегії
- •18.4. Впровадження стратегічних змін в організації
- •18.5. Контроль реалізації стратегії
14.3. Взаємозв’язок стратегії і структури
Найбільш інерційною підсистемою управління підприємством є організаційна структура управління (ОСУ), яка має відбивати прийнятий порядок організації управління, досягнутий на певний відрізок часу.
Організаційна структура – це система зв'язків і відносин, що виникають (зникають) у процесі діяльності підприємства, між існуючими та створюваними (або такими, що зникають) ланками, підрозділами, рівнями системи управління згідно з обраною стратегією розвитку загального управління.
Організаційна структура визначає впорядкованість завдань, посад, повноважень і відповідальності, виходячи з яких підприємство здійснює свою виробничу і управлінську діяльність.
Розрізняють ОСУ, зорієнтовані на поточну діяльність (тобто на прийняття стандартних рішень), та стратегічні ОСУ. Перші, як правило, більш стабільні, створені за функціональним принципом, ієрархічні, із доволі глибоким поділом праці (горизонтальним, вертикальним, функціональним, технологічним і кваліфікаційним), із закріпленням обов'язків і повноважень в організації, із розробленими стандартами діяльності та організаційними документами. Контроль за діяльністю — переважно адміністративний, централізований і спеціалізований за сферами та ланками.
Стратегічні ОСУ, зорієнтовані на реакцію на зміни у зовнішньому середовищі, характеризуються більшою децентралізацією (різного типу), гнучкістю, універсальністю в діяльності окремих ланок, націлених на виявлення проблем і прийняття нових управлінських рішень. Лінійно-функціональні підрозділи можуть доповнюватись автономними ланками, створеними «під мету». Такі підрозділи можуть бути досить стабільними, створеними за лінійно-програмним принципом (тобто включеними до діючої ОСУ майже як відповідні функціональні підрозділи, але такі, що мають інший зміст діяльності) або на певний термін — до досягнення поставленої мети. Стратегічні ОСУ, крім того, покликані досягти балансу між стратегічною та поточною діяльністю, забезпечити керованість процесами розвитку одних і скорочення інших напрямків діяльності. Усе це доводить, що стратегічні ОСУ, як правило, дуже складні й потребують високої кваліфікації від менеджерів для їх розробки і використання.
Розвиток і вдосконалення ОСУ – природний процес, що відбувається на всіх процвітаючих підприємствах світу. Внесення стратегічних змін до структури підприємства завжди породжує проблему вибору рівня диференціації та інтеграції.
Диференціація – це розподіл робіт в організації між її частинами у такий спосіб, щоб кожна з них набула певної завершеності в межах одного підрозділу. В організаціях, які орієнтуються на ринок, диференціація – це виокремлення частин в організації, кожна з яких пропонує щось для задоволення попиту та інших вимог з боку зовнішнього середовища, насамперед тих організацій та споживачів, котрі перебувають у середовищі безпосереднього впливу.
Інтеграція – це рівень співробітництва, що існує між частинами організації та забезпечує досягнення стратегічних цілей у межах вимог з боку зовнішнього середовища. Потреба в інтеграції зумовлюється, з одного боку, розподілом праці, а з іншого – взаємозалежністю робіт в організації.