Газін В.П., Копилов С.А.Новітня історія країн Європи та Америки (1945-2002 роки)

РОЗДІЛ 7

виявився здібним учнем часу. Так, 19 липня 1951 р. в уряді бу­ ли надані місця представникам правої опозиції. Перестав уживатися термін “фаланга”. Розгорнулася “кампанія класо­ вого миру”. В 1959 р. у Долину полеглих було перенесено ос­ танки заколотників і республіканців. На збудованому ме­ моріалі викарбувано напис: “Ви всі боролися за Іспанію. Хто з Вас правий, хай розсудить Бог”. Через 10 років було відмінено відповідальність за дії в період громадянської війни.

Американська допомога сприяла стабілізації господарської ситуації у країні. І в 60-х роках економічна кон’юнктура зали­ шалася сприятливою. Посилились господарські зв’язки Іспанії зі США та країнами Західної Європи, песета стала конверто­ ваною валютою. Зростала частка іноземного капіталу. Його приплив збільшився у десять разів. Майже 2 млрд дол. у 1961 р. приніс туризм. Валовий національний продукт у 60-ті роки щорічно зростав на 7,6 %. Прискорився процес станов­ лення системи ДМК. Наприкінці 60-х років Іспанія стала індустріально-аграрною країною. У 1970 р. рівень промисло­ вого виробництва збільшився у три рази порівняно з 1950 р. Відповідно зріс добробут населення. Суперечності в сус­ пільстві переміщувалися в бік антифранкістської боротьби.

В обстановці позитивних зрушень поле лібералізації роз­ ширювалося, і правлячі кола змушені були вдаватися до нових поступок. У 1965 р. прийнято рішення не вважати економічні страйки кримінальним злочином, проведена амністія полі­ тичних в’язнів.

Усічні 1967 р., після чергового референдуму набув чин­ ності новий органічний закон, згідно з яким передбачалися вибори частини депутатів кортесів. Решта з них призначали­ ся главою держави за рекомендаціями офіційних органі­ зацій. Закон відновлював владу короля. 23 липня 1969 р. Франко визначив кандидатуру майбутнього короля Іспанії. Ним мав стати принц Хуан Карлос Бурбонський.

Узовнішній політиці Іспанії 60-х років було взято курс на зміцнення зв’язків зі США і НАТО. Водночас налагоджу­ валися торговельні зв’язки з соціалістичними країнами.

З початку 70-х років посилювалася криза режиму Франко. Всередині правлячого франкістського ешелону загострилася боротьба між “твердими” і “ліберальними”. Перші обстоюва­ ли жорсткі форми правління, другі наполягали на проведенні

140

Іспанія

реформ, які сприяли б входженню Іспанії до інтегрованої Європи. “Ліберальні” спиралися на міцніючий антифранкістський опозиційний рух. Відбулося розширення соціально-політичної бази боротьби з диктатурою. Неприми­ ренних противників франкізму — комуністів і соціалістів — підтримали християнські демократи, ліберали і монархісти. Антифранкістські настрої поширювалися також серед части­ ни християнських священиків.

Після смерті Франсіско Франко (20 листопада 1975 р.) Хуан Карлос був проголошений іспанським королем. Процес відходу від диктатури був обережним і повільним. Главою першого післяфранкістського уряду став поміркований пред­ ставник “бункера” (так називали “твердолобих” прихильників каудільйо) К. Аріас Наварро. Розпочався демонтаж диктаторсь­ кого режиму. З тюрем були звільнені антифашисти. 1 липня 1976 р. уряд очолив реформатор, один із лідерів партії Союз демократичного центру (СДЦ) Адольфо Суарес Гонсалес — 44-річний адвокат. З його іменем пов’язують “мирний пе­ рехід” від диктатури до демократії в Іспанії. У липні 1976 і бе­ резні 1977 р. були проведені амністії. У грудні усунено від своїх посад орієнтованих на “бункер” керівників служб безпеки і поліції. У квітні 1977 р. розпущено символ авторитарної вла­ ди — партію “Національний рух”, а в липні — кишенькові “вертикальні” синдикати. Водночас були легалізовані сили антифранкістської опозиції — Іспанська соціалістична робітнича партія (ІСРП) і Комуністична партія Іспанії (КПІ). Уряд Суареса виніс на всенародний референдум закон про політичну реформу. Її схвалення забезпечило легітимність процесові пе­ ребудови політичної системи Іспанії. Зі смертю Франко завер­ шився трагічний період у житті іспанського народу.

Іспанія у перші роки після франко. Специфіка переходу до демократії

Від середини 70-х років розпочався поступо­ вий, але неухильний процес переходу Іспа­

нії до демократії. Прихильники колишнього режиму здій­ снили кілька спроб повернути владу шляхом заколотів (1978,

141

РОЗДІЛ 7

1981). їх підтримувала армія, на рахунку якої за останні 150 ро­ ків було 30 путчів.

15 червня 1977 р. відбулися перші вільні вибори. Перемо­ гу на них здобула виборча коаліція Союз демократичного центру, яка об’єднала противників франкізму і представ­ ників центристських сил.

А. Суарес висунув ідею “національного консенсусу”, яка дістала широку підтримку загалу. В жовтні 1977 р. відбулося підписання так званого пакту Монклоа (від назви урядової резиденції). Ним передбачалося здійснення низки політич­ них та економічних заходів для “транзитного переходу” до демократії (встановлення парламентського контролю над ЗМІ, реорганізація служб правопорядку, демократизація си­ стеми соціального забезпечення й освіти, визначення стату­ су державних підприємств, податкова реформа тощо). Доку­ мент підписали всі представлені в парламенті партії: СДЦ, ІСРП, КПІ, Консервативний народний альянс та ін. Пізніше до пакту приєдналися профспілки, оскільки він пе­ редбачав стримування інфляції та ліквідацію безробіття. “Пакт Монклоа” визначив напрями конструктивного співробітництва суспільних сил у сфері практики переходу до демократії. 31 жовтня 1978 р. на засіданні обох палат Ге­ неральних кортесів — Конгресу депутатів і Сенату — був схвалений текст конституції, яка легітимувала парламентсь­ ку модель правління. На загальнонаціональному референ­ думі, що відбувся 6 грудня 1978 р., абсолютна більшість іспанців підтримала проект Основного закону, який став становим хребтом нової демократичної іспанської системи. Основний закон виписаний добротно і кваліфіковано, з ура­ хуванням досвіду провідних демократичних країн. В Основ­ ному законі визнається свобода підприємництва в рамках ринкового господарства, але водночас наголошується, що “публічні власті гарантують і охороняють її існування відповідно до загальних економічних вимог, включаючи не­ обхідність планування” (ст. 38) — державного регулювання. Пост міністра оборони обійняв стійкий конституціоналіст — генерал-лейтенант Мельядо, який рішуче взявся за прове­ дення військової реформи, оскільки франкістськи налашто­ вана армія чинила опір, саботувала рішення демократичного парламенту. 29 січня 1981 р. уряд А. Суареса пішов у

142

Іспанія

відставку. 23 лютого, коли в Конгресі депутатів відбувався другийАрур голосування по кандидатурі прем’єр-міністра від СДЦ Леопольдо Кальво Сотело, до залу засідань увірвалися гвардійці під орудою підполковника А. Техеро Моліна, які, погодивши свої дії з дивізійним генералом X. Мілансом дель Боском, мали намір здійснити державний переворот. При­ значення королем цивільного військовим міністром було ли­ ше приводом до насильницьких дій заколотників. Король негайно надіслав Мілансу дель Боску телекс такого змісту:

“Той, хто повстає, готовий спровокувати — і він понесе за це відповідальність — нову громадянську війну... Наказую тобі по­ вернути в казарми всі підрозділи, які ти привів у рух... В ім'я Іспанії, по-перше, і в ім 'я корони, по-друге, наказую тобі вико­ нати все, що я тобі сказав”. Загальнонаціональна маніфес­ тація на захист демократії, конституції і свободи, в якій взя­ ли участь 1,5 млн чол., наочно підтвердила прагнення іспанців остаточно покінчити з минулим. До відповідаль­ ності було притягнуто 32 військовослужбовці. Ватажки військової змови отримали по ЗО років тюремного ув’язнен­ ня. Король і уряд чимало зробили для перебудови армії. Після Мельядо військовими міністрами призначалися лише цивільні особи. Розроблено кодекс прав і обов’язків військо­ вослужбовців. Водночас відбувався процес деполітизації армії. Державна структура, що раніше служила диктаторові і фаланзі, була поставлена на службу народові, а не політич­ ним партіям.

Демонтаж франкізму здійснювався як процес звільнення від нетерпимості, духу громадянської війни через суспільне примирення і дійсний консенсус. Так, державну пенсію по­ чали отримувати всі, хто стояв по різні сторони барикад. Од­ нак франкізм витіснявся повільно й обережно. Політичне керівництво країни добре розуміло, що спроба одним ударом покінчити зі старим режимом могла завершитися трагічно: генералітет, ніскільки не вагаючись, кинув би армію проти народу. Тому, взявши за правило гнучкість і обережність, во­ но обрало шлях поступової зміни основоположних законів без їх формального порушення. Такої практики дотримува­ лися всі іспанські демократичні уряди 80-х років, очолювані А. Суаресом, Л. Кальво Сотело, Ф. Гонсалесом... Зокрема, саме в період урядування соціаліста Ф. Гонсалеса (1982—

143

РОЗДІЛ 7

1996 рр.) відбувся остаточний перехід від диктатури до демо­ кратії, а модернізована Іспанія стала невід’ємною частиною демократичної Європи. Уряд соціалістів запровадив безплат­ ну освіту і медичне обслуговування, відбувалася масштабна приватизація державної власності, надходження від якої за 14 років становили 1,5 трлн песет. Неабияку роль у напов­ ненні державного бюджету відігравав туризм. Так, у 1982 р., коли Іспанію відвідало 42 млн туристів, прибутки від нього становили 6,4 млрд дол.

Попри окремі допущені помилки, реформи в Іспанії бу­ ли добре пророблені, їх реалізація загалом відбувалася спокійно, без глибокого травмування основної частини іспанського суспільства. Країна поступово набула образу су­ часної, зайняла гідне місце в європейському та світовому співтоваристві.

Водночас в іспанському керівництві зріло переконання, що тільки інтеграція в західні військові структури і механізми допоможе зжити в генеральському середовищі мікроб пут­ чизму й гарантувати безпеку для Іспанії, що шлях у цивілізо­ вану Європу лежить через НАТО та ЄЕС. Утім, такий підхід аж ніяк не завадив Іспанії проводити самостійну зовнішню політику на міжнародній арені і, зрештою, цілком себе ви­ правдав. У травні 1982 р. Іспанія увійшла в НАТО, що стало для неї лікбезом у галузі демократії й сучасного військового будівництва для іспанського генералітету. Але тоді це викли­ кало бурхливі протести частини електорату. По Іспанії про­ котились багатотисячні антинатовські мітинги, у перших ря­ дах яких був і соціаліст Хав’єр Солана — майбутній Генераль­ ний секретар НАТО. Запевнивши іспанців, що Іспанія не братиме участь у військових структурах НАТО, Гонсалесу вдалося заручитися їхньою підтримкою щодо входження країни в НАТО. Ставлення іспанців до альянсу поступово змінювалося, і в 1998 р. здійснився остаточний вступ до цієї організації. А в 1986 р. Іспанія стала членом-учасником Європейського економічного співтовариства й, урешті-решт, перетворилась на органічну частину Західної Європи. Цей процес не був одностороннім. За останні 25 років країни Захо­ ду вклали в Іспанію у вигляді прямої допомоги та інвестицій сотні мільярдів доларів.

144

Іспанія

Король Хуан Карлос — особа надзвичайно популярна. Іспанці переконані, що корона, як символ єдності і життєстійкості країни, не допустить ніяких акцій з боку сил, які хотіли б зупинити демократичний процес. Король не має монополії на владу. Без підпису голови Конгресу депутатів або прем’єр-міністра його декрети та укази не можуть набу­ ти чинності. Державна скарбниця досить ощадливо субсидує королівський двір. Хуан Карлос — непересічна особистість: яхтсмен, вправний вершник, займається тенісом, дзюдо, ка­ рате, пілотує суперсучасні винищувачі.

Іспанія у 80-ті роки

Реформації другої половини 70—80-х років полегшувались тим, що не вимагали карди­

нальних змін у сфері економіки, пов’язаних з переділом власності. Йшлося лише про модернізацію економіки, її по­ ступову інтеграцію у світове співтовариство. Основне за­ вдання полягало у подоланні відсталості та виході з еко­ номічної кризи, що вразила Іспанію у середині 70-х років. Іспанці, згуртовані “пактом Монклоа”, з розумінням поста­ вилися до жертв, пов’язаних із стабілізацією економіки, заради майбутніх успіхів. Самі ж реформатори ніколи не забували про те, що тільки забезпечення високого рівня платоспроможності населення створює реальні умови для швидкого піднесення економіки. У цілому ж період оздоров­ лення економіки був скорочений завдяки тому, що іспансь­ кому урядові наприкінці 70-х років удалося уникнути різко­ го зниження рівня життя іспанського загалу.

У 80-ті роки в Іспанії відбулося зниження темпів еко­ номічного розвитку. Однак уже наприкінці 80-х років приріст продукції виробництва помітно зріс і в 1988 р. становив 7 %. За багатьма важливими показниками (ВНП, загальний обсяг торговельного обороту, особисте споживання на душу насе­ лення тощо) Іспанія наблизилася до розвинутих країн світу, а за деякими навіть випереджала їх. Так, за золотовалютними резервами (70 млрд дол.) вона займала друге місце у світі, а по забезпеченню ними імпортних операцій — перше.

145

РОЗДІЛ 7

Зовнішня політика іспанського уряду 80-х — першої по­ ловини 90-х років здійснювалася в контексті західноєвро­ пейського зовнішньополітичного курсу: Іспанія виступала проти ракетно-ядерної політики СРСР в Європі, засуджува­ ла радянське вторгнення в Афганістан. Останні колонії Іспанія втратила ще в першій половині 70-х років.

Національна проблема

У внутрішньому житті Іспанія зіткнулася з проблемами національного характеру.

Іспанія етнічно неоднорідна країна. Її населяють кастільці — власне іспанці, каталонці та галісійці зі своїми мовними особливостями, баски, які не мають спільних етнічних ко­ ренів з жодним народом. Іспанська історія (тривале пану­ вання маврів) сприяла формуванню традиційно сильного регіоналізму.

Іспанські реформатори після Франко добре усвідомлюва­ ли, наскільки важливою для Іспанії є національна проблема. Уже в 1977 р. Суарес створив особливе міністерство у спра­ вах регіонів. У статті 2 Основного закону зафіксовано: “Кон­ ституція основана на непорушній єдності іспанської нації, єдиної і неподільної батьківщини всіх іспанців, вона визнає і гарантує право на автономію для національностей і регіонів, що складають її, а також солідарність між ними”. Проте неоднаковий рівень автономії, наданої Країні Басків і Каталонії (більше самоврядування), й Андалузії, Галісії та Валенсії (менше самоврядування), призвели до активізації “автономістських сил”. У 1980 р. уряд Суареса почав виправ­ ляти становище, надавши широку автономію Андалузії. Хо­ ча в цілому демократизація країни сприяла ослабленню се­ паратизму, все ж автономістські тенденції не зникли. У 1990—1991 pp. хвиля націоналістичних рухів захлеснула Басконію і Каталонію — індустріально розвинуті і досить благо­ получні в соціальному відношенні. Час від часу терористич­ ними актами нагадує про себе ЕТА (Асоціація борців за свободу Басконії), котра вперше заявила про себе ще на­ прикінці 60-х років. Її ідеологія — суміш націоналістичних

146

Іспанія

вимог, ультралівих доктрин і католицького фундаменталізму. На перший план ЕТА висуває вимогу незалежності і побудову соціалістичної держави басків, в межі якої мають увійти населені цією народністю території провінції Наварра і навіть райони південної частини Франції. Тероризм ЕТА уже забрав більше як 800 життів. Діяльність ЕТА вносить серйозний дисонанс у розмірений ритм життя іспанського суспільства, що європеїзувалося і хоче спокою. Як результат поступово скорочувалася соціальна база баскського сепара­ тизму. Якщо у 80-х роках за політичне представництво ЕТА, партію “Еррі Батасуна” віддавали свої голоси 15 % басків, то сьогодні — лише 7,5 %. Баски дедалі більше усвідомлюють: вихід з Іспанії — це проблеми економічного розвитку і зни­ ження рівня життя. Разом з тим доброю прикметою сучасної Іспанії, пов’язаною з поглибленням демократії в усіх сферах життя, є припинення діяльності багатьох інших екстре­ містських організацій.

Внутріполітичний та економічний розвиток Іспанії у 90-х роках XX — на початку XXI ст.

арактерною особливістю життя країни в Хпершій половині 90-х років була нерівно­ мірність економічного розвитку. У 1991 — 1992 рр. спос­

терігався застій в економіці, а в 1993 р. — навіть спад вироб­ ництва. Порівняно з 1992 р. ВВП скоротився на 1 %. Однією з причин цих негараздів іспанці вважають зростання ко­ рупції в найближчому оточенні глави уряду соціалістів Феліпе Гонсалеса. На сторінках іспанської преси замиготіло слово “соборно” (хабар). Спалахнули грандіозні скандали з викриттям корупції в урядових колах, у яких були замішані міністри, президенти банків, великих державних компаній. Водночас через ухилення впливових осіб від сплати податків страждав бюджет. Однак порушені справи так і не були до­ ведені до кінця.

З березня 1996 р. на позачергових виборах ІСРП зазнала поразки. До влади прийшла консервативна Народна партія

147

РОЗДІЛ 7

на чолі з Хосе Марія Аснаром. Причиною поразки соціа­ лістів, на думку самих іспанців, стало суспільне перенапру­ ження. Надмірні жертви в ім’я модернізації країни призвели до зниження рівня життя, збільшення безробіття. Сюди ж додалася корупція партійної верхівки ІСРП і високих дер­ жавних чиновників.

Уряду Хосе Аснара вдалося знизити інфляцію та банківську ставку, яка наблизилась до середньоєвропейсько­ го рівня, що стимулювало зростання капіталовкладень. ВВП у 1997 р. становив 580 млрд дол., а частка Іспанії у світовій продукції — 1,5 %. Поліпшилось становище з внутрішніми боргами. Останнім часом партія Аснара змістилася до цент­ ру. З партії були виключені прибічники застосування на­ сильницьких методів у політичній боротьбі (діалектики “ку­ лаків та пістолетів”). Аснар запевнив профспілки, що життєвий рівень трудящих не буде знижений. А наприкінці травня 1997 р. було підписано угоду між профспілками і об’єднаннями підприємців, у якій передбачалося застосу­ вання економічних важелів для зменшення безробіття. Уго­ ду називають новим “пактом Монклоа”. Значні повнова­ ження були надані автономіям. Водночас було поставлено питання про відміну загальновійськової повинності і переве­ дення армії на професійну основу. У січні 1999 р. Іспанія вступила до Європейського економічного та валютного сою­ зу, у 2002 р. слідом за іншими західноєвропейськими країна­ ми ввела нову грошову одиницю — євро.

Консерватори зарекомендували себе як прихильники но­ вацій. Вони активізували роздержавлення власності. Лише в 1997 р. надходження від приватизації становили 1,6 млрд пе­ сет. Держава продовжила розпродаж своєї частки у багатьох компаніях (телекомунікаційна “Телефоніка”, енергетична “Ендеса”). При цьому держава дотримувалася курсу на роз­ порошення власності у стилі народного капіталізму. Так, кількість власників акцій тієї ж “Телефоніки” сягнула 1,4 млн. Джерелом внутрішніх інвестицій стали іспанські банки.

Водночас вібувався процес транснаціоналізації іспансь­ кої економіки. Та ж “Телефоніка” об’єдналася з “Бритіш телекомунікейшнз” та американською компанією “Ем-Сі-Ай” і утворила компанію “Консерт”. Значна частина акцій іншої

148

Іспанія

компанії телезв’язку — “Ретевізіон” — належить німецьким та італійським компаніям. Обидві іспанські компанії займа­ ють солідні позиції у телезв’язку латиноамериканських країн.

Модернізація, таким чином, здійснювалася не тільки за­ вдяки новим технологіям і новій техніці, а й пошукам нових форм господарювання в системі економічної демократії. Це засвідчує стан справ у енергетиці. “Електричний протокол”, що набув чинності в січні 1998 p., передбачав передачу енер­ госистем нового покоління тим, хто зможе зменшити собівартість електроенергії, оскільки від цього залежить кон­ курентоспроможність продукції. Лібералізація енергоринку надала можливість вибирати постачальників електроенергії.

Пошук урядом Хосе Аснара важелів економічного успіху, довіра до нього громадян Іспанії забезпечили консерва­ тивній Народній партії чергову перемогу на парламентських виборах 12 березня 2000 р. Партія Аснара здобула 183 манда­ ти із 350. Головні завдання, що їх ставить перед собою новий уряд Аснара — це боротьба з тероризмом і вирішення про­ блеми зайнятості (уже в 2001 р. безробіття скоротилося май­ же на 6 % порівняно з 2000 p.). Загальне погіршення госпо­ дарської кон’юнктури у світі на початку XXI ст. не обійшло й Іспанію. І хоча темпи зростання виробництва у 2001 р. де­ що сповільнилися (2,8 % проти 4,1 % у 2000 p.), однак Іспанія перебувала у кращому становищі порівняно з інши­ ми європейськими країнами.

Найбільш розвиненими галузями іспанської економіки є машинобудування, автомобіле- і суднобудування, електро­ технічна та хімічна промисловість. Водночас Іспанія — вели­ кий виробник вина, цитрусових, пшениці й рису. 1/10 час­ тину ВВП становлять прибутки від туризму.

Іспанія, обравши вільну ринкову економіку, не тільки відкрилася світові, а й здійснює економічну політику завою­ вання ринків у Європі та світі високоякісною і дешевою продукцією. Іспанія — заможна країна. Близько 70 % насе­ лення становить середній клас. Середньомісячний дохід на душу сягає 2 тис. доларів. Іспанія ставить завдання до 2010 р. досягнути цілковитої зайнятості, а в перспективі — приєдна­ тися до “великої сімки” найбільш розвинутих країн світу.

149