Газін В.П., Копилов С.А.Новітня історія країн Європи та Америки (1945-2002 роки)

РОЗДІЛ 2

здійснювали підпорядковані сталінському керівництву чис­ ленні служби Комінтерну, офіційно розпущеного ще 1943 р. Проте його апарат, що складався із спецінститутів № 205, 100, 99 і закордонного бюро компартій в Москві, виконував ті ж самі комінтернівські функції директивного керівництва ком­ партіями. З 1947 р. ці прерогативи були покладені на Інфор­ маційне бюро комуністичних партій (Комінформ), створене наприкінці вересня того ж року на конференції дев’яти ком­ партій (Радянський Союз, Польща, Югославія, Болгарія, Ру­ мунія, Чехословаччина, Угорщина, Франція та Італія), що відбулася у Шклярській Порембі на крайньому південному заході Польщі. З 1955 р. керівництво соціалістичною спів­ дружністю стало здійснюватися через структури Варшавського договору. Необхідність в Інформбюро відпала і 1956 р. воно було ліквідоване.

В економічному співробітництві в перші післявоєнні ро­ ки переважав простий обмін, що здебільшого мав бартерний характер. Нормального ринку, як такого, не було, а застосо­ вувалася практика суб’єктивного погодження цін. Відсут­ ність економічної заінтересованості партнерів аж ніяк не сприяла зростанню виробництва. Навпаки, всі підозрювали усіх в упередженості та несправедливості.

Етапи тоталітаризму

оталітарна система у країнах ЦПСЄ проіс­ Тнувала 40 років і пройшла у своєму розвит­

кові три етапи.

Перший етап (середина 40 — початок 60-х років) — період формування за зразком радянської моделі основ командноадміністративної системи, період прискореного, хоча й екстенсивного та малораціонального розвитку економіки. Однак задіяні ресурси та резерви швидко вичерпались.

Другий етап (60—70-ті роки) характеризувався спробами командно-адміністративної системи прискорити економіч­ ний розвиток шляхом реформ. Проте економічні реформи, що здійснювалися в усіх соціалістичних країнах, завершилися

40

Країни Центральної та Південно-Східної Європи в системі тоталітаризму

провалом, оскільки корінні перетворення зачіпали інтереси правлячої партійно-державної номенклатури. Звільняючи економіку від директивного управління, вони руйнували то­ талітарну систему — соціалізм, тому їх проведення всіляко гальмувалося, а економічна несвобода позбавляла вироб­ ників можливості забезпечити інтенсифікацію “народного господарства”. Економічна нестабільність, застій та кризові явища посилювалися.

У 80-тіроки розпочався третій етап, що супроводжував­ ся глибокою економічною та політичною кризою соціа­ лістичної системи. Швидко зростало економічне відставання соціалістичних країн від демократичних. Так, НДР відстала від ФРН на 25 років, Чехословаччина від Австрії — на 35, Болгарія від Туреччини — на 40 років. Серед населення соціалістичних країн наростало усвідомлення необхідності покінчити з тоталітарною системою, як гальмом суспільного прогресу.

Економічний розвиток країн ЦПСЄ. Провал економічних реформ

кономіка країн ЦПСЄ у роки перших Еп’ятирічок характеризувалася досить висо­ кими темпами розвитку. Були збудовані та реконструйовані

сотні підприємств, створені галузі важкої промисловості навіть у тих країнах, які до війни були аграрно-сировинни­ ми придатками індустріальної Європи. Однак твердити про якісь успіхи та переваги соціалістичної системи господарю­ вання не доводиться. Певні результати були досягнуті екс­ тенсивними, командно-адміністративними методами. На догоду модному промисловому розвитку ламався багатовіко­ вий поділ праці. Тисячі селян традиційно аграрних країн (Румунія, Болгарія) відривалися від звичної праці і направ­ лялися на соціалістичні будови, унаслідок чого страждали як сільське господарство, так і промисловість. Якість виробле­ ної продукції була невисокою, про її конкурентоздатність на світовому ринку не могло бути й мови.

41

РОЗДІЛ 2

Статистичні дані про динаміку розвитку економіки в період так званих успіхів були значно перебільшені. Йдеться про звичайне маніпулювання цифрами, розраховане на не­ обізнаність читача. Ніде в соціалістичній статистиці не знай­ ти даних щодо приросту валового національного продукту в грошовому виразі, оскільки вони були не на користь соціалістичних країн. Досягнуті неймовірним напруженням зусиль рівні розвитку виробництва підірвали продуктивні сили соціалістичних країн. Щоправда, Чехословаччина та НДР, які мали висококваліфіковану робочу силу та поперед­ ню практику високоорганізованого капіталістичного вироб­ ництва, до 60-х років трималися навіть у десятці найбільш розвинених країн Європи. Проте це було наслідком дії на­ працьованого попереднього потенціалу, акуратності й дис­ ципліни робітників, сформованих у дототалітарний період. Невдовзі й там планова централізована система, відсутність індивідуального інтересу та конкуренції призвели до руйнівного промислового відставання від індустріальних сусідів. Коли ж можливості екстенсивного розвитку були ви­ черпані, почалася стагнація тоталітарної економіки і суспільства. Економічна несвобода виявилася несумісною з переходом до інтенсифікації. Підтверджувалася перевірена практикою аксіома, що є два способи організації суспільно­ го виробництва: або через включення індивідуального інте­ ресу людини, або шляхом примусу. Комуністична система виявилася спроможною лише на друге.

Спроби зупинити наростання кризових явищ в економіці шляхом реформ (НДР — 1963 р., Чехословаччина — 1965, Угорщина — 1968, Польща — середина 60-х—70-ті роки, Ру­ мунія — кінець 60-х—70-ті роки і т. ін.) завершилися прова­ лом. Реформи не зачіпали основ існуючого ладу, були повер­ ховими. Необхідність радикальної ломки суспільного ладу, його політичних інститутів категорично не сприймалася керівною елітою командно-адміністративної системи, а будь-які спроби, здійснювані у цьому напрямі, нещадно придушувались.

42

Країни Центральної та Південно-Східної Європи в системі тоталітаризму

Наростання боротьби проти тоталітаризму

рагічні події 1953 р. (НДР), 1956 р. (Угор­ Тщина, Польща), 1968 р. (Чехословаччина), 1980—1981 рр. (знову Польща) яскраво засвідчили історичну

неспроможність тоталітаризму і необхідність повернення на шлях демократії та цивілізації. Незважаючи на жорстоке при­ душення народних виступів проти командно-адміністратив­ ної системи, ключова роль в якому належала Радянському Союзові, вони не пройшли безслідно. У Німецькій Демокра­ тичній Республіці певною мірою збереглися острови приват­ ної власності. У Польщі невпинна боротьба проти тоталітар­ ної системи, попри жорстокий тиск з боку керівництва СРСР та місцевих сталіністів, зірвала проведення насильної колек­ тивізації. В Угорщині після народного повстання 1956 р. розпочалася “ера Кадара” — поступова, обережна лібералі­ зація, яка готувала психологічні, політичні та економічні осно­ ви демонтажу комуністичного тоталітаризму. До сталінської моделі соціалізму Угорщина так і не повернулася. В Югославії розрив з СРСР у 1948 р. сприяв утвердженню системи само­ врядного соціалізму, який урешті-решт виявився різновидом ліберальної моделі тоталітаризму, і всі спроби здійснити в йо­ го рамках ринкові реформи завершилися провалом.

Міжнародні організації соціалістичних країн

Найвідомішими організаціями соціалістич­ них країн були Рада економічної взаємо­

допомоги (РЕВ, 1949 р.) та Організація Варшавського дого­ вору (ОВД, 1955 р.). РЕВ, унаслідок своєї структури, ко­ мандних методів і форм роботи, так і не зуміла забезпечити створення єдиного економічного простору, прискорити еко­ номічний розвиток країн, що входили до неї. Головною функцією РЕВ був той же поділ та перерозподіл матеріаль­ них цінностей, притаманний соціалізму. Основне завдання іншої, військово-політичної організації — Організації Вар­ шавського договору — полягало в тому, щоб забезпечити не стільки оборону від можливої агресії з боку Заходу (хоча це

43

РОЗДІЛ 2

був основний аргумент для виправдання існування ОВД), скільки недоторканність і збереження тоталітарної системи, не допустити виходу соціалістичних країн Центральної та Південно-Східної Європи із зони тотального контролю з бо­ ку СРСР. Війська Варшавського договору не раз застосову­ валися проти союзних держав, народи яких прагнули вирва­ тися з тоталітарної системи. Ця тактика дістала теоретичне обгрунтування у “доктрині Брежнєва”.

Антитоталітарні демократичні революції 1989 р.

а середину 80-х років соціалізм у Східній

НЄвропі себе повністю вичерпав і рано чи

пізно був приречений на загибель. Перелом настав 1989 р. Швидкоплинні революційні процеси охопили майже всі соціалістичні країни Східної Європи: НДР (жовтень—листо­ пад), Болгарію і Чехословаччину (листопад), Румунію (гру­ день). Ще раніше, влітку 1989 р., почався рішучий демонтаж тоталітарної системи в Польщі, до якого з початку жовтня приєдналася також Угорщина. 1989 р. увійде в історію люд­ ства, як переломний у відході від більшовицького ко­ муністичного експерименту, в доцільності і правильності якого засумнівалося навіть радянське керівництво на чолі з М. Горбачовим. Горбачовське керівництво розуміло: без ре­ формування системи радянський комунізм може просто ви­ бухнути і поховати всіх під своїми уламками. Звідси перебу­ дова, нове політичне мислення, відмова від насильства та силової політики в міжнародних справах, у тому числі й що­ до союзників по соціалістичній співдружності. З горбачовською перебудовою сам Радянський Союз почав поступово відходити від тоталітарної системи. Ставало зрозумілим, що радянським танкам нічого більше “захищати” у країнах Східної Європи. Адже танки на Будапешт і Прагу посилали­ ся не стільки проти “контри”, не стільки “обстоювати” принципи, якими не можна поступитися, скільки захищати радянський тоталітаризм.

Причини краху крилися в самій системі. В економічному укладі, основаному на екстенсивному розвиткові та підне­ вільній праці. Знищення приватної власності, економічної

44

Країни Центральної та Південно-Східної Європи в системі тоталітаризму

свободи, вільного підприємництва, тобто ринкової еко­ номіки, відмова від природного розвитку виробництва на ко­ ристь надуманої схеми привели країни Східної Європи до постійного дефіциту найнеобхіднішого і, нарешті, до еко­ номічної катастрофи. Понад 40 років тому німецький філо­ соф К. Ясперс у своїй книзі “Витоки історії та її мета” напи­ сав: “Страшно дивитися на те, як обманна віра в тотальне планування, яка нерідко виникає на грунті істинного ідеалізму, змушує людину через її діяльність все глибше, крок за кроком, занурюватися саме в те, що вона намагалася подолати — злидні, несвободу та беззаконня ”. Економічна причина зумов­ лює політичну. Позбавлений власності громадянин перестав бути повноцінною незалежною особою і потрапив у цілкови­ ту залежність від партійно-державної номенклатури. Пору­ шення прав людини, переслідування свободи та інакомис­ лення стали буденною справою численних секретних служб, створених режимом для власної безпеки. Лише в Радянсько­ му Союзі штатна чисельність КДБ сягала 700 тис. чол., “штазі” в НДР налічувала 100 тис., “секурітате” в Румунії — 120 тис. чоловік і т. д. Насильство над людиною, позбавлення її природних прав стало можливим з позбавленням людини власності. Демагогія про соціалістичну демократію втратила свою привабливість. Обіцянки соціалістичного раю залиши­ лися обіцянками. Накреслені соціальні програми перетвори­ лися на паперову фікцію, оскільки соціалістична система господарства не може створити ті блага, які передбачалося розподіляти. Ідеологія комунізму, зіткнувшись зі сферою ре­ альної практики, виявила свою цілковиту неспроможність. Потрібні були роки злиднів та поневірянь, аби зрозуміти, що “велике вчення” крім бідувань та розпачу, втрати тверезого осмислення життєвих проблем нічого не принесло.

За таких умов горбачовські спроби реформувати соціалізм у Радянському Союзі, виявити у ньому якусь потенцію нових імпульсів розвитку завершилися провалом. Задум здійснити не вдалося. На відміну від радянських лідерів, тверезо мис­ лячі політики з партійно-державного істеблішменту країн ЦПСЄ це зрозуміли. Так, колишній член Політбюро ЦК СЄПН Г. Шабовські писав із цього приводу на сторінках східноберлінської газети “Трібюне”: “Насильне впровадження в життя соціальноїутопії закінчилось провалом. Це була хворо­ ба не тільки НДР. Поспішність, з якою нині Радянський Союз

45

РОЗДІЛ 2

рветься до ринкової економіки, виявляє непомічену раніше логіку перебудови: соціалізм, який в 1917 р. відважився на рево­ люційний стрибок від теорії до практики, не підлягає перетво­ ренню, реформуванню. Його можна тільки ліквідувати. Провал експерименту очевидний. Соціальна захищеність, якою так пи­ шався наш соціалізм, виявилась векселем на майбутнє, який сьо­ годні поданий до оплати. Ярмо соціальних програм ми звалили на економікуу якій не давав дихнути корсет планового господарст­ ва, тобто бюрократія, папери, накази ”.

Разом з ідеологією зникли створені нею міфи про загаль­ ну кризу капіталізму, про неминучість кінцевої перемоги соціалізму, про вибір “третім світом” некапіталістичного шляху розвитку. Ця ідеологічна зашореність ретельно насад­ жувалася відповідними установами, в тому числі й органами масової інформації. Однак міфи почали сприйматися як міфи. Соціалізм виявився неправедною справою, загальна криза капіталізму — надуманою тезою, а країни “третього світу”, що обрали соціалізм, опинилися в жалюгідному стані.

Суперечки навколо проблеми антитоталітарних демокра­ тичних революцій та краху комунізму не вщухають і досі. Прихильники соціалізму-комунізму стверджують, що при­ чиною краху останніх стали помилки, допущені конкретни­ ми людьми, — Е. Хонеккером, Н. Чаушеску, Г. Гусаком, М. Горбачовим та ін. Відхід від цієї тези, особливо на тере­ нах колишнього Радянського Союзу, відбувається дуже й ду­ же повільно, що пояснюється насамперед важким еко­ номічним становищем країн-спадкоємниць. Що ж до країн ЦПСЄ, то в них цю тезу нині мало хто поділяє. Більшість електорату дотримується думки, що відповідальність за те, що сталося, мають нести сама система, а також дійсні творці тоталітаризму — комуністичні партії, котрі являли собою напіввійськові організації, побудовані на принципах демо­ кратичного централізму, всеприсутності та злиття з держа­ вою. Самі партійні вожді виявилися заручниками цього механізму. Сплеск антикомунізму — розплата за минуле, монополізм, переслідування інакомислячих.

У більшості країн ЦПСЄ антитотшіітарні демократичні революції відбувалися мирно. Основною причиною такого розвитку подій було те, що тоталітаризм втратив будь-яку підтримку в суспільстві (за винятком, звичайно, номенклату­

46

Країни Центральної та Південно-Східної Європи в системі тоталітаризму

ри, хоча й вона, між іншим, неоднозначно сприймала події, її реформаторське крило розуміло необхідність кардинальних перетворень). Робітничий клас, який постійно і повсюдно проголошувався гегемоном соціалістичного будівництва, найсвідомішим класом, котрий безпомилково вказує шлях у “світле майбутнє”, став ударною силою антитоталітарних ре­ волюцій, довівши тим самим, що він не хоче бути камуфляж­ ним прикриттям панування партійно-державної номенклату­ ри. Крім того, чим більшу історичну практику демократії мав той чи інший народ, тим делікатніше, без соціальних екс­ цесів відбувалася антитоталітарна революція. Так було в Чехословаччині, НДР. У ході наростання боротьби там швидко появилися численні демократичні організації, які спрямову­ вали суспільний протест у мирне русло. І навпаки, там, де практика демократії була відсутня, а перехід до комунізму стався як перехід від однієї форми тоталітаризму до іншої, там боротьба набувала кривавого характеру (Румунія).

Специфічні причини обумовили також моделі антитоталітарної революції. “Оксамитові” революції в Чехословаччині, НДР, Болгарії усунули від керівництва партійно-держав­ ну номенклатуру. Інтелігенція, значною мірою дисидентська, що керувалася завданнями зламу тоталітарної системи, здобула всебічну підтримку широкого загалу. В Румунії перемога над тоталітаризмом була здобута в результаті всенародного по­ встання проти диктатури Чаушеску та його клану. Механізм антитоталітарної революції в Польщі був запущений знизу масовим рухом багатомільйонної “Солідарності”. Демокра­ тичні революційні перетворення в Угорщині, що поступово визрівали вже в “еру Кадара”, розпочалися зверху реформа­ торським крилом УСРП.

Наслідки антитоталітарних демократичних рево­ люцій. Початок посткомуністичної епохи

У ході антитоталітарних революцій кому­ ністи змушені були відмовитися від моно­ полії на владу. З конституцій країн ЦПСЄ вилучено статтю,

що узаконювала цю монополію. Керівна роль партії не може

47

РОЗДІЛ 2

більше декларуватися й узаконюватися, її треба домагатися через виборчий бюлетень прийнятною для народу програ­ мою і копіткою працею по її виконанню, бо розчарувати виборця дуже легко, а завоювати довір’я — важко. Багато­ партійність, опозиція стали звичайною атрибутикою парла­ ментської держави.

Це засвідчили перші вільні (після 1945 р.) вибори у країнах ЦПСЄ, більшість із яких відбулися в 1990—1991 рр. В Угорщині до влади прийшла коаліція на чолі з Угорським демократичним форумом, у Чехословаччині — Громадянсь­ кий форум, у Румунії — Фронт національного порятунку, в НДР — християнські демократи, які основним пунктом своєї програми ставили проблему об’єднання Німеччини.

Крах комунізму, як теорії і практики, означав також крах тих партій, що стояли на платформі марксизму-ленінізму. Комуністичні партії або припинили своє існування, або пе­ рейшли на платформу західної соціал-демократії. Так, у січні 1990 р. припинила своє існування ПОРП. Тривалої еволюції зазнала СЄПН. БКП трансформувалася в Болгарську соціалістичну партію. В 1990 р. у двох югославських рес­ публіках до влади прийшли некомуністи. На певний час зникла комуністична партія Румунії, яка відкрито підтрима­ ла диктатора у грудні 1989 р. Гасла демократичного соціалізму, якими комуністи намагалися замаскувати збан­ крутілу теорію, послужили лише засобом поступової ево­ люції свідомості частини обивателів в сторону демократич­ ного мислення.

У ході та після антитоталітарних демократичних рево­ люцій у країнах ЦПСЄ відбулися разючі зміни. Формувала­ ся багатоукладна економіка, виникла і функціонує багатопартійна система з її свободами та людськими правами. Остаточно ліквідовано загрозу повернення до тоталітаризму Маркса—Леніна. Процес реформування суспільства набув незворотного характеру. Навіть прихід до влади лівих у 1993—1994 рр. у Польщі та Угорщині, спричинений страхом частини населення перед безробіттям, швидким соціальним розшаруванням, втратою упевненості в завтрашньому дні, зростанням злочинності та іншими явищами, що супровод­ жували перехідний період, не міг серйозно вплинути на про­ цес розбудови демократичного ладу в країнах ЦПСЄ. Та й

48

Країни Центральної та Південно-Східної Європи в системі тоталітаризму

ліві, екс-комуністи, відмовилися вже від марксистськоленінських догм і переймають досвід європейської соціалдемократії. Тим більше, що проблеми перехідного періоду вирішувалися досить успішно. Так, Польща в середині 90-х років за темпами розвитку економіки опинилася на другому місці в Європі, а Чехія мала бюджет із знаком плюс.

Особливе значення для країн ЦПСЄ мав прихід до влади нових людей, колишніх дисидентів, противників тоталітар­ ного режиму, людей з демократичним напрямом мислення. Головною позитивною ознакою нових керівників, таких як Вацлав Гавел, Желю Желєв, Йожеф Анталл, Тадеуш Мазовецький, Лех Валенса, було те, що вони не мали негативно­ го досвіду, досвіду командно-адміністративної чи партійної роботи в умовах тоталітаризму.

Процеси, що відбуваються сьогодні у країнах Центральної та Південно-Східної Європи, не мають аналогів у минулому. Вперше в історії здійснюється перехід від ліворадикального тоталітаризму до демократії та сучасного цивілізованого суспільства. Безперечно, він буде тривалим і непростим.

Формування регіону Центральної та Східної Європи (ЦСЄ)

ісля оксамитових революцій 1989 р., які Ппокінчили з соціалізмом у країнах колиш­ ньої Східної Європи, вивели їх зі стану васальної залежності,

привели до розпаду федерацій Югославії і Чехословаччини, завершився процес фундаментальних змін у регіоні. Зник поділ на Східну і Західну Європу. Між Західною Європою і Росією виник регіон із 18 країн з населенням 190 млн чол. і сукупним валовим продуктом 900 млрд дол. (Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Румунія, Болгарія, Словенія, Хор­ ватія, Македонія, Югославія, Боснія і Герцеговина, Албанія, Україна, Молдова, Латвія, Литва, Естонія та, з певним засте­ реженням, Білорусь, яка дедалі більше тяжіє до об’єднання з Росією).

49