Газін В.П., Копилов С.А.Новітня історія країн Європи та Америки (1945-2002 роки)

РОЗДІЛ 6

конституції статті 2 і 3 про включення Ольстеру до свого скла­ ду. Більша частина 15-тисячного британського військового контингенту виведена з Ольстеру. Проте залишилася пробле­ ма, яка не дає можливості стверджувати про остаточне врегу­ лювання ольстерського питання. Йдеться про розпуск проте­ стантських і католицьких воєнізованих формувань, насампе­ ред ІРА. Проблема чи не найважча з огляду на необхідність тривалої ломки характерів, психології і стереотипів мислення багатьох і багатьох людей, які тривалий час звикли добувати для себе блага за допомогою зброї. Невдовзі це підтвердилось, й 11 лютого 2000 р. Лондон знову запровадив пряме правління в далекому від миру Ольстері.

Співдружність наприкінці XX ст.

Британська співдружність у 1998 р. об’єдну­ вала 54 держави. Через кожні два роки про­ водяться саміти країн-учасниць. Особлива увага у Співдруж­

ності приділяється розвиткові демократії. Так, у 1995 р. за по­ рушення демократичних принципів з організації була виклю­ чена Нігерія, а в жовтні 1999 р. — Пакистан, де генерал Первез Мушарраф здійснив військовий переворот. Вагомі економічні вигоди членам Співдружності приносять сприят­ ливий візовий режим, уніфікація системи бухгалтерського обліку і діловодства. Існує і здійснюється ціла серія програм економічної, технічної і технологічної допомоги, що на­ дається “старшими братами” “молодшим”. Це робить вигідним членство у Співдружності, а їй самій забезпечує життєстійкість. Велика Британія — провідний член Співдруж­ ності — має від нього значні вигоди. Так, обсяг торгівлі між Великою Британією і країнами Співдружності вищий, аніж з країнами ЄС. Та й більшість європейських колізій Великої Британії породжені її зв’язками з країнами Співдружності. Велика Британія розривається між тими й іншими і змушена вдаватися до політики балансування.

130

Велика Британія

Парламентські вибори 2001 р. Нові політичні орієнтації

апарламентських виборах 2001 р. Лейбо­

Нристська партія на чолі з Тоні Блером

здобула нову впевнену перемогу, отримавши в палаті громад 406 депутатських мандатів із 659. Це сталося завдяки вмінню лейбористів маневрувати, насамперед, у соціальній політиці, раціонально здійснювати перерозподіл національного багат­ ства. За попередній термін свого правління (1997—2001 рр.) лейбористи домоглися значного зближення рівня доходів найбагатшої і найбіднішої груп населення. Реальний дохід “нижніх” (10 % усього населення) збільшився на 9,3 %, а “верхніх” (10 % населення) зменшився на 0,7 %.

Зрушення лейбористського “третього шляху” у бік консер­ ваторів було водночас рухом у бік економічного лібералізму. Лейбористи вели також активну боротьбу за виборця. Різке скорочення протягом останніх років кількості найманих робітників (у первісному значенні цього слова), трансфор­ мація найманої праці в самодіяльну змусили лейбористів звернути особливу увагу на ті групи “трудящих”, які утвори­ лися з робітничого класу. Такою, зокрема, численною групою були представники малого бізнесу. На його інтересах дедалі частіше почали схрещувати свою політичну й пропаган­ дистську зброю головні політичні партії. Лейбористи всіляко сприяють поліпшенню умов кредиту для малого бізнесу, а консерватори удаються до переговорів з тред-юніонами, на­ магаючись залучити їх на свій бік. Дрібний буржуа — це й є робітничий клас сьогодні. За нього, як електорат, ведеться бо­ ротьба між політичними партіями.

Якщо наприкінці XX — на початку XXI ст. лейбористи знайшли свою “золоту жилу”, то консерватори за нових умов не змогли виробити соціально-економічну й політичну модель, яка змогла б кинути виклик “третьому шляху” лей­ бористів. У 2001 р. консерватори відзначили 135-ліггя своєї партії. Однак того ж року вони зазнали серйозної поразки на парламентських виборах. Як наслідок, їхній лідер Вільям Хейг на черговій конференції Консервативної партії у Блек­ пулі (2001) змушений був поступитися посадою 1. Дункану Сміту.

131

РОЗДІЛ 6

Зовнішня політика у другій половині 90-х років XX — на початку XXI ст. Сучасна Велика Британія

овнішня політика Англії як і в минулому Звеликою мірою визначається її постійним членством у Раді Безпеки ООН, участю у провідних ор­

ганізаціях Заходу, наявністю значного ядерного потенціалу. Велика Британія лідирує у Співдружності, має одну з най­ більш розвинених і відкритих економік у світі. Додатковим чинником зростання впливу Великої Британії у світі неолейбористи (“нові лейбористи”) вважають успіхи свого “третьо­ го шляху” як основи для співробітництва з соціал-демокра- тичними партіями Євросоюзу.

Разом з тим Велика Британія продовжує займати особли­ ву позицію в системі Європейського Союзу. Вона вимагає врахування самобутності учасників (інтеграція там, де це не­ обхідно, децентралізація в усіх інших випадках). Уряд Тоні Блера вважає ООН головною опорою сучасного світопорядку, а невтручання у внутрішні справи інших держав — най­ важливішим принципом міжнародної політики. “Жодна держава, — заявив у Чікаго 22 квітня 1999 р. англійський прем’єр, — не повинна вважати, що вона має право міняти політичну систему іншої, або заохочувати підривну діяль­ ність, або захоплювати частини території, на які вона, як на її думку, може претендувати”. Однак якщо здійснюється ге­ ноцид, гноблення, що породжують потоки біженців, які де­ стабілізують сусідні країни, правління режимів меншин, що не мають легітимності, таку політику слід вважати “загрозою міжнародному мирові і безпеці”. Звідси участь

близько 250 млн ф. с.). Визнанням ролі Великої Британії у миротворчих місіях стало обрання Генеральним секретарем НАТО колишнього британського міністра оборони Джорджа Робертсона (13 жовтня 1999 р.). Після 11 вересня 2001 р. збройні сили Великої Британії взяли активну участь у міжна­ родній операції “Незламна воля” проти “Аль-Каїди” й ре­ жиму Талібана на території Афганістану.

132

Велика Британія

Серед внутрішніх проблем сучасної Англії особливо гос­ трою є расова. Прикмета сучасної Англії — присутність ба­ гатьох вихідців з колишніх британських колоній. У після­ воєнний період їх кількість швидко зростала і на початку 90-х років становила 5 % населення (у 50-ті роки — 0,2 %). Націоналісти з Британської національної партії стверджу­ ють, що джерелом усіх бід британців є кольорові іммігранти. Однак прагнення ультраправих завоювати довір’я виборців за допомогою гасла “Британія для британців” особливого успіху не мають.

Велика Британія не приєдналася до Європейського ва­ лютного союзу, не запровадила замість фунта стерлінгів євро. Це пояснювалося різними принципами й джерелами формування пенсійних фондів в Англії і на континенті (в Англії значна частина їх створюється приватними інвес­ тиціями, а на континенті — державою, що лягає важким тя­ гарем на бюджет і створює ризик нестабільності у функціонуванні єдиної валюти). Велика Британія, як при­ вабливий об’єкт інвестицій, боїться коливань валютного курсу, що може негативно позначитися на інвестиційному кліматі. Не слід забувати також про традиційну при­ хильність британців до фунта стерлінгів тощо.

Незважаючи на те, що Велика Британія у повоєнний період перемістилася з другого на сьоме місце у світі за об­ сягом ВВП (1997), вона й надалі залишається однією з провідних країн світу. Її частка у світовому ВВП у 2000 р. становила майже 3 %, а в промисловому виробництві — близько 3,5 %. У 2001 р. ВВП країни порівняно з 2000 р. зріс на 3 %. Протягом останніх років підвищувалась роль нових наукоємких галузей — хімічної (насамперед малотоннажної хімії), електротехнічної, електронної, аерокосмічної, прила­ добудування, виробництва устаткування для морського ви­ добутку нафти. За рівнем біотехнологій Велика Британія по­ ступається лише США. Значення традиційних галузей —тек­ стильної, сталеплавильної, суднобудування — різко знизи­ лось. В енергетиці частка газу зросла до 40 %, а чверть елек­ троенергії виробляється на АЕС.

Займаючи лише один відсоток земної суші, Велика Бри­ танія володіє значним національним багатством і потужним науково-технічним потенціалом. Вона — один з найбільших

133

РОЗДІЛ 6

світових інвесторів і фінансових центрів. Щорічні доходи від розвитку туризму становлять 5,5 млрд дол. У 1994 р. Англія з’єдналася із Францією тунелем, прокладеним під ЛаМаншем.

У сільському господарстві задіяно не більше 3 % праце­ здатного населення. Водночас воно задовольняє нині близько 75 % потреб країни у продуктах харчування. В Англії 243 тис. фермерів, 180 тис. з них є членами збутових та постачаль­ ницьких кооперативів, чільною організацією яких виступає створена ще в 1944 р. Асоціація сільськогосподарських коо­ перативів, котра опікується питаннями встановлення цін, укладанням договорів тощо. Продуктивність сільського гос­ подарства за останні 20 років виросла в півтора разу. Англія, про яку кілька десятиліть тому писали, що вона споживає власні продукти лише три місяці на рік, сьогодні постійно зменшує імпорт сільськогосподарської продукції.

Порівняно успішно розвиваються англо-українські сто­ сунки. Уже 31 грудня 1991 р. Велика Британія визнала неза­ лежність України. З 1993 по 1997 р. український експорт у Велику Британію збільшився на 200 %. У 2001 р. він зріс на 13 %. Велика Британія входить у трійку головних європейсь­ ких партнерів України. За обсягами інвестицій в українську економіку у 2002 р. вона посідала третє місце. У 2002 р. Ве­ лика Британія надала нашій країні 12 млн дол. технічної допомоги. Між Великою Британією і Україною укладено 21 угоду, а також Договір про принципи відносин та співпрацю.

Парламент. Палата громад

нглійський парламент, заснований ще в А1265 р., складається з двох палат — палати лордів і палати громад. У палаті громад, яка формується

шляхом виборів за представницькою системою, налічується 650 депутатів. Місць у приміщенні, де засідає палата гро­ мад, — 437, та й ті здебільшого пустують, оскільки кожен де­ путат може сам вирішувати: брати чи не брати участь у засіданні. Однак у партійних фракціях дисципліна дуже сувора. Лідер фракції на кожен день визначає, хто і в якому

134

Велика Британія

порядку виступатиме. Своєрідною є також процедура голо­ сування — всі встають і проходять у коридор, який роз­ двоюється: хто “за” — наліво, хто “проти” — направо.

Порядок, заведений у парламенті сотні років тому, не­ ухильно зберігається понині. Посередині палати поважно сидить спікер зі своїми трьома помічниками. Він надає сло­ во, стежить за дотриманням парламентської процедури і по­ рядком дебатів. Веде засідання у швидкому й діловому темпі. Усі виступаючі звертаються до спікера, а не до особи, про яку йдеться або з якою депутат полемізує. Таким чином, дискусія відбувається в рамках пристойності. Депутати публічно не називають колегу на прізвище, а тільки так: член палати від такого-то виборчого округу. Виступ має бути ко­ ротким і лаконічним. Не прийнято зачитувати наперед заго­ товлені тексти.

Члени палати громад, на відміну від лордів, вислуховують щорічну тронну промову королеви стоячи. Промову готує глава діючого кабінету. У ній мають бути викладені напрями діяльності кабінету на наступний рік. Засідає британський парламент близько 150 днів на рік. Закон, що приймається, має бути чітким і не давати приводу для різного тлумачення.

Двічі на тиждень парламентарії мають право звертатися до прем’єр-міністра із запитами, на що відводиться не більше 15 хв.

Опозиція — обов’язковий і невід’ємний компонент пар­ ламентської системи, необхідна умова ефективного уп­ равління країною. Вона — незручна реальність для правлячої партії, однак абсолютно необхідна в демократичній країні, оскільки є дзеркалом і об’єктивним мірилом діяльності правлячої більшості, дає можливість вибору громадянам країни. Опозиція формує “тіньовий кабінет”, члени якого під час парламентських дебатів виступають як своєрідні візаві відповідних міністрів. Таким чином, у випадку пере­ моги на парламентських виборах опозиції не потрібен час для входження у владу.

В англійському парламенті “працюють” професіонали. Суміщати політичну кар’єру з якоюсь іншою в Англії не прийнято. Людина змолоду вирішує, ким вона хоче стати, і, не розкидаючись, всебічно вдосконалюється в обраному напрямі. Основною передумовою успішної політичної

135

Іспанія в перші післявоєнні роки

Уроки війни франкістська Іспанія підтриму­ вала фашистську Німеччину. Вона постав­ ляла своїй союзниці стратегічну сировину, іспанська “голу­

ба дивізія” добровольців воювала на радянсько-німецькому фронті. Вкладення коштів у важку та військову промис­ ловість обернулося у повоєнні роки труднощами у вироб­ ництві предметів першої необхідності та продовольчих то­ варів. Ситуацію ускладнювала міжнародна ізоляція фа­ шистського режиму. Лише на початку 50-х років іспанська економіка досягла рівня 1935 р.

Режим Франко шукав вихід в обережній та поступовій лібералізації суспільного життя. 17 липня 1945 р. була прого­ лошена Хартія іспанців — основний закон про права та обов’язки громадян. Щоправда, вона містила цілий ряд за­ стережень. Так, право на створення громадських організацій обумовлювалося збереженням “основних устоїв держави”, тобто йшлося про незмінність існуючої диктатури. Все ж до складу іспанського уряду поряд з “Іспанською фалангою” — фашистською партією генерала Франко — були введені представники організації “Католицька дія”, яку очолював А. Мартін Артахо.

Основні зусилля диктатура спрямовувала на те, щоб ней­ тралізувати дії своїх головних суперників — комуністів, які в 1945—1948 рр. удалися до партизанської боротьби проти ре­ жиму Франко.

На тлі загальної відрази у світі до фашизму ставлення демо­ кратичних країн Заходу до режиму Франко було негативним.

137

РОЗДІЛ 7

У грудні 1946 р. Генеральна Асамблея ООН ухвалила резо­ люцію, в якій рекомендувала країнам—членам цієї міжна­ родної організації відкликати з Іспанії своїх послів. Лише Португалія та Аргентина зберегли з Іспанією дипломатичні стосунки.

Міжнародна ізоляція змусила Франко вдатися до пом’як­ шення існуючого режиму. У квітні 1947 р. була створена Ви­ ща королівська рада, а 6 липня 1947 р. було проведено рефе­ рендум про державний устрій Іспанії. Більше як 14 млн іспанців висловилися за відновлення монархії, убачаючи в ній символ єдності нації та можливість покінчити з фа­ шистською диктатурою. Іспанія формально стала вважатися монархією. І хоча Франко залишив за собою посаду довічно­ го глави держави, Захід розцінив цей крок як намір рухати­ ся шляхом демократії. З іншого боку, західні політики дійшли висновку, що впливати на іспанське керівництво на­ багато легше й ефективніше, не розриваючи з ним зв’язків. І в 1949 р. західні посли повернулися до Іспанії. Згідно з дого­ вором від 26 вересня 1953 р. про оборону, економічну допо­ могу та взаємну безпеку США дістали право на будівництво військових баз на території Іспанії, а наприкінці 1955 р. Іспанія стала членом ООН.

Економічний та політичний розвиток у 50—70-х роках.

Крах франкістського режиму

ержавний контроль та протекціонізм, сис­ Дтема автаркії, державні субсидії в енергети­ ку та інші галузі важкої промисловості сприяли швидкому

економічному відродженню Іспанії у 50-ті роки. У 1951— 1958 рр. щорічний приріст виробництва продукції становив 8 %. Проте уже з 1959 р. намітилися кризові явища в еко­ номіці. Автаркія на той час себе зжила. Незважаючи на появу нових галузей (автомобілебудування, тракторобуду­ вання, електроніка, суднобудування, нафтохімія), Іспанія значно відставала від розвинутих демократичних країн Західної Європи. Відсталим було й сільське господарство,

138

Іспанія

що базувалося на старих, рутинних методах праці. Сотні тисяч селян змушені були залишати свої господарства і на правах “гастарбайтерів” шукати роботу в ФРН та інших роз­ винутих країнах. Цілі райони країни обезлюдніли. За рівнем промислового виробництва Іспанія на початку 60-х років займала тринадцяте, а сільського господарства — п’ятнадця­ те місце в Європі.

За таких умов на допомогу прийшов Міжнародний банк реконструкції та розвитку, який спільно з іспанськими еко­ номістами розробив “план стабілізації” — план виходу Іспанії з економічної кризи. Він передбачав поступову ліквідацію контролю за імпортом та експортом, лібе­ ралізацію торгівлі, здійснення режиму суворої економії, стабілізації цін, зниження курсу песети щодо долара, дозвіл на вивезення прибутків та валюти за кордон, створення сприятливих умов для капіталовкладень. З метою реалізації “плану стабілізації” США у 1959 р. надали Іспанії кредити загальною сумою 546 млн дол., що сприяло зміцненню позицій її промислових та фінансових компаній. На зміну жорсткому державному регулюванню приходила ринкова система. А вона підривала основи диктатури.

Зміцнення ринкової економіки за “планом стабілізації” об’єктивно ставило питання про поглиблення лібералізації політичної системи. Буденним явищем для країни стали страйки. У 1961—1962 рр. страйки студентів Мадріда та Бар­ селони і шахтарів Астурії сколихнули всю країну. Студенти вимагали розпуску фалангістського студентського союзу, а робітники — ліквідації вертикальних профспілок (у фа­ шистських та комуністичних країнах профспілки будувалися за вертикальним принципом, тобто їхніми членами були не тільки рядові робітники, а й представники адміністрації аж до міністрів включно. Такі профспілки перебували під цілковитим контролем державних структур та правлячої монопартії — комуністичної чи фашистської). За таких умов франкістський режим змушений був відступати. Уряд пішов на підвищення зарплати, визнав право робітників на страйки.

Лібералізація дедалі більше проникала в суспільнополітичне життя, поступово розмивала диктаторський режим, закладала основи консенсусу та злагоди. Та й сам Франко

139