Основні етапи роботи над сценарієм театралізованого тематичного вечора

Сценарій – це детальна літературно–режисерська розробка змісту театралізованого святкового дійства. Зазвичай сценарій в суворій послідовності викладає все, що буде проходити на заході, розкриває тему, показує авторські переходи від однієї частини дії до іншої, наводиться орієнтовний напрямок усіх імпровізаційних виступів та інших акцій. У сценарій вводяться художні твори, які будуть використані, чи уривки з них; у ньому передбачаються засоби активізації учасників, планується оформлення та спеціальне обладнання приміщення.

Збір матеріалу умовно можна поділити на дві частини:

1) збирання фактичного (документального) матеріалу – документи, що вийшли з друку, архівні матеріали, друкована продукція, постанови, накази, історичні довідки, факти дійсності, періодична преса, статистичні данні, спогади, події з життя, листи, особисті речі людей, реліквії, експонати музеїв та виставок, кіно – відео та фото-матеріали;

2) збирання художнього матеріалу легше робити за блоками – пісні, вірші, пантоміма, музика, хореографія, уривки з літературних творів, художнє кіно, спорт та ін. У підборі художнього матеріалу слід враховувати можливість його реального втілення виконавцями чи колективами. Загальні вимоги до зібраного матеріалу такі: актуальність (має викликати інтерес та відповідати на проблеми сьогодення), пізнавальна цінність, здатність викликати інтерес глядачів.

На основі відібраного матеріалу можна переходити до наступного етапу – створення кожного окремого епізоду. І тут ми повторюємо всю попередню схему роботи, тільки відносно конкретного епізоду:

1) визначаємо тему, проблему, ідею епізоду;

2) створюємо задум епізоду;

3) підбираємо матеріал.

Композиція побудови епізоду така сама, як і композиція всього заходу (про «композицію» докладніше буде далі). В епізоді повинна бути одна головна подія.

Подія – це життєвий факт або явище, що докорінно змінює дієву лінію персонажу або ряду образів, це перехід від «щастя» до «нещастя» і навпаки.

В епізоді завжди зберігається єдність місця і часу дії. Тривалість епізоду 5-7 хв. Наступний етап створення сценарію є надзвичайно важливим, бо від нього залежить цілісність та єдність художнього задуму.

Це – пошук сценарно – режисерського ( сюжетного) ходу.

Сценарно-режисерській хід – це прийом, за допомогою якого з’єднуються всі складові частини сценарію (епізоди). Сценарно-режисерський хід повинен бути образним, яскравим, зримим. Він дає можливість образного рішення, є стрижнем для монтажу окремих епізодів, сприяє тому, щоб художні ілюстрації не видавалися штучними, вставними номерами, а усні виступи – непотрібними доповненнями.

На початку роботи чітко визначається тема та ідея. У режисерській практиці ці поняття часто недооцінюються, змішуються, підміняються одне іншим, що неминуче позначається на якості сценарію.

Тема – коло життєвих явищ, відібраних і освітлених автором в сценарії. Іншими словами, тема – це те, про що автор хоче розповісти учасникам вечора. Ідея – основний висновок, основна думка, авторська оцінка зображуваних в сценарії подій. Ідея – це те, заради чого проводиться вечір. На основі ідеї вирішуються певні навчально-виховні питання.

Ідея сценарію, що стала точкою зору автора, є основою для підбору документального і художнього матеріалу, представляє конфлікт, композицію, образне рішення, підбір реальних учасників дії. Нечіткість ідеї, як правило, обертається нечіткістю сценарію, його основних смислових акцентів. Іноді виходить так, що вечори, присвячені Великій Вітчизняній війні, якщо в них недостатньо продумана ідея героїзму народу, естафета бойових традицій, роблять акцент лише на важкі втрати, понесені нашим народом у війні.

Пошуки яскравого, цікавого сюжету – невід’ємна частина роботи над сценарієм, важлива вимога до літературної сценарної основи.

Створюючи сюжет для тематичного вечора, треба організувати художній і публіцистичний матеріал так, щоб він розвивався від події до події, в логічно побудованій сценічній дії.

Тематичний вечір – це ідейно і сюжетно організована єдність, зв’язний ланцюг усних виступів, дій, зорових образів, злитих у рамках сюжету сценарно-режисерським задумом.

Розвиток сюжету в сценарії тематичного вечора неможливий без визначення і розробки конфлікту. Він може виражатися в подоланні людьми труднощів, перешкод до певної мети.

Наступним кроком стає розробка композиції майбутнього сценарію, реалізація конфлікту, розвиток сюжету в сценічній дії. Композиція – є організацією дії, тобто відповідне розташування матеріалу.

На початку сценарію потрібна експозиція. В цій частині відбувається коротка розповідь про події, що передували виникненню конфлікту, викликали його. Експозиція в сценарії зазвичай переростає в зав’язку. Експозиція і зав’язка мають бути чіткими та лаконічними. Вони несуть велике психологічне навантаження, оскільки зосереджують увагу глядача, готують його до сприйняття дії, налаштовують на певний лад.

Наступна частина сценарної композиції – основна дія, зображення процесу боротьби, її перипетій, низки подій і зіткнень, в яких вирішується конфлікт. Основна дія зазвичай розпадається на ланцюг взаємозв’язаних і взаємообумовлених епізодів. Кожен з них має свою логіку, свою внутрішню композицію, через яку червоною ниткою проходять ідея і тема сценарію.

Дія в сценарії підкоряється наступним основним методичним вимогам:

1.Сувора логічність побудови сюжету і розвитку конфлікту. Кожен епізод сценарію має бути логічно обумовлений, пов’язаний смисловими «містками» з попереднім і подальшим. Помітимо, проте, що логічність зовсім необов’язково повинна означати хронологічну послідовність, як це часто розуміється авторами сценаріїв.

2.Поступове наростання дії. Задана експозицією-зав’язкою дія повинна розвиватися по наростаючій лінії до кульмінації і розв’язки.

3.Закінченість кожного окремого епізоду. Сценарій завжди складається з епізодів. Кожен з них має внутрішню логіку побудови і має бути обов’язково закінченим, перш ніж починається, інший. Кожен епізод у мініатюрі повторює усі елементи сценарію, у тому числі і композицію (як вже говорилося вище).

4.Контрастність побудови епізодів. Епізоди повинні бути контрастними один до одного як за характером, так і за методикою використання жанрів мистецтва, за темпоритмом, кількісним складом учасників.

Дія обов’язково має бути підведена до кульмінації, до найвищої емоційної точки. У момент кульмінації найбільш концентроване вираження знаходить ідея театралізованої вистави. У сценарії урочистої церемонії «Посвячення в студенти» кульмінаційним моментом є залучення першокурсників до традицій навчального закладу, який може проходити у формі клятви студентів.

Після кульмінації композиція завершується розв’язкою – фіналом дії. Розв’язка дуже важлива частина композиції, її відсутність або незавершеність залишає відчуття незакінченості усього заходу, бо фінал несе особливе смислове навантаження, оскільки є найбільш вигідним моментом для максимального прояву активності учасників вечора. Поширеною формою фіналу театралізованого тематичного вечора може стати об’єднаний виступ на сцені усіх виконавців, колективний масовий спів, урочисті клятви та звернення.

Специфікою режисури та драматургії масових форм стосовно заключної частини композиції є організація її не за принципом певного спаду емоційного напруження, а підтримка у фіналі вечора емоційного впливу на рівні кульмінації.