5. У чому полягає сутність різних підходів щодо розуміння проблеми про походження життя ?

Критика деякими вченими субстанційного підходу до вирішення проблеми походження життя ґрунтувалося на тому, що “головна увага дослідників була зосереджена на вивченні шляхів і механізмів абіотичного синтезу біологічно важливих високомолекулярних сполук, а також на моделюванні самоскладання найпростіших надмолекулярних структур”, а також не брали до уваги “самоорганізації систем, які неодмінно включають вузлові функціональні механізми”

Кібернетики, молекулярні біологи та генетики розглядають біологічні об’єкти як самокеровані системи, які існують завдяки внутрішньому стану та інформації, що надходить з довкілля. Головну увагу прихильники функціонального підходу приділяють організації живої системи та системній взаємодії життєвих процесів і розкриттю найзагальніших закономірностей, внаслідок яких з молекулярних структур синтезуються біологічні структури.

Дослідження дисипативних структур започаткував видатний бельгійський вчений російського походження І. Пригожин, що стало поштовхом для розвитку енергетичного підходу, тісно взаємопов’язаного з функціональним. Його сутність зводиться до того, що дисипативні структури – це своєрідні просторові, часові або просторово-часові об’єкти матеріального світу, існування яких зумовлене періодичними процесами, що супроводжуються дисипацією фізичних систем і переходом упорядкованого руху в енергію руху хаотичного.

6. Який висновок можна зробити про сучасний стан вивчення проблеми виникнення життя на Землі?

По-перше, наука поки що не має достатніх знань для переконливого обґрунтування теорії про походження життя; сучасні знання дають змогу формувати гіпотези, а не теорію;

По-друге, знання, якими нині володіє людство, не дають змоги безоглядно сприймати ідеалістичні версії про походження життя на Землі;

По-третє, розв’язання цієї епохальної проблеми, очевидно, можливе поза окремо взятими підходами чи навіть їхнім поєднанням. Цілком можливо, що її вирішення варто шукати в інших площинах і підходах, зокрема в синергетичному, що може мати протилежний напрям пошуків – від наукового до езотеричного знання.

7. Назвіть найважливіші механізми та віхи еволюції життя на Землі.

Еволюційний шлях організмів характеризуються такими епохальними віхами: гетеротрофні пробіонти в анаеробних умовах – автотрофні фотосинтезуючі зелені рослини – вторинно гетеротрофні тварини з інтенсивним обміном речовин в аеробних умовах.

Механізми еволюції:

По-перше, особини одного виду всетаки мають незначні індивідуальні відмінності, які зумовлюють їхню подальшу мінливість.

По-друге, одні з відмінностей є спадковими, а інші – набутими відповідно до можливостей природного довкілля.

По-третє, далеко не всі особини доживають до статевої зрілості та до розмноження виду.

8. Як поділяють час, протягом якого існує життя на Землі?

Час поділяють на два великі й різні проміжки, які називають еонами:

-Криптозой

-Фанерозой

9. Охарактеризуйте особливості життя в архейську та палеозойську ери.

Учені вважають, що життя зародилося в архейській ері. Однак, зважаючи на те, що перші організми не мали ніяких скелетних утворень, від них майже не залишилося слідів. За мільярди років, що минули, породи архейського віку зазнали чималих змін, адже горотворчі метаморфічні та денудаційні процеси ніколи не призупинялися. Вони й зруйнували первинну біоту, проте не скрізь. На щастя, вченим у середині минулого століття вдалося віднайти неметаморфізовані гірські породи – так звані “кратони”, в яких виявлено рештки до- кембрійської біоти.

В архейську еру відбулися значні події в еволюції органічного світу – ароморфозі:

-розвиваються прокаріоти

-розвиваються прокаріотивиникли автотрофні організми – зелені фотосинтезуючі рослини, які збагатили киснем атмосферу і гідросферу;

-виник озоновий горизонт в атмосфері;

-живі організми перебралися на суходіл;

-виник статевий процес і комбінативна мінливість;

-виникли багатоклітинні організми – еукаріоти

Палеозойська ера – найтриваліша у фанерозої. На початку ери – в кембрійський період – життя домінувало у водному середовищі. З фауни найпоширенішими були трилобіти й археоціати, а також брахіоподи, радіолярії, кишковопорожнинні, черви, молюски, голкошкірі й ракоподібні. Значного розвитку набули бурі й зелені водорості, які сягали великих розмірів.