Політологія Гетьманчук

Держава та громадянське суспільство

Словник найбільш уживаних термінів

Громадянське суспільство – сфера спілкування й солідарності, спонтанної самоорганізації і самоврядування вільних індивідів на основі добровільно сформованих асоціацій громадян, яка захищена необхідними законами від прямого втручання і регламентації з боку держави.

Держава: а) структурована і правовим шляхом унормована суверенна (публічна) влада, що здійснює контроль над певною територією і виступає від імені всього суспільства при вирішенні внутрішніх і зовнішніх питань;

б) політично організоване в межах визнаних кордонів суспільство з суверенною владою на чолі.

Державно-територіальний устрій – територіально-політична організація держави, політично-правовий статус її складових частин та принципи їх взаємовідносин з центральними органами влади і між собою.

Правова держава – форма організації і діяльності публічно-політичної влади, яка функціонує згідно з принципом верховенства права, за якої діють усталені правові норми, встановлені у визначеному конституцією порядку, гарантуються права і свободи людини, владні структури не втручаються у сферу громадянського суспільства.

Режим політичний – сукупність реально вживаних (на відміну від формальних) форм і методів політичного панування, які визначають характер відносин між владою і народом, рівень правової захищеності особи, виявляють ставлення владних структур та окремих осіб при владі до правових основ своєї діяльності.

Форма держави – певний спосіб організації і функціонування вищих органів державної влади, що складаються під впливом історичних, географічних, соціокультурних та інших умов розвитку.

Форма правління – вид центральних органів державної влади, спосіб їх формування, обумовлений структурою влади та її правовим становищем.

171

Розділ 7

Запитання для самоконтролю

1.Які ви знаєте теорії походження держави? Охарактеризуйте їх основні положення.

2.Що таке держава? Назвіть її ознаки.

3.Перелічіть прерогативи держави як особливої системи управління основними сферами суспільства.

4.Що відноситься до:

а) внутрішніх функції держави; б) зовнішніх функцій держави?

5.Що таке форма держави? Якими чинниками вона визначається?

6.Які різновиди республіки ви знаєте?

Визначте, якими республіками (за формою правління) є: Україна; Німеччина; США; Італія; Росія.

7.Що таке державно-територіальний устрій? Які ви знаєте його різновиди? Визначте державно-територіальний устрій таких держав:

України; Польщі Німеччини; Росії; Швеції; США; Туреччини.

8.Назвіть відомих вам мислителів, у працях яких було опрацьовано ідею громадянського суспільства.

9.Назвіть рівні відносин, які утворюють характерні для громадянського суспільства горизонтальні, невладні зв’язки.

10.Які труднощі виникають на шляху розбудови громадянського суспільства в Україні?

172

Держава та громадянське суспільство

11.Назвіть філософів, у працях яких була сформульована ідея правової держави. Хто з них розвинув її найбільш докладно?

12.Дайте визначення правової держави. Які ознаки їй притаманні?

13.Які ви знаєте парадигми, що пояснюють суть і призначення держави?

Література

1.Політологія / За ред. А. Колодій. – К., 2003.

2.Політологія / За ред. О. Бабкіної. – К., 1998.

3.Політологія / За ред. І. Дзюбка. – К., 1997.

4.Політологія / За ред. О. Семківа. – Львів, 1994.

5.Політологія: Навч. посібник для курсантів вищих військових навчальних закладів / За ред. Р. Катеренчука, М. Гетьманчука. – Львів, 2000.

6.Піча В., Хома Н. Політологія: Конспект лекцій. – К., 1999.

7.Основи політології . Ч. ІІ. – Львів, 1993.

8.Політологія у схемах, таблицях та визначеннях: Навч. посібник для

курсантів та студентів вищих військових навчальних закладів / За ред. М.П. Гетьманчука. – Львів, 2003.

9.Політичний енциклопедичний словник . – К., 1997.

10.Мала енциклопедія етнодержавознавства. – К., 1996.

11.Конституція України. – К., 1996.

12.Лазоренко О.В., Лазоренко О.О. Теорія політології. – К., 1996.

13.Зілинський А. Народ, нація, держава // Віче. – 1994. – № 9.

14.Бутенко А. Государство: его вчерашние и сегодняшние трактовки // Государство и право. – 1993. – № 7.

15.Кін. Дж. Громадянське суспільство. Старі образи, нове бачення. – К.,

2000.

16.Кістяківський Б. Держава і особистість / В кн.: Б. Кістяківський.

Вибране. – К., 1996.

17.Колодій А. На шляху до громадянського суспільства. Теоретичні засади й соціокультурні передумови демократичної трансформації в Україні. –

Львів, 2002.

173

Розділ 7

18.Нор В., Стецюк П. Конституція – Основний закон України в запитаннях та відповідях. – Л., 1996.

19.Рабинович П. Основи загальної теорії права та держави. – К., 1994.

20.Рутар С. Держава як основний елемент політичної системи // Розбудова держави. – 1993. – № 7.

21.Рябов С. Політологічна теорія держави. – К., 1996.

22.Четвертин В. Демократическое конституционное государство: Введение в теорію. – М., 1993.

23.Шаповал В. Державний лад країн світу. – К., 1999.

174

Розділ 8

8.1. Демократія як ідеал і політична дійсність

Термін демократія” (від грец. demokratia – народовладдя) є одним з найбільш розповсюджених і багатозначних понять як політичної теорії, так і політичної практики. В найширшому значенні демократія розглядається як система функціонування і розвитку суспільства в цілому, як спосіб ведення суспільних справ і критерій оцінки процесів, які відбуваються в ньому.

Разом з тим демократія розглядається як ідеал суспільного устрою, що ґрунтується на певній системі цінностей (свободи, політичної рівності, народного суверенітету, поваги до прав людини тощо). Перетворюючись із світоглядного ідеалу в цілі політичної діяльності демократія набуває ознак громадського руху (національно-демократичного, соціально-демократичного, ліберально-демократичного тощо). Термін “демократія” вживається також для означення типу будь-якого об’єднання, що функціонує на засадах рівності своїх членів, періодичної виборності керівних органів та прийняття рішень більшістю (партійна, профспілкова, виробнича та інша демократія).

І, нарешті, демократія розглядається як певний спосіб організації і функціонування державно-владної сфери, як форма державного ладу, що ґрунтується на участі громадян в процесі прийняття рішень через пряме народовладдя і делегування свого суверенітету представницьким органам, за якого гарантуються права і свободи особистості та меншин, забезпечується право громадян на контроль за діяльністю владних структур, реалізуються принципи представництва інтересів усіх суспільних груп.

Поняття “влада народу” (демократія) вперше було застосовано у Стародавній Греції для означення певної форми врядування громадян у невеликих містах-державах (полісах). Початки демократичного врядування прийнято пов’язувати з реформами Солона у VI ст. до н. е. та найбільше нам відомо про афінську демократію часів Перікла (490–429 рр. до н. е.). Основні ознаки античної демократії (див.: Схема 8.1).

Починаючи з XVII–XVIII ст. нашого часу, коли починають формуватися сучасні національні держави, уявлення про демократію істотно змінюється. Старе розуміння демократії як самоврядування, що вимагало невеликих політичних одиниць, не могло знайти застосування в державних об’єднаннях з

176

Форми правління в сучасних демократичних державах

величезними територіями і багаточисленним населенням. Вихід з цієї суперечності дали змогу знайти сформульовані французькими просвітителями XVIII ст. концепції суспільного договору та народного суверенітету, згідно з якими пізніше сформувалися сучасні уявлення про демократію як форму правління, за якої владний суверенітет народу реалізується як через пряме народовладдя, так і через делегування владних повноважень представницьким органам.

Схема 8.1

Ознаки античної демократії

Використання механізмів прямої демократії. Усі громадяни поліса мали право і були зобов’язані брати участь у прийнятті рішень з важливих для держави питань на міських зборах

Громадяни брали також участь у здійсненні правосуддя та адміністративних функцій у державних установах. Ці посади заміщалися на виборній основі або шляхом жеребкування. Громадянин міг займати одну й ту саму посаду лише протягом року і один раз за своє життя

Принцип рівності та свободи громадян виводився з їхнього членства у цій громаді і був підпорядкований її спільним інтересам. Уявлення про будь-які універсальні людські чи політичні права були відсутні

Моністичне уявлення про наявність спільного громадського інтересу та про його гармонійне поєднання з особистими інтересами громадян ставило вимогу одностайності під час прийняття рішень. Фракційність і інакомислення засуджувалися і каралися остракізмом – відлученням від громади

Громадянство було вузьким. Воно обмежувалося корінним (у другому поколінні) вільним населенням чоловічої статі цього міста-держави

Демократія була маломасштабною і не поширювалася на інші міста

Зі змінами розмірів і структури об’єкта демократії (поява сучасних держав) відбуваються глибокі зміни в її інститутах і практиці. Американський політолог Р. Дал, зокрема, вказує на те, що:

сутнісним елементом сучасної демократії стало представництво. Народ необов’язково сам має приймати рішення. Він делегує свою волю виборним уповноваженим представникам, які відстоюють йогоінтересинадержавномурівні;

розміри демократичної держави з представницькою формою правління мають перспективу необмеженого зростання;

177

Розділ 8

механізми прямої демократії, навіть у відносно малих державах, відрізняються обмеженою сферою застосування (за винятком деяких країн, наприклад, Швейцарія);

розмаїтість суспільного життя, що непрямо пов’язана з розмірами держав, стала сприйматися як норма, що сприяло подоланню властивих античній демократії моністичних уявлень про єдиний загальнонародний інтерес та єдину волю;

конфлікти інтересів здобули визнання як неминуче і природне явище; політичний плюралізм було визнано принципом функціонування усієї

політичної системи; розширення індивідуальних прав стало характерною ознакою сучасних

представницьких демократій, які дісталиназвуліберально-демократичних систем; виникла поліархія – сучасна форма демократії.

На думку Р. Дала, усі ці відмінності, разом взяті, становлять сутність сучасної демократичної держави, яка різко контрастує з давніми ідеалами і попередньою практикою демократичного врядування. Акценти робляться на індивідуальних правах, що стало наслідком як зрослих розмірів держави, так і визнання неминучості плюралізму і конфлікту інтересів. В короткому викладі відмінності між античними та сучасними уявленнями про демократію (див.: Схема 8.2).

Форми правління в сучасних демократичних державах

Протягом ХІХ–ХХ ст. розвиток демократичної теорії привів до формування трьох основних концепцій демократії: теорії учасницької (партисипаторної) демократії, теорії елітарної демократії та теорії плюралістичної демократії, характеристика яких буде подана пізніше.

8.2. Основні ознаки демократичного політичного режиму

Політичний плюралізм, визнання множинності інтересів суспільних груп та автономності особи, необхідності захисту її індивідуальних прав і політичних свобод обумовлюють особливості методів і прийомів функціонування політичної влади в сучасних демократіях. Але це не заперечує наявності спільних корінних ознак, що притаманні демократичним політичним режимам. Які ж це ознаки, що визначають демократизм режиму, його здатність забезпечувати вплив народу на прийняття і здійснення державних політичних курсів, гарантувати певний, доволі високий рівень особистої свободи та політико-правову рівність громадянам?

Найпершою ознакою демократії є визнання суверенності народу як єдиного джерела влади. Народний суверенітет реалізується через пряме народовладдя – безпосередню участь громадян в розробці і прийнятті політичних рішень (народні ініціативи, референдуми, плебісцити, участь у виборах) та делегування владних повноважень представницьким і виконавчим структурам.

Суверенність народу проявляється також у можливості змінити уряд без застосування сили, проведенні виборів. В демократичних суспільствах влада

179

Розділ 8

народжується тільки з виборів. Уряд утворюється, відправляється у відставку, періодично замінюється безпосередньо волею виборців або обраним ними представницьким органом.

Вибори мають бути регулярними, загальними, чесними і конкурентними. Чесність виборів забезпечується наявністю механізмів, які створюють бар’єри для виборчих махінацій, підтасувань; рівні фінансові можливості; однаковий доступ до засобів масової інформації; громадський контроль за ходом виборів та підрахунком їх результатів. Конкуренція забезпечується наявністю багатопартійної системи, гарантованими можливостями для політичних партій, громадських організацій, груп і окремих громадян вільно виставляти і підтримувати своїх кандидатів та контролювати хід голосування і підрахунку голосів.

Конкуренція політичних сил реалізується не лише під час здобуття влади, але й при її здійсненні. Принцип змагальності забезпечується через легалізацію політичної опозиції. В суспільстві досягається згода стосовно того, що переможець на виборах не використовує владу для усунення з політичної сфери тих, хто програв вибори. Опозиція, своєю чергою, зобов’язується поважати право переможців приймати рішення, навіть якщо вони не узгоджуються з їх поглядами. Тобто, мова йде про лояльну (системну) опозицію.

Широке застосування методу політичного компромісу; ставлення органів влади до факту існування опозиції як до нормального явища суспільного життя.

Конкурентність в боротьбі за владу та можливість контролю за діяльністю владних структур забезпечує вільна преса, яка гарантує альтернативність інформації та можливість висловлення різних ставлень, оцінок, критики навіть найвищих посадових осіб у державі.

Міра демократичності режиму визначається гарантіями прав і свобод людини, політико-правовим статусом особистості, захищеності індивіда, мірою набуття ним рис громадянина. Законодавче гарантування прав і свобод людини і громадянина обмежує всевладдя держави.

Відносини між народом і обраними ним представниками ґрунтуються на основі контролю (насамперед електорального), довіри, конституційного обмеження компетенції органів влади, її невтручання у справи громадянського суспільства.

180