Конспект лекцій
.pdfземлеволодіння і землекористування при здійсненні грошової оцінки земель в Україні.
Особливістю законів є те, що вони регулюють правовідносини при здійсненні всіх видів оцінки. Закони визначають мету, умови та найбільш загальні правила проведення оцінки.
Конституція України – це основний Закон, яким визначаються головні права, свободи, обов’язки громадян України. У статтях 13, 14, 41 наведено основні принципи, на яких будуються правовідносини щодо землі. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу.
Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Земельний кодекс України - основний нормативний акт, який регулює земельні відносини в Україні. Чинний Земельний кодекс затверджений Верховною Радою України в 2001 році. Він складається з десяти розділів, включаючи Прикінцеві та Перехідні положення. В основних восьми розділах 212 статей.
Другий розділ (землі України) дає визначення земель України: до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об’єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії (ст. 18). У статті 19 сказано, що землі за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:
землі сільськогосподарського призначення;
землі житлової та громадської забудови;
землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;
землі оздоровчого призначення;
землі рекреаційного призначення;
землі історико-культурного призначення;
землі лісогосподарського призначення;
землі водного фонду;
землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого
призначення.
Третій розділ (права на землю) дає роз’яснення змісту права власності на землю об’єкта та суб’єктів права власності на земельну ділянку. Стаття 79 містить визначення земельної ділянки, а стаття 80 – суб’єктів права власності. Статтями 90 і 91 визначено права та обов’язки власників земельних ділянок. Зокрема, сказано, що власники земельних ділянок мають право:
продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати в оренду, заставу, спадщину;
самостійно господарювати на землі;
власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену сільськогосподарську продукцію;
використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об’єкти, а також інші корисні властивості землі;
на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом;
споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.
Іншими статтями цього розділу визначено право користування та оренди, що дає можливість проводити грошову оцінку цих видів землекористування як самостійного об’єкта. Особливий інтерес становить новий для українського законодавства термін „сервітут”.
Важливим для оцінки є встановлення обмеження прав на земельну ділянку. Право на земельну ділянку може бути обмежено законом або договором. Обмеження використання земельної ділянки підлягають державній реєстрації ідіють протягом терміну встановленого законом або договором.
Четвертий розділ (набуття і реалізація права на землю) містить основні процедурні питання:
набуття права на землю;
загальні процедури та особливості переходу права на земельну ділянку;
перехід права на земельну ділянку при переході права на будівлю і споруду;
норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам;
визначено документи, що посвідчують право на земельну ділянку;
припинення прав па землю;
викуп земельних ділянок для суспільних потреб;
примусове відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності;
вилучення земельних ділянок.
Зважаючи на ринкові відносини, необхідність дотримання та складність процедур можуть мати значний вплив на вартість земельних ділянок. Швидкість набуття прав на земельні ділянки і вартість робіт, що пов’язані з одержанням усіх необхідних дозволів накладає відбиток на ціну.
П’ятий розділ (гарантії прав на землю) присв’ячений забезпеченню захисту прав на земельні ділянки. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:
визнання прав;
відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;
визнання угоди недійсною;
визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;
відшкодування заподіяних збитків;
застосування інших, передбачених законом, способів.
Власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку крім випадків передбачених цим Кодексом та іншими законами України. У статті 156 наведено випадки, в яких власникам землі та землекористувачам відшкодовуються заподіяні збитки.
Глава 25 повністю присв’ячена вирішенню земельних спорів. У ній визначено органи, які вирішують земельні спори, та процедури їх розгляду.
Найважливішою є глава 34, в якій дано визначення державного земельного кадастру, його структури та складових. У цій же главі міститься і стаття 201, яку доцільно навести повністю.
Грошова оцінка земельних ділянок визначається на рентній основі. Залежно від призначення та порядку проведення грошова оцінка земельних ділянок може бути нормативною і експертною. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку, втрат сільськогосподарською і лісогосподарського виробництва економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель тощо. Експертна грошова оцінка використовується при здійсненні цивільноправових угод щодо земельних ділянок. Грошова оцінка земельних ділянок проводиться за методикою, яка затверджується Кабінетом Міністрів України.
Закон України „Про оцінку земель”. Прийнятий 11 грудня 2003 року і визначає правові засади проведення оцінки земель, професійної оціночної діяльності у сфері оцінки земель в Україні. Спрямований на регулювання відносин, пов’язаних із процесом оцінки земель, забезпечення проведення оцінки земель та метою захисту законних інтересів держави та інших суб’єктів правовідносин у питаннях оцінки земель, інформаційного забезпечення оподаткування та ринку земель.
УЗаконі наведено основні терміни, перелік об’єктів і суб’єктів, основні принципи оцінки, види оцінки земель. Законом визначається, хто може бути оцінювачем та як здійснюється професійна підготовка оцінювачів з експертної грошової оцінки земельних ділянок. У статті 11 наведено види діяльності в оцінці земель, а стаття 13 містить перелік випадків, у яких здійснення грошової оцінки с обов’язковим. Закон також встановлює порядок проведення оцінки по кожному з видів.
Утретьому розділі Закону наведено перелік документації з оцінки земель та порядок її затвердження, експертизи і рецензування.
Наступний, четвертий розділ присвячений розмежуванню повноважень державних органів та саморегулівних організацій у грошовій оцінці земель.
Закон України „Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні”. Прийнятий 12 липня 2001 року і визначає правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в України, її державного і громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна.
Законом встановлюються процедури оцінки майна, визначаються об’єкти та суб’єкти оцінки, встановлюється порядок ліцензування і сертифікації оцінювачів.
Устатті 3 Закону дається визначення майна, що оцінюється: „Майном, яке може оцінюватися, вважаються об’єкти в матеріальній формі, у тому числі земельні ділянки, будівлі та споруди (включаючи їх невід’ємні частини), машини, обладнання, транспортні засоби тощо, паї, цінні папери, нематеріальні активи, в тому числі об’єкти права інтелектуальної власності, цілісні майнові комплекси всіх форм власності”.
Введення в дію даного Закону передбачає його узгодження із існуючими нормативно-правовими документами стосовно грошової оцінки земель.
Закон України "Про плату за землю". Прийнятий 19 вересня 1996 року,
після чого в 1997-1999 роках у нього були внесені зміни і доповнення. Цей закон є головним правовим документом, який визначає порядок встановлення та плати за земельні ділянки, роль і місце в цьому процесі грошової оцінки земель.
Узаконі визначено окремі терміни:
грошова оцінка - капіталізований рентний доход із земельної ділянки;
податок – обов’язковий платіж, що справляється з юридичних і фізичних осіб за користування земельними ділянками.
Ставки земельного податку за земельні ділянки (за винятком
сільськогосподарських угідь) диференціюють і затверджують відповідні сільські, селищні, міські ради, виходячи із середніх ставок податку, функціональною використання та місцезнаходження земельної ділянки, але не вище ніж у два рази від середніх ставок податку. В законі говориться про підвищення ставок податку не більше ніж у два рази, що зовсім не означає автоматичне підвищення ставки податку для всіх земельних ділянок удвічі. У статті 23 йдеться про те, що грошова оцінка земельної ділянки проводиться Державним комітетом України по земельних ресурсах за методикою затвердженою Кабінетом Міністрів України. Сферу застосування грошової оцінки земель визначає стаття 24.
Закон України „Про оренду землі”. Відносини, пов’язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Відносини, пов’язані з орендою земельних ділянок, на яких розташовані цілісні майнові комплекси підприємств, установ і організацій державної або комунальної власності, а також заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим, та їх структурних підрозділів, регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених Законом України „Про оренду державного та комунального майна”.
Об’єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.
Земельна ділянка може передаватися в оренду разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них. Орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи.
Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом.
Орендарями земельних ділянок можуть бути:
а) районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та Кабінет Міністрів України в межах повноважень, визначених законом;
б) сільські, селищні, міські, районні та обласні ради, Верховна Рада Автономної Республіки Крим у межах повноважень, визначених законом;
в) громадяни і юридичні особи України, іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи, міжнародні об’єднання та організації, а також іноземні держави.
Земельна ділянка, обтяжена заставою, може бути передана в оренду в разі згоди заставодержателя.
Орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця. Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду.
Умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому. Термін суборенди не може перевищувати терміну, визначеного договором оренди землі. У разі припинення договору оренди чинність договору суборенди земельної ділянки припиняється.
Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов’язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний термін, а орендар зобов’язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Термін дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.
Методика грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів. Затверджена постановою Кабінету Міністрів від 23.03.1995 року № 213 з урахуванням змін і доповнень внесених згідно З постановами Кабінету Міністрів України від 31.10.1995 року №864 та від 30.05.1997 року №525 зі змінами затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 5.07.2004 року № 843.
Дана методика визначає мету і функції грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, інформаційну базу для грошової оцінки земель, порядок її здійснення.
Методика складається із трьох розділів. Загальних положень, грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення і грошової оцінки земель населених пунктів.
З метою розвитку методики був прийнятий Порядок нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених
пунктів, затверджений Спільним наказом Держкомзему, Мінбудархітектури, Мінагрополітики України та Української академії аграрних наук від 27.01.2006 року № 18/15/21/11.
Порядок регламентує механізм грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів. Як і відповідна методика, порядок містить три розділи: загальні положення; грошову оцінку земель сільськогосподарського призначення та грошову оцінку земель населених пунктів.
Результати грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення, у тому числі міст районного підпорядкування, селищ міського типу і сільських населених пунктів, що підлягають продажу у цих населених пунктах та за їх межами підлягають землеоціночній експертизі місцевих органів Держкомзему України. Дані грошової оцінки затверджуються міськими, селищними, сільськими або районними радами за поданням комісій.
Методика грошової оцінки земель несільськогосподарського призначення
(крім земель населених пунктів), затверджена постановою Кабінету Міністрів від 30.05.1997 року №525 (зі змінами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 5.07.2004 року № 843).
Дана методика визначає мету та функції грошової оцінки земель несільськогосподарського призначення (крім земель населених пунктів) інформаційну базу для грошової оцінки земель, порядок її здійснення. Методика складається із шести розділів: загальних положень; грошової оцінки земель промисловості, транспорту, зв’язку, оборони та іншого призначення; грошової оцінки земель оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; грошової оцінки земель лісогосподарського призначення; грошової оцінки земель водного фонду та грошової оцінки земель запасу.
В розвиток методики був прийнятий Порядок нормативної грошової оцінки земель несільськогосподарського призначення (крім земель населених пунктів), затверджений спільним наказом Держкомзему, Мінагрополітики, Держкомлісгоспу, Держводгоспу України та Української академії аграрних наук від 27.01.2006 року №19/16/22/11/17/12.
Порядок регламентує механізм грошової оцінки земель несільськогосподарського призначення (крім земель населених пунктів). Як і відповідна методика порядок включає шість розділів: загальні положення; грошова оцінка земель промисловості, транспорту, зв’язку, оборони та іншого призначення; грошова оцінка земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; грошова оцінка земель лісогосподарського призначення; грошова оцінка земель водного фонду та грошова оцінка земель запасу.
Загальні положення визначають сферу дії порядку, мету й завдання грошової оцінки даних категорій земель, організацію робіт і процедури, експертизу звіту та його затвердження. У п 1.9 визначено, що результати грошової оцінки земель несільськогосподарського призначення (крім земель населених пунктів) затверджуються місцевими радами.
Розділи 2-6 розкривають порядок та алгоритми виконання грошової оцінки окремих категорій земель несільськогосподарського призначення. В кінці порядку вміщено таблиці, за якими слід розраховувати певні показники і наведено приклади розрахунку деяких земельних ділянок.
Методика експертної грошової оцінки земельних ділянок, затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 11 жовтня 2002 року №1531, та
Порядок проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок, затверджений наказом Держкомзему від 9 січня 2003 року № 2.
Це два документи, які тісно взаємопов’язані між собою й визначають усі аспекти, що стосуються виконання грошової експертної оцінки земель.
Методика складається з восьми розділів. Перший містить основні поняття та визначення. Другий описує методичні підходи, які використовуються при здійсненні експертної грошової оцінки (капіталізації чистого доходу від використання земельної ділянки, зіставлення цін продажу подібних земельних ділянок, урахування витрат на спорудження об’єктів нерухомого майна на земельній ділянці). У третьому розділі наведено методику оцінки земельних ділянок, які використовуються як сільськогосподарські угіддя. Четвертий розділ присв’ячено оцінці земельних ділянок вкритих лісовою рослинністю і призначених для вирощування лісу. П’ятий визначає методику проведення оцінки земельних ділянок водних об’єктів. Шостий розділ містить вимоги до оцінки забудованих земельних ділянок. Особливості оцінки земельних ділянок спеціалізованих об’єктів та об’єктів з обмеженим ринком викладені у сьомому розділі. Заключний восьмий розділ представляє права оренди земельної ділянки та права обмеженого користування чужою земельною ділянкою.
У „порядку” проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок фактично міститься короткий коментар до „методики”.
Національний стандарт № 1"Загальні засади оцінки майна і майнових прав" та Національний стандарт № 2 "Оцінка нерухомого майна" є
обов’язковими для застосування під час проведення оцінки майна та майнових прав суб’єктами оціночної діяльності, а також особами, які відповідно до законодавства здійснюють рецензування звітів про оцінку майна. Оцінка майна проводитися з дотриманням принципів корисності, попиту і пропонування, заміщення, очікування, граничної продуктивності внеску, найбільш ефективного використання.
Оцінка проводиться із застосуванням бази, що відповідає ринковій вартості або неринковим видам вартості. Вибір бази оцінки передує укладанню договору на проведення оцінки майна.
Висновок про вартість майна повинен містити відомості про: замовника оцінки та виконавця звіту про оцінку майна; назву об’єкта оцінки та його коротку характеристику; мету і дату оцінки; вид вартості, що визначався; використані методичні підходи; величину вартості, отриману в результаті оцінки.
Національні стандарти містять визначення понять, у тому числі поняття ринкової вартості, принципів оцінки, методичних підходів та особливостей
проведення оцінки відповідного майна залеж-но від мети оцінки, вимоги до змісту звіту про оцінку майна та порядок його рецензування.
Національний стандарт № 3 „Оцінка цілісних майнових комплексів”
визнає цілий ряд заходів, які необхідно здійснити для оцінки цілісного майнового комплексу:
аналіз організаційно-правової форми підприємства, цілісний майновий комплекс якого оцінюється;
аналіз ринку продукції (товарів, робіт, послуг) цілісного майнового комплексу, уявлення про обсяг та сегментацію ринку, поточної частки ринку продукції (товарів, робіт, послуг) цілісного майнового комплексу та перспектив діяльності підприємства;
ознайомлення та аналіз ринку сировини і основних матеріалів, що використовуються у діяльності підприємства, цілісний майновий комплекс якого оцінюється;
аналіз правових засад провадження господарської діяльності підприємства, зокрема, ліцензування, квотування, застосування механізмів ціноутворення на ринку відповідної продукції (товарів, робіт, послуг), наявність державної підтримки або обмежень, антимонопольні та екологічні вимоги, система оподаткування;
аналіз фінансово-господарської діяльності, майнового та фінансового стану комплексу на дату оцінки та за період, що передує цій даті;
підготовку обґрунтованого прогнозу діяльності підприємства, цілісний майновий комплекс якого оцінюється, за основними показниками
виробництва та реалізації продукції, стану та прогнозу потреби в інвестиціях з визначенням джерел фінансування.
Отримані висновки за результатами проведених аналізів покладаються в основу припущень, що використовуються під час проведення оцінки.
Національний стандарт № 4 „Оцінка майнових прав інтелектуальної власності” є обов’язковим для застосування суб’єктами оціночної діяльності під час проведення оцінки майнових прав інтелектуальної власності, а також особами, які здійснюють відповідно до законодавства рецензування звітів про оцінку. Стандарт може застосовуватись для визначення розміру збитків, завданих у зв’язку з неправомірним використанням об’єктів права інтелектуальної власності. Об’єктами оцінки відповідно до цього Стандарту є майнові права інтелектуальної власності, які належать до об’єктів у нематеріальній формі. Під час проведення оцінки майнових прав інтелектуальної власності встановлюються обставини та визначаються обмеження, пов’язані з особливостями таких об’єктів і сфери їх застосовування.
Заходи, передбачені підготовчим етапом до оцінки майнових прав інтелектуальної власності, та оцінка проводяться в установленій Національним стандартом № 1 послідовності.
Під час обстеження об’єкта права інтелектуальної власності, яке проводиться з метою його ідентифікації, з’ясовується наявність матеріального носія об’єкта та документів, що засвідчують майнові права інтелектуальної
власності і факт видачі дозволу на використання об’єкта права інтелектуальної власності.
Розмір збитків за неправомірне використання об’єкта права інтелектуальної власності визначається станом на дату оцінки із застосуванням оціночної процедури накопичення прибутку (доходу), який не отримав суб’єкт права інтелектуальної власності та (або) ліцензіат внаслідок неправомірного використання об’єкта права інтелектуальної власності, виходячи з обсягів виробництва та (або) реалізації контрафактної продукції.
Ліцензійні умови провадження господарської діяльності щодо проведення землевпорядних та землеоціночних робіт. Затверджені Спільним наказом Держпідприємництва та Держкомзему України від 13.02.2001 р. №28/18.
Розроблені відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 14.11.2000 року № 1698 „Про затвердження переліку органів ліцензування” з урахуванням вимог антимонопольного законодавства.
Ліцензійні вимоги встановлюють кваліфікаційні, організаційні технологічні та інші вимоги щодо здійснення землевпорядних та землеоціночних робіт, забезпечення встановленого порядку обліку, зберігання та використання матеріалів і відомостей про виконані роботи, захисту держави, територіальних громад і споживача від неякісної продукції відповідно до чинного законодавства та нормативно-технічних документів.
Ліцензійні умови складаються із трьох розділів: Загальні положення; Види землевпорядних та землеоціночних робіт, які підлягають ліцензуванню; Вимоги до проведення землевпорядних та землеоціночних робіт.
ЛЕКЦІЯ 3.
Вартість – це поняття суспільне. Особи, які мають різноманітне відношення до об’єкту оцінки, завжди мають свою думку щодо імовірної ціни його продажу. Тобто, процес оцінки представляє собою віртуальний публічний торг, в процесі якого виникає зближення різних думок про вартість об’єкту оцінки. Саме визначення ринкової вартості містить вимогу повної інформованості добровільного покупця.
Міжнародні стандарти оцінки (МСО), розроблені недержавною міжнародною організацією – Міжнародним комітетом зі стандартизації оцінки, має статус рекомендацій. МСО представляють собою чіткі формули, що описують відповідний порядок дій щодо оцінки майна; мають великий вплив на розвиток оцінки майна, як самостійного виду професійної діяльності на міжнародному рівні. Значну частину тексту МСО займають норми, які визначають методологічні особливості виконання оцінки майна з урахуванням різноманітних ситуацій, з якими стикається оцінювач.
Норми стандартів направлені на регулювання поведінки оцінювачів. Метою такого регулювання є надання високоякісної оціночної послуги, що гарантується відповідною поведінкою оцінювача. МСО, будучи стандартами професійної практичної діяльності, обмежуються тільки встановленням обов’язків оцінювачів, і відповідно, прямо впливають на поведінку оцінювача при виконанні оцінки майна. Метою такого впливу є забезпечення високої якості оціночної послуги, що, передусім, передбачає точне і об’єктивне визначення розміру будь-якого виду вартості. Поняття вартості в МСО завжди передбачає грошову суму – ціну угоди. Згідно з п.4.2 введення в МСО, ціна - це грошова сума, яка вимагається, пропонується або виплачується за будь-який товар або послугу. Фактична ціна угоди є результатом договору сторін і може відрізнятися від ринкової вартості об’єкта та її оцінки. Однак, держава розглядає значення правильно отриманої оцінки як ціну, що рекомендується для цілей здійснення угоди з об’єктом оцінки. Відповідно, значне відхилення ціни угоди від значення виконаної оцінки може викликати сумніви в ринковому характері цієї угоди і, отже, зацікавленість державних контролюючих органів щодо перевірки її законності.
Для здійснення професійної оцінки майна оцінювачам необхідно керуватися відповідними правилами та використовувати спеціальну термінологію, що в поєднанні представляє собою своєрідний професійний „інструмент” оцінювача. Одним із основних завдань МСО є забезпечення оцінювачів відповідним набором засобів щодо проведення оцінки майна. Наприклад, з такої точки зору МСО представляють собою надзвичайно вагомий документ, чотири стандарти оцінки майна, які визначають 16 базових видів вартості; більше 30 спеціальних термінів; 27 статей стандартів присвячено правилам розкриття оцінювачем інформації про виконану оцінку і коректному складанню звітів; майже 60 положень стандартів містять детальні правила, які дають змогу встановлювати види вартості і відповідні методи обчислення при оцінці різноманітних видів майна. Ці правила представляють собою систему