Тема 1 Сутність і зміст метрології

Тема 1. Сутність і зміст метрології.

ВСТУП.

Мета даного курсу – допомогти студентам в оволодінні базовими знаннями у галузі метрології, стандартизації та сертифікації.

Завдання курсу – ознайомлення з основами метрології, засобами та методами вимірювань, діючою системою стандартів та ін.

В області метрології будуть розглянуті питання:

основні положення та терміни науки метрологія, завдання метрології, забезпечення єдності вимірювань;

державні вимоги щодо виконання вимірювань проведенню експериментальних досліджень з метою отримання та подання результатів вимірювань згідно з положеннями державних та міжнародних стандартів;

аналіз точності вимірювань: раціональний вибір видів вимірювань (прямі, непрямі, багатократні, сукупні, сумісні), засобів вимірювальної техніки;

методика обробки результатів вимірювань, послідовність кількісної оцінки похибки та невизначеності вимірювань;

вимірювання фізичних величин; метрологічне забезпечення геодезичних вимірювань та характеристику

приладів; особливості метрологічного обслуговування приладів їх перевірки,

повірки, склад повірочних робіт.

У сфері стандартизації будуть розглянуто такі питання: історія розвитку стандартизації як науки; загальні відомості про стандартизацію, об'єкти стандартизації;

основні терміни та їх визначення, система стандартів; стандарти та їх застосування;

мета та основні принципи державної політики у сфері стандартизації; державна система стандартизації України, мета та основні принципи; центральні органи виконавчої влади у сфері стандартизації; Серед питань сертифікації та акредитації є:

основні поняття, мета та об’єкти сертифікації; роль сертифікації у підвищенні якості продукції; якість та конкурентоспроможність продукції; правила та послідовність проведення сертифікації;

акредитація органів із сертифікації та випробувальних лабораторій.

1.1. Історичний розвиток метрології.

Знання історії предмету необхідно для вірного руху вперед.

Д. И. Менделеев

Слово «метрологія» походить від грецьких слів: metron (міра) і logos (поняття). Визначення терміну «метрологія» дамо згідно закону України ,,Про метрологію і метрологічну діяльність” та ДСТУ 2681-94:

Метрологія – наука про вимірювання, яка включає як теоретичні, так і практичні аспекти вимірювань у всіх галузях науки і техніки.

Метрологія відрізняється від інших природничих наук тим, що її фундаментальні положення приймаються за угодами, а не диктуються об‘єктивними закономірностями. Це підкреслює наявність так званої законодавчої метрології - частини метрології, що містить положення, правила, вимоги та норми, які регламентуються і контролюються державою для забезпечення єдності вимірювань.

Предметом метрології є отримання кількісної і якісної інформації про властивості об‘єктів і процесів, встановлення й застосування наукових і організаційних основ, технічних засобів, правил і норм, необхідних для досягнення єдності і необхідної точності.

Методи метрології - це сукупність фізичних і математичних методів, що використовуються для отримання вимірювальної інформації. До них належать: методи вимірювання, відтворення величин заданого розміру, порівняння величин, вимірювальне перетворення, обробка результатів спостережень, планування вимірювального експерименту.

Засоби метрології - різноманітні засоби вимірювань і контролю, які вдосконалюються й розвиваються на основі об’єктивних законів.

Колись давно людство мало найпростіші одиниці вимірювання, пов'язані в основному з фізіологічною будовою тіла людини та її рухами. Частина з них збереглась у мові та побуті до нашого часу, зокрема жменя і оберемок, крок і лікоть тощо. Звичайно, перші міри не були точними, але стають такими після розвитку господарства, науки і культури. Поступово вони точно співвідносяться між собою, поділяються на менші та більші, створюють певну систему і набувають математичного характеру. З набуттям ними цього статусу, можна говорити про метрологію як науку і як певну систему знань.

Вимірювання - одне з найбільш стародавніх занять у пізнавальній діяльності людини. Його виникнення відноситься до початку матеріальної культури людства.

Здавна людям досить часто доводилося мати справу з різними вимірюваннями: при будівництві споруд, при визначенні напрямку руху по морю з використанням астрономії, у торгівлі, при визначенні пропорцій людського тіла. У стародавні часи частини людського тіла використовувалися для вимірювання довжини: ширина великого пальця - дюйм, ширина долоні - пальма, довжина стопи - фут, відстань від ліктя до кінця середнього пальця - лікоть та ін.

Історія метрології як наука здавна привертала увагу дослідників. У 1737 р. відомий учений І. Ньютон визначив довжину давньоєгипетського ,,священного ліктя”. Значну увагу проблемам історичної метрології присвятив англійський єгиптолог Ф. Петрі (1853–1942) у своїй монографії ,,Індуктивна метрологія”.

Про міри Київської Русі дають певну уяву ,,Руська правда” (XI ст.), ,,Подорож ігумена Даниїла у Святу землю” (початок XII ст.), ,,Житіє Феодосія”, ,,Уставна грамота Володимир-Волинського князя Мстислава Даниловича” (1289 р.) та деякі інші. Значний вплив на формування системи мір на українських землях мали інші держави, зокрема Московська, Польща і Литва, особливо у XIV

– XVI ст., коли йшли історичні процеси формування централізованих держав у Центральній та Східній Європі. Окремі актові джерела, літописи, спогади іноземців у певній мірі відбивають стан метрології.

УЗахідній Європі інтерес до питань метрології та її розробки починається

врізних державах із XVI–XVIII ст., а в Росії – з XIX ст. Особливе місце серед

джерел, починаючи з XVI ст., займають митні книги і грамоти, писцеві книги, які разом із реєстром товарів та їх оцінкою подавали також назви і величини одиниць вимірювання. Серед таких книг відомі: ,,Счетная мудрость” – керівництво для купців та урядових чиновників, ,,Книга сошного письма” – керівництво з оподаткування, ,,Книга Большому Чертежу”, складена у 1627 р. як опис карти Росії, із зазначеними між населеними пунктами відстанями.

Протягом другої половини XVI ст. і першої половини XVII ст. була складена ,,Торговая книга”, або ,,Книжка описательная, како молодым людям торг вести и знати всему цену”, потім ,,Торговая книга” XVII ст. та інші, які мали статті про міри. Стаття про міри була також вміщена до виданої у 1703 р. ,,Арифметики” професора Л.Ф. Магницького з описом мір від стародавніх іудейських, грецьких і римських, до тогочасних російських. Потреби земельного оподаткування, митні і торгові вимагали певних інструктивних матеріалів та впорядкування мір. Створюється у 1723 році комісія ваги та мір, у 1827 р. – урядова комісія зразкових мір та ваги, а у 1832 р. – комісія для приведення у відповідність російських мір та ваги. Законотворчість у метрології другої половини XIX ст. завершилася створенням Головної палати мір та ваги у 1893р. та еталонів з платино-іридієвого сплаву. Закон 1889 р. не лише впорядкував метрологічні служби мір та ваги, але й встановив зв'язок російських мір із метричними.

У XVIII – першій половині XX ст. значну роль відігравала англійська система мір, яка суттєво впливала і на російську. В її основі лежали ярд (91,44 см), а також фунт (453,592 г). Лише з 1865 р. Англія протягом десяти років переходить на метричну систему мір.

Про різні температурні шкали

Слово «температура» возникло в те времена, когда люди считали, что в более нагретых телах содержится большее количество особого вещества — теплорода, чем в менее нагретых. Поэтому температура воспринималась как крепость смеси вещества тела и теплорода. По этой причине единицы измерения крепости спиртных напитков и температуры называются одинаково — градусами.

Слово «температура» виникло в ті часи, коли люди вважали, що в більш нагрітих тілах міститься більша кількість особливої речовини - теплорода, ніж в менш нагрітих. Тому температура сприймалась як фортеця суміші речовини тіла і теплорода. З цієї причини одиниці виміру міцності спиртних напоїв і температури називаються однаково - градусами.

З того, що температура - це кінетична енергія молекул, ясно, що найбільш природно вимірювати її в енергетичних одиницях (тобто в системі СІ в джоулях). Однак вимір температури почалося задовго до створення молекулярнокінетичної теорії, тому практичні шкали вимірюють температуру в умовних одиницях - градусах.

Шкала Кельвіна. У термодинаміки використовується шкала Кельвіна, в якій температура відраховується від абсолютного нуля (стан, відповідне мінімальної теоретично можливої внутрішньої енергії тіла), а один кельвін дорівнює 1/273.16 відстані від абсолютного нуля до потрійної точки води (стану, при якому лід, вода і водяна пар знаходяться в рівновазі). Для перерахунку кельвінів в енергетичні одиниці служить постійна Больцмана. Використовуються також похідні одиниці: кілокельвін, мегакельвін, міллікельвін.

Шкала Цельсія. У побуті використовується шкала Цельсія, в якій за 0 приймають точку замерзання води, а за 100 ° точку кипіння води при атмосферному тиску. Оскільки температура замерзання і кипіння води недостатньо добре визначена, в даний час шкалу Цельсія визначають через шкалу Кельвіна: градус Цельсія дорівнює Кельвіном, абсолютний нуль приймається за -273,15 ° C. Шкала Цельсія практично дуже зручна, оскільки вода дуже поширена на нашій планеті і на ній заснована наша життя. Нуль Цельсія - особлива точка для метеорології, оскільки замерзання атмосферної води істотно все змінює

Шкала Фаренгейту. В Англії і, особливо, в США використовується шкала Фаренгейта. У цій шкалі на 100 градусів поділений інтервал від температури самої холодної зими в місті, де жив Фаренгейт, до температури людського тіла. Нуль градусів Цельсія – це 32 градуси Фаренгейта, а градус Фаренгейта дорівнює 5/9 градуса Цельсія. В даний час прийнято наступне визначення шкали Фаренгейта: це температурна шкала, 1 градус якої (1°F) дорівнює 1/180 різниці температур кипіння води і танення льоду при атмосферному тиску, а точка танення льоду має температуру +32 ° F. Температура за шкалою Фаренгейта пов'язана з температурою за шкалою Цельсія (t°С) співвідношенням t°С = 5/9 (t°F - 32), тобто зміна температури на 1°F відповідає зміні на 5/9°С. Запропоновано Г. Фаренгейтом в 1724 р.

Таблиця 1.1

Співвідношення між температурними шкалами

Шкала Ньютона. Температурна шкала Ньютона була розроблена Ісааком Ньютоном в 1701 році для проведення теплофізичних досліджень і стала, ймовірно, прообразом шкали Цельсія. Як термометричну рідину Ньютон використовував лляну олію. За нуль градусів Ньютон взяв температуру замерзання прісної води, а температуру людського тіла (36,6°C) він позначив як 12 градусів. Температура кипіння води у ньютонівській шкалі дорівнює 33 градусам. Також, Ньютон визначив ще кілька, більш високотемпературних реперних точок: температури плавлення вісмуту, свинцю, олова, стибію, їх сплавів, температури світіння нагрітого заліза[en] — загалом, 18 точок..

Таким чином, формула переводу градусів Цельсія у градуси Ньютона виглядає як:

t°N = t°C / k,

де k — змінний коофіцієнт (через неточність визначення Ньютоном високих температур). Він дорівнює 3,03 для 100°C і зростає зі збільшенням температури — так, для 300°C він дорівнює 3,4.

Шкала Реомюра. Запропонована в 1730 році Р. А. Реомюром, який описав винайдений ним спиртової термометр.Одиниця - градус Реомюра (° R), 1 ° R дорівнює 1/80 частини температурного інтервалу між опорними точками - температурою танення льоду (0 ° R) і кипіння води (80 ° R): 1 °R = 1,25 °C.

Вданий час шкала вийшла з ужитку, найдовше вона зберігалася у Франції, на батьківщині автора.

Історія розвитку метрології висвітлювалась у багатьох дослідженнях, зібрано численні відомості про становлення цієї науки. Вагомий внесок у розвиток метрології своїми працями здійснили такі вчені, як Г. І. Вільд, Б. С. Якобі, А. Я. Купфер, В. С. Глухов, Д. І. Менделєєв, Н. Г. Єгоров, Л. В. Залуцький, В. В. Бойцов та ін.

ВАнглії ще в XVII ст. було прийнято одиницю міри довжини - фут (нога, стопа), яка дорівнювала 30,5 см. Болільники футболу знають, що розміри футбольних воріт становлять 7,22 х 2,44 м або ж 24 х 8 футів, оскільки Англія є батьківщиною футболу.

Різні народи нашої планети перебували на неоднакових стадіях розвитку, тому міри довжини в них були різноманітні. Досить пригадати, що у XVII ст. у Європі налічувалося понад 100 різних футів, понад 120 фунтів, 46 миль та інших одиниць виміру.

У Київській Русі найпоширенішими мірами довжини були: верста, сажень, лікоть, аршин, ступня, долоня, вершок, палець; мірами ваги - пуд, гривня, гривенка, золотник, почка, пиріг тощо (табл. 1.2).

У Московській державі з 1550 року було запроваджено «печатні мідні міри» (осьмини) для сипучих речовин, а з 1558 року, за часів Івана Грозного, було введено «государеві» (казенні) ваги.

У законодавстві Петра І також згадуються укази про запровадження єдиних мір і ваги. Виконання цих указів покладалося на воєвод.

Одиницями виміру часу на Русі були рік, місяць, тиждень, доба, година. Причому відлік нового року починався і з 1 березня, і з 1 вересня. Указом Петра І введено початок нового року з першого січня.

Заснування у 1725 році Російської Академії сприяло розвитку наукової думки, вдосконаленню мір та упорядкуванню їх точності. Розширювалися межі впровадження одноманітних російських мір. У 1736 році за рішенням сенату була створена Комісія мір і ваги, яку очолив головний директор монетного двору граф М. Г. Головін.

Для організації повірочної роботи було утворено спеціальний комітет, який у 1747 році розробив еталонний російський фунт (409,5 г) і визначив за норму довжини аршин (0,7112 м). Фунт і аршин у нашій державі використовувалися до впровадження метричної системи.

Указом від 1835 року «Про систему російських мір і ваги» було закладено основу російської системи вимірювання, а в СанктПетербурзькій фортеці в одному з особливих приміщень зберігалося нове зібрання еталонних мір довжини, місткості рідких і крихких тіл та вагових одиниць. За цими еталонами було виготовлено і розіслано в губернії Росії вивірені копії аршина, відра, четверика, фунта.

Практичним застосуванням російських мір і ваги займалося засноване у 1842 р. Депо еталонних мір та ваги. Організація Депо і встановлення правил повірки робочих мір стали тією основою, яка забезпечувала єдність вимірювання у Росії й одноманітність мір. Першим хранителем Депо еталонних мір і ваги було призначено академіка А. Я. Купфера, відомого вченого і метролога, який очолював Депо з 1842 до 1865 р.

Період 1892-1917 рр. називають Менделєєвським. Головна палата мір і ваги, управителем якої до останніх днів життя був Д. І. Менделєєв, стала однією з перших у світі науково-дослідною установою метрологічного профілю.

Подальша історія розвитку метрології у колишньому СРСР починається з декрету від 14 вересня 1918 р. «Про введення метричної системи мір і ваги». Він сприяв подальшому розвитку науково-дослідних робіт щодо забезпечення єдності вимірювань і розвитку приладобудування.

До 1918 р. метрична система впроваджувалась у Росії факультативно, поряд зі старою російською та англійською (дюймовою) системами. Значні зміни в метрологічній діяльності почали відбуватися після підпису Радою Народних комісарів РРФСР Декрету «О введении международной метрической системы мер и весов». Метрична система в Росії впроваджувалася з 1918 до 1927 рр. Можна виділити наступні етапи її розвитку.

30.08.1922 р. - створення української Головної палати мір і ваги та місцевих органів з метрології.

07.01.1966 р. - створення Української республіканської лабораторії державного нагляду за стандартами і вимірювальною технікою.

11.12.1970 р. - відкриття Українського республіканського центру метрології та стандартизації.

24.12.1971 р. - організація Українського республіканського управління Держстандарту СРСР.

24.05.1991 р. - створення Державного комітету УРСР зі стандартизації, метрології та якості продукції.

Розвиток метрології в усі часи був неподільно пов’язаний із загальним розвитком науки, оскільки без уміння швидко, точно та правильно виконувати вимірювання найрізноманітніших фізичних величин неможливі ніякі наукові дослідження. Тому Піфагор і Архімед, Галілей і Ньютон, Лейбніц, Ейлер, Ломоносов, Гаус, Менделєєв - усі вони, а також тисячі інших видатних учених активно працювали над винайденням і вдосконаленням методів вимірювань, навічно пов’язавши свої імена з розвитком метрології. Звичайно, важко передбачити, як розвиватиметься метрологія у XXI ст. Але можна з упевненістю відзначити, що її роль і значення в усіх без винятку аспектах суспільного життя будуть тільки зростати.

Епохи метрології в Україні.

У розвитку вітчизняної метрології можна виділити декілька етапів:

Перший етап (до 1892 р.) охоплює період від стихійного зародження метрологічної діяльності до створення єдиних еталонів. Для цього періоду характерна централізація метрологічної діяльності, участь вчених у роботі міжнародних метрологічних організацій.

Давнє походження мають і "природні" заходи. Першими з них, які отримали повсюдне поширення, стали заходи часу. На основі астрономічних спостережень стародавні вавилоняни встановили рік, місяць, годину. Згодом 1/86400 частина середнього періоду обертання Землі навколо своєї осі отримала назву секунди.

Поряд з цим вже на зорі цивілізації люди прийшли до розуміння цінності так званих речових заходів та одиниць вимірювань. Так, у Вавилоні в XI ст. до н.е. час вимірювався в мінах. Міна дорівнювала проміжку часу (рівного, приблизно, двом астрономічним годинах), за який з прийнятих у Вавилоні водяних годин витікала "міна" води, маса якої становила близько 500 р. Надалі міна скоротилася і перетворилася на звичну для нас хвилину. З часом водяний годинник поступилися місцем пісковим, а потім більш складним маятниковим механізмам.

Русь епохи Київського Великого князівства належала до числа передових країн свого часу. Практика ремесел, торгівлі, будівництва в Київській Русі сприяла створенню системи мір, що задовольняла потреби того часу й застосовувалася протягом ряду сторіч.

Система давньоруських мір довжини містила в собі декілька основних мір: верста, сажень, аршин, лікоть і п’ядь.

Міри площі: квадратних метрів не було, були „дом”, „рало”, „соха”, „обжа”.

Міри об’єму: 1 кадь = 2 ополоникам = 4 чверткам = 8 осьминам. Міри ваги: берковець, пуд, гривня, гривенка, золотник, почка, пиріг.

Для підтримки єдності фактичних значень установлених мір у Київській Русі застосовували зразкові міри, які перебували, зазвичай, у розпорядженні князів і надавалися ними для одноразового використання в торгівлі або будівництві.

З появою зразкових мір виникла необхідність їхнього дбайливого зберігання. У стародавніх народів еталони лінійних мір і ваги зберігалися дуже дбайливо в храмах й освячувалися релігією. Єгиптяни мали в колегії своїх жерців посадову особу, обов’язком якої було знати всі міри й зберігати їхні первинні зразки. У римлян еталон законних мір знаходився у храмі Юпітера.

Київська Русь не була винятком із цього правила. Церковні храми були свого роду суспільними центрами, тому там і зберігалися громадські зразкові міри.

Перші відомості, що дійшли до нас, про наявність нагляду за мірами й вагами відносяться до кінця Х ст. У церковному статуті князя Володимира зазначається: „…еже искони установлено есть и поручено есть епископу городскому торговые весы и всякие мерила от Бога искони, тако установлено есть епископу блюсти без пакости, ни умножити, ни умалити, за все то дати ему ответ в день великого суда, яко и о душах человеческих”.

Нагляд за мірами й вагами здійснювало духівництво. Безпосереднє спостереження за мірами й вагами, а також за правильним виконанням вимірювань у великій торгівлі було обов’язком нижчих чинів церковного кліру

та виборних представників купецтва. Для надання мірам законності на них зазначалися імена князів або назва міста.

Зметою запобігання неправильним вимірюванням та уникнення різних обманів, пов’язаних з використанням мір і ваг, було встановлено суворі покарання для безпосередніх винуватців псування засобів вимірювань, особливо зловмисного („казнити близко смерти”, іноді також з конфіскацією майна).

У період монголо-татарського іга духівництво й церковне майно були звільнені від усяких податків і від контролю з боку татарських баскаків, тому в храмах можна було спокійно зберігати як документи, так і матеріальні цінності.

Таким чином, монастирі й церкви виявилися не тільки першими зберігачами державних мір і ваг, але й представниками нагляду за правильністю торговельних угод та точністю мір і ваг.

Зразкові міри часто передавалися князям у постійне або тимчасове користування при виконанні певних торговельних операцій чи будівельних робіт.

Зрозвитком промисловості і торгівлі гальмуюча роль різнобою в одиницях ставала дедалі відчутнішою. Це вимагало встановлення єдиної системі мір.

XVIII ст. – встановлення еталона метра (еталон зберігається у Франції, у Музеї Мір і Ваг)

1799 р. – створення у Франції метричної системи мір (Паризька академія наук) одиниця довжини: метр – 1/40000000 частина географічного меридіана, що

проходить через Париж

одиниця маси: кілограм – маса 1 дм3 хімічно чистої води при t = +4 С Гюйгенс, який присвятив створенню та вдосконаленню маятникових годин

майже 40 років і який вважав це головною справою свого життя, в 1664 р. писав: "... я знайшов легкий і зручний спосіб регулювання годин. До цього, однак, приєднується те, що я вважаю ще більш цінним, а саме: завдяки своєму відкриттю я зміг дати абсолютно стійке визначення для постійної, вірною для всіх часів міри довжини ". Мова йде про використання властивості ізохронності коливань математичного маятника, поміченого Галілеєм ще в 1583 р. При малих відхиленнях маятника період його коливань дорівнює:

де L – довжина маятника;

g – прискорення вільного падіння.

Це дозволяє висловити міру довжини через природну міру часу. У 1824 р. в Англії був прийнятий закон, що встановив одиницю довжини ярд через довжину секундного маятника.

1832 р. – абсолютна система одиниць, в основі якої три основні незалежні одна від одної одиниці: довжина – міліметр, маса – міліграм, час – секунда, а інші – похідні (К.-Ф. Гаусс)

1835 р. – наказ «О системе Российских мер и весов» (Росія)

20 травня 1875 р. – підписання Метричної Конвенції про заснування Міжнародного бюро мір і ваги (МБМВ) і Міжнародного Комітету мір і ваги (МКМВ). МКМВ складався з різних консультативних комітетів, метою яких було створення єдиної системи одиниць.

За часів Івана Грозного заборонялося мати приватні ваги, а слід було користуватися за певну плату „государевими” – казенними вагами; зважування

здійснювали „весцы”, або „пудовщики”; за зважування встановлювалася особлива такса.

Особливо швидко російська метрологія стала розвиватися при Петрові I. Ще наприкінці XVII ст. Петром I було організовано ввіз різних вимірювальних приладів (кутомірних, оптичних та ін.), потрібних для армії й флоту.

ВАвстро–Угорщині головна вагова одиниця – фунт 561,24 г. = 2 марки по 280,62 г. Австрійська марка утворилася таким чином: кельнська марка в

233,856 г.: 5 = 46,7712; 233,856 г. +46,7712 г. = 280,62 г. Марка австрійська = 1,2

кельнських марки.

Австрійська і німецька системи ваги розповсюдилася по всім землям Східної Європи, які належали Австро–Угорській імперії. Так, в Моравії з 1765 р. вживалися міри та вага австрійські (віденські), а власний моравський фунт = 0,99 віденського фунту = 559,96 г. Чеський фунт в 511,476 г. = 0,918 віденського фунту. Чеська марка, або гривня = 255,7382 г.

Австрійська торгова вага використовувалася у Угорщині, та на Галичині. Зокрема, у митницях та державних установах у Галичині в ХVІІІ – початку ХХ ст. для стягування податків використовувалася віденська вага. В Трансільванії торгова і марочна вага були австрійськими. В 1825 р. в Трансільванію з Відня були прислані зразки мір та ваги. В Хорватії разом з венеціанською переважно використовувалась віденська вага.

ВПольщі і Литві і в ХVІІІ–ХІХ ст. маса фунта співвідносилася з каролінгським фунтом. Польський бреславський фунт, затверджений в 1764 р., важив 405,238 г. В Познані легкий фунт = 398,35 г., важкий фунт = 417,81 г. В Литві фунт, затверджений в 1766 р., був на 1/5 легший берлінського фунту в 468,53 г., тобто важив 374,82 г. Литовський фунт дорівнював 0,91 російського, польський – 0,99 [4, с. 86]. В свою чергу марочна вага і проба в Польщі і Литві були кельнські, тобто загальнонімецькі.

Міри італійських республік Венеції та Генуї здійснили великий вплив на формування вагових мір Іллірії, Далмації, Греції, Криту. Так в Греції використовувалися венеціанська важка торгова вага, в Далмації та Іллірії венеціанська легка і важка вага, те саме і на Іонійських островах.

Венеціанська легка вага мала давньоримську систему розділу вагових одиниць: фунт = 12 унцій = 1728 каратів = 301,2297 г. Вага визначена за співвідношенням: 19 фунтів легких = 12 фунтів важких. Важкий фунт = 2 марки марочної ваги = 476,99 г. = 12 унцій = 9216 гранів. Марочна вага: марка = 8 унцій

=4608 гранів = 238,4994 г. Поділ марки на 4608 гранів доводить, що це кельнська золота марка. Незначне збільшення її маси пояснюється збільшенням маси грану – з 0,0507 г. до 0,0517 г.

За століття османського панування багато країн Східної Європи запозичили турецькі вагові міри. Мірами Османської імперії користувалися в Угорщині, Трансільванії, Валахії, Молдові, Болгарії, Сербії, Чорногорії, Албанії, Македонії, Греції. В деякі з них турецькі вагові міри співіснували з венеціанськими.

Головними одиницями турецької торгової ваги були окка, ратл, батман і кінтар. Головною одиницею османської ваги є окка в 400 дирхемів = 1,279 кг. Ратл – половина окки в 200 дирхемів=639,9 г. Батман був в 8,6,2 окки. Кінтар = 100 ратлів. Марочна вага: міскал = 1,5 дирхема = 24 кірата = 96 хабб. В Константинополі міскал =4,79 г.; дирхем=3,19 г.; кірат = 0,199 г.; хабба = 0,049 г.

В Східній Європі ці міри набули місцевої специфіки. Так, в Греції кінтар=44 окки; в Угорщині була велика міра шинек в 80,60 і 50 окк; на Буковині окка = 4 літри, літра = 320 г. – те саме в Трансільванії; в місті Солоніки кінтар = 45 окк, ратль = 180 драхм.

Підсумуємо. Вагові системи Східної Європи протягом двох тисячоліть утворилися під потужним впливом великих цивілізацій – римсько–візантійської, германо–романської, східної османської. Запозичуючи іноземні міри, країни Східної Європи створили свої багато в чому оригінальні вагові системи. В другій половині ХІХ – початку ХХ ст. тут була введена метрична система (рис. 1.1,1.2).

Другий етап – Менделєєвський. Він охоплює проміжок часу 1892-1917р.р. У цей період у Росії, а також в Україні впроваджується метрична система мір. З 1892 р. Депо зразкових мір і ваг очолює Д.І. Менделєєв, який приклав немало зусиль для впровадження метричної системи мір. У 1903 р. Депо перетворено у Головну палату мір і ваг, яка стала однією із перших у світі науково-дослідних установ метрологічного профілю. 23 жовтня 1901 р. за ініціативою Д.І. Менделєєва на Україні в Харкові була відкрита перша повірна палата для повірки та клеймування торговельних мір і ваг (рис. 1.3).

називається нормативним етапом. У цей період створюється нормативнотехнічна документація різного рівня з метрології; вся інформація зосереджується у Головній палаті мір і ваг; здійснюється комплекс заходів щодо створення державної метрологічної служби. Починається впровадження Міжнародної метричної системи мір. Впровадження метричної системи мір було пов'язано з проведенням метричної реформи, яка здійснювалася протягом 9 років.

Четвертий етап розвитку метрології охоплює період з 1945 р. по 1980р. Цей післявоєнний етап характеризується інтенсивним розвитком метрологічної діяльності. З 1963 р. Міжнародна система одиниць фізичних величин почала впроваджуватися як обов'язкова в усіх галузях науки, техніки та в народному господарстві. У 1967 р. відбувається зародження кваліметрії. Відмінною особливістю четвертого етапу є повсюдне впровадження стандартизації як головної організаційно-правової форми забезпечення єдності вимірювання в країні.