Лекція 5

Класифікація геоінформаційного моделювання

(за методологічним критерієм геоінформаційного аналізу)

1.Буферизація

2.Генералізація

3.Геогрупування

4.Комбінування

5.Геокодування

6.Узагальнення даних

7.Ректифікація

8.Автоматична класифікація

9.Побудова тематичних карт

10.Критерії точності ГІМ

Види геоінформаційного моделювання

ГІМ у своєму арсеналі засобів просторового аналізу використовує такі стандартні методи:

– мережевий аналіз – група просторово-аналітичних операцій, мета яких дослідження топологічних і геометричних властивостей лінійних просторових об’єктів, що утворюють деревоподібні чи циклічні мережі (гідрографічні, комунікаційні тощо);

–аналіз об’єктів у межах буферних зон, який дозволяє розв’язувати задачі оцінки зони впливу існуючої чи проектованої мережі;

–операції обчислювальної геометрії, з допомогою яких обчислюються площі і координати центроїді полігонів, довжини ламаних і кривих ліній тощо;

–оверлейні операції, суть яких полягає в накладанні двох різнойменних шарів з генералізацією похідних об’єктів, що створюються при їхньому геометричному нашаруванні, з успадкуванням їх атрибутів.

Крім цих стандартних функцій, в геоінформаційному моделюванні для просторового аналізу використовуються спеціальні програми, створені на основі побудови детермінованих і стохастичних моделей, та геоінформаційні додатки для прогнозування ситуації.

Буферизація – процедура побудови буферних зон для різних типів об’єктів. Апарат – побудова обвідної на заданій відстані від межі об’єктів, а потім об’єднання і видалення перекриттів. Ця процедура є формальною, тому може виконуватись автоматично; Буфером, або буферною зоною, називають площинну

геометричну фігуру, межа якої проходить на заданій відстані від межі вихідної фігури.

Під час буферизації на основі об’єктів одного типу (точкових, лінійних або полігональних) створюються об’єкти іншого типу.

Генералізація в ГІС – набір процедур класифікації й узагальнення, призначених для відбору й відображення картографічних об’єктів відповідно до масштабу змісту і тематичної спрямованості створюваної цифрової карти.

Розрізняють генералізації:

•картографічну,

•дистанційну,

•автоматичну або алгоритмічну,

•динамічну.

Картографічна генералізація – процес відбору та узагальнення зображуваних на карті об’єктів і явищ за певними правилами з урахуванням призначення та масштабу карти, а також особливостей території картографування.

Дистанційна генералізація – геометричне та спектральне узагальнення зображення на знімках, що виникає внаслідок комплексу технологічних факторів (метод і висота зйомки, спектральний діапазон, масштаб, розрізнення) і природних особливостей (характер місцевості, атмосферні умови тощо).

Автоматична, або алгоритмічна, генералізація– формалізований відбір, згладжування (спрощення) або фільтрація зображення відповідно до заданих алгоритмів і формальних критеріїв.

Динамічна генералізація – механічне узагальнення анімацій, що дозволяє спостерігати головні, найбільш стійкі в часі об’єкти і явища за рахунок

зміни швидкості демонстрації анімацій.

Генералізація просторових даних – узагальнення позиційних і атрибутивних даних про просторові об’єкти в ГІС в автоматичному або інтерактивному режимах з використанням операторів генералізації, частина з яких має відповідність у прийомах і методах картографічної генералізації. Серед основних з них:

•спрощення (simplification);

•згладжування (smoothing);

•зменшення товщини ліній (line thinning);

•розрядка, тобто усунення надлишкових проміжних точок у цифровому запису ліній (line weeding);

•відбір (reselection);

•декласифікація (reclassification);

• агрегування (aggregation), зокрема, об’єднання суміжних полігонів з усуненням границь між ними (polygon dissolving / merging);

•злиття (amalgamation);

•маскування (masking);

•переривання ліній (omissing);

•перебільшення розміру або форми (exaggeration);

•зменшення мірності об’єктів, або згортання.