Мякушко С.А. Систематика ссавців. 2019

Рис. 4.25. Гепард (Acinonyx jubatus) та його череп

(за Россолимо и др., 2004)

Населяє савани, глинисті, рідше піщані пустелі. Віддає перевагу відкритій місцевості. Часто тримається парами. Активність денна. Пристосований до дуже швидкого бігання; на коротких дистанціях може розвивати швидкість до 112 км/год. До здобичі спочатку підкрадається, а метрів за 100–150 кидається на неї та на дистанції до 300 м наздоганяє. Живиться переважно різними копитними — газелями, антилопами. Іноді нападає на свійську худобу. Вагітність триває 84–95 діб. Дитинчат може бути 2–4. Кошенята народжуються сліпими та безпорадними.

Раніше був поширений в Африці, крім центральних районів Сахари, суцільних лісів та гір; а також в Азії. На сьогоднішній час гепард зберігся в Африці фактично лише у глухих місцях або на територіях національних парків.

Рід Пантери димчасті (Neofelis Gray, 1867) складається з одного виду — N. nebulosa Griffith, 1821. Розміри цього виду порівняно великі: довжина тіла 61–105 см, маса близько 23 кг.

370

Тіло дещо витягнуте, на порівняно коротких, але потужних кінцівках. Забарвлення є дуже специфічним: загальний фон є сірожовтим, з золотистим відтінком, на ньому виражений розмитий рисунок із широких темних плям, розеток і кілець різного розміру та форми. Плями по задньому краю темніші, ніж по передньому, що створює враження димчастих розводів. Голова невелика, з округлими, широко розставленими вухами. Верхні ікла у відносному вираженні є найбільшими серед сучасних котячих.

Населяє різні типи лісів, у гори піднімається до 2500 м над рівнем моря. Біологія вивчена слабо. Прекрасно лазить, значну частину часу проводить на деревах. Активний у сутінках і вночі. Живиться невеликими ссавцями, включаючи мишоподібних гризунів, відловлює приматів, дитинчат копитних, птахів і змій.

Ареал охоплює Південно-Східну Азію, від Непалу до півдня Китаю, Індокитай, Малакку та Великі Зондські острови.

Рід Пантери (Panthera Oken, 1816) включає 5 видів крупних котових, іноді ірбіса, або снігового барса (P. uncia Schreber, 1776) відносять до роду Uncia Gray, 1854.

Є найбільшими представниками родини та одними з найбільш великих хижих ссавців (поступаються тільки ведмедям): довжина тіла дорослих особин до 3,2 м, маса до 320 кг. Всі види мають масивну статуру, кінцівки середньої довжини, в іншому зовні досить сильно розрізняються. Основний тон забарвлення від піщано-коричневого до яскраво-рудого, поверх нього — малюнок із чорних плям різної форми, розеток або смуг; лев забарвлений однотонно. Череп масивний, особливо у лицьовій частині, з потужними іклами та дугами вилиць, розвиненими гребенями.

Поширені в Африці, Південній і Східній Азії, Центральній і Південній Америці. В історичний час природний ареал значно скоротився у результаті прямого переслідування людиною.

Лев (P. leo Linnaeus, 1758) має довжину тіла до 240 см, маса самців до 250 кг; самки помітно легші. Голова велика, масивна, з витягнутою мордою. Шерсть густа, коротка; на кінці хвоста наявний пензлик з подовженого волосся. Забарвлення однотонне, піщано-коричневе. Одна із характерних особливостей — наявність у дорослих самців на боках голови, шиї, плечах

371

і грудях густої гриви. Іноді також розвивається підвіс з подовженого волосся до середини черева.

Місцемешканнями, яким лев надає перевагу, є сухі трав’я- нисті рівнини, савани, чагарникові зарості; може жити у напівпустелях і тропічних лісах. Спеціальних сховищ не влаштовує; тільки самки на період пологів знаходять більш-менш закриті місця серед скельних виходів або у чагарниках. Часто відпочиває на деревах, куди забирається стрибками із землі (лазить неохоче та невміло, залізти на вертикальне дерево нездатний). Активний у будь-який час доби. У разі атаки може розвивати швидкість до 60 км/год., здійснювати стрибки до 12 м у довжину. Високо розвинена соціальність, в основі якої — полігамія. Найчастіше леви живуть сімейними групами — прайдами, що складаються з 1–4 самців та 2–30 самок із різновіковим молодняком. Прайди займають певну територію, основна функція дорослих самців в них — охорона території від поодиноких кочових левів. Структурною одиницею соціальної системи фактично є група самок, які, як правило, пов’язані родинними зв’язками між собою. Сувора ієрархія у прайді відсутня; під час розподілу здобичі домінує самець, який зазвичай є батьком всіх левенят, що народилися у період його домінування. Лев є найбільшим хижаком Африки, пов’язаним зі стадами копитних, які складають основу його раціону.

Фіксована сезонність у розмноженні відсутня; проте у кожному прайді самки розмножуються більш-менш синхронно. Вагітність біля 100–120 діб. У виводку 3–4 дитинчат. Годування молоком триває до 3 місяців, причому дитинча може смоктати будь-яку з лактуючих самок у прайді (Соколов, 1979).

До початку XIX ст. вид був поширений практично у всій Африці та у Південній Азії від Ірану до Індії. У ранній історичний час ареал, вірогідно, був суцільним, тобто захоплював Аравійський півострів, Малу Азію, частково також Балкани та Закавказзя. Зараз азійська частина ареалу скоротилася до невеликого району в штаті Гуджарат (Індія); в Африці лев зустрічається тільки на південь від Сахари.

Тигр (P. tigris Linnaeus, 1758) є найбільшим із сучасних представників родини: довжина тіла 1,5–3,2 м, маса до 320 кг; самки є меншими, ніж самці (маса до 180 кг). Південні та особ-

372

ливо острівні підвиди дрібніші північних: найбільшим тигром є амурський, найдрібнішим (майже вдвічі) — суматранський. Тіло тигра витягнуте, на порівняно довгих кінцівках з дуже широкими стопами. Голова велика, важка, з характерними «бакенбардами» з боків морди та округлими, високо поставленими вухами. Шерсть м’яка, її довжина і густота варіюють географічно, а у північних і гірських популяцій — сезонно. Забарвлення є дуже характерним: на червонувато-рудому фоні проходять вузькі поперечні смуги; інтенсивність забарвлення та щільність смуг варіюють географічно. Довгий, близько половини довжини тіла, хвіст забарвлений у руді та чорні кільця, що чергуються. Таке забарвлення робить звіра малопомітним серед чагарників, підліску або очерету. Череп потужний, з дуже масивними дугами вилиць і невеликою мозковою коробкою. Зір, слух і нюх розвинені добре, характерна багата вокалізація.

Дотримується місць з густим деревостоєм — тропічних лісів, мангрових заростей, хвойних гірських лісів, тугайних заростей у долинах річок; у гори піднімається до висоти 3000 м. Лігвами, якими є природні порожнини під великими каменями, деревами, у чагарниках, користується тільки самка на період вигодовування дитинчат. Тигри тримаються поодиноко або невеликими сімейними групами (самка з дитинчатами). Проте суміжні індивідуальні ділянки, площа яких може становити у самця 300 км2, можуть перекриватися. Щодоби у пошуках здобичі проходить близько 20 км. Добре та охоче плаває, легко перетинає водні перешкоди шириною до 6 км.

Активним є переважно у темну частину доби, але може полювати і вдень. Живиться головним чином копитними — дикими свинями, оленями, биками, антилопами. Поїдає й дрібніших ссавців, великих птахів, а також земноводних і плазунів, споживає навіть ягоди. Полюючи, тигр підкрадається до жертви на відстань 2–3 стрибків; велику здобич, як і всі великі кішки, «душить», хапаючи зубами за горло. Конкурентами є великі хижаки, яких тигр систематично переслідує. Він полює на вовків, леопардів, ведмедів, але іноді сам стає жертвою останніх. Розмноження не приурочене до певного сезону, найчастіше відбувається навесні та восени. Вагітність у середньому становить 103 доби. Зазвичай у виводку 2–4 тигреня, маса новонароджених

373

до 1 кг. У віці 1,5 місяця вони починають їсти м’ясо, хоча молоком мати годує їх до 5–6 місяців (Россолимо и др., 2004).

Раніше вид був поширений від Примор’я через всю Пів- денно-Східну Азію на захід до Ірану, Середньої Азії та Закавказзя, на південь — до острова Ява. Нині повністю винищений на заході свого ареалу (Азербайджан, Іран, Афганістан, Пакистан, Середня Азія) і на островах Ява та Балі; на іншій території колишній суцільний ареал є сильно фрагментованим.

Ірбіс, або сніговий барс (P. uncia Schreber, 1776, за іншою класифікацією — Uncia uncia Schreber, 1775) має довжину тіла 103–125 см, масу до 39 кг. Тулуб витягнутий, на потужних порівняно коротких лапах. Голова невелика, з укороченою мордою та низькими округлими вухами. Хвіст лише дещо коротший, ніж тіло. Волосяний покрив густий та високий. Загальний фон забарвлення є білястим або світло-сірим, зі слабким жовтуватим відтінком; на цьому фоні розкидані великі, дещо розмиті чорні кільцеподібні плями. Таке забарвлення маскує тварину, роблячи її непомітною на гірських сніжниках. Череп із сильно вкороченим лицьовим відділом. Лобна ділянка

звираженою поздовжньою западиною. Перший передкутній зуб порівняно великий; проміжок між ним та іклом відсутній.

Ірбіс є типовою високогірною твариною, яка мешкає переважно у субальпійському та альпійському поясах на висотах до 6000 м над рівнем моря (у Гімалаях). Серед місцемешкань віддає перевагу скелястим ділянкам, ущелинам, зарослим чагарниками, безлісим плоскогір’ям, сніжникам; уникає місць

зглибоким сніговим покривом. Живе поодиноко (дорослі самці) або сімейними групами. Виражені сезонні міграції слідом за переміщеннями копитних: влітку — високо у гори, на зиму — у верхній пояс лісів. Полюючи, проходить кілька десятків кілометрів щодня. Активний ірбіс у сутінках. Є спеціалізованим хижаком, який живиться гірськими копитними — козлами та баранами; полює також на байбаків, зайців, диких курячих (фазани, улари). Вагітність триває близько 100 діб, дитинчата народжуються у березні-травні; у виводку найчастіше 2–3 дитинча, їх маса при народженні близько 0,5 кг. У віці трьох місяців молодняк починає супроводжувати матір, тримається біля неї всю зиму.

374

Ірбіс поширений у гірських районах Центральної Азії, від Алтаю і Прибайкалля до Гімалаїв. У наш час ареал і чисельність виду суттєво скорочені.

Запитання для самоконтролю

1.Які морфо-анатомічні ознаки властиві представникам ряду Комахоїдні?

2.Охарактеризуйте основні родини, які входять до ряду Eulipotyphla.

3.Укажіть ареали та біотопи, в яких мешкають представники різних родин комахоїдних.

4.Які морфологічні ознаки властиві комахоїдним, що ведуть підземний спосіб життя?

5.У чому полягають відмінності між представниками двох родів — Sorex та Crocidura?

6.Які морфологічні та фізіологічні ознаки рукокрилих

єадаптаціями до польоту?

7.Чим літальний апарат криланів відрізняється від такого кажанів?

8.Охарактеризуйте та порівняйте ареали та способи життя криланів і кажанів?

9.Порівняйте будову літальної перетинки в різних родинах рукокрилих.

10.Охарактеризуйте місця мешкання, яким віддають перевагу різні представники рукокрилих.

11.Які ознаки будови об’єднують усіх представників ряду Непарнопалі?

12.Охарактеризуйте ареали різних видів родини Носорогові.

13.Надайте опис загальній будові представників родини Equidae.

14.Які риси будови та фізіологічні особливості притаманні китоподібним, як представникам, що постійно мешкають у воді?

15.Охарактеризуйте зубну систему різних представників китоподібних.

16.Які адаптації наявні у китоподібних для затримування дихання у разі пірнання?

375

17.Чим обумовлений поділ китоподібних на два підряди Зубаті кити (Odontoceti) та Вусаті кити (Mysticeti)?

18.Наведіть відмінності між представниками Physeteridae та Delphinidae.

19.Які китоподібні мешкають у територіальних водах України? Надайте їм характеристику.

20.Як побудований та яку функцію виконує китовий вус?

21.Надайте характеристику будові кінцівок парнопалих.

22.Надайте характеристику зубній системі парнопалих.

23.Чому верблюдові за сучасними уявленнями входять до ряду Парнопалі?

24.У чому полягають відмінності між верблюдовими Старого Світу та Нового?

25.Які типи рогів властиві різним представникам парно-

палих?

26.Опішить місцемешкання, яким віддають перевагу представники оленевих в Україні.

27.Зазначте, чим порожнисторогі відрізняються від інших парнопалих?

28.Назвіть відмінності між представниками родів Capra

та Ovis?

29.Охарактеризуйте специфіку покривів панголінів.

30.Які життєві форми представлені у межах ряду Car-

nivora?

31.Які основні характерні риси властиві зубній системі хижих ссавців?

32.Які адаптації мають представники ряду Хижі для переживання несприятливих умов?

33.Охарактеризуйте представників родини Canidae, які мешкають в Україні?

34.Назвіть характерні ознаки представників ведмедевих.

35.Чим відрізняється спосіб життя та поширення білого та бурого ведмедів?

36.Які пристосування у водних хижих наявні у зв’язку зі специфічним способом життя?

37.Назвіть основні відмінності між видами родин Otariidae та Phocidae.

376

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Основна:

1.Барабаш-Никифоров И.И. Териология / И.И. БарабашНикифоров, А.Н. Формозов. — М.: Высш. шк., 1963. — 396 с.

2.Булахов В.Л. Сравнительная анатомия позвоночных животных / В.Л. Булахов. — Днепропетровск: ДГУ, 1987. — 92 с.

3.Гуртовой Н.Н. Практическая зоотомия позвоночных. Птицы, млекопитающие / Н.Н. Гуртовой, Б.С. Матвеев, Ф.Я. Дзержинский. — М.: Высш. шк., 1992. — 414 с.

4.Дзержинский Ф.Я. Сравнительная анатомия позвоночных животных / Ф.Я. Дзержинский. — М: Аспект Пресс, 2005. — 304 с.

5.Ільєнко М.М. Теріологія / М.М. Ільєнко. — К.: Фітосоціоцентр, 2003. — 166 с.

6.Калабухов Н.И. Спячка млекопитающих / Н.И. Калабухов. — М.: Наука, 1985. — 225 с.

7.Ковтун М.Ф. Порівняльна анатомія хребетних / М.Ф. Ковтун, О.М. Микитюк, Л.П. Харченко. — Харків: ОВС, 2005. — 688 с.

8.Константинов В.М. Сравнительная анатомия позвоночных животных / В.М. Константинов, С.П. Шаталова. — М.: Академия, 2005. — 304 с.

9.Межжерін С.В. Ссавці України. Довідник-визначник / С.В. Межжерін, О.І. Лашкова. — К.: Наукова думка, 2013. — 359 с.

10.Павлинов И.Я. Систематика млекопитающих СССР:

дополнения / И.Я. Павлинов, О.Л. Россолимо. — М.: Изд-во МГУ, 1998. — 190 с.

11.Павлинов И.Я. Систематика современных млекопитающих / И.Я. Павлинов. — М.: Изд-во МГУ, 2006. — 297 с.

12.Приходська К.Г. Порівняльна анатомія хребетних / К.Г. Приходська, Г.І. Мардар, М.М. Ільєнко. — Чернівці: Рута, 2002. — 240 с.

13.Ромер А. Анатомия позвоночных. Т. 1. / А. Ромер,

Т.Парсонс. — М: Мир, 1992. — 358 с.

14.Ромер А. Анатомия позвоночных. Т. 2. / А. Ромер,

Т.Парсонс. — М: Мир, 1992. — 406.

377

15.Россолимо О.Л. Разнообразие млекопитающих. Ч. I. / О.Л. Россолимо, И.Я. Павлинов, С.В. Крускоп и др. — М.: Изд-во КМК, 2004. — 366 с.

16.Россолимо О.Л. Разнообразие млекопитающих. Ч. II. / О.Л. Россолимо, И.Я. Павлинов, С.В. Крускоп и др. — М.: Изд-во КМК, 2004. — 218 с.

17.Россолимо О.Л. Разнообразие млекопитающих. Ч. III.

/О.Л. Россолимо, И.Я. Павлинов, С.В. Крускоп и др. — М.: Изд-во КМК, 2004. — 408 с.

18.Соколов В.Е. Систематика млекопитающих. Т. 1. / Соколов В.Е. — М.: Высш. шк., 1973. — 432 с.

19.Соколов В.Е. Систематика млекопитающих. Т. 2. / Соколов В.Е. — М.: Высш. шк., 1977. — 494 с.

20.Соколов В.Е. Систематика млекопитающих. Т. 3. / Соколов В.Е. — М.: Высш. шк., 1979. — 528 с.

21.Сокур І.Т. Ссавці фауни України та їх господарське значення. — К.: Рад. шк., 1960. — 210 с.

22.Татаринов К.А. Фауна хребетних заходу України. — Львів: Вид-во Львів. ун-ту, 1973. — 257 с.

23.Червона книга України. Тваринний світ / за ред. І.А. Акімова. — К.: Глобалконсалтинг, 2009. — 600 с.

24.Betts J.G. Anatomy and physiology / J.G. Betts, P. DeSaix. — Open Stax College, Houston, Texas, 2013. — 1355 p.

25.Clack J.A. Gaining ground: The origin and early evolution of tetrapods / J.A. Clack. — Bloomington: Indiana University Press, 2013. — 302 p.

26.Hickman C.P. Integrated principles of zoology / C.P. Hickman, L.S. Roberts, A. Larson. — N.-Y.: McGraw-Hill, 2012. — 899 p.

27.Kardong K.V. Vertebrates: comparative anatomy, function, evolution / K.V. Kardong. — N.-Y.: McGraw-Hill, 2012. — 794 p.

28.Kemp T.S. The origin and evolution of mammals / T.S. Kemp. — N.-Y.: Oxford University Press, 2005. — 331 p.

29.Linzey D.W. Vertebrate biology / D.W. Linzey. — Baltimore: The Johns Hopkins University Press, 2012. — 530 p.

30.Vaughan T.A. Mammalogy / T.A. Vaughan, J.M. Ryan, N.J. Czaplewski. — Sudbury: Jones and Bartlett Learning, 2011. — 750 p.

378

Додаткова:

1.Аверьянов А.О. Современные представления о систематике современных плацентарных млекопитающих / А.О. Аверьянов // Систематика, филогения и палеонтология мелких млекопитающих. — 2003. — С. 14–19.

2.Аверьянов А.О. Макросистематика плацентарных млекопитающих: Современное состояние проблемы / А. О. Аверьянов, А. В. Лопатин // Зоол. журн. — 2014. — 93, 7. —

С.798–813.

3.Аллеев Ю.Г. Экомофология / Ю.Г. Аллеев. — К.: Наукова думка, 1986. — 424 с.

4.Андреева Т.В. Сравнительная анатомия и филогенетические связи животных / Т.В. Андреева, В.В. Кузнецов, Л.И. Зайнуллин. — Казань: GulaPrint, 2012. — 69 с.

5.Бобринский Н.А. Определитель млекопитающих СССР / Н.А.Бобринский, Б.А. Кузнецов, Кузякин А.П. — М.: Просвещение, 1965. — 382 с.

6.Булахов В.Л. Біологічне різноманіття України. Дніпропетровська область. Ссавці (Mammalia) / В.Л. Булахов, О.Є. Пахомов. — Дніпропетровськ: Вид-во Дніпропетр. ун-ту, 2006. — 356 с.

7.Гамбарян П.П. Бег млекопитающих. Приспособительные особенности органов движения / П.П. Гамбарян. — Л: Наука, 1972. — 334 с.

8.Дзержинский Ф.Я. Зоология позвоночных / Ф.Я. Дзержинский, Б.Д. Васильев, В.В. Малахов. — М.: Академия, 2013. — 464 с.

9.Загороднюк И.В. Унификация научных названий хордовых животных (Chordozoa, Animalia) / И.В. Загороднюк, В.В. Покиньчереда // Доп. НАН України. — 1997. — 11. — C. 160–166.

10.Загороднюк І.В. Вищі таксони ссавців у сучасній фауні України: склад, номенклатура та видове багатство / І.В. Загороднюк // Доп. НАН України. — 1998. — 4. — С. 180–186.

11.Загороднюк І. Наукові назви рядів ссавців: від описових до уніфікованих / І. Загороднюк // Вісник Львівського університету. Серія Біол. — 2008. — 48. — С. 33–43.

12.Зиков О. Класифікація сучасних плацентарних ссавців (Eutheria): стан і проблеми / О. Зиков // Праці Зоологічного

379