Философия (4 курс 2 семестр) Ізотова І.О / Экзамен / 21
.docx21 варіант
1. Визначте провідні тенденції філософської думки епохи Відродження.
2. Охарактеризуйте категоричний імператив Е. Канта.
3. Визначте рівні та форми виявлення буття в сучасні науці.
1. Філософія епохи Відродження — напрям європейської філософської думки XV—XVI століть.
Термін «відродження» свідчить про бажання людини повернуте щось втрачене, віднайти в минулому відповіді на суттєві світоглядні питання.
Головними рисами, які відрізняли філософію Відродження, були антропоцентризм і гуманізм.
Людина стала центром філософських досліджень не лише як результат Божественного творіння, а й космічного буття, її аналізували не з погляду взаємодії з Богом, а з погляду її земного існування.
Насамперед Відродження виявилася в етиці. Поновлення етичних навчань стоїцизму (Петрарка) і эпикуризма (Валла), спрямованих проти християнської моралі.
характерні ознаки культури цього періоду такі:
1 Рух до звільнення від панування релігії та церкви в усіх сферах суспільного життя. Це так звана "секуляризація".
2. Повернення до античної культурної спадщини, яка була майже повністю забута в Середні віки. Звідси і назва - Відродження.
3. У центрі уваги проблема людини. Тому філософське мислення цієї епохи характеризується як антропоцентричне.
4. Поява гуманізму як ідейного руху.
5. Розвиток натурфілософії та природознавчої науки.
Термін "гуманізм" полягає в розумінні людини як вищої цінності. Таким чином, гуманізм епохи Відродження - це ідейний рух, у якому визрівала нова "світська" філософія, орієнтована на людину як вищу цінність.
Антропоцентризм – принцип деяких релігійно-ідеалістичних вчень, за якими людина є центром Всесвіту і найвищою метою всіх подій, що відбуваються в світі.
Гуманізм – історично зміна система поглядів, яка визначає цінність людини як особистості, її право на свободу, щастя тощо.
Геліоцентризм або Геліоцентрична система світу (від грец. ηλιος «сонце» і лат. centrum «осереддя, центр») — вчення в астрономії і філософії, яке ставить Сонце в центр Всесвіту, а навколо нього (точніше, навколо спільного центра мас всієї його системи) обертаються усі тіла. в т.ч. планети і зокрема Земля.
2. https://studfile.net/preview/2398665/page:40/ Кант вважав категоричний імператив вищим принципом етики, (він є загальним обов’язковим моральним законом). Категоричним він вважається тому, що він є обов’язковим і не обґрунтовується. Даний закон має два формулювання: «чини так, як хочеш щоб чинили із тобою» і не потрібно ставитися до людей як до засобу досягнення власної мети».
Друге формулювання категоричного імперативу полягає у тому, що не потрібно ставитися до людей як до засобу досягнення власної мети. Люди не є засобом досягнення мети. Знову ж-таки: чи варто так чинити? Для чого це потрібно? І знову це питання є актуальним. Воно може стосуватися і людства XXI століття.
Також у своєму вченні філософ закликає нести відповідальність за свої вчинки. Він закликає не ухилятися від відповідальності, не звинувачувати когось іншого у тому, що зробив ти. Все те, що ти зробив — зроблено тобою, з твоєї волі. Він закликає думати про те, що ти робиш.
Кант надає свого роду рекомендації людям, які живуть серед інших людей. Він прагне донести до людей важливість вчинку, які він може нести наслідки. Він закликає людей слідувати закону моральності. Недотримання закону моральності однією людиною, може відбитися на усьому людстві. Він наполягає на тому, що людина має взяти собі за правило моральну поведінку. Чинити морально. Це повинно бути для людини обов’язковим, тобто категоричним.
Таким чином, основною рисою філософії Канта є її двоїстість, поєднання в одній системі різнорідних, протилежних філософських напрямків. Основна суперечність філософського вчення Канта – це невідповідність між визнанням ним існування речей, явищ природи поза свідомістю людини і запереченням їхнього пізнання.
3. https://studfile.net/preview/4364403/page:28/#46
В сучасному світі буття постає:
Динамічним.
У системних окресленнях, в зв’язку «усього з усім».
У різних проявах: мікропроцеси – рівень нижче атомів, мікропроцеси – рівень тіл, мегапроцеси – галактичні процеси.
Демонструє себе в еволюції, що проявляється в оціночних критеріях «вище-нижче», «краще-гірше». Чим дальше, тим більше проявляються глибинні характеристики буття.
У зв'язку з усім зазначеним буття у сучасній науковій картині світу набуває характеристик суперечливої єдності процесів ентропії (хаосу, невпорядкованості) та самоорганізації. З одного боку, будь-яка система має тенденцію до руйнування, збільшення власної невпорядкованості, з іншого — через невпорядкованість і мінливість відбувається рух у напрямі гнучкіших і складніших форм самоорганізації.
Звичайно, завершують усю будову наукової картини світу філософські розвідки та узагальнення. Матеріальне буття характеризується множинністю, подільністю, просторовістю, наявністю маси, опору матеріалу та силових взаємодій. Духовне буття поза просторове, самоконцентроване, рефлексивне, тобто прозоре для себе самого, ідеальне, цілісне, динамічне Але за всіх відмінностей у статусах матеріального та духовного (ідеального) буття все ж постає як єдине та взаємопов'язане. У гегелівській концепції буття окреслене як єдність простору й часу, множинності та єдності, ідеальності та реальності.
Серед сфер людської життєдіяльності, в яких яскраво виявляє себе єдність матеріального та духовного, важливе значення мають пізнання, культуротворення, розвиток суспільного життя та цивілізації.
Сьогодні виділяють такі категорії, що позначають прояви буття:
Реальність – це все, що здатне діяти, сприймати або змінювати дію. Це не лише сучасне, а й те, що було або може проявитися.
Дійсність – актуальна реальність, тут і зараз. Вона може бути і в минулому часі, але яка втратила актуальність.
Існування – перебування у зв’язках з явищами, умовами, засадами буття.
Суще – категорія, що подає буття у конкретному виявленні.
Сутність – внутрішня сталість вихідних характеристик явищ, речей, цілісність кожного сущого.
між конкретними науками та філософією існує проміжна пізнавальна ланочка - наукова картина світу (НКС). НКС є узагальненням досягнень багатьох наук. найважливіші аспекти представлення буття у сучасній науковій картині світу.
По-перше, буття постає переважно в динамічному, а не статичному вигляді. З погляду сучасної науки порядок і гармонія радше постають не як норма, а як частковий випадок у стані світу. Отже, за даними сучасної науки, світ і буття є процесуальними.
По-друге, буття постає у системних окресленнях, тобто в окресленнях зв'язку "всього з усім". Цей зв'язок не просто з'єднує окремі явища буття, але й об'єднує їх таким чином, що зміни його окремих елементів впливають як на інші елементи, так і на стан буття загалом,
По-третє, до сучасної наукової картини світу входять різні рівні проявів буття: мікро-, макро- та мегапроцеси. Мікропроцеси - це процеси субатомарного рівня (відбуваються в середині атомів), макро-процеси - це рівень тіл, мега-процеси - це рівень зоряних та галактичних процесів. На всіх рівнях діють свої особливі закони, тенденції, якісні характеристики.
Завершують усю будову наукової картини світу філософські розвідки та узагальнення. Серед них дуже важливе значення має фіксація двох відомих нам і принципово відмінних статусів буттєвих процесів: матеріальне (або матеріально-чуттєве) та духовне буття. Матеріальне буття характеризується множинністю, подільністю, просторовістю, наявністю маси, опору матеріалу та силових взаємодій. Духовне буття позапросторове, самоконцентроване, рефлексивне, тобто прозоре для себе самого, ідеальне, цілісне, динамічне.