Добавил:
twitch.tv Заведующий методическим кабинетом, преподаватель на кафедре компьютерного спорта и прикладных компьютерных технологий. Образование - Магистр Спорта. Суета... Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Скачиваний:
2
Добавлен:
20.04.2022
Размер:
23.3 Кб
Скачать

18 варіант

  1. Охарактеризуйте філософські школи Стародавньої Індії.

  2. Проаналізуйте сучасні релігійно-філософські вчення.

  3. Назвіть характерні особливості філософських поглядів Н. Мальбранша. Оказіоналізм.

1. Серед багатьох шкіл індійської філософії чітко окреслюються два їх типи: ортодоксальні, класичні (даршан) і неортодоксальні, некласичні (настіка).Ортодоксальні визнають безумовний авторитет Вед(чотири збірники віршованих гімнів, молитов і заклинань). Неортодоксальні, хоч і запозичують з Вед деякі ідеї, не визнають їх святості.

Ортодоксальні, класичні (даршан) філософські школи. До них належать веданта, міманса, вайшешика, санкх'я, ньяя і йога. Основою світу вони проголошують Брахмана, Бога, духовну субстанцію. Спочатку брахман поставав як особа Бога, згодом він трансформувався в духовну субстанцію, основу всього сущого. Брахман породжує, відтворює і підтримує все суще. Але він є безособовим началом. Носієм принципу індивідуальності є душа, яка облаштовує світопорядок, є внутрішнім правителем. Ці два космогонічні начала чимось нагадують матерію і форму Арістотеля. Але ця аналогія приблизна.

Сутність людини також включає атман і брахман. Мета людського життя полягає в тому, щоб подолати низку нескінченних перевтілень і злитися з космічними атманом і брахманом, розчинитися в них. Існує декілька сходин, які ведуть до осягнення брахмана. Вищою з них є медитація, заснована на практиці йоги. Завдяки злиттю з космічним брахманом атман людини долає безкінечність перевтілень — сансару, яка породжена кармою — відплатою за попереднє життя. Такою постає загальна конструкція світу й місця людини в ньому у веданті й мімансі, які найбільше наближені до Вед.

Вайшешика визнає дев'ять субстанцій — землю, воду, світло, повітря, ефір, час, простір, душу і розум. Перші чотири складаються з атомів. Атоми різняться між собою кількісно і якісно. Внаслідок їх сполучення і роз'єднання, якими керує світова душа, відбувається виникнення і зникнення речей.

Санкх'я вважає основою світу матерію (пракриті) і атман — принцип індивідуальності й духовності. Ньяя і йога відомі не так онтологічними побудовами, як методологіями, які застосовують й інші школи. Ньяя основну увагу приділяла теорії пізнання і логіці, розробила вчення про силлогізми. Йога сформулювала сукупність правил (методологію) регулювання фізіологічних і психічних процесів людини, завдяки яким, на думку її прихильників, настає прозріння і досягається істина.

Неортодоксальні, некласичні (настіка) філософські школи. До них належать буддизм, джайнізм і чарвака-локаята. Буддизм — світова релігія, морально-етичне вчення зі значними філософськими вкрапленнями. Як і більшість шкіл індійської філософії, вважає, що життя — це страждання. «Чотири благородні істини» Будди проголошують: існує страждання, є причина страждання, можна припинити страждання, є шлях, який веде до цього. Причиною страждань є бажання людей. А спосіб регулювання їх є восьмиступінчастий шлях морального вдосконалення людини: правильне розуміння, правильне прагнення, правильна думка, правильна мова, правильна дія, правильний спосіб життя, правильні зусилля, правильна зосередженість. Цей шлях є нічим іншим, як засобом опанування бажаннями. На цьому шляху досягається нірвана — стан незворушності й спокою, який перериває сансару — безкінечність народжень.

Цікавою є онтологічна конструкція буддизму. Він є одним з небагатьох вчень, що заперечують субстанційну модель світу і розглядають суще як процес, безперервне становлення. Все суще складається з психічних і матеріальних елементів (дхарм), які постійно перебувають у стані буття—небуття, в стані пульсації між цими полюсами. На цій підставі буддизм заперечує існування душі як окремої сутності.

Джайнізм виник водночас з буддизмом, має спільні з ним мотиви. Вважає, що перервати карму (долю, прокляття) сансари можна аскетичним життям.

Чарвака-локаята — єдина матеріалістична школа Давньої Індії. Основою світу вважає п'ять елементів — воду, вогонь, землю, повітря і (іноді) ефір. Кожний з них складається зі своїх атомів, які незнищенні й незмінні. Заперечує ведійське вчення про карму і сансару, існування Бога і душі, її моральному вченню притаманний відхід від усталених традицій індійської культури.

2. Сучасні релігійно-філософські вчення (неотомізм, християнський еволюціонізм, персоналізм)

Релігійна філософія представлена різними течіями.

Найавторитетнішою течією є неотомізм (католицька) як офіційна філосовка доктрина Ватікану (Жільсон, Марітен). Неотомізм базується на вченні Фоми Аквинського, центральним принципом якого є принцип гармонії віри та розуму. Неотомісти розглядають 2 джерела пізнання – природний розум (науку) і божественне откровення. Вища реальність – "чисте буття" як духовне, божественне первоначало. Матеріальний світ – другорядний. Бог не лише створив світ, він постійно керує ним. Божественне буття фіксується як "єдність", "благо", "краса", "істина".

Людину неотомізм розуміє як єдність душі та тіла. Прагнучи до блага, особа набуває інтелектуальних, моральних і теологічних чеснот, на становлення яких і має бути орієнтоване суспільне життя. Історичний процес, за неотомізмом, підкоряється божественному провидінню. Неотомізм дедалі ширше розглядає проблеми суспільства, людини, науки. Це одна із специфічних рис оновлення релігійної думки.

Християнський еволюціонізм – різновид пантеїзму. Бог – “Христос еволюції” –представлений у кожній частинці “тканини універсуму” у вигляді особливої духовної енергії, яка є рухомою і спрямовуючою силою еволюції. Розвиток Всесвіту (“космогенез” – “христогенез”) зображений як ряд етапів еволюції духу, яка здійснюється через ускладнення матерії. Важливе місце у процесі удосконалення світу, яке з виникненням людини здійснюється завдяки свідомості і діяльності самих людей, належить науці.

Персоналізм виник наприкінці 19 ст. в США. Центральним у персоналізмі є поняття особи, яку розуміють не як реальну людську особу, а як «першоелемент» буття, певну духовну сутність, що їй властиві активність, воля, самосвідомість. Природа, за персоналізмом, є сукупністю духовних осіб (див. Плюралізм), яку увінчує верховна особа — Бог. Все матеріальне персоналісти розглядають як наслідок творчої активності особи або як те, що набуває значення лише тоді, коли включається у досвід особи. Хоч персоналізм є в основному різновидом об'єктивного ідеалізму, в ньому є суб'єктивно-ідеалістичні елементи, що особливо виявляються в тлумаченні процесу пізнання, де чільне місце належить індивідуальній свідомості, оцінювальній здатності окремої особи. Значну увагу персоналісти приділяють проблемам взаємин особи і суспільства, духовної і матеріальної культури, які вони розв'язують з позицій ліберального християнства. Персоналізм розвиває ідеї про ворожість особи і суспільства, характерні для екзистенціалізму.

3. МАЛЬБРАНШ НІКОЛЯ

(1638-1715) був основним представником течії оказіоналізму у Франції. Продовжуючи шлях вирішення проблем картезіанської філософії, запропонований А. Ґейлінксом, М. здійснював критику саме матеріалістичних компонентів у філософії Р.Декарта. Якщо Ґейлінкс доводив неможливість встановлення необхідних причинних зв'язків між ідеями та тілами і можливість встановлення лише випадкових, які виникають внаслідок спостереження людиною випадкового збігу послідовності в сприйнятті (ідея предмета - предмет, чи навпаки), то М. заперечив і встановлення будь-яких не лише причинних, але й логічних зв'язків (предмет - предмет; ідея - ідея).

Головне твердження М. стосовно картезіанської проблеми співвідношення душі та тіла має такий вигляд: тіла не впливають на духовне начало так само, як і духовне начало не впливає на матеріальне. У твердженні філософа відкидаються навіть елементарні обумовлення, які слідують з ідеї "мозкової залози". Тіло не спроможне "передати" механічним чином жодного "знання" як ідеї, ентелехії, форми тощо - про себе.

Оскільки душі розрізнені між собою і тілами, ідеї перебувають в одиничній душі і безпосередньо пов'язані лише з Богом. Таким чином, М. гносеологізує платонівсько-авґустинівське тлумачення ідей у функціональному значенні, і надає їм нового визначення на засадах декартівського аналізу, як онтологічних одиниць, а не платонічного співвідношення ідеї та речі. Пізнаються лише ідеї, безстосовно до речей, оскільки речі не спроможні впливати на душу, дух. Всі речі, які ми сприймаємо, є ідеями. Саме цей висновок буде мати далекосяжні наслідки.

Ідеї не вроджені нашій душі, оскільки це б суперечило дійсним можливостям і спроможностям рефлектуючого Я, а належать Богові. Відтак дійсне пізнання речей - це їх бачення в Богові і через Бога, а Бог є загальним місцем духів, світоглядом, на якому грунтується будь-яке пізнання і свідомість. Метою пізнання і є Бог. За М., душа сприймає речі трьома способами: за допомогою відчуттів, уявою і чистим розсудком. Відчуття дають нам знання не про самі речі, а про їхню взаємодію з нашим тілом. Лише чистий розсудок, позбавлений домішок тілесності, дає нам істинне знання.

Соседние файлы в папке Экзамен