Философия (4 курс 2 семестр) Ізотова І.О / Экзамен / 20
.docx20 варіант
1. Дайте характеристику філософії культури як галузі філософських знань та назвіть суттєві ознаки культури.
2. Охарактеризуйте екзистенціалізм як один з напрямів антропологічного спрямування у філософії ХХ століття.
3. Розкрийте сутність «філософії серця» П. Юркевича.
1. Філософія культури (культурфілософія) – це розділ філософського знання, який пов’язаний з аналізом культури, її сутності та значення в житті людини та суспільства.
Основою, на якій ґрунтується філософське пізнання культури, є її зв’язок з духовним світом людини. Філософське осмислення людини неможливе поза філософським осмисленням культури. Воно дозволяє розкрити способи ставлення людини для світу, осмислити цінності, що притаманні людині, особливості її внутрішнього світу.
Для древньої та середньовічної філософії буття несло в собі ціннісний зміст. Отже, філософія не розділяла світ буття та світ культури або ототожнювала їх. Космос греків є упорядкованим та прекрасним буттям. Бог середньовіччя є абсолютним буттям, що зосереджує істину, благо, красу.
Саме виникнення філософії культури пов’язане з деміфологізацією культури античності та її відділенням від релігії (секуляризація) в Новий час. В філософії Нового часу буття як таке позбавлене ціннісних характеристик. Так, у Р.Декарта воно стає протяжною субстанцією (res extensa), у І.Канта – «річчю в собі»є
Саме в цей час з’являються і уявлення про те, що світ людський відрізняється від світу природного. Таке фіксується в понятті «культура» як протилежному поняттю «натура». Так, І.Кант розділив ці два світи за таким принципом. Світ природи – світ причин та наслідків, а світ культури – світ свободно діючої людини, з її розумом та прагненням пізнання істини.
Отже,
починаючи з філософії Нового часу,
поняття культури стає філософською
категорію. Культура характеризувала
інтелектуальний, моральний, естетичний
розвиток та удосконалення людини в
процесі історичного розвитку.
2. ст.34 https://studfile.net/preview/5456977/page:32/
Екзистенціальна філософія на перший план висунула ідею абсолютної унікальності людського буття, зосередившись навколо проблеми людини та її місця у світі, проблеми духовної витримки людини, яка потрапила в потік подій і втратила контроль.
Екзистенціалізм-це ірраціоналістична філософія, предметом вивчення якої є не об'єктивна реальність, а внутрішній світ людини. Центральними проблемами цієї філософії є:
• Проблема існування (екзистенції) людини. Екзистенціальна філософія стверджує, що не все, чим людина живе, що вона переживає, є справжнім існуванням. Коли людина працює, вчиться, відпочиває, радіє тому чи іншому випадку - це існування зовнішнє.
• Проблема буття людини та буття світу - центральна проблема екзистенціальної філософії. Про це свідчать навіть назви творів основоположників екзистенціалізму. У Хайдеггера - основна праця "Буття і час", у Сартра - "Буття і ніщо" та ін.
• Проблема свободи людини. Екзистенціалізм називають філософією свободи. І справді, проблема свободи посідає в екзистенціалізмі важливе місце.
Визначальні риси екзистенціалізму:
• на перше місце висуваються категорії абсурдності буття, страху, відчаю, самотності, страждання, смерті;
• особистість має протидіяти суспільству, державі, середовищу, ворожому «іншому», адже всі вони нав'язують їй свою волю, мораль, свої інтереси й ідеали;
• поняття відчуженості й абсурдності є взаємопов'язаними та взаємозумовленими в літературних творах екзистенціалістів;
• вищу життєву цінність екзистенціалісти вбачають у свободі особистості;
• існування людини тлумачиться як драма свободи;
• найчастіше в художніх творах застосовується прийом розповіді від першої особи.
Провідними представниками цієї духовної течії є: в Німеччині — Мартін Гайдеггер (1889— 1976), Карл Ясперс (1883—1969); у Франції — Жан-Поль Сартр (1905—1980), Альбер Камю (1913—1960), Габріель Марсель (1889—1973), Моріс Мерло-Понті (1908—1961), Сімома де Бовуар (1915—1986); в Іспанії — Хосе Ортега-і-Гасет (1883—1955).
Екзистенція, вважали Хайдеггер і Сартр, є буттям, яке спрямоване у «ніщо» і яке усвідомлює свою скінченність. Визначаючи екзистенцію через її скінченність, екзистенціалісти тлумачать її як «часовість», реальною точкою - відрахунку якої є смерть. Тому саме час, вважає Хайдеггер, є найсуттєвішою характеристикою буття.
3.
https://studfile.net/preview/5456977/page:28/
https://studfile.net/preview/2398665/page:53/ Відомим філософом другої половини 19 ст. був П. Юркевич, професор Київської Духовної академії. У 1860 році він опублікував статтю «З науки про людський дух», де виступив проти матеріалізму Л. Фейєрбаха та М. Чернишевського. Юркевича не задовольняла не тільки матеріалістична, а й ідеалістична філософія, він критикує діалектику Гегеля.
У його філософській системі провідною фігурою є індивідуальна особа, суть якої становить не розум, а серце. Оскільки в основі світу лежить божественна мета, яку здійснюють люди, то вона може бути пізнана не головою, а серцем. Між мозком і духовною діяльністю, вважав Юркевич, існує не причинний зв’язок, а лише ідеальний, «доцільний», в основі якого лежить духовна суть. Юркевич вважає неможливим, щоб свідомість походила з матерії. Таким чином, він активно виступає проти матеріалізму взагалі, стверджуючи, що останній неспроможний зрозуміти суть свідомості, руху і відтворити правильну картину світу.
У переживаннях, відчуттях, реакціях, що складають життя людини і її серця, відбивається індивіду-альна особистість, де розум тільки вершина, а не корінь духовного життя людини. Із серця починає і зароджуєть¬ся рішучість людини на ті чи інші поступки, в ньому ви¬никає багатоманітність намірів і бажань; воно є сідалом волі і бажань (хотінь). Серце постає носієм тілесних сил людини, пізнавальних дій душі, центром багатоманітних душевних чуттів, турбот, пристрастей, морального життя загалом. Навіть знання виникають у результаті діяльності душі, завжди пов'язані з цілісним настроєм, духовно-моральним прагненням. Тільки проникнувши в серце, знання може бути засвоєне
Істина відкривається не тільки мисленням, а й “серцем”, оскільки пошук істини пов’язаний з релігійними і моральними прагненнями людини. У цьому процесі сходження до істини знання пов’язане з вірою, яка є більш могутнім фактором, ніж просто емпіричний зміст мислення. Без любові, говорив Юркевич, не можна пізнати Бога; найвища сходинка в процесі сходження до абсолютного, тобто до Бога, є вже містичним спогляданням.
Отже, філософські погляди Юркевича можна охарактеризувати як теологічний ідеалізм. Біблію він вважає єдиним шляхом до знання. Істину ми маємо, пише філософ, в біблійному вченні про серце, де зосереджується духовне життя людини.