Білет 13

1. Визначте морально-етичну проблематику у філософських школах елліністичного періоду (стоїки (Сенека), епікурейці (Епікур), скептики (Піррон), кініки).

епоха еллінізму охоплює близько, восьми віків. Філософія цього періоду існує у вигляді декількох основних напрямів, мало пов'язаних один з одним. Для мислителів елліністичної та римської епохи доля окремої людської індивідуальності виокремлюється із загальної долі людського світу і утворює особливе, самостійне буття

Кініки

Найвідомішими представниками кініків були учень Сократа Антисфен (бл. 450 - бл. 360 до н. Е..) І його учень Діоген (бл. 400 - бл. 325 до н. е..). Антисфен виступав за спрощення життя, вважав, що філософія повинна бути ближче до природи. «Тонке» мудрування він вважав нікчемним. За його словами, не повинно існувати ні уряду, ні держави. Антисфен зневажав багатство і розкіш.

Прославив Антисфена його учень Діоген. Збереглося безліч переказів, легенд і забавних випадків, пов'язаних з цим філософом. Вважається, що жив Діоген у бочці. Він, як і його вчитель, ненавидів багатство, вважаючи його явищем випадковим. Розум для кініків був єдиною цінністю. Діогена вважають першим прихильником космополітизму, він не визнавав жодних кордонів і держав, вважаючи людину - вищим благом. Світ, за Діогеном, дуже поганий, тому необхідно навчитися жити окремо від нього, позбувшись усього наживна.

Скептицизм

Засновником скептицизму був Піррон /бл. 360-270 рр. до н.е Піррон оголошує неможливим будь-яке істинне знання про речі навколишнього світу. Скептицизм, невіра в можливість пізнання світу, особливо поширюються в переломні періоди розвитку суспільства, коли старі суспільні ідеали занепадають, а нові ще не склалися.

Античний скептицизм постійно закликає слідувати тому, до чого нас ваблять відчуття та почуття (наприклад, їсти, коли відчуваєш голод), дотримуватись законів та звичаїв країни, де живеш, займатися певною діяльністю, якщо вона приносить тобі користь. Скептицизм констатує підкорення, «розчинення» індивіда як тілесної істоти у суспільно-історичному світопорядку тією мірою, в якій людина залишається природною істотою і тому мусить їсти, спати, вмирати. Разом з тим є внутрішній світ особистості, в якому людина (хай і обмежено) виявляє свою непідвладність зовнішнім обставинам. Звідси і позиція можливості «відгородитися» від світу зовнішньої необхідності і «втечі» від нього у внутрішній, духовний світ — «атараксія».

Епікуреїзм

Епікуреїзм - матеріалістичний напрям в старогрецькій і римській філософії, названий на ім'я його засновника Эпикура (341-270 до н. в), старогрецького філософа-матеріаліста. Він заснував в Афінах філософську школу, що дістала назву "Сад Эпикура". Порвавши з філософською традицією класичної епохи, Эпикур не надавав знанню самостійної цінності.

Мета філософії - забезпечення безтурботності духу, свободи від страху перед смертю і явищами природи. Джерелом наших знань є чуттєві сприйняття, згода з ними і із заснованими на них загальними представленнями - критерій істинності знання. Усі помилки виникають лише внаслідок помилок нашої думки. Эпикур і його послідовники сприйняли атомістичне вчення Демокрита : у Всесвіті існують тільки тіла, що знаходяться в просторі, сприймані почуттями і що складаються з атомів. Душа також складається з атомів - особливо тонких і розсіяних по усьому тілу - і схожа на вітер. Будь-які виниклі тіла з часом розкладаються, у тому числі і тіло людини, а разом з ним і його душа. Але "смерть не має до нас ніякого відношення: коли ми є, то смерті ще немає, а коли смерть настає, то нас вже немає". Посилаючись на загальну думку усіх людей, Эпикур визнавав існування богів (що не втручаються у світ). У етиці епікуреїзму основним поняттям є насолода - єдина благо для людини, причому насолода розуміється як відсутність страждання. Кращим засобом уникнути страждань є самоусунення від тривог і небезпек, від суспільства і державних справ, досягнення незалежності від зовнішніх умов, що можливо, якщо "жити непомітно". Серед римлян найвидатнішим епікурейцем був Лукреций (1 ст. до я. э).

Головні моменти епікуреїзму:

• Все складається з атомів, які можуть мимоволі відхилятися від прямолінійних траєкторій.

• Людина складається з атомів, що забезпечує їй багатство відчуттів і задоволення.

• Боги байдужі до людських справ.

• Світ відчуттів не ілюзорний, він – головний зміст людського життя, все інше, зокрема ідеально – мислительне, "замикається" на плотському житті.

• Епікурейці вважали, що для щасливого життя людині необхідне:

1) Відсутність тілесного страждання;

2) Незворушність душі;

3) Дружба;

Стоїцизм

Засновником стоїцизму є Зенон з Кітію. Стоїцизм як підхід в філософії проіснував з III ст. до н. е.. до III ст. н. е.. Праці ранніх стоїків (Зенона Кітійского, Ксенофана, Хрісіппа) дійшли до нас неповними, пізніх (I, II ст. Плутарх, Цицерон, Сенека, Марк Аврелій) - у вигляді окремих збережених творів.

Ідеал стоїка - незворушний, навіть «бездушний» мудрець, вільний від пристрастей. Стоїки у своїх навчаннях приділяли багато уваги феномену волі. На вчення стоїків тому сильний вплив справив Сократ, який мужньо виніс суд над собою і страту. На думку Хрісіппа весь всесвіт складається з єдиної душевної жіночно-ніжної матерії - ефіру. Марк Аврелій, римський імператор, вважав, що все у світі взаємопов'язане, розвивається за якимось законом, під керівництвом божественного провидіння. Існує єдина світова душа, що управляє всім сущим. Особливо виразно ця думка звучить у працях Сенеки, для якого свобода - вищий ідеал.

Філософія ранніх стоїків будується на тому, що світ складається з чотирьох стихій: землі, води, вогню і повітря. Треба сказати, що стоїки вірили прогнозам і астрології. Основою світобудови вважалися вогонь і повітря. Закон, за яким вогонь переходить в інші стихії, слідом за Гераклітом назвали логосом. Доля для стоїків є логос космосу: він упорядковує все у світі. Марк Аврелій також вважав, що всі люди рівні від народження і поважав форми правління, при яких в управлінні країною задіяно все населення країни. Під час його царювання було покращено становище жінок і рабів. Крім того, стоїки приділяли велику увагу граматиці.

Наприкінці IV ст. до н. е. виникає стоїцизм, заснований Зеноном (близько 333-266 рр. до н. е.), який намагався поєднати три частини філософії (логіку, фізику, етику) в одну систему. Філософію стоїки часто порівнювали з людським організмом, вважаючи логіку скелетом, етику - м'язами, а фізику - душею. Стоїки стверджували, що у світі панує необхідність, людина не може їй протистояти, але "мудрого необхідність веде, дурного ж - волочить". Мудрість стримує афекти за допомогою чесності (розсудливості, невибагливості, справедливості, мужності). З часом основний наголос у вченні стоїків переноситься з проблеми вироблення "мудрого" ставлення до світу (апатії, яка означає уникнення переживань) на проблему вміння по-різному ставитись до проблем зовнішнього світу. Стоїчна етика на вершину людських зусиль висуває доброчесність- єдине благо (шлях у злагоді з розумом). Стоїчний мудрець (як ідеал людини) відзначається терпимістю і стриманістю, а його щастя - "у тому, що він не бажає ніякого щастя".

З римського стоїцизму найбільш відомими філософами були Сенека, Эпиктет, Марк Аврелий. Етичні ідеї епікурейців і стоїцизму зробили величезний вплив на подальший розвиток філософської думки. Стоїчний ідеал мудреця, як духовно вільної людини, що покірливо зносить удари долі, стримуючого свої пристрасті і првыкшие до страждань, здатного до любові і всепрощення, був повністю сприйнятий християнством.

2. Визначте та порівняйте сутність закритого та відкритого суспільства.

В рамках кожної епохи (за винятком первісного суспільства) є різні типи суспільств, або цивілізацій. Вони поділяються на три групи: закриті суспільства, відкриті суспільства і проміжні суспільства. Іншими словами, всяке конкретне суспільство або знаходиться на одному з двох полюсів (у безпосередній близькості від нього), або, що буває набагато частіше, з тією чи іншою силою тяжіє до одного з полюсів.

Закрите суспільство (або цивілізація) є соціальною системою, яка прагне за допомогою інших засобів, включаючи і насильство, радикально перетворити суспільство в ім'я досягнення якоїсь єдиної, універсальної мети і заперечує в ім'я цієї мети цінність індивіда і сто автономію. Закрите суспільство означає визнання абсолютного верховенства деякого колективу або групи, наприклад держави, нації чи класу, над людською особистістю. Суть закритого суспільства можна передати принципом: "Все в колективі, все завдяки колективу, нічого проти колективу".

Закритому суспільству протистоїть відкрите суспільство (або цивілізація), не зазіхає на те рішуче перебудовувати суспільство заради якоїсь універсальної, обов'язкової для всіх мети і допускає в широких межах незалежність індивідів. Прикладом античного відкритого суспільства може служити Стародавня Греція, і насамперед афінська демократія. Древнє закрите суспільство добре ілюструє давньоєгипетське суспільство.

Закрите і відкрите суспільства являють собою два діаметрально протилежних способу суспільного устрою. У чистій формі вони проявляються тільки в небагатьох суспільствах. Решта цивілізації не є явно закритими або відкритими, а тільки тяжіють - притому з різним ступенем інтенсивності - до одного з цих полюсів.

3. Визначте проблему сенсу життя. Смерть і безсмертя людини у філософському окресленні.

свідомлення того, що людина живе лише один раз і смерть неминуча, зусією гостротою висуває перед ним питання про сенс життя. Проблема сенсу життя важлива для кожної людини. Безумовно, мають рацію багато сучасних філософи, стверджуючи, що вибір сенсу життя залежить від багатьох факторів - об'єктивних і суб'єктивних. До об'єктивних чинників слід віднести соціально-економічні умови,що склалися в суспільстві, що функціонує в ньому політико-правову систему,панівне в ньому світогляд, що склався політичний режим,стан війни і миру і Значну роль у виборі сенсу життяграють і суб'єктивні якості особистості - воля, характер, розсудливість,практичність і т.д. В античній філософії спостерігаються різні вирішення даного питання. Сократ сенс життя бачив у щастя, досягнення якого пов'язане здоброчесного життям, трепетним ставленням до законів, прийнятих державою, знанням моральних понять; Платон - в турботах про душу; Аристотель - в прагненні стати доброчесним людиною і відповідальноюгромадянином; Епікур - в досягненні особистого щастя, спокою і блаженства; Фейєрбах - в прагненні до щастя на основізагальної любові людей один до одного, , Ніцше – в "Волі до влади", англійські філософи XIX століття Бентам, На відміну від медицини філософія розглядає смерть з точки зору усвідомлення сенсу смерті як завершального етапу людського життя. Перед лицем смерті людина здатна зрозуміти і оцінити прожите життя, намітитипрограму нового життя на основі прийняття інших ціннісних установок іготовність їх здійснити. Стародавні єгиптяни розглядали земне існування як підготовку дозагробного життя. Давні японці вважали, що людина після смертіпродовжує жити у своїх нащадків. Трагічне ставлення до смерті характерно для таких релігій як буддизм, зароастрізм (Іран), іудаїзм, доасізм (Китай). Релігійно-філософські руху в Стародавній Греції (VII - VI ст. Дон.е.) також драматично ставилися до смерті. У класичний період давньогрецької філософії були зроблені спроби подолання страху смерті. Платон створив вчення про людину, що складається з двох частин, - безсмертної душі і смертного тіла. Смерть, згідно з цим вченням, є процес відділення душі від тіла.. Інша розуміння смерті характерно для філософії Епікура і стоїцизму. Стоїки, прагнучи полегшити страх перед смертю, говорили про її загальності іприродності, бо всі речі мають кінець. Епікур вважав, що смерті нетреба боятися, бо поки ми живі, її ще немає, а коли вона приходить - нас уженемає. У християнстві смерть представляється як кара Адамові та Єві завчинені ними гріхи. Проблема смерті по-своєму вирішувалася в філософії відомого голландського філософа - Спінози (XVII ст.). Він вважав, що вільна людина ні про що такмало не думає, як про смерть. Мудрість людини, на думку Спінози, "Полягає в міркуванні не про смерть, а про життя". При розгляді проблеми смерті особливо слід відзначити роль філософів -екзистенціалістів XX століття: французів Сартра, Камю; німців - Хайдеггера, Ясперса та ін Вони розглядають "життя як буття до смерті".

. Однак, проблема безсмертя в матеріалістичної філософії має своє власне рішення. Виходячи з того, що процес розвитку людства органічно пов'язаний з формуванням світу культури, що складається з матеріальних і духовних цінностей, системи їх виробництва, зберігання,розподілу, а також самої людини як її творця і твориться,безсмертя кожного може бути забезпечено на основі внеску в розвиток культури.

Білет 28