Добавил:
twitch.tv Заведующий методическим кабинетом, преподаватель на кафедре компьютерного спорта и прикладных компьютерных технологий. Образование - Магистр Спорта. Суета... Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Скачиваний:
2
Добавлен:
20.04.2022
Размер:
21.44 Кб
Скачать

1 варіант

  1. Визначте характерні риси філософської думки Середньовіччя.

  2. Розкрийте зміст сутності та структури свідомості.

  3. Проаналізуйте основні релігійні концепції.

Характерні особливості філософії Середніх віків

1.теоцентризм - основоположним концептом є Бог.

Бог творить світ з нічого, він абсолютно перший, істинне буття. Природа як творіння Бога втрачає свою самоцінність. Вона виступає тільки символом чи знаком божественної премудрості, адресованим людині. Відношення Бога і природи мислиться в категоріях справжнього і несправжнього буття елеатів: Бог єдиний, неподільний, незмінний (трансцендентний); природа множинна, подільна, рухома, але існує завдяки Богові.

.«духовна особа»

Варвари, які завоювали Римську імперію, перебували на стадії становлення феодального (традиційного землеробського) суспільства. Оскільки ж за феодальних відносин особа не може реалізуватись як соціальна одиниця, вона під впливом християнства утверджується як духовна особа. Духовна особа — це своєрідний компроміс феодалізму і християнства: особа, яка не може реалізуватись у зовнішньому світі, заглиблюється в себе.

Бог лише із власного милосердя може відкрити себе людині і Він не зробив, коли послав на землю свого сина - Ісуса Христа, але кожна Людина несе в собі «іскру Божу», тому її шлях до Бога лежить через духовне самозаглиблення.

Хронологічні рамки: від падіння римської імперії до (4-5 ст.) до відкриття Америки (15-16 ст)

64-67 2. Кант вважав, що сутність є «річчю в собі» і її пізнати неможливо, що людина здатна пізнати лише явища. Однак, з точки зору діалектики, між явищем і сутністю є лише відмінність між тим, що пізнано, і тим, що ще не пізнано. Коли ми пізнаємо явище, то так чи інакше одночасно пізнаємо і його сутність. За Шопенгауером, сутність особи становить незалежна від розуму воля − сліпе хотіння, невіддільне від тілесного існування людини, яка є проявом космічної світової волі, основою та істинним змістом усього сущого.

Сутність – внутрішня сталість вихідних характеристик явищ, речей, цілісність

Свідомість - це самодіяльний, самостворювальний процес вписування окремих подій, явищ, вражень, відчуттів у тотальне (єдине, всеохоплююче) поле інтелектуального предметного конструювання. Так функціонує індивідуальна свідомість, так функціонує історична самосвідомість людства, так функціонує наукове пізнання.

У XX ст. структуру свідомості вивчали такі філософські школи, як феноменологія, психоаналіз, екзистенціалізм, структуралізм, герменевтика, когнітивна психологія та ін.

Структуру свідомості можна унаочнити в таких її складових: за рівнями свідомість функціонує в єдності самосвідомості, свідомого, підсвідомого та надсвідомого, за складовими власне свідомість складається із мислення, емоцій і почуттів та волі.

Вищим рівнем свідомості є самосвідомість. Самосвідомість — це здатність людини робити об'єктом розгляду свою власну свідомість. На рівні самосвідомості людина (на основі ідеальних еталонів) здійснює самооцінку та самоконтроль, проводить аналіз своїх знань, думок, ідеалів, мотивів, вчинків та ін. Самосвідомість є обов'язковим елементом свідомості; без неї людина не змогла б зрозуміти себе, визначити своє місце у світі та вдосконалюватись.

3. http://studies.in.ua/kanon_pravo-seminar/2083-koncepcyi-relgyi.html

https://studfile.net/preview/5259125/page:9/

Богословсько-теологічні концепції. Теологія (teos — Бог,logos — вчення) — вчення про Бога і богослов'я — наука про уславлення Бога є історично першими формами вчення про релігію. Вони сформувалися внаслідок нама­гання пояснити, зрозуміти релігію «зсередини»; зробити доступними для віруючих загальні положення певної ре­лігії, образи, втілені у священних книгах, догматичні фор­мули. До них належать: догматика — системний виклад положень, які згідно з конкретною релігією вважаються істинними, екзегетика (грец.ezegeomai — витлумачую, по­яснюю) — тлумачення біблійних текстів, каноніка — тео­рія церковного права та ін.

Богословсько-теологічний підхід до релігії — це погляд на неї зсередини, з позиції самої релігії, відповідного релігійного досвіду. Основою його є релігійна віра. Збагнути релігію, вважають теологи, може тільки релігійна людина, а невіруючим релігія недоступна. Віруючим влас­тивий особливий вид духовного пізнання — релігійний досвід — переживання, пов'язані з відчуттям присутності у житті Вищого начала. Реалізується він на основі визнання абсолютності релігійного віровчення.

Головне в богословсько-теологічному підході — об­ґрунтування та захист релігійного віровчення, визнан­ня вічної цінності релігії для кожної людини і людства загалом. Теологічні пояснення релігії наскрізь прони­зані ідеями, які відображають конфесійну належність їх авторів. Єднає їх визнання того, що релігія є особли­вим феноменом, результатом взаємопричетності Бога і людини.

У процесі становлення теологічних пояснень окреслило­ся два підходи у визначенні релігії: супранатуралізм та історична школа в теології. Супранатуралізм ґрунтується на визнанні існування надприродної, надрозумної субстан­ції, а релігію тлумачить як «надприродне одкровення»,

Марксистський погляд на релігію. Специфічне тлумачення релігії дають німецькі філософи Карл Маркс (1818—1883) і Фрідріх Енгельс (1820—1893). Згідно з марксистською філософією релігія має винятково суспільну природу. І зрозуміти релігію, як і будь-яке інше суспільне явище, виходячи лише з природної сутності людини, неможливо. Релігія, за словами Енгельса, є відображенням у головах людей зовнішніх сил, що панують над ними. Релігія є суто зовнішньою силою, завдяки якій людина не набуває, а навпаки, втрачає свою власну сутність, відчужує від себе (тобто втрачає) людяність.

Відомі судження Маркса про те, що людина створює релігію, релігія ж не створює людину. Релігія є самосвідомістю і самовідчуванням людини, яка або ще не знайшла себе, або вже знову себе втратила. Маркс і Енгельс підкреслювали роль релігії у відновленні спотвореної реальності суспільного життя. Вони вбачали в релігії чинник, здатний здолати безпорадність, самотність, відчай, розчарування, тривожне очікування майбутнього тощо.

Соседние файлы в папке Экзамен