3. Завдання сучасної психології

Нині спостерігається бурхливий розвиток психологічної на­уки, що зумовлено різноманітністю теоретичних та практичних завдань, які постають перед нею. Головним завданням психо­логії є вивчення законів психічної діяльності в її розвитку. Про­тягом останніх десятиліть значно розширилася тематика психо­логічних досліджень, з'явилися нові наукові напрями та дисцип­ліни. Змінився понятійний апарат психологічної науки, відбувається постійне її збагачення новими емпіричними дани­ми.

Психологія вивчає великий обсяг явищ, до яких насамперед належать процеси, стани і властивості людини, що мають різну міру складності — від елементарного розрізнення окремих оз­нак об'єкта, що впливає на органи чуття, до боротьби мотивів особистості. Одні з них досить детально вивчені, а дослідження інших зводиться лише до простої фіксації спостережень. Багато хто вважає, що узагальнення і абстрактний опис явищ та їх зв'язків — це вже і є теорія. Однак цим теоретична робота не ви­черпується, вона містить також зіставлення та інтеграцію нако­пичених знань, їх систематизацію тощо, її мета полягає в тому, щоб розкрити сутність явищ, що вивчаються. У зв'язку з цим і виникають методологічні проблеми. Якщо теоретичне дослі­дження дослі­дження спирається на нечітку методологічну (філософську) по­зицію, то виникає небезпека підміни теоретичного знання емпі­ричним.

Як відомо, попередні десятиліття психологія була переваж­но теоретичною (світоглядною) дисципліною. Нині її роль у сус­пільному житті суттєво змінилася. Вона все більше стає сферою особливої професійної практичної діяльності в системі освіти, у промисловості, державному управлінні, медицині, культурі, спорті тощо. Включення психологічної науки до процесу розв'я­зання практичних завдань істотно змінює й умови розвитку її теорії. Завдання, розв'язання яких вимагає психологічної ком­петентності, виникають у тій чи іншій формі у всіх сферах жи|тя суспільства, визначаючись зростаючою роллю так званого людського чинника. Під „людським чинником" розуміється широке коло соціально-психологічних, психологічних і психо­фізіологічних властивостей, які мають люди і які так чи інакше виявляються в їхній конкретній діяльності.

У всіх ланках системи освіти (дошкільна освіта, середня за­гальноосвітня школа, середня спеціальна освіта, вища школа) виникають проблеми, що стосуються психології. Дослідження практично всієї системи психічних явищ — від елементарних відчуттів і до психічних властивостей особистості — спрямоване на розкриття об'єктивних законів, яким вони підпорядковують­ся, має першочергове значення для створення наукової бази, розв'язання суспільних завдань, удосконалення організації на­вчання і виховання.

Усвідомлення суспільством ролі прикладних завдань, які роз­в'язуються психологічною наукою, привело до ідеї створення розгалуженої психологічної служби в органах народної освіти. Нині така служба знаходиться на стадії оформлення і практич­ного застосування її результатів.

4. Сучасна психологія та її місце в системі наук

Розуміння можливостей використання психологічних даних в інших науках і розуміння можливостей використання психо­логією результатів інших наук залежить від того, яке місце відво­диться психології в системі наук. У різні історичні періоди місце психології в системі наук залежало від рівня розвитку психоло­гічних знань, а також від загальнофілософської спрямованості самої класифікаційної схеми. В історії духовного розвитку сус­пільства жодна галузь знання не змінювала свого місця в сис­темі наук так часто, як психологія. Нині загальноприйнятою вважається нелінійна класифікація академіка Б.М.Кедрова. Вона відображає багатоплановість зв'язків між науками, зумовлених їхньою предметною близькістю. Схема Б.М.Кедрова має форму трикутника, вершинами якого є природничі, соціальні та філо­софські науки. У центрі, на межі цих трьох головних груп наук, знаходиться психологія. Таке її положення зумовлене реальною близькістю предмета та методу кожної з цих основних груп наук з предметом і методом психології, орієнтованим залежно від поставленого завдання в бік однієї з вершин трикутника.

Найважливіша функція психології, на думку Б.Ф.Ломова, полягає в тому, що вона, синтезуючи досягнення інших галузей наукового знання, є інтегратором більшості наукових дисциплін, об'єктом дослідження яких є людина.

Головним завданням психології є вивчення законів психічної діяльності в її розвитку. Ці закони розкривають, яким чином об'єктивний світ відображається в мозку людини, як через це ре­гулюються його дії, розвивається психічна діяльність і формують­ся психічні властивості особистості. Психіка, як відомо, є відоб­раженням об'єктивної дійсності, і тому вивчення психологічних законів означає, насамперед, встановлення залежності психічних явищ від об'єктивних умов життя та діяльності людини.

Водночас будь-яка діяльність людей завжди закономірно за­лежить не тільки від об'єктивних умов життя людини, але й від співвідношення їх із суб'єктивними моментами. Психологічна наука дає дійсне наукове обґрунтування взаємодії суб'єктивних і об'єктивних умов, виходячи з того, що матеріальним підґрун­тям усіх психічних явищ, якими б складними вони не були, є системи тимчасових зв'язків у корі головного мозку. Завдяки утворенню і функціонуванню цих зв'язків психічні явища мо­жуть впливати на діяльність людини — регулювати і спрямову­вати її дії, впливати на відображення людиною об'єктів дійсності.

Таким чином, встановлюючи закономірності залежності пси­хічних явищ від об'єктивних умов життя і діяльності людини, психологія повинна розкрити і фізіологічні механізми відобра­ження цих впливів. Тому психологія повинна зберігати найтіс­ніший зв'язок з фізіологією, зокрема, з фізіологією вищої нерво­вої діяльності.

Фізіологія, як відомо, вивчає механізми здійснення тих чи інших функцій організму, а фізіологія вищої нервової діяльності - механізми функціонування нервової системи, що забезпечу­ють „урівноваження" організму з середовищем. Знання тієї ролі, яку в цьому процесі відіграють закони роботи нервової ткани­ни, що необхідно для того, щоб психолог, котрий вивчає основні види психічної діяльності людини, не обмежувався їх простим описом, а уявляв, на які механізми спираються ці складні фор­ми діяльності, якими апаратами вони здійснюються, у яких сис­темах протікають. Але для оволодіння основами психологічної науки знання тільки фізіології недостатньо.

Виокремленню психології в самостійну науку сприяв її союз з усіма природничими науками, який був закладений у другій по­ловині XIX ст. До цього ж періоду відноситься і впровадження в психологію експериментального метод у (Г.Фехнер). Природничо- наукову теорію психологічних знань склала рефлекторна теорія (І.М.Сєченов, І.П.Павлов, П.К.Анохін, ААУхтомський та ін.). Значний вплив на розробку головних проблем психології мала ево­люційна теорія Ч.Дарвіна. Вона дала змогу виявити роль психіки в пристосуванні живих істот до умов середовища, зрозуміти похо­дження вищих форм психічної діяльності з нижчих. Без знань за­гальних фізіологічних принципів пристосування неможливе чітке розуміння особливостей поведінки тварин, і будь-яка спроба зро­зуміти складні форми психічної діяльності людини втратить своє біологічне підґрунтя. При цьому факти, що складають предмет пси­хологічної науки, не можуть бути зведені до фактів біології.

Психологія має тісні зв'язки з суспільними науками. Дослі­дження процесів і явищ, які вивчаються історією, економікою, етнографією, соціологією, мистецтвознавством та іншими сус­пільними науками, приводить до проблем, які по своїй суті є психологічними. Нерідко соціальні процеси і явища не можуть бути досить повно розкриті без залучення знань про механізми індивідуальної і групової поведінки людей, закономірності фор­мування стереотипів поведінки, звичок, соціальних установок і орієнтацій, без вивчення психологічних властивостей і особли­востей особистості, її здатностей, почуттів, психологічного клімату, без дослідження психологічних властивостей і особли­востей особистості, її здібностей, мотивів, характеру, міжособи- стісних стосунків тощо. Інакше кажучи, у дослідженні соціаль­них процесів виникає необхідність врахування психологічних чинників, які самі по собі не визначають соціальних процесів, і, навпаки, самі вони можуть бути зрозумілими тільки на засадах аналізу цих процесів. Головні форми психічної діяльності лю­дини виникають в умовах суспільної історії, протікають в умо­вах предметної діяльності, що склалася історично, спираються на ті засоби, які сформувалися в умовах праці, використання знарядь і мови.

Усе це дає підстави зробити висновок про тісний зв'язок пси­хології з суспільними науками. Наскільки велику роль у форму­ванні поведінки відіграють біологічні умови існування, настільки ж велику роль у формуванні людини відіграють умови суспіль­ного життя. Тільки ретельне врахування суспільних умов, які формують психічну діяльність людини, дає змогу психології мати надійні наукові засади.

Особливе місце у міждисциплінарних зв'язках психології посідає педагогіка. Сама по собі педагогіка без опори на знання про природу психологічних явищ перетворюється в простий набір педагогічних порад, рецептів і перестає бути наукою, здат­ною допомогти вчителеві. Розвиток педагогіки передбачає роз­в'язання проблем, які вимагають психологічного дослідження, а саме: закономірностей перебігу психічних процесів, особли­востей засвоєння знань, формування вмінь та навичок, приро­ди здібностей і мотивів. Усі ці психологічні знання повинні ста­ти підґрунтям для визначення змісту освіти на різних ступенях навчання, розробки ефективних методів навчання та виховання тощо.

Таким чином, психологія має досить тісні зв'язки з іншими науками. При цьому вона зберігає свій предмет, теоретичні прин­ципи та методи дослідження. Психологія як особлива сфера знань об'єднує цілу низку спеціальних галузей, об'єктом дослі­дження яких є людина, її психічні процеси, стани і властивості.