Макроекономіка Радіонова

• для чистих суспільних благ розподіл на неконкурентній основі передбачає, що кожен виробник самостійно формує свою потребу й обсяг споживання ( G );

• для конкурентних послуг без виключення доступ до них кожного приватного виробника залежить від того, яким є співвідно-

шенням обсягу державних закупівель до обсягу капіталу GK .

Аналіз, здійснений у моделі Барро—Сала-і-Мартіна, ґрунтується на розмежуванні чистих приватних благ (перший варіант участі держави у зростанні), чистих суспільних благ (другий варіант) та так званих змішаних благ (третій варіант). При цьому в моделі йдеться лише про один з можливих видів змішаних суспільних благ — про послуги з конкуренцією при користуванні, але без виключення. Такі блага називають загальнодоступними.

Крім загальнодоступних до змішаних благ належать:

платні суспільні, ознакою яких є брак конкуренції, але наявність виключення;

блага, на які ознаки конкуренції (суперництва в користуванні) та виключення поширюються частково (не повною мі-

рою).

Принциповим є питання про те, чому держава фінансує чисті приватні блага, якщо вони можуть створюватися ринком і відмова ринку на них не поширюється. Можлива причина участі держави в їх створенні полягає в недостатності (з позиції уряду) обсягу таких благ. Подібна ситуація виникає при державному фінансуванні освітніх послуг задля підготовки фахівців певної галузі або виробничої інфраструктури, якщо галузь є ключовою для розвитку всієї економіки.

Перелік змішаних благ може бути досить великим. Але автори аналізованої моделі згадують у праці, на яку ми послалися, лише про такі загальнодоступні блага, як автомобільні дороги та інші транспортні засоби, водопостачання та інші комунальні послуги, суддівську систему. Вони також не виключають, що до подібних благ належить внутрішня безпека та послуги поліції.

Для кожного з розглянутих варіантів створення державою виробничих послуг існує своє обґрунтування відмінності між приватною та суспільною віддачею ресурсів. Отже, передбачено і своє особливе пояснення того, як уряд може забезпечувати зближення приватної і суспільної віддачі, тобто рівнів оптимального зростання з позиції окремої фірми та з позиції суспільства в цілому.

241

Відмінність між приватною і суспільною віддачею при фінансуванні державою конкурентних виробничих послуг

за наявності виключення

На кожну одиницю створеного державою продукту припадають певні державні ресурси. Тому державний сектор досягає оп-

тимальних масштабів при виконанні рівності ∂∂gy =1, що передба-

чає [виходячи з (3.62)] таке співвідношення: gy = α . А за

збалансованого бюджету і пропорційного оподаткування доходу має виконуватися рівність t = α .

Граничний продукт капіталу, отриманий з рівняння (3.62), має такий вираз:

Приватна норма віддачі ( ri ) може бути одержана на основі рівняння (3.65) і обчислюється за формулою

де (1−t) — частка доходу, що залишається у виробника після оподаткування; η — витрати виробника на створення одиниці

капіталу.

Оптимальний темп економічного зростання на приватному (з позиції фірми) рівні може бути досягнутий підстановкою значення ri з рівняння(3.66) урівняння(3.51). Матимемо такий вираз:

Суспільна норма віддачі не передбачає зменшення величини граничного продукту капіталу на величину сплачених податків, тому може бути визначена в такий спосіб:

242

Оптимальний темп економічного зростання з позиції суспільства визначається підстановкою значення rc з рівняння (3.67) у рівняння (3.51). Дістаємо вираз

Вирази з рівнянь (3.66) та (3.68), а також з рівнянь (3.67) та (3.69) відрізняються лише множником (1 −t ). За умови, що t = 0 , соціальна і приватна віддача ресурсів, а отже, оптимальний темп економічного зростання на приватному та суспільному рівні стають однаковими. З цього, на перший погляд, простого тверджен-

ня випливає цікавий висновок: для зближення значень ri та rс

необхідно перейти від оподаткування доходів за пропорційною ставкою t до застосування паушальних податків (lump-sum tax). Як відомо, рівень паушальних податків фіксований і не пов’язаний з величиною доходу.

Можливий і інший спосіб зближення приватної та суспільної віддачі — через субсидування придбання інвестиційних товарів.

Тоді приватна ціна одиниці капіталу зменшується з η до η(1 − tс ) , де tс — частка субсидій.

У розглянутому випадку держава бере на себе витрати на створення послуг, які міг би виробляти ринок. Пояснити перебирання державою на себе цих функцій можна, лише припустивши, що без участі держави ринок створюватиме такі послуги в недостатніх з позицій потреб суспільства обсягах. Тож їх споживання приватними виробниками на достатньому рівні, який би не досягався без участі держави, збільшує соціальну віддачу.

Відмінність між приватною і суспільною віддачею в разі фінансування державою виробничих послуг, що є чистими суспільними благами

Так само, як і в попередньому варіанті, при створенні державою чистих суспільних благ реалізуються такі умови:

—оптимальний масштаб державного сектору визначається за правилом: α = GY ;

—показники приватної ( ri ) та соціальної ( rс ) віддачі відріз-

няються на величину (1 −t ), тому рух у бік зближення темпу зростання на приватному і суспільному рівні здійснюється при пере-

243

ході від пропорційного оподаткування доходів до використання паушальних податків.

Оскільки йдеться про чисті суспільні блага — без конкуренції при споживанні і без виключення, то збільшення кількості користувачів таких послуг не спричиняє зменшення їх корисності. Тому позитивний ефект тут пов’язаний з масштабом — кількістю фірм, які споживають виробничі послуги, створені державою.

Оскільки витрати на створення чистих суспільних благ ( G ) фіксовані, то при збільшенні кількості користувачів ( n ) скорочуються витрати на кожного з них. Зростання ж продуктивності, яке при цьому відбувається, є причиною більш високої суспільної віддачі.

При створенні чистих суспільних благ цілком реалізується критерій Парето-ефективності — поліпшення умов окремого споживача суспільних благ не тільки не погіршує, а навіть покращує загальний стан.

З урахуванням рівняння (3.66) за оптимального масштабу державного сектору, коли gy = α та α = t , оптимальний темп

ендогенного економічного зростання на рівні окремої фірми можна подати так:

З рівняння випливає цікавий висновок про подвійний вплив податкової ставки на темп економічного зростання. З одного боку, при її збільшенні має відбуватися підвищення темпу економі-

α

чного зростання через множник t 1−α формули.

З другого боку, при зростанні податкової ставки має відбуватися зменшення темпу зростання через множник (1 − t) .

Залежність γc від t є нелінійною. Тож можна припускати,

що існує якесь оптимальне значення t , що забезпечує максима-

льний темп економічного зростання. Цю ідею1 можна відобразити графічно (рис. 3.11).

1 Така інтерпретація залежності між ставкою оподаткування та темпом зростання стосовно варіанта фінансування державою послуг, що є чистими суспільними благами,

подана в підручнику: Barro R., Sala-i-Martin X. Economic growth. McGraw-Hill, 1995. — P. 154—155.

244

γi

γmax

Рис. 3.11

На рисунку показано, що оптимальній ставці оподаткування topt відповідає максимальне значення темпу зростання γmax .

Відмінність між приватною і суспільною віддачею ресурсів у разі забезпечення державою конкурентних виробничих послуг без виключення

Цьому варіанту участі держави у створенні суспільних благ відповідає виробнича функція вигляду:

Економічний зміст рівняння (3.71) — це відображення того, що виробництво окремої фірми (у) забезпечує стабільну (неспадну) віддачу до того часу, поки держава гарантує незмінний запас

виробничих послуг, тобто сталість пропорції GK .

За певного рівня G рішення окремої фірми про розширення власного капіталу ( k ) та продукту ( y ) обмежує можливості ін-

ших фірм у користуванні суспільними благами — послугами, наданими державою. Створюється ситуація, яка не відповідає критерію Парето-ефективності, оскільки покращання стану одного суб’єкта спричиняє погіршання для інших. Власне з цим і пов’язана невідповідність між приватною та суспільною віддачею: вигода від розширення капіталу окремої фірми суперечить суспільній вигоді.

Якщо у двох попередніх варіантах надання державою виробничих послуг ішлося про перевищення суспільною віддачею при-

ватної ( ri < rс ), то в третьому варіанті, навпаки, ідеться про те, що приватна віддача може перевищувати суспільну ( ri > rс ).

Для цього варіанта можливе «перевантаження» сфери суспільних послуг надмірним споживанням фірм, що прагнуть розшири-

245

ти власний капітал і обсяги випуску, користуючись додатковими суспільними послугами. Стимул для такого «перевантаження» зростає за умови стягнення незмінних податків (lump-sum tax), які не передбачають будь-якого зв’язку між обсягом спожитих суспільних благ і відшкодуванням витрат на їх створення. Роль інструменту, який забезпечує відшкодування витрат на створення суспільних благ, можуть виконувати податки на доходи. Якщо користування державними послугами збільшує виробничі можливості, то пропорційне оподаткування отриманого доходу означатиме, що більший внесок у фінансування державних послуг робить той, хто користується ними більшою мірою. Саме оподаткування доходів за ставкою t , що пов’язує обсяг податку і ви-

спільних послуг та оптимізує їх споживання виробниками.

З розглянутої логіки пояснення відмінності між приватною та суспільною віддачею при створенні конкурентних послуг без виключення випливає висновок про особливу роль держави. Вона полягає в забезпеченні переходу від ситуації, коли приватна віддача ресурсів перевищує суспільну, відповідно, приватний темп

зростання вищий від суспільного ( γi >γc ) до ситуації, коли між ними досягається рівність ( γi = γc ). Отже, ідеться про досяг-

нення рівності за вищого показника темпу економічного зростання.

Висновки моделі:

•держава впливає на ендогенне економічне зростання створенням виробничих послуг, якими користуються приватні виробники, що спричинює появупозитивних зовнішніхефектів;

•позитивні зовнішні ефекти зумовлюють відмінність між приватною та суспільною віддачею ресурсів:

—для варіантів створення державою послуг, що є чистими приватними та чистими суспільними благами, суспільна віддача перевищує приватну;

—для послуг, які є змішаними (загальнодоступними) благами, навпаки, приватна віддача перевищує суспільну;

•вищий темп ендогенного економічного зростання за участі держави пояснюється досягненням тотожності приватної і суспільної віддачі ресурсів на рівні більш високого показника;

* Під інтерналізацією розуміємо такий вплив на зовнішні ефекти, який забезпечує рух у бік соціального оптимуму.

246

• інструментом впливу держави на ендогенне економічне зростання є застосування певних видів податків: фіксованих (незалежних від доходу) у разі державного забезпечення чистих приватних і чистих суспільних благ, а також залежних від доходу — при виробництві послуг, що являють собою змішані (загальнодоступні) блага.

Застосування

Одними з найбільш очевидних (поверхневих) чинників впливу на динаміку української економіки в період 1990— 2000 рр. були баланс бюджету, інфляційна динаміка цін та політична кон’юнктура. Це припущення може бути перевірене через побудову економетричної моделі1.

Одержано таке регресійне рівняння:

yˆ =10,56 + 2,89def −1,39π −3,13el ,

де yˆ — темп економічного зростання; def — частка балансу

зведеного бюджету у ВВП; π — темп інфляції за показником ін-

декса-дефлятора; el — фіктивна змінна (dummy variable)*, що відображає факт проведення в певні роки політичних виборів.

Якість регресійного рівняння характеризують такі значення статистичних коефіцієнтів:

R2 = 0,79, DW = 2,61, Prob (F −stat) = 0,0004, Prob (t-test) для def = 0,0006, Prob (t-test) для π = 0,15, Prob (t-test) для el = 0,39.

Отримане регресійне рівняння дає підстави для таких висновків про залежності ендогенної та екзогенних змінних:

•прямий зв’язок темпів економічного зростання з від’ємним сальдо державного бюджету (дефіцитом), відповідно, зворотний —

здодатним (профіцитом) може розглядатись як свідчення стимулювального впливу надлишкових державних витрат;

•зворотний зв’язок темпів економічного зростання з інфляцією свідчить про гальмівний вплив інфляційного зростання цін;

1 Для розрахунку використані дані з джерел: «Квартальні передбачення» за період 1996—2007 рр. та «Тенденції української економіки» за період 1992—1995 рр. Усі показники були тестовані на наявність залежності від часу (стаціонарність) за розширеним тестом Дікі—Фулера (ADF-test).

* Технічно введення фіктивної змінної втілилось у позначення років президентських або парламентських виборів цифрою 1, а років без цих виборів — цифрою 0. У такий спосіб перевіряється вплив супутньої якісної змінної — політичних виборів.

247

• зворотний зв’язок між економічним зростанням та фіктивною змінною el може пояснюватись як вияв негативного впливу політичних виборів, хоч імовірність хибності такого припущення

[ Prob (t-test) для el = 0,39] дуже висока;

• за значеннями коефіцієнтів регресійного рівняння при досліджуваних змінних найбільший вплив на зростання мала політична кон’юнктура, а найменший — динаміка цін.

Розглянута в цьому підрозділі модель Барро—Сала-і-Мартіна орієнтує на дослідження впливу держави на економічне зростан-

ня через створення нею виробничих послуг.

Наявна інформаційна база не дає можливості здійснити деталізацію благ, створених за участі держави в українській економіці. Ми позбавлені можливості виокремлення тих витрат державного бюджету, з яких фінансувалися послуги виробничого призначення. Маємо змогу лише сконструювати показник, який є опосередкованим (умовним) індикатором створення державою виробничих послуг. Як такий показник ( ge ) використана сумарна частка

двох елементів видатків зведеного бюджету, а саме:

1)видатків на «економічну діяльність»*;

2)видатків на освіту й охорону здоров’я **.

Видатки на освіту й охорону здоров’я включені в показник з урахуванням того, що саме вони поліпшують якість трудових ре-

сурсів і створюють загальновизнані позитивні зовнішні ефекти. Попри деякі відмінності у змістовому наповненні показника

ge , що обраний для відображення створюваних державою послуг

з позитивними зовнішніми ефектами, він виявився досить зіставним для аналізованого 16-річного періоду (1992—2007 рр.).

Зв’язок між аналізованим показником ge та темпом змін реа-

льного ВВП ілюструє графік на рис. 3.12.

На графіку показано, що динаміка аналізованої частки видатків державного бюджету та динаміка ВВП змінювались у протилежних напрямах. Це саме відображає і регресійне рівняння зв’язку між двома показниками:

yˆ = 30,8 −1,99ge .

*Порівнянною з цією статтею у структурі бюджету за нинішньою класифікацією є статті з дещо іншими назвами у попередніх бюджетах, а саме: «Видатки на економіку» — у бюджетах 1995—2000 рр., «Народне господарство та підтримка зовнішньоекономічної діяльності» — у бюджетах 1992—1994 рр.

**Порівнянною з цією статтею у структурі бюджету є стаття «Соціально-культурні заходи та наука» у 1992—1994 рр.

248

Рис. 3.12

Достатню якість одержаного рівняння виявляють статистичні коефіцієнти з такими значеннями:

R2 = 0,81, DW = 1,16, Prob(F −stat) = 0, Prob (t-test) для ge = 0.

Загальний висновок, що випливає з регресійного рівняння, зводиться до того, що зв’язок між темпом економічного зростання, з одного боку, та сумарними видатками на економіку, освіту й охорону здоров’я — з другого, досить значний, а ймовірність того, що цей чинник впливовий — висока. Однак зміни аналізованої частки видатків бюджету справляли на економічне зростання не позитивний, а навпаки, негативний вплив. Тому оцінювати їх як такі, що є суспільними благами з позитивним зовнішнім ефектом, немає підстав.

Підсумки підрозділу

1. Макроекономічна наука послуговується двома способами аналізу ролі держави в економічному зростанні, а саме: емпіричними дослідженнями впливу окремих чинників (інструментів) державного регулювання та створенням пояснювальних моделей. Завдяки останнім реалізується позитивна функція мак-

роекономіки.

2. Для створення пояснювальних моделей участі держави в стійкому й ендогенному зростанні використовується інструментарій Ak-моделі та умова Рамсея. Якщо Ak-модель створює основу для пояснення стійкого (неспадного) характеру економічного зростання, то умова Рамсея — його ендогенну природу. Ендоген-

249

ний характер зростання визначається внутрішніми поведінковими та інституційними чинниками.

3. Використання Ak-моделі та умова Рамсея дає можливість увести в аналіз економічного зростання державу через показник агрегованої податкової ставки t , використовуючи рівняння

γ* = ссˆ = δ((1−t)A − σ −ρ) . Але такий спосіб моделювання держав-

ного впливу на зростання не враховує іншого фінансового інструменту — державних видатків.

4.Видатки розглядаються як інструмент, через який держава стимулює вже існуючі або створює нові позитивні зовнішні ефекти. Роль держави при стимулюванні позитивних ефектів може пояснюватися за моделлю навчання у процесі діяльності (learning-by-doing). Тут її позитивний вплив обґрунтовується відмінністю показників темпу стійкого економічного зростання за участі держави та без неї:

γ*С = δ (AL1−α −σ −ρ) >γ*i = δ (AαL1−α −σ −ρ) .

5.Модель Барро—Сала-і-Мартіна пояснює вплив держави на економічне зростання при створенні виробничих послуг для зага-

льного користування. Обсяг створених послуг впливає на приватних виробників при вирішенні ними питання про власні виробничі ресурси та випуск. Це знаходить відображення у виробничих функціях для кожного з трьох розглянутих у моделі

варіантів участі держави у зростанні: y = Ak1−α g α — для варіанта державного фінансування чистих приватних благ; y = Ak1−αG α —

для варіанта створення чистих суспільних благ та y = Ak G α —

K

для варіанта створення конкурентних благ без виключення.

6. Участь держави у формуванні стійкого темпу ендогенного зростаннявизначаєтьсяхарактеромстворенихнею виробничихпослуг:

а) послуги, що є чистими приватними благами, надаються в обсягах, достатніх для реалізації потреб загального розвитку;

б) послуги, які є чистими суспільними благами, покращують ре-

зультативиробництва завдяки збільшенню масштабукористувачів; в) послуги у формі загальнодоступних благ збільшують загальний економічний результат тоді, коли держава запобігає «перевантаженню» сфери їх споживання, підтримуючи незменшення

пропорції GK .

250