Тема 8. Стан та перспективи розвитку еко-підприємництва в Україні та світі

1. Сучасний розвиток еко-підприємництва

2. Перспективні напрямки еко-підприємництва в Україні

1. Сучасний розвиток еко-підприємництва

В світі основними видами екологічного підприємництва є виробництво обладнання для контролю за забрудненням довкілля, очищення повітря і води, економії та збереження ресурсів, збирання, переробки, утилізації відходів. Зростає попит на органічні продукти харчування, екологічно безпечні меблі, побутову хімію, будівельні матеріали, двигуни для автомобілів. Це сприяє розвитку, розповсюдженню та активному використанню екологічно чистих промислових і сільськогосподарських технологій. Актуальним та прибутковим видом бізнесу є збирання, сортування, переробка та утилізація промислових і побутових відходів .

Зростання попиту на товари і послуги екологічного бізнесу пов’язане з інвестуванням екологічних проектів, реалізація яких спрямована на запобігання (мінімізацію) негативного впливу на навколишнє середовище.

Екологічне підприємництво має відповідати загальним принципам ринкової економіки, забезпечувати стійкий прибуток, мати насичений і стабільний ринок. Кінцевою метою «зеленого» бізнесу є створення стійкої системи, при якій покриваються не тільки експлуатаційні витрати, пов’язані з поточним виконанням робіт, наданням послуг, а й можливістю інвестування в ресурсо- і енергозберігаючі проекти .

На практиці ціни на екологічну продукцію, як правило, бувають вищими, ніж на аналогічні товари і послуги «неекологічного» характеру. Це пояснюється тим, що виробництво такої продукції вимагає значних затрат (наприклад, на придбання екологічно чистих технологій, на покупку новітнього обладнання тощо) .

У розвинених країнах світу екологічний бізнес є досить привабливим. У країнах ЄС існує понад 10 тис. фірм, що належать до сфери екологічного підприємництва. У США понад 500 тис. компаній, в Канаді більше 3500 компаній з випуску природоохоронного устаткування і пов’язаними з ним послугами з чисельністю зайнятих понад 110 тис. людей. Екологічно орієнтована продукція утримує міцні позиції у всіх економічно розвинених країнах як у випуску товарів промислового призначення (очисне обладнання, екотехніка, нові матеріали, екотехнології тощо), так і у виробництві споживчих товарів .

Частка екологічного підприємництва у ВВП розвинених країн оцінюється на рівні 10–24%. Щорічний його обсяг складає, за оцінками фахівців, у США майже 37 млрд. доларів, в Японії – 30, Німеччині – 20, Франції – 10 млрд. доларів США. Ринок екологічних послуг в країнах Східної Європи, включаючи й СНД, оцінюється у 20 млрд. доларів США, а в Чехії, Угорщині та Болгарії – перевищує 600 млн. доларів .

Розбудова екологічної держави стала мейнстрімом сучасного державотворення, що обумовлено світовою тенденцією збереження навколишнього середовища, створення безпечних та нешкідливих умов для життя людства. Європейські країни перебувають на стадії постіндустріального розвитку. Провідна роль у такому суспільстві відводиться галузі послуг, науці, освіті. В основі постіндустріального розвитку лежить створення безпечних умов життя, знаходження балансу між швидким зароблянням грошей та створенням екологічно чистих умов для життя.

Сьогодні в Україні частка відносно чистих територій держави становить 7 %, умовно чистих – 8 %, малозабруднених – 15 %, небезпечні для життєдіяльності людини – 70 %, з яких 1,7 % - визнано територіями екологічного лиха, тому проблема взаємодії природи та людини набуває особливої актуальності й обумовлює потребу розроблення та впровадження заходів для зменшення навантаження на навколишнє середовище.

Сьогодні техногенна діяльність суперечить природі. Близько 30 % загальних захворювань населення промислових центрів зумовлені забрудненнями атмосфери. Базовими недоліками України на сучасному етапі є складні багатогранні чинники, які здійснюють комплексний, тотальний вплив на всі галузі економіки, діють у різних сферах, на різних рівнях господарювання, а отже, потребують особливої уваги, особливих рішень, тобто системного вирішення з боку держави. Такими чинниками є:

• Макроекономічна політика, яка змушує суб’єктів господарювання екстенсивно використовувати природні ресурси;

• Інвестиційна політика, орієнтована на розвиток ресурсомістких секторів економіки;

• Промислова секторальна політика (паливно-енергетичний комплекс, сільське, лісове господарство тощо);

• Нестабільне законодавство;

• Відсутність прав власності на природні ресурси;

• Відсутність екологічно збалансованої довгострокової економічної стратегії;

• На регіональному і локальному рівнях недолік прямого та непрямого ефекту від охорони довкілля (економічного й соціального) – «глобальні прибутки»;

• Інфляція, економічна криза й нестабільність економіки, що заважає реалізації довготривалих проєктів, до яких належить більшість екологічних проєктів;

• Природно-ресурсні властивості експорту;

• Існування дійсно великого стимулу до отримання значних і швидких прибутків від продажу природних ресурсів (ліс, руда);

• Відсутність екологічного мислення, екологічної свідомості.

Екологічну ситуацію в Україні можна розглядати як кризову. Причиною нестабільного екологічного становища України є здебільшого економічні чинники, а саме:

• Структурна деформація господарства з домінуванням сировинно-видобувного та ресурсоємного виробництва;

• Недосконалість екологічного обгрунування планів і проєктів економічного розвитку;

• Слабка ефективність діючих адміністративно-економічних механізмів захисту навколишнього середовища.

Усе вищезазначене обумовлює потребу розвитку екологічної держави в Україні. Екологічна держава – це держава, розвиток якої ґрунтується на збалансованому розвитку економіки з дотриманням екологічних стандартів. Сутність екологічно збалансованої стратегії держави полягає в пошуку, обґрунтуванні та реалізації дій, що дозволяють одночасно забезпечити підвищення економічної ефективності держави/підприємства та поліпшення екологічних параметрів. Економічний ефект реалізації екологічно збалансованої стратегії держави полягає в підвищенні якості продукції, зменшенні обсягів залучених до виробничого процесу енергетичних, сировинних, матеріальних та інших видів ресурсів; зменшенні витрат, пов’язаних з виробництвом та реалізацією продукції; зростанні прибутку підприємства тощо.

Україна має величезний потенціал для розвитку екологічного підприємництва. Сьогоднішній стан економіки з застарілими технологіями, нагальною необхідністю скорочення ресурсної й енергетичної залежності основних галузей промисловості країни дає змогу оцінити потенціал зелених послуг і технологій в нашій державні у розмірні понад 120 млрд євро, в т.ч – у сфері енергетики – 119 млрд євро, поводження з відходами – 831 млн євро, водозабезпечення - 600 млн євро [19]. Крім цього, вигідне географічне положення України в центрі Європи, поряд з іншими перевагами, створює серйозну зацікавленість європейських держав у дотриманні українськими товаровиробниками екологічних вимог, застосуванні чистих технологій і збереженні чистоти спільного природного середовища. Тому розвиток екологічного підприємництва має беззаперечні переваги, орієнтований на економічну стабільність, є стратегічним завданням для України і може розраховувати на суттєву підтримку європейського співтовариства та міжнародних організацій.

З огляду на це, впровадження «зеленого» бізнесу в Україні сприятиме розв’язанню багатьох екологоекономічних проблем, що сьогодні стримують економічне зростання в країні. Становлення цього напряму діяльності може дати низку економічних вигод, як-то: створення нових робочих місць; збільшення надходжень до бюджетну за рахунок зростання кількості підприємств та обсягів виробництва; вихід на нові світові ринки збуту, де ще не сформувалися конкурентні відносини, надходження іноземного капіталу у вітчизняну економіку.

Основними проблемами розвитку еко-підприємництва в Україні є:

• Відсутність визнання еко-підприємництва як відособленого об’єкта правового регулювання;

• Відсутність необхідного «мікроклімату» для розвитку еко-підприємництва – немає попиту на відповідну продукцію;

• Ціни на продукцію не забезпечують можливості для розширення випуску «екологічної» продукції;

• Відсутня екологічна орієнтація підприємців, не розвинуто екологічне мислення, засноване на знанні ризиків виробництва (а саме – екологічного) і конкурентоспроможності вироблених товарів;

• Екологізація сфери виробництва, а також мислення населення країни в цілому носить все ще переважно примусовий характер, тому є неефективною;

• Екологічний моніторинг на теперішній час знаходиться на незадовільному рівні.

На даний час офіційна консолідована інформація щодо обсягів екологічного підприємництва в Україні практично недоступна. Вона є дуже складною для обчислень, так як, по-перше, наявна в Україні класифікація економічних видів діяльності не виокремлює цієї сфери підприємницької діяльності. По-друге, в Україні відсутня статистична звітність з питань екологічного підприємництва, не існує систем збору статистичної інформації для відстеження стану цього секторну. В 2017 році Міністерство аграрної політники та продовольства України розпочало збір власних даних для документування розвитку галузі на основі даних оперативного моніторингу органічного сільського господарства серед органів сертифікації, які сертифікували органічне виробництво та торгівлю органічними продуктами відповідно до органічного законодавства ЄС в Україні, але ці дані поки що не повні та стосуються тільки сільського господарства. Тому інформацію про стан та перспективи розвитку екологічного підприємництва в Україні зараз можна отримати переважно не з офіційної державної статистики, а з різноманітних досліджень, які проводяться міжнародними установами і організаціями, вітчизняними та зарубіжними науковцями, маркетинговими компаніями. Зокрема, європейські дослідження розміру секторну екологічних товарів і послуг в Україні (за класифікацією ОЕСР) показують, що його мінімальний розмір в 2006р. становив 112,6 млрд грн (22,6 млрд доларів США)[7]. Це – значно більше, ніж у попередні роки: у 2005р. – 18 млрд грн (3,6 млрд доларів США), у 2004р. – 17,6 млрд грн (3,5 млрд доларів США), у 2003р. – 12 млрд грн (2,6 млрд доларів США). Варто зазначити, що дві третини секторну входять до групи управління ресурсами і одна третина – до групи захисту довкілля. Очікується, що в Україні розмір сектору буде зростати.